Постанова

від 18.11.2021 по справі 1840/3533/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 листопада 2021 року

м.Київ

справа №1840/3533/18

провадження №К/9901/14856/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року (суддя Шевченко І.Г.) і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року (головуючий суддя Гуцал М.І., судді Бенедик А.П., Донець Л.О.)

у справі №1840/3533/18

за позовом ОСОБА_1

до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У вересні 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, в якому просив суд визнати незаконним та скасувати рішення відповідача про відмову у наданні у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства від 27 квітня 2018 року, зобов`язати відповідача надати позивачу у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку комунальної власності у розмірі земельної частки (паю), площею 3,2382 га, яка знаходиться на території Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, зобов`язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця, прийняти окрему ухвалу стосовно зловживання владою та службовим становищем службовими особами позивача.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні у власність земельної ділянки.

3. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року залишено без змін.

5. ОСОБА_1 з вищевказаними рішеннями судів не погодився, тому звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права та неповне з`ясування всіх обставин справи, просить суд скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

6. Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №1840/3533/18.

7. До Верховного Суду від Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20 лютого 2001 року рішенням 16 сесії 23 скликання Будильської сільради було погоджено технічну документацію та надано у приватну власність ОСОБА_2 2 земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

9. Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 15 жовтня 2013 року у справі №580/2033/13-ц було визнано відумерлою спадщину, яка складається з земельної частки (паю) площею 2,8991га та 0,3391га, що залишилась після смерті ОСОБА_2 , та передано її у власність територіальної громади Будильської сільської ради. Судові рішення виконано шляхом здійснення державної реєстрації земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

10. 11 грудня 2015 року за наслідками проведених Будильською сільською радою земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди на земельну ділянку між відповідачем та Фермерським господарством "Смак" були укладені договори оренди землі від 11 грудня 2015 року щодо зазначених земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,8991 га та площею 0,3391га.

11. ОСОБА_1 неодноразово звертався до Будильської сільської ради з заявами про надання у власність для ведення фермерського господарства зазначених земельних ділянок комунальної власності у розмірі земельної частки (паю), площею 3,2382га, що знаходяться на території Будильської сільради. Зокрема, у заяві від 26 лютого 2016 року ОСОБА_1 вказав, що є членом Фермерського господарства "Смак", додавши графічні матеріали із зазначенням місця розташування земельних ділянок, копію паспорта та копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, обґрунтування розміру земельної ділянки та довідку про членство.

12. Рішенням Будильської сільради від 13 липня 2016 року було відмовлено у наданні у приватну власність для ведення фермерського господарства земельних ділянок комунальної власності.

Вказане рішення було предметом судового розгляду у справі № 580/1156/16-а.

13. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2017 року було скасовано постанову Лебединського районного суду Сумської області від 05 квітня 2017 року у справі № 580/1156/16-а за позовом ОСОБА_1 до Будильської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення. Прийнято нове судове рішення про задоволення частково позовних вимог: визнано незаконним та скасовано рішення Будильської сільради від 13 липня 2016 року та зобов`язано Будильську сільраду повторно розглянути заяву позивача про надання у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства від 26 лютого 2016 року.

14. 14 липня 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив розглянути його заяву про надання у приватну власність земельної ділянки.

15. Рішенням Будильської сільської ради двадцять другої сесії сьомого скликання від 27 квітня 2018 року, з посиланням на наказ Держкомзему від 23 липня 2010 року № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306), п. "б" п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України було відмовлено у наданні у приватну власність для ведення фермерського господарства земельних ділянок комунальної власності.

16. ОСОБА_1 з таким рішенням не погодився, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

17. Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що позивач намагається отримати у власність земельну ділянку для ведення фермерського господарства без дотримання вимог 118 Земельного кодексу України, що унеможливлює задоволення його вимог.

18. Суди попередніх інстанцій вважали, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Зокрема, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватись за різними видами цільового призначення. Надання спірних земельних ділянок саме для фермерського господарства, за висновками суду, є наслідком зміни її цільового призначення (з "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва"), що до закінчення дії чи скасування мораторію прямо заборонено чинними нормами п.15 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

19. Суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові наголосив, що право на приватизацію земельних ділянок для ведення фермерського господарства, передбачене ст. 32 Земельного кодексу України, не тотожне праву на отримання земельної частки (паю) в процесі паювання колективних сільськогосподарських підприємств, передбаченому Указами Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва від 10 листопада 1994 року та Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарських підприємств і організацій від 08 серпня 1995 року №720.

При цьому до відповідача звернувся особисто член фермерського господарства без надання відповідного рішення всіх членів господарства та його відповідного звернення, що, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про необґрунтованість посилань позивача у цій частині.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

20. На думку скаржника, не ґрунтуються на нормах закону висновки судів про законність рішення відповідача, у якому він відмовляє у наданні земельної ділянки у власність, посилаючись на земельний мораторій.

21. Позивач на підтвердження обґрунтування вимог касаційної скарги зазначив, що судами не вірно застосовано п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки жодним законом не передбачено необхідність зміни цільового призначення земельної ділянки при її приватизації. Крім того, такий мораторій не може бути враховано судом, оскільки він порушує право власності і міжнародні зобов`язання України за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що підтверджено рішенням Європейського суду з прав людини від 22.05.2018 у справі Зеленчук і Цицюра проти України .

22. ОСОБА_1 вважає, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано ст. 1 Закону України Про землеустрій , ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство , а також порушено норми процесуального права, зокрема ст. 6 КАС України.

23. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель (додаток 39 до Вимог до змісту, структури і технічних характеристик електронного документа, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051), а також наказу Держкомзему від 23 липня 2010 року № 548 Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306), окремим видом цільового призначення земельних ділянок є призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01).

На думку відповідача, заборона, встановлена пп. б п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, поширюється на земельні ділянки, що мають саме цей вид цільового призначення, а саме - перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва незалежно від способу набуття власником прав на земельну ділянку.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

25. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 18 Земельного кодексу України визначено, що до земель України належать усі землі в межах її території, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

26. Рішення 22 сесії 7 скликання Будильської сільської ради від 27 квітня 2018 року мотивоване тим, що відповідно до п. п. б п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу встановлено, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель введений мораторій на купівлю-продаж або інший можливий спосіб відчуження земельних ділянок і зміну цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні земельні ділянки зареєстровано з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а позивач звертався до відповідача із заявами про передачу йому у приватну власність цих земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

27. У відповідності до ст. 19 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення визначені як окрема категорія земель.

Пріоритетність правового режиму земель сільськогосподарського призначення передбачає необхідність їх цільового використання.

Стаття 1 Закону України Про землеустрій містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою в установленому законодавством порядку.

У ст. 22 Земельного кодексу України визначено види використання сільськогосподарських земель, які відповідають їх цільовому призначенню, та осіб, які мають право на отримання таких земель у власність та у користування.

Згідно з положеннями зазначеної норми окрему групу суб`єктів сільськогосподарського землевикористання становлять громадяни, яким землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського товаровиробництва.

28. За змістом п. 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ), затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Згідно із Класифікацією, окремими видами цільового призначення земельних ділянок є: код 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; код 01.02 - для ведення фермерського господарства; код 01.03 - для ведення особистого селянського господарства; код 01.05 - для індивідуального садівництва та інші.

29. Порядок використання земельних ділянок, наданих у власність для товарного сільськогосподарського виробництва, спрямований на ведення такого виробництва на ринкових товарних засадах, коли продукти виробляються не для власного споживання виробника, а для продажу, тобто споживання іншими членами суспільства.

30. Різний правовий режим земель сільськогосподарського призначення за видами використання підтверджується положеннями ст.121 Земельного кодексу України, якою встановлено норми безоплатної передачі у власність земельних ділянок громадянам. Розмір земельної ділянки для ведення садівництва, яку можна приватизувати безоплатно, становить не більше 0,12 га, у той час як розмір земельної ділянки для ведення фермерського господарства згідно з нормами безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України визначається розміром земельної частки (паю), встановленим для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, становить не більше 2,0 га. Наведена норма передбачає можливість збільшення цього розміру у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її успадкування членами господарства. Вочевидь це зумовлено особливостями кожного виду використання земельної ділянки і спрямовано на дотримання основного з принципів земельного законодавства - раціонального використання земель.

31. У ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначені способи набуття громадянами України права власності на земельні ділянки, якими є:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які надаються у власність або передаються у користування, за конкретними цілями використання поділяються на види.

За змістом ч. 1 ст. 32 Земельного кодексу України громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Ця норма кореспондується із п. "а" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, відповідно до якої громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Згідно з ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У пп. б) п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, у редакції на час спірних правовідносин, визначено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

32. Віднесення земельних ділянок сільськогосподарського призначення до того чи іншого виду позначається на їх правовому режимі (порядку використання), який відповідає їх цільовому призначенню (використанню).

Відповідно до положень ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу і є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим гарантоване Конституцією право власності на землю має набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Саме на виконання зазначених конституційних положень та створення необхідної законодавчої бази (прийняття законів про ринок земель та державний земельний кадастр) для запровадження повноцінного ринку земель, а також з метою збереження стратегічно важливого для аграрного сектору економіки держави виду сільськогосподарських земель законодавець згідно з пп. б п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України запровадив мораторій на купівлю-продаж та інші способи відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності юридичних осіб та громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства та власникам земельних часток (паїв), крім обміну земельної ділянки на іншу відповідно до закону (ст. 14 Закону № 899-ІV), передачі їх у спадщину та вилучення земель для суспільних потреб.

33. Наведене обмеження не поширюється на право приватної власності на земельні ділянки іншого призначення (виду використання), які перебувають у власності громадян та юридичних осіб. І тому наведеною вище нормою Земельного кодексу України законодавець з метою забезпечення виконання введеного мораторію заборонив також зміну цільового призначення та виду використання зазначених вище сільськогосподарських земельних ділянок.

34. Аналіз наведених положень земельного законодавства дає підстави для висновку, що на підставі пп. б п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України відповідач правомірно відмовив у безоплатній передачі ОСОБА_1 земельних ділянок у приватну власність через мораторій на погодження зміни цільового призначення земельних ділянок.

35. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України Про землеустрій , ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство є необґрунтованими.

36. Крім того, слід звернути увагу, що постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 817/1911/17 сформовані такі правові висновки:

59. У члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання.

60. Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.

61. Чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону № 973-IV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку .

37 . Вказана позиція палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду додатково підтверджує безпідставність позиції позивача про можливість надання йому у власність земельних ділянок, якими користується Фермерське господарство Смак на умовах оренди.

38 . Верховний Суд розглянув і відхилив посилання позивача на практику Європейського Суду з прав людини від 22.05.2018 у справі Зеленчук і Цицюра проти України , виходячи з такого.

У вказаному рішенні, Європейський суд з прав людини, зокрема вказав, що:

- законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104);

- заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105);

- органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156). Однак Європейський суд з прав людини звернув також увагу на те, що якщо держава-відповідач необґрунтовано затягуватиме із вжиттям необхідних заходів загального характеру з метою виконання його рішення, з часом це може призвести до ситуації, коли присудження компенсації за ст. 41 Конвенції може, зрештою, стати виправданим, принаймні, для певних категорій власників землі сільськогосподарського призначення (§157).

39 . Водночас Україна з часу введення в дію заборони відчуження не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення. Проте з огляду на зміст рішення Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що вказане рішення не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг та зміну цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

40. Інші доводи касаційної скарги були перевірені судами попередніх інстанцій та не спростовують вірних висновків судів.

41. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

43. Оскільки Верховний Суд залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення , а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року у справі №1840/3533/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя О.П. Стародуб