Постанова

від 08.04.2019 по справі 1840/3533/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2019 р. м. ХарківСправа № 1840/3533/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Гуцала М.І.,

Суддів: Бенедик А.П. , Донець Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.12.2018, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко (повний текст складено 02.01.19) по справі № 1840/3533/18

за позовом ОСОБА_1

до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області

про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області (далі - відповідач, Будильська сільрада) про відмову надання у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства від 27.04.2018, зобов'явши її надати у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку комунальної власності у розмірі земельної частки (паю), площею 3,2382га, яка знаходиться на території Будильської сільради.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій стверджує про відсутність норм діючого законодавства, які б зумовлювали зміну цільового призначення земельної ділянки при її приватизації. На його думку, мораторій на землю стосується громадян та юридичних осіб, а не органів державної влади чи місцевого самоврядування Крім цього, такий мораторій не може бути враховано судом, оскільки він порушує право власності і міжнародні зобов'язання України за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що підтверджено рішенням ЄСПЛ від 222.05.2018 у справі Зеленчук і Цицюра проти України . Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якій висловлюється проти задоволення її вимог, стверджуючи про законність та обгрунтованість прийнятого судового рішення. Вказує на необхідність дотримання вимог п.п. "б" пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України щодо встановленої заборони відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок. З посиланням на наказ Держкомзему від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" стверджує, що земельні ділянки для ведення фермерського господарства" (код 01.02), не можуть прирівнюватися до "земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", оскільки вони належать до різних видів цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, а чинне земельне законодавство України не містить приписів, які б дозволяли "прирівнювати" один до одного або б ототожнювали різні види цільового використання земельних ділянок. Натомість, пункт п'ятий статті 20 Земельного кодексу України забороняє власникам самостійно визначати види використання земельних ділянок в межах категорії земель сільськогосподарського призначення.

Посилаючись на ч. 2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та норми Кодексу адміністративного судочинства України зазначив, що суд не може підміняти орган місцевого самоврядування та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції таких органів.

В той же час, на переконання відповідача, позивач не дотримався вимог ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки до клопотання про передачу у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства у межах норм безоплатної приватизації не додав викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Сторони у справі про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши доповідь обставин справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог поданої позивачем апеляційної скарги з огляду на наступне.

В ході судового розгляду було встановлено, що 20.02.2001 рішенням 16 сесії 23 скликання Будильської сільради було погоджено технічну документацію та надано у приватну власність ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 107,108, 110, 111).

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 15.10.2013 у справі №580/2033/13-ц було визнано відумерлою спадщину, яка складається з земельної частки (паю) площею 2,8991га та 0,3391га, що залишилась після смерті ОСОБА_2, та передано її у власність територіальної громади Будильської сільради (а.с.109). Судові рішення виконано шляхом здійснення державної реєстрації земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 55, 56).

За наслідками проведених 11.12.2015 Будильською сільрадою земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди на земельну ділянку між відповідачем та ФГ "Смак" були укладені договори оренди землі від 11.12.2015 щодо зазначених земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,8991га, кадастровий номер НОМЕР_1 та площею 0,3391га, кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с.100-106).

Позивач неодноразово звертався до Будильської сільської ради з заявою про надання у власність для ведення фермерського господарства зазначених земельних ділянок комунальної власності у розмірі земельної частки (паю), площею 3,2382га, що знаходяться на території Будильської сільради. Зокрема, у заяві від 26.02.2016 вказав, що є членом ФГ "Смак" (а.с.88), додавши графічні матеріали із зазначенням місця розташування земельних ділянок, копію паспорта та копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, обґрунтування розміру земельної ділянки та довідку про членство (а.с.89-93).

Рішенням Будильської сільради від 13.07.2016 було відмовлено у наданні у приватну власність для ведення фермерського господарства земельних ділянок комунальної власності (а.с.8).

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 було скасовано постанову Лебединського районного суду Сумської області від 05.04.2017 у справі № 580/1156/16-а за позовом ОСОБА_1 до Будильської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення. Прийнято нове судове рішення про задоволення частково позовних вимог: визнано незаконним та скасовано рішення Будильської сільради від 13.07.2016 та зобов'язано Будильську сільраду повторно розглянути заяву позивача про надання у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства від 26.02.2016 (а.с.11-12).

14.07.2017 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив розглянути його заяву про надання у приватну власність земельну ділянку (а.с.94).

Рішенням Будильської сільської ради від 10.08.2017 було відмовлено у наданні у приватну власність для ведення фермерського господарства земельних ділянок комунальної власності (а.с.9), проте воно було скасовано рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 24.01.2018 з підстав відсутності в оскаржуваному рішенні мотивованих пояснень його прийняття та зобов'язано Будильську сільраду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства від 26.02.2016 (а.с.13-15).

На звернення позивача від 09.02.2018 з проханням повторно розглянути його заяву від 26.02.2016 (а.с.81) рішенням Будильської СР двадцять другої сесії сьомого скликання від 27.04.2018, з посиланням на наказ Держкомзему від 23.07.2010 № 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 р. за № 1011/18306), п. "б" п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України було відмовлено у наданні у приватну власність для ведення фермерського господарства земельних ділянок комунальної власності (а.с.10, 47-48,49-52).

Суд першої інстанції, погоджуючись з таким рішенням відповідача, виходив з того, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Зокрема, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватись за різними видами цільового призначення. Надання спірних земельних ділянок саме для фермерського господарства, за висновками суду, є наслідком зміни її цільового призначення (з "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва"), що до закінчення дії чи скасування мораторію прямо заборонено чинними нормами п.15 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, з огляду на вимоги діючого на час спірних правовідносин сторін вимог законодавства та фактичні обставини справи.

Частиною другою статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У такому клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу, може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17.

Отже, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Сама передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 в справі № 815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17, від 26.02.2019 по справі № 802/721/18-а.

В той же час позивач намагається отримати у власність земельну ділянку для ведення фермерського господарства без дотримання вимог 118 ЗК України, що унеможливлює задоволення його вимог.

Право на приватизацію земельних ділянок для ведення фермерського господарства, передбачене статтею 32 ЗК України, не тотожне праву на отримання земельної частки (паю) в процесі паювання колективних сільськогосподарських підприємств, передбаченому Указами Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва від 10.11.1994 та Про порядок паювання земель, переданих в колективну власність сільськогосподарських підприємств і організацій від 08.08.1995 року N720. У вказаній статті йдеться про передачу земель із державної або комунальної власності членам фермерського господарства.

Фермерське господарство на підставі рішення загальних зборів своїх членів звертається до відповідного органу з клопотанням про приватизацію земель господарства. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Цей орган у місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл фермерському господарству на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, передача земельних ділянок із земель фермерського господарства у власність громадянам - членам цього господарства здійснюється лише після погодження проекту землеустрою за їх заявами.

Відповідні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 по справі № 396/123/18.

В даному випадку до відповідача звернувся особисто член фермерського господарства без надання відповідного рішення всіх членів господарства та його відповідного звернення.

Стаття 32 ЗК України регулює відносини лише щодо приватизації земельних ділянок членами фермерських господарств, і лише тих земельних ділянок, що були раніше надані цим особам в користування. При цьому, статтею 13 Закону України Про фермерське господарство теж передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.06.2018 року у справі № 816/1920/17, постанові від 14.08.2018 по справі № 818/1530/17.

В той же час матеріали справи свідчать про інші обставини, які визначені ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України Про фермерське господарство , оскільки земельна ділянка надавалася у користування фермерському господарству, а не голові фермерського господарства особисто.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про фермерське господарство , фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною третьою статті 7 цього Закону земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Після одержання засновником державного акту на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону № 973-IV).

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону України Про фермерське господарство .

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.

Із заявою про надання спірної земельної ділянки позивач звернувся як фізична особа з метою безкоштовного отримання земельної ділянки, а тому ототожнення фізичної особи та фермерського господарства Смак в цих правовідносинах є неправильним.

Відповідна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 по справі № 376/331/16-ц, від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц та від 12.12.2018 № 388/1103/16-ц.

Колегія суддів погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо необхідності дотримання вимог законодавства з цільового призначення земельних ділянок, виходить с положень ст. 1 Закону України Про землеустрій , яка містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів для ведення фермерського господарства.

Згідно з частиною третьою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється шляхом звернення користувачів або зацікавлених осіб до органу виконавчої влади або місцевої державної адміністрації за дозволом на розробку проекту землеустрою щодо її відведення, який узгоджується з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (стаття 21 ЗК України).

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в постановах від 5.03.2013 у справі № 21-417а12, від 08.04.2015 по справі № 6-32цс15.

З урахуванням викладеного висновок суду касаційної інстанції про те, що землі сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та для ведення фермерського господарства відносяться до однієї категорії земель, а тому надання земельних ділянок в межах однієї категорії не потребує розробки проекту відведення земельної ділянки по зміні її цільового призначення, є помилковим та таким, що не ґрунтується на законі.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив відсутність підстав для задоволення позову, дотримуючись норм матеріального та процесуального права, а тому, з огляду на вимоги ст. 316 КАС України, відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги позивача.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду судового рішення та вимоги ст. 139 КАС України, новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 по справі № 1840/3533/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя М.І. Гуцал Судді А.П. Бенедик Л.О. Донець

Повний текст постанови складено 16.04.2019.