Постанова

від 15.03.2022 по справі 120/9114/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/9114/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Юлія Миколаївна

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

16 березня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Іванівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_11 до Іванівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в серпні 2021 до Вінницького окружного адміністративного суду через представника Тиховського М.О. звернулись ОСОБА_15 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_23 ; ОСОБА_16 ; ОСОБА_24 ; ОСОБА_25 ; ОСОБА_13 ; ОСОБА_26 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_27 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_28 ; ОСОБА_29 ; ОСОБА_30 ; ОСОБА_14 ; ОСОБА_18 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_19 ; ОСОБА_20 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_21 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_22 ; ОСОБА_11 (далі - позивачі) до Іванівської сільської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

12.08.2021 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про зміну предмета позову, в якій останній просив визнати протиправним та скасувати рішення 12 сесії Іванівської сільської ради 8 скликання від 22.07.2021, яким відмовлено позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кожному з позивачів окремо у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області. Зобов`язати Іванівську сільську раду прийняти рішення, яким надати дозвіл кожному з позивачів окремо на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.

Обґрунтовуючи позовну заяву, з врахуванням додаткових пояснень представника позивачів від 17.11.2021, зазначив, що клопотання позивачів про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою були розглянуті Іванівською сільською радою на засіданні 12 сесії 8 скликання 21.07.2021 та рішення не прийнято (проголосували з 22 присутніх депутатів "за" - 0, "утримались" - 0, "проти" - 22), про що листами від 26.07.2021 повідомлено позивачів на підставі ст. 16, 28 Закону України "Про звернення громадян". Однак, представнику позивачів згодом стало відомо про наявність іншого рішення Іванівської сільської ради № 243 від 22.07.2021 12 сесії 8 скликання, яким відмовлено позивачам у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по 2.0 га кожному з позивачів окремо у власність для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що зазначена земельна ділянка площею 63,1469 га (з кадастровим номером 0521682800:04:002:0058) надана рішенням 10 сесії 8 скликання від 20.05.2021 в оренду громадській організації "Надбужжя", яка представляє інтереси власників великої рогатої худоби для потреб сінокосіння та випасання великої рогатої худоби. На момент звернення позивачів до відповідача, 01.07.2021, з клопотаннями про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою бажані земельні ділянки були вільними, а договір оренди з громадською організацією "Надбужжя" зареєстрований 17.08.2021. Отже, на момент прийняття оскаржуваного рішення не існувало в розумінні норм чинного законодавства зареєстрованого в реєстрі речових прав користувача, а саме, орендаря - громадської організації "Надбужжя", тому відповідні обставини не могли бути покладені в основу рішення. Більш того, 24.09.2021 Іванівська сільська рада додатковою угодою про розірвання договору оренди земельної ділянки розірвала договір оренди земельної ділянки від 25.05.2021. Аналізуючи зазначене, представник позивача стверджує, що відповідачем штучно створюються умови для перешкоджання позивачам у реалізації їх конституційних прав 2021 року у справі №240/7046/21.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В апеляційній скарзі серед іншого зазначає, що прийняття рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо бажаної позивачами земельної ділянки належить виключно до повноважень Іванівської селищної ради Вінницького району.

21 лютого 2021 року від представника позивачів Тиховського М.О. на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Іванівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області в якому він просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість судового рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з огляду на таке.

Як встановлено судом та підтверджено наявними в справі матеріалами 1 липня 2021 року позивачі через представника Намакарського С.Ю. звернулися до Іванівської сільської ради із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га для кожного окремо на території Іванівської сільської ради (за межами населеного пункту) Калинінівського (Хмільницького) району Вінницької області.

До вказаних клопотань додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копії паспортного документа та реєстраційного номера облікової картки платника податків, довіреність.

26.07.2021 року Іванівською сільською радою позивачам надано відповідь шляхом направлення листа про надання відповіді на звернення на підставі ст. 16, 28 Закону України "Про звернення громадян", яким повідомлено, що клопотання позивачів про надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою були розглянуті Іванівською сільською радою на засіданні 12 сесії 8 скликання 21.07. 2021 та рішення не прийнято (проголосували з 22 присутніх депутатів "за" - 0, "утримались" - 0, "проти" - 22).

В той же час, рішенням № 243 від 22.07.2021 Іванівської сільської ради 12 сесії 8 скликання відмовлено позивачам у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по 2.0 га кожному окремо у власність для ведення особистого селянського господарства у зв`язку з тим, що зазначена земельна ділянка площею 63,1469 га (з кадастровим номером 0521682800:04:002:0058) надана рішенням 10 сесії 8 скликання від 20.05.2021 в оренду громадській організації "Надбужжя", яка представляє інтереси власників великої рогатої худоби для потреб сінокосіння та випасання великої рогатої худоби.

Рішенням Іванівської сільської ради 10 сесії 8 скликання від 20.05.2021 надано в оренду громадській організації "Надбужжя" з метою представництва інтересів власників великої рогатої худоби для потреб сінокосіння та випасання великої рогатої худоби , згідно протоколу загальних зборів громадян Іванівської громади від 19.03.2021 в оренду терміном на 7 років земельні ділянки загальною площею 143,3310 га, з них за кадастровим номером 0521682800:04:002:0058 площею 63,1469 га.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки б/н від 25.05.2021 Іванівською сільською радою Вінницької області передано у платне користування земельні ділянки із земель комунальної власності (зокрема за кадастровим номером 0521682800:04:002:0058, площею 63,1469), яка розташована на території Іванівської сільської ради загальної площею 143,2271 га, громадській організації "Спілка власників особистих селянських господарств "Надбужжя" строком на 7 років.

17.08.2021 року державним реєстратором Іванівської сільської ради Вінницької області здійснено реєстрацію права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 0521682800:04:002:0058 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права на підставі договору оренди землі б/н від 25.05.2021.

Згідно угоди "Про розірвання договору оренди земельної ділянки" від 24.09.2021 орендодавець та орендар прийшли до згоди розірвати договір оренди земельної ділянки від 25.05.2021 площею 143,2271 га, укладеного строком на 7 років.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 29.10.2021, земельна ділянка за кадастровим номером 0521682800:04:002:0058 перебуває у комунальній власності у Іванівської сільської ради.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що враховуючи поведінку відповідача, яка розцінюється, як створення штучних умов для перешкоджання позивачам у реалізації конституційних прав, інший спосіб судового захисту неможливо застосувати, так як ним не буде забезпечено ефективне відновлення порушених прав позивачів та не виключається повторність звернень позивачів за захистом до суду з питань реалізації права на отримання земельної ділянки у власність. Тому, на переконання суду першої інстанції, належним способом захисту порушених прав позивачів буде зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2 га кожному окремо, що розташована на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд звертає увагу на положення частини 7 статті 118 ЗК України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні відповідного дозволу.

Як свідчить зміст оскаржуваного рішення Іванівської сільської ради № 243 від 22.07.2021, таке обґрунтоване тим, що земельна ділянка, яку позивачі бажають отримати у власність, рішенням б/н від 20.05.2021 10 сесії 8 скликання надана в оренду громадській організації "Надбужжя", яка представляє інтереси власників великої рогатої худоби для потреб сінокосіння та випасання великої рогатої худоби .

В ході судового розгляду встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0521682800:04:002:0058 відповідно до договору оренди земельної ділянки б/г від 25.05.2021 передана в оренду Іванівською сільською радою громадській організації "Спілка власників особистих селянських господарств "Надбужжя", про що 17.08.2021 включено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - речові права на нерухоме майно, що є похідними (право оренди земельної ділянки) реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі, а право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

З аналізу наведених норм закону слідує, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права, а сама земельна ділянка вважається переданою орендареві в оренду з моменту державної реєстрації права оренди.

Тобто, до моменту державної реєстрації права оренди, у орендаря таке право не виникає і земельна ділянка вважається не переданою.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Оскільки за договором оренди на орендодавця покладений обов`язок передати земельну ділянку у володіння орендаря, то до моменту передачі земельної ділянки вважається, що орендодавець свій обов`язок за договором оренди не виконав.

Положеннями статті 18 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Момент укладення договору визначено у статтях 638, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Однак, права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону України "Про оренду землі".

Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Правове значення державної реєстрації полягає в тому, що правочин (договір), який підлягає державній реєстрації, є вчиненим (укладеним) з моменту її проведення. Як наслідок, за відсутності державної реєстрації правочин (договір) слід вважати невчиненим (неукладеним).

Подібна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17 та постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду №120/2058/20-а від 31.05.2021.

Враховуючи зазначене колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що на момент прийняття оскаржуваного рішення від 22.07.2021, законних підстав для відмови позивачам у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою з посиланням на прийняття рішення від 20.05.2021 та відсутності укладеного договору оренди не було.

В апеляційній скарзі апелянт зауважує, що позивачі достовірно знаючи, що земельні ділянки, дозвіл на які вони бажають отримати, входять до вже сформованої земельної ділянки, яка перебуває в оренді іншого землекористувача, не додали до своїх заяв погодження землекористувача на її вилучення.

Надаючи оцінку даним доводам колегія суддів зауважує, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Відтак, звертаючись 01.07.2021 до відповідача з клопотаннями про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою позивачам було достеменно відомо про те, що бажані земельні ділянки є комунальною власністю Іванівської сільської ради та є вільними. Так, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди зареєстровано - 17.08.2021. Відтак, на момент прийняття рішення № 243 від 22.07.2021 про відмову у наданні дозволів на виготовлення проектів землеустрою, бажані позивачами земельні ділянки також були вільними та перебували у комунальній власності відповідача.

З огляду на зазначене слідує, що до клопотань про надання відповідного дозволу не могло бути долучено належним чином оформлене погодження землекористувачів про вилучення земельної ділянки для подальшої передачі її у власність іншим особам, що свідчить про дотримання вимог частини 6 статті 118 ЗК України.

Водночас, 24.09.2021 року Іванівською сільською радою, як орендодавцем, та громадською організацією "Спілка власників особистих селянських господарств "Надбужжя"", як орендарем, укладено додаткову угоду "Про розірвання договору оренди земельної ділянки", відповідно до якої орендодавець та орендар прийшли до згоди розірвати договір оренди земельної ділянки від 25.05.2021 площею 143,2271 га., укладеного строком на 7 років.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованих 29.10.2021, земельна ділянка площею 63,1469 га, яка є спірною, за кадастровим номером 0521682800:04:002:0058 перебуває у комунальній власності Іванівської сільської ради.

Таким чином слідує, що приймаючи оскаржуване рішення, яким відмовлено позивачам у наданні дозволу на виготовлення проектів землеустрою, відповідач зазначив підстави для відмови, які не відповідали нормам чинного законодавства та фактично не існували, інших підстав для відмови у наданні відповідного дозволу рішення сільської ради, що оскаржується, не містить.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо визнання протиправним і скасування прийнятого відповідачем від 22.07.2021 рішення №243.

Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до норм пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Положеннями частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Таким чином, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Колегія суддів зауважує, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №120/2225/19-а, від 06 листопада 2019 року у справі №120/2190/19-а, від 12 листопада 2019 року у справі №120/1836/19-а, в, від 17 грудня 2019 року у справі №120/2019/19-а та ряду інших.

Для підсилення висновку щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов`язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

Так, оскаржуване рішення прийняте з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства. Тому, враховуючи встановлені в справі обставини колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивачів буде зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею по 2 га кожному окремо, що розташована на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.

Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення і частині розподілу судових витрат, зокрема, відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст.131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до положень частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

На підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04 серпня 2020 року, № 640/15803/19 від 05 серпня 2020 року.

У відповідності до матеріалів справи, представником позивачів, для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подано:

- договір про надання правової допомоги від 30.07.2021;

- квитанцію № 14 від 30.07.2021 про оплату представником позивачів гонорару адвоката у сумі 240000 грн.

Відповідно до п.1.1 вищезазначеного договору про надання правової допомоги бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо: надання правової інформації консультацій і роз`яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та інтересів клієнта в будь яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, кримінального, адміністративного та конституційного судочинства, тощо.

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 договору визначено, що розмір гонорару складає 240000 грн., з розрахунку по 8000 грн. за надання послуг правової допомоги одному клієнтові. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 2-х днів з моменту отримання клієнтом розрахункового рахунку. Оплата по даному договору може здійснюватись, як у безготівковій формі на розрахунковий рахунок бюро, так і формі надання готівкових коштів, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера бюро.

Відповідно до квитанції № 14 до прибуткового касового ордеру від 30.07.2021 прийнято від Намакарського С.Ю. на підставі договору б/н від 30.07.2021 240000 грн.

Так, сума гонорару є фіксованою, витрати позивачів по договору про надання правової допомоги в розмірі 8000 грн. на професійну правничу допомогу підтверджуються належними і допустимими доказами.

В свою чергу, суд звертає увагу, що обов`язок доведення неспівмірності витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Відповідно до умов договору від 30.07.2021 сторонами визначено фіксовану суму гонорару за надання правової допомоги з розрахунку по 8000 грн. одному клієнтові, загальна сума гонорару становить 238000 грн. з врахуванням ухвали про закриття провадження у справі від 12.11.2021 в частині позовних вимог про визнання протиправним рішення 12 сесії Іванівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області 8 скликання від 22.07.2021, яким відмовлено ОСОБА_15 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області; та про зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_15 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Іванівської сільської ради (за межами населених пунктів) Калинівського (Хмільницького) району Вінницької області.

Так, представником позивачів подано до суду колективний позов, в якому наведені однакові підстави та заявлені ідентичні вимоги позову, який пред`явлений до одного і того самого відповідача. Тобто, фактично адвокатом надано правову допомогу в межах подібних правовідносин, сформованих в одному позові та лише обсяг наданих доказів потребував додаткового опрацювання.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, колегія суддів враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зменшення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 2000 грн. на кожного з позивачів окремо, на загальну суму 58000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Щодо доводів апелянта про те, що згідно квитанції до прибуткового касового ордера цей документ підтверджує не оплату адвокату коштів кожним із позивачів, а їхнім а представником, тому квитанція до прибуткового касового ордера не підтверджує понесення саме позивачами витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів вважає дані доводи безпідставними, адже згідно наявних у справі документів Немакарський С.Ю. є уповноваженим представником позивачів, який має право на укладення договорів між позивачами та їх представником.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Іванівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Капустинський М.М. Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.