Рішення

від 19.11.2021 по справі 120/9114/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 листопада 2021 р. Справа № 120/9114/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_28 ; ОСОБА_29 ; ОСОБА_30 до Іванівської сільської ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

09.08.2021 до Вінницького окружного адміністративного суду через представника Тиховського М.О. звернулись ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_28 ; ОСОБА_29 ; ОСОБА_30 (далі - позивачі) до Іванівської сільської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

12.08.2021 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зміну предмета позову, в якій останній просив визнати протиправним та скасувати рішення 12 сесії Іванівської сільської ради 8 скликання від 22.07.2021, яким відмовлено позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кожному з позивачів окремо у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області. Зобов`язати Іванівську сільську раду прийняти рішення, яким надати дозвіл кожному з позивачів окремо на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.

Обгрунтовуючи позовну заяву, з врахуванням додаткових пояснень представника позивача від 17.11.2021, зазначає, що клопотання позивачів про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою були розглянуті Іванівською сільською радою на засіданні 12 сесії 8 скликання 21.07.2021 та рішення не прийнято (проголосували з 22 присутніх депутатів "за" - 0, "утримались" - 0, "проти" - 22), про що листами від 26.07.2021 повідомлено позивачів на підставі ст. 16, 28 Закону України "Про звернення громадян". Однак, представнику позивачів згодом стало відомо про наявність іншого рішення Іванівської сільської ради № 243 від 22.07.2021 12 сесії 8 скликання, яким відмовлено позивачам у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по 2.0 га кожному з позивачів окремо у власність для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що зазначена земельна ділянка площею 63,1469 га (з кадастровим номером 0521682800:04:002:0058) надана рішенням 10 сесії 8 скликання від 20.05.2021 в оренду громадській організації "Надбужжя", яка представляє інтереси власників великої рогатої худоби для потреб сінокосіння та випасання великої рогатої худоби. На момент звернення позивачів до відповідача, 01.07.2021, з клопотаннями про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою бажані земельні ділянки були вільними, а договір оренди з громадською організацією "Надбужжя" зареєстрований 17.08.2021. Отже, на момент прийняття оскаржуваного рішення не існувало в розумінні норм чинного законодавства зареєстрованого в реєстрі речових прав користувача, а саме, орендаря - громадської організації "Надбужжя", тому відповідні обставини не могли бути покладені в основу рішення. Більш того, 24.09.2021 Іванівська сільська рада додатковою угодою про розірвання договору оренди земельної ділянки розірвала договір оренди земельної ділянки від 25.05.2021. Аналізуючи зазначене, представник позивача стверджує, що відповідачем штучно створюються умови для перешкоджання позивачам у реалізації їх конституційних прав на отримання у власність земельних ділянок шляхом підписання та реєстрації нікчемного договору оренди задля легалізації підстави для відмови в отриманні громадянам дозволу на виготовлення проектів землеустрою. Відтак, наявні усі підстави для зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати позивачам дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення бажаних земельних ділянок у власність.

Ухвалою від 13.08.2021 відкрито у даній справі спрощене позовне провадження, прийнято до розгляду заяву представника позивачів про зміну предмету позову від 12.08.2021 року. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України. Витребувано у Іванівської сільської ради належним чином засвідченні копії рішення 12 сесії 8 скликання Іванівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області від 22.07.2021 року щодо розгляду клопотань позивачів та всі документі, які слугували підставою для його прийняття.

23.09.2021 на адресу суду на виконання п. 7 резолютивної частини ухвали від 13.08.2021 щодо витребування доказів від відповідача надійшли належним чином завірені копії клопотання заявників, копія рішення 12 сесії Іванівської сільської ради 8 скликання від 22.07.2021, копія рішення 10 сесії Іванівської сільської ради 8 скликання від 20.05.2021, копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копія договору оренди земельної ділянки.

07.10.2021 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства, зокрема, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі № 123/3154/21. Дана заява мотивована тим, що як під час звернення позивачами до відповідача з клопотаннями про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою, так і під час звернення до суду з даним позовом, бажані земельні ділянки були вільними та було відсутнє право користування за третіми особами. Під час перебування даної справи на розгляді представнику позивачів стало відомо, що за спірними земельними ділянками зареєстровано право оренди за Громадською організацією "Спілка власників селянських господарств "Надбужжя"". У зв`язку з чим, одна з позивачів, а саме: ОСОБА_1 звернулась до Калинівського районного суду Вінницької області з відповідною позовною заявою. Відтак, на думку представника позивачів прийняти рішення у даній справі неможливо, оскільки дійсно на даний час бажані земельні ділянки передані в оренду третій особі, в той же час, відповідне право оренди є предметом оскарження в іншій справі.

Ухвалою від 25.10.2021 заяву представника позивачів про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 132/3154/21 задоволено. Провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в цивільній справі № 132/3154/21.

05.11.2021 на адресу суду від представника позивачів надійшло клопотання про поновлення провадження у справі у зв`язку з тим, що представником позивача 04.11.2021 до Калинівського районного суду у цивільній справі № 132/3154/21 подано клопотання про закриття провадження у справі.

08.11.2021 на адресу суду від позивачки ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від позову.

11.11.2021 від представника позивачів надійшло повторне клопотання про поновлення провадження у даній справі та додано ухвалу Калинівського районного суду від 09.11.2021 про закриття провадження у справі № 132/3154/21.

Ухвалою суду від 12.11.2021 клопотання представника позивачів про поновлення провадження у справі задоволено. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_28 ; ОСОБА_29 ; ОСОБА_30 до Іванівської сільської ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії поновлено.

Ухвалою від 12.11.2021 заяву ОСОБА_1 про відмову від позову - задоволено. Вирішено провадження у справі №120/9114/21-а в частині позовних вимог про визнання протиправним рішення 12 сесії Іванівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області 8 скликання від 22.07.2021, яким відмовлено ОСОБА_1 у надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області; та про зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області - закрити.

12.11.2021 на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких з позовними вимогами не погоджується з огляду на наступне. Так, на думку відповідача, представником позивача не надано належних документів, що підтверджують його повноваження; позивачами при поданні клопотань про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не додано документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Щодо вимоги зобов`язального характеру зазначив, що на відповідача не може покладатись обов`язок щодо прийняття конкретного, визначеного судом рішення. Суд не може підміняти відповідача, як суб`єкта владних повноважень, рішення якого оскаржується.

17.11.2021 на адресу суду надійшли додаткові пояснення представника позивачів, до яких долучено докази, які підтверджують, що згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно бажані земельні ділянки є вільними, тому є усі підставі для належного розгляду клопотань позивачів та прийняття рішення про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

1 липня 2021 року позивачі через представника ОСОБА_31 звернулися до Іванівської сільської ради із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинінівського (Хмільницького) району Вінницької області.

До вказаних клопотань додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспортного документа та реєстраційного номера облікової картки платника податків, довіреність.

26.07.2021 Іванівською сільською радою позивачам надано відповідь шляхом направлення листа про надання відповіді на звернення на підставі ст. 16, 28 Закону України "Про звернення громадян", яким повідомлено, що клопотання позивачів про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою були розглянуті Іванівською сільською радою на засіданні 12 сесії 8 скликання 21.07. 2021 та рішення не прийнято (проголосували з 22 присутніх депутатів "за" - 0, "утримались" - 0, "проти" - 22).

В той же час, рішенням № 243 від 22.07.2021 Іванівської сільської ради 12 сесії 8 скликання відмовлено позивачам у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по 2.0 га кожному окремо у власність для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що зазначена земельна ділянка площею 63,1469 га (з кадастровим номером 0521682800:04:002:0058) надана рішенням 10 сесії 8 скликання від 20.05.2021 в оренду громадській організації "Надбужжя", яка представляє інтереси власників великої рогатої худоби для потреб сінокосіння та випасання великої рогатої худоби.

Рішенням Іванівської сільської ради 10 сесії 8 скликання від 20.05.2021 надано в оренду громадській організації "Надбужжя" з метою представництва інтересів власників великої рогатої худоби для потреб сінокосіння та випасання великої рогатої худоби , згідно протоколу загальних зборів громадян Іванівської громади від 19.03.2021 в оренду терміном на 7 років земельні ділянки загальною площею 143,3310 га, з них за кадастровим номером 0521682800:04:002:0058 площею 63,1469 га.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки б/н від 25.05.2021 Іванівською сільською радою Вінницької області передано у платне користування земельні ділянки із земель комунальної власності (зокрема за кадастровим номером 0521682800:04:002:0058, площею 63,1469), яка розташована на території Іванівської сільської ради загальної площею 143,2271 га, громадській організації "Спілка власників особистих селянських господарств "Надбужжя" строком на 7 років.

17.08.2021 державним реєстратором Іванівської сільської ради Вінницької області здійснено реєстрацію права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 0521682800:04:002:0058 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права на підставі договору оренди землі б/н від 25.05.2021.

Згідно угоди "Про розірвання договору оренди земельної ділянки" від 24.09.2021 орендодавець та орендар прийшли до згоди розірвати договір оренди земельної ділянки від 25.05.2021 площею 143,2271 га, укладеного строком на 7 років.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 29.10.2021, земельна ділянка за кадастровим номером 0521682800:04:002:0058 перебуває у комунальній власності у Іванівської сільської ради.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні відповідного дозволу.

Як свідчить зміст оскаржуваного рішення Іванівської сільської ради № 243 від 22.07.2021, таке обґрунтоване тим, що земельна ділянка, яку позивачі бажають отримати у власність, рішенням б/н від 20.05.2021 10 сесії 8 скликання надана в оренду громадській організації "Надбужжя", яка представляє інтереси власників великої рогатої худоби для потреб сінокосіння та випасання великої рогатої худоби .

В ході судового розгляду встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0521682800:04:002:0058 відповідно до договору оренди земельної ділянки б/г від 25.05.2021 передана в оренду Іванівською сільською радою громадській організації "Спілка власників особистих селянських господарств "Надбужжя", про що 17.08.2021 включено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - речові права на нерухоме майно, що є похідними (право оренди земельної ділянки) реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі, а право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

З аналізу наведених норм закону слідує, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, а сама земельна ділянка вважається переданою орендареві в оренду з моменту державної реєстрації права оренди.

Тобто, до моменту державної реєстрації права оренди, у орендаря таке право не виникає і земельна ділянка вважається не переданою.

При цьому, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Оскільки за договором оренди на орендодавця покладений обов`язок передати земельну ділянку у володіння орендаря, то до моменту передачі земельної ділянки вважається, що орендодавець свій обов`язок за договором оренди не виконав.

Положеннями статті 18 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Однак, права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону України "Про оренду землі".

Слід зазначити, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Таким чином, правове значення державної реєстрації полягає в тому, що правочин (договір), який підлягає державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення. Як наслідок, за відсутності державної реєстрації правочин (договір) слід вважати невчиненим (неукладеним).

Подібна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17 та постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду № 120/2058/20-а від 31.05.2021.

Відтак, суд вважає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення від 22.07.2021, законних підстав для відмови позивачам у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою з посиланням на прийняття рішення від 20.05.2021 та відсутності укладеного договору оренди не було.

Щодо доводів представника відповідача, викладених у додаткових поясненнях від 12.11.2021, що позивачі достовірно знаючи, що земельні ділянки, дозвіл на які вони бажають отримати, входять до вже сформованої земельної ділянки, яка перебуває в оренді іншого землекористувача, не додали до своїх заяв погодження землекористувача на її вилучення, суд вважає такі безпідставними та необгрунтованими з огляду на наступне.

Як вже зазначалось судом вище, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Відтак, звертаючись 01.07.2021 до відповідача з клопотаннями про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою позивачам було достеменно відомо про те, що бажані земельні ділянки є комунальною власністю Іванівської сільської ради та є вільними. Так, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди зареєстровано - 17.08.2021. Відтак, на момент прийняття рішення № 243 від 22.07.2021 про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою, бажані позивачами земельні ділянки також були вільними та перебували у комунальній власності відповідача.

Отже, до клопотань про надання відповідного дозволу не могло бути долучено належним чином оформлене погодження землекористувачів про вилучення земельної ділянки для подальшої передачі її у власність іншим особам, що свідчить про дотримання вимог частини 6 статті 118 ЗК України.

Слід зауважити, що 24.09.2021 Іванівською сільською радою, як орендодавцем, та громадською організацією "Спілка власників особистих селянських господарств "Надбужжя"", як орендарем, укладено додаткову угоду "Про розірвання договору оренди земельної ділянки", відповідно до якої орендодавець та орендар прийшли до згоди розірвати договір оренди земельної ділянки від 25.05.2021 площею 143,2271 га., укладеного строком на 7 років.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованих 29.10.2021, земельна ділянка площею 63,1469 га, яка є спірною, за кадастровим номером 0521682800:04:002:0058 перебуває у комунальній власності Іванівської сільської ради.

Отже, приймаючи оскаржуване рішення, яким відмовлено позивачам у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою, відповідач зазначив підстави для відмови, які не відповідали нормам чинного законодавства та фактично не існували.

Варто також врахувати й те, що інших підстав для відмови у наданні відповідного дозволу рішення сільської ради, що оскаржується, не містить.

За таких обставин суд дійшов висновку, що прийняте відповідачем 22.07.2021 рішення №243 є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи відповідача, наведені у додаткових поясненнях по справі від 12.11.2021, не заслуговують на увагу з огляду на наступне

Вирішуючи питання про можливість прийняття до розгляду додаткових пояснень представника відповідача, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Отже, подання стороною додаткових письмових пояснень нормами процесуального права не передбачено.

Винятком є положення ч. 5 ст. 159 КАС України, відповідно до яких суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Тобто додаткові пояснення в адміністративному процесі можуть надаватися стороною лише за ініціативою суду та лише щодо окремого питання.

Водночас, вказаних обов`язкових умов представник відповідача не дотримався та подав суду додаткові письмові пояснення з власної ініціативи.

Окрім того, суд враховує, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву у строк, визначений ухвалою про відкриття провадження у справі.

Наведене свідчить про неможливість прийняття до розгляду додаткових письмових пояснень представника відповідача та їх врахування судом під час ухвалення рішення у цій справі.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, законодавцем встановлено заборону посилатися суб`єкта владних повноважень на інші обставини, докази, які не були покладені в основу рішення, що оскаржується, окрім випадку, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані представником позивачів, суд дійшов переконання, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення 12 сесії 8 скликання Іванівської сільської ради Вінницької області № 243 від 22.07.2021 є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Оскільки суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні позивачам відповідного дозволу, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачів задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №120/2225/19-а, від 06 листопада 2019 року у справі №120/2190/19-а, від 12 листопада 2019 року у справі №120/1836/19-а, в, від 17 грудня 2019 року у справі №120/2019/19-а та ряду інших.

Для підсилення висновку щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов`язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

Так, оскаржуване рішення прийняте з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

В свою чергу, за матеріалами даної справи та встановленими судом обставинами, аналізуючи поведінку відповідача, яка розцінюється, як створення штучних умов для перешкоджання позивачам у реалізації конституційних прав, суд дійшов переконання, що інший спосіб судового захисту неможливо застосувати, так як ним не буде забезпечено ефективне відновлення порушених прав позивачів та не виключається повторність звернень позивачів за захистом до суду з питань реалізації права на отримання земельної ділянки у власність.

За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушених прав позивачів буде зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2 га кожному окремо, що розташована на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.

Окрім наведеного, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відтак, відповідача слід зобов`язати надати позивачам дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Що ж до заяви представника позивача про встановлення судового контролю, то відповідно до змісту частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду і має застосовуватись у виключних випадках.

Отже, за наведених обставин суд не знаходить достатніх та обґрунтованих підстав для встановлення судового контролю.

Однак, звертає увагу відповідача, що у відповдності до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Щодо винесення окремої ухвали відносно голови Іванівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області ОСОБА_32 , то суд зазначає таке.

За змістом статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Отже, наведеними нормами процесуального закону встановлено право адміністративного суду у разі виявлення під час розгляду справи порушення закону, постановити окрему ухвалу та направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, а також поставити питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Окрема ухвала виноситься судом у зв`язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, суб`єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом розв`язання спору по суті. При цьому такі порушення мають негативно впливати на стан суб`єктивних прав та обов`язків особи у публічно-правових відносинах.

Проте, суд не знаходить достатніх підстав для винесення окремої ухвали відносно голови Іванівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області в порядку, передбаченому статтею 249 Кодексу адміністративного судочинства України, так як права позивачів в повній мірі будуть відновлені внаслідок скасування судом оскаржуваного рішення та зобов`язання надати відповідні дозволи.

Стосовно розподілу судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивачів належить стягнути по 908 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04 серпня 2020 року, № 640/15803/19 від 05 серпня 2020 року.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивачів подано:

- договір про надання правової допомоги від 30.07.2021;

- квитанцію № 14 від 30.07.2021 про оплату представником позивачів гонорару адвоката у сумі 240000 грн.

Відповідно до п.1.1 вищезазначеного договору про надання правової допомоги бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації консультацій і роз`яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та інтересів клієнта в будь яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, кримінального, адміністративного та конституційного судочинства, тощо.

В свою чергу, пунктами 3.1, 3.2, 3.3 договору визначено, що розмір гонорару складає 240000 грн., з розрахунку по 8000 грн. за надання послуг правової допомоги одному клієнтові. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 2-х днів з моменту отримання клієнтом розрахункового рахунку. Оплата по даному договору може здійснюватись, як у безготівковій формі на розрахунковий рахунок бюро, так і формі надання готівкових коштів, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера бюро.

Відповідно до квитанції № 14 до прибуткового касового ордеру від 30.07.2021 прийнято від ОСОБА_31 на підставі договору б/н від 30.07.2021 240000 грн.

Так, сума гонорару є фіксованою, витрати позивачів по договору про надання правової допомоги в розмірі 8000 грн. на професійну правничу допомогу підтверджуються належними і допустимими доказами.

В свою чергу, суд звертає увагу, що обов`язок доведення неспівмірності витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

У той же час, суд прийшов до переконання, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Так, відповідно до умов договору від 30.07.2021 сторонами визначено фіксовану суму гонорару за надання правової допомоги з розрахунку по 8000 грн. одному клієнтові, загальна сума гонорару становить 238000 грн. з врахуванням ухвали про закриття провадження у справі від 12.11.2021 в частині позовних вимог про визнання протиправним рішення 12 сесії Іванівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області 8 скликання від 22.07.2021, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області; та про зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.

Суд також враховує, що представником позивачів подано до суду колективний позов, в якому наведені однакові підстави та заявлені ідентичні вимоги позову, який пред`явлений до одного і того самого відповідача. Тобто, фактично адвокатом надано правову допомогу в межах подібних правовідносин, сформованих в одному позові та лише обсяг наданих доказів потребував додаткового опрацювання.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Заперечень щодо стягнення витрат на правничу допомогу від відповідача до суду не надходило.

Відтак, суд враховує, що у подібних правовідносинах є стала практика Верховного суду, адвокатом подано колективний позов від імені позивачів, наведено однакові підстави позову, що безпосередньо впливає на час, який необхідно витратити на оформлення позовної заяви.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивачів, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд доходить висновку про зменшення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 2000 грн. на кожного з позивачів окремо, на загальну суму 58000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення 12 сесії Іванівської сільської ради 8 скликання від 22.07.2021, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_28 ; ОСОБА_29 ; ОСОБА_30 у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.

Зобов`язати Іванівську сільську раду прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_28 ; ОСОБА_29 ; ОСОБА_30 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кожному окремо у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_28 ; ОСОБА_29 ; ОСОБА_30 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та судові витрати на правничу допомогу в сумі 2000 (дві тисячі) гривень кожному окремо за рахунок бюджетних асигнувань Іванівської сільської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач 1: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Позивач 2: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Позивач 3: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Позивач 4: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Позивач 5: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).

Позивач 6: ОСОБА_7 ( АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).

Позивач 7: ОСОБА_8 ( АДРЕСА_7 ; РНОКПП НОМЕР_7 ).

Позивач 8: ОСОБА_9 ( АДРЕСА_8 ; РНОКПП НОМЕР_8 ).

Позивач 9: ОСОБА_10 ( АДРЕСА_9 ; РНОКПП НОМЕР_9 ).

Позивач 10: ОСОБА_11 ( АДРЕСА_10 ; РНОКПП НОМЕР_10 ).

Позивач 11: ОСОБА_12 ( АДРЕСА_11 ; РНОКПП НОМЕР_11 ).

Позивач 12: ОСОБА_13 ( АДРЕСА_12 ; РНОКПП НОМЕР_12 ).

Позивач 13: ОСОБА_14 ( АДРЕСА_13 ; РНОКПП НОМЕР_13 ).

Позивач 14: ОСОБА_15 ( АДРЕСА_14 ; РНОКПП НОМЕР_14 ).

Позивач 15: ОСОБА_16 ( АДРЕСА_15 ; РНОКПП НОМЕР_15 ).

Позивач 16: ОСОБА_17 ( АДРЕСА_16 ; РНОКПП НОМЕР_16 ).

Позивач 17: ОСОБА_18 ( АДРЕСА_17 ; РНОКПП НОМЕР_17 ).

Позивач 18: ОСОБА_19 ( АДРЕСА_18 ; РНОКПП НОМЕР_18 ).

Позивач 19: ОСОБА_20 ( АДРЕСА_19 ; РНОКПП НОМЕР_19 ).

Позивач 20: ОСОБА_21 ( АДРЕСА_20 ; РНОКПП НОМЕР_20 ).

Позивач 21: ОСОБА_22 ( АДРЕСА_21 ; РНОКПП НОМЕР_21 ).

Позивач 22: ОСОБА_23 ( АДРЕСА_22 ; РНОКПП НОМЕР_22 ).

Позивач 23: ОСОБА_24 ( АДРЕСА_23 ; РНОКПП НОМЕР_23 ).

Позивач 24: ОСОБА_25 ( АДРЕСА_24 ; РНОКПП НОМЕР_24 ).

Позивач 25: ОСОБА_26 ( АДРЕСА_25 ; РНОКПП НОМЕР_25 ).

Позивач 26: ОСОБА_27 ( АДРЕСА_26 ; РНОКПП НОМЕР_26 ).

Позивач 27: ОСОБА_28 ( АДРЕСА_27 ; РНОКПП НОМЕР_27 ).

Позивач 28: ОСОБА_29 ( АДРЕСА_28 ; РНОКПП НОМЕР_28 ).

Позивач 29: ОСОБА_30 ( АДРЕСА_29 ; РНОКПП НОМЕР_29 ).

Відповідач: Іванівська сільська рад (вул. Свинаря, 17, с. Іванівка, Хмільницький район, Вінницька область, ЄДРПОУ 04328565).

Рішення суду сформовано: 19.11.2021 року.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна