Рішення

від 19.11.2021 по справі 1527/4729/12

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 1527/4729/12

Провадження №2/523/1823/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2021 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого - судді Малиновського О.М.

за участю секретаря - Кащавцевої А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, у місті Одеса, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління капітального будівництва Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дійсним договору, визнання недійсним договору, акту приймання-передачі, свідоцтва про право власності, протоколу розподілення житлової площі виселення, вселення, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи .

ОСОБА_1 звернулася з позовом, який під час розгляду справи неодноразово уточнювала та в остаточній редакції до Відкритого акціонерного товариства Одеський домобудівельний комбінат (далі - ВАТ ОДБК ), Дочірнього підприємства Жилбуд ВАТ Одеський домобудівельний комбінат (далі - ДП Жилбуд ВАТ ОДБК ), Управління капітального будівництва Одеської міської ради (далі УКБ ОМР), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , просила про визнання дійсним договору про співпрацю по інвестуванню будівництва від 26 грудня 2005р., який було укладено між ДП Жилбуд та ОСОБА_1 , визнати недійним договір Про співпрацю з інвестування будівництва житлових будинків укладений 29.11.2004р. між ВАТ ОДБК та ОСОБА_2 квартири за АДРЕСА_1 ), визнати недійсним протокол розподілення житлової площі, акт приймання-передачі від 19.01.2012р. спірної квартири, визнати недійсним свідоцтво про право власності від 29.03.2012р. на спірну квартиру, виселити ОСОБА_2 з квартири в„–117 , витребувати у ОСОБА_3 та передати ОСОБА_1 майно у вигляді квартири АДРЕСА_3 , визнавши за нею право власності на квартиру.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ВАТ ОДБК не мав права на укладення договору з ОСОБА_2 щодо квартири за АДРЕСА_3 у зв`язку з тим, що раніше передало відповідні права на укладення договорів про співпрацю по інвестуванню будівництва директору ДП Жилбуд ВАТ ОДБК ОСОБА_4 на підставі довіреності від 09.11.2004 року. На підставі такої довіреності був укладений договір між ОСОБА_1 та ДП Жилбуд ВАТ ОДБК за № 29/19К від 26.12.2005 року. В наступному ВАТ ОДБК за актом приймання-передачі від 19.01.2012р. передало ОСОБА_2 спірну квартиру, яка в свою чергу у виконавчому комітеті Одеської міської ради 29 березня 2017р. отримала свідоцтво про право власності на квартиру в„–117 . Останнім власником квартири є ОСОБА_3 , який придбав квартиру у ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 25 серпня 2015р. , відтак позивач просить витребувати у нього відповідне майно.

ВАТ ОДБК не погоджуючись з первісними позовними вимогами звернулося з зустріним позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог УКБ ОМР ради про визнання недійсним договору про співпрацю по інвестуванню будівництва від 26 грудня 2005р., який було укладено між ДП Жилбуд та ОСОБА_1 , предметом якого є інвестування в здійснення будівництва спірної квартири. Вимоги обґрунтовані тим, що на час передачі ОСОБА_2 квартири за договором інвестування від 29.11.2004р. ДП Жилбуд не було прав на відчуження квартири в„–117 .

В подальшому, ОСОБА_3 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним. Свої вимоги обґрунтовував тим, що ані ВАТ ОДБК , ані у ДП Жилбуд ВАТ ОДБК станом на 26.12.2005 року (дата договору який укладений між ОСОБА_1 та ДП Жилбуд ВАТ ОДБК ) не мали права розпоряджатися майновими правами на спірну квартиру у зв`язку з тим, що відповідні майнові права вже були передані ОСОБА_2 29.11.2004 року. Просив визнати недійним договір укладений між між ОСОБА_1 та ДП Жилбуд ВАТ ОДБК .

Відповідач ОСОБА_2 надала до суду заперечення на позовну заяву в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі посилаючись на недоведеність та безпідставність позовних вимог.

Від адвоката ОСОБА_1 - Зарецького І.Г. до суду надійшли письмові пояснення в яких він просить звернути увагу суду на правові позиції Верховного Суду в аналогічних справах викладених у постанову №523/4905/13-ц та у постанові № 1527/13038/12.

Адвокат ОСОБА_3 - Племениченко Г.В. направив до суду письмові пояснення на пояснення представника ОСОБА_1 в яких вказує на те, що правова позиція, висловлена ВС у справі №523/4905/13-ц підтверджує правове обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 . Просить відмовити у задоволення позовних вимог.

Від інших учасників справи до суду не надходили відзиви та/або письмові пояснення.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Ухвалою судді Гудіної Н.І. від 30.03.2012р. було відкрито провадження у справі за первісними позовними вимогами ОСОБА_1 .

Ухвалою судді від 30.03.2012р. була задоволена заява ОСОБА_1 по забезпечення позовних вимог.

05.06.2012р. судом було вирішено клопотання про прийняття до спільного розгляду з первісними позовними вимогами зустрічних позовних вимог ВАТ ОДБК .

В період з 11.12.2014р. по 31.03.2015р. справа перебувала на розгляді в апеляційному суді Одеської області за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу судді від 30.03.2012р. про відкриття провадження у справі, яка ухвалою апеляційного суду від 18.03.2015р. була залишена без змін.

Ухвалою суду від 22.09.2016р. провадження у справі було зупинено.

В зв`язку із звільнення головуючої - судді Гудіної Н.І. у відставку, провадження у справі за протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями була передана головуючому - судді Малиновському О.М., яким, ухвалою від 13.08.2018р. було поновлено провадження у справі з призначенням розгляду справи з викликом сторін у підготовче судове засідання.

Судом неодноразово відкладався розгляд справи в зв`язку з неявкою сторін, в тому числі позивача та її представника, стосовно яких у суду були відсутні відомості про їх належне сповіщення про час та місце розгляду справи.

18.11.2020 року ухвалою суду провадження по справі в частині вимог ОСОБА_1 до ВАТ ОДБК , ДП Жилбуд ВАТ ОДБК та за зустрічним позовом ВАТ ОДБК до ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог Управління капітального будівництва Одеської міської ради про визнання недійсним договору було закрито, у зв`язку з припиненням юридичної особи ВАТ ОДБК та ДП Жилбуд ВАТ ОДБК без правонаступництва.

Ухвалою суду від 25.03.2021р. була прийнята зустрічна позовна ОСОБА_3 та закрито підготовче судове засідання з призначенням справа до судового розгляду за участю сторін.

ІІІ. Позиції сторін.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась. Від її представника надійшла заява про підтримання позовних вимог та розгляду справи за їхньої відсутності.

Представник ОСОБА_3 направив заяву про розгляд справи за їх відсутності.

ОСОБА_2 , представник УКБ ОМР в судове засідання не з`явились без поважних на те причин. Про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

Неявка сторін по справі не перешкоджає розгляду справи по суті.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що 18.06.2004 року між УКБ ОМР та ВАТ ОДБК було укладено інвестиційно-підрядний договір, за умовами якого сторони домовилися про співробітництво по будівництву та інвестуванню десятиповерхового п`яти секційного житлового будинку АДРЕСА_4 , загальною площею квартир АДРЕСА_5 .

Відповідно до сертифікату від 21 грудня 2011 року серії ОД № 16411110220 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта: будівництво 10-ти поверхового п`яти секційного житлового будинку АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 .

Розпорядженням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 18 січня 2012 року Про встановлення нумерації завершеному будівництвом десятиповерховому п`яти секційному житловому будинку АДРЕСА_8 ) вищевказаному будинку було надано нумерацію - АДРЕСА_7 .

Протоколом розподілення загальної житлової площі квартир за 2010 рік, що був укладений 07.04.2005р. між УКБ ОМР та ВАТ Одеський домобудівельний комбінат визначено, що ВАТ ОДБК передає безкоштовно у комунальну власність територіальної громади м. Одеси через управління капітального будівництва 8 % житла.

29.11.2004 року Договором №177/19 про співробітництво по інвестуванню будівництва житлових будинків, який укладений між ВАТ ОДБК та ОСОБА_2 , одна сторона ( ОСОБА_2 ) зобов`язувалася сплатили грошові кошти в розмірі 127 460 гривень, а інша (ВАТ ОДБК ) передати у власність інвестору квартиру АДРЕСА_9 .

29.11.2004 року ОСОБА_2 повністю виконала свої обов`язки за вищевказаним договором про співпрацю по інвестуванню будівництва житлових будинків, сплативши грошові кошти в розмірі 127 460 гривень.

02.06.2005 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво до вищевказаного договору з підтвердженням сплати сум та характеристикою об`єкту.

19.01.2012 року актом приймання - передачі ОСОБА_2 отримала у власність квартиру АДРЕСА_10 (адреса після відповідного присвоєння).

29.03.2012 року виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право власності за № НОМЕР_1 .

09.04.2012року відповідне право власності ОСОБА_2 було зареєстровано, що підтверджується витягом з КП ОМБТИ та РОН №33765801 від 09.04.2012 року.

25.08.2015року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 купив квартиру за адресою: АДРЕСА_11 , що підтверджується договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Заботкіною Т.Ю. та зареєстрований за №2635.

Вказане право власності було зареєстровано, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №42732674 від 25.08.2015 року.

Також судом встановлено, що 09.11.2004р. головою ВАТ ОДБК ОСОБА_5 надано директору ДП Жилбуд ОСОБА_4 право на укладення договорів інвестування з третіми особами на квартири в„– 17 , 18 , 34 , 36 , 51 , 59 , 73 , 75 , 85 , 89 , 125 , 140 , 142 , 177 , 179 , 180 , 183 у будинку будівельний номер АДРЕСА_1 .

26.12.2005р. між ОСОБА_1 та ДП Жилбуд ВАТ ОДБК в особі директора ОСОБА_4, що діяв на підставі Статуту підприємства був укладений договір про співробітництво по інвестуванню будівництва житлового будинку АДРЕСА_30 . Договір було укладено з метою будівництва квартири АДРЕСА_31 .

Позивачка за первісним позовом стверджує, що відповідний договір укладався саме з ДП Жилбуд ВАТ ОДБК (ідентифікаційний код 3257241) у зв`язку з тим, що довіреністю ВАТ ОДБК від 09.11.2004р. було уповноважено директора ДП Жилбуд ОСОБА_4 на укладення договору інвестування квартир, в тому числі квартири АДРЕСА_31 і тому договір укладався саме між ДП Жилбуд ВАТ ОДБК та ОСОБА_1 .

Таким чином, квартира (майнові права на квартиру) АДРЕСА_1 ) була фактично продана два рази:

- 29.11.2004 року на підставі договору №177/19 про співробітництво по інвестуванню будівництва житлових будинків, який укладений між ВАТ Одеський домобудівельний комбінат та ОСОБА_2 (в подальшому власником став та лишається на час розгляду справи ОСОБА_3 );

- 26.12.2005 року на підставі договору про співробітництво по інвестуванню будівництва житлового будинку АДРЕСА_30 , який укладений між ДП Жилбуд ВАТ ОДБК та ОСОБА_1 .

Отже, в судовому порядку, при розгляді даної справи, першочерговим є надання правової оцінки правомірності виникнення прав на спірну квартиру (майнові права) у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В абзаці 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз`яснено, що відповідно до статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно ст. 190 ЦК України майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами.

За змістом статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Верховний Суд України в постанові від 7 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 висловив правову позицію, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном.

Стаття 3 Закон України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні дає визначення поняття майнові права , які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Постановою Верховного Суду України, висловлено правову позицію у постановах від 15 травня 2013 року (справа № 6-36цс13) та від 30 січня 2013 року (справа №6-1732цс15), що майнове право можна визначити як право очікування , є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Майнове право - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Отже, майнове право, яке можна визначити як право очікування , є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Вказана правова позиція викладена в постанові ВП ВС від 20.03.2019 у справі № 761/20612/15-ц.

Як було встановлено судом 29.11.2004р. між ВАТ ОДБК та ОСОБА_2 було укладено договір про співробітництво по інвестуванню будівництва житлових будинків, за умовами якого остання набула права власності майнові права на квартиру АДРЕСА_1 ). Тобто, право власності на майнові права на вказану вище квартиру перейшло до ОСОБА_2 29.11.2004р.

Разом з тим, ДП Жилбуд ВАТ ОДБК щодо того ж самого житлового приміщення уклав договір від 26.12.2005 року про співробітництво по інвестуванню будівництва житлового будинку №29/19К між ДП Жилбуд ВАТ ОДБК та ОСОБА_1 .

Таким чином, на дату укладення договору від 26.12.2005р. про співробітництво по інвестуванню будівництва житлового будинку № 29/19К між ДП Жилбуд ВАТ ОДБК та ОСОБА_1 майнових прав ані у ВАТ ОДБК , ані у ДП Жилбуд не було, у зв`язку з тим, що вони вже були передані ОСОБА_2 за договором від 29.11.2004 року.

Посилання представника ОСОБА_1 про те, що довіреність від 09.11.2004р. стала підставою для виникнення зобов`язань у ВАТ ОДБК перед ОСОБА_1 а саме з часу укладення одностороннього правочину від 09.11.2004 року не заслуговують на увагу.

Уклавши договір з УБК ОМР від 18.06.2004р. будівельною фірмою, яка будувала житловий будинок, в тому числі і спірну квартиру була ВАТ ОДБК , яке мало самостійне право на укладання інвестиційно-підрядних договір.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно з ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ЦК України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Тобто, представництвом за довіреністю є дії саме від імені особи, інтереси якою представляються, а не від власного імені представника.

В той же час, довіреність на представництво інтересів особи (а саме права на укладення договору), не є передачею майнового права представнику, а делегування права на укладення договору.

Тобто, видача довіреності на представника не позбавляє особу права укласти договір самому (без участі представника).

У зв`язку з вищевикладеним ВАТ ОДБК навіть після видачі довіреності на керівника ДП Жилбуд ВАТ ОДБК ОСОБА_4 , мало повне право розпоряджатися майновими правами на спірну квартиру в„– 177 .

Крім того, видаючи довіреність від 09.11.2004 року ВАТ ОДБК надало право представнику ОСОБА_4 на укладення договору саме від імені ВАТ ОДБК .

В той же час, договір №29/19К від 26.12.2005р. був укладений між ОСОБА_1 та ДП Жилбуд ВАТ ОДБК в особі керівника ОСОБА_4

Стороною по договору був ДП Жилбуд ВАТ ОДБК (ідентифікаційний код: 32572410), а не ВАТ ОДБК (ідентифікаційний код: 01271830).

Вищевказані юридичні особи мають різні ідентифікаційні коди, різних керівників.

Таким чином, ДП Жилбуд ВАТ ОДБК не був власником майнових прав на спірну квартиру за №177 і тому передати відповідні права ДП Жилбуд ВАТ ОДБК не міг.

ОСОБА_4 підписував договір саме як керівник ДП Жилбуд ВАТ ОДБК (в тому числі відповідна печатка наявна на договорі), а не як представник ВАТ ОДБК .

Таким чином, на час укладання договору від 26.12.2005р. про співробітництво по інвестуванню будівництва житлового будинку АДРЕСА_30 між ОСОБА_1 та ДП Жилбуд ВАТ ОДБК у останнього не було достатніх правих підстав для його укладання, так як спірна квартира була раніше передана ОСОБА_2 на підставі договору від 29.11.2004р.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору Про співпрацю з інвестування будівництва житлових будинків укладений 29.11.2004р. між ВАТ ОДБК та ОСОБА_2 квартири за АДРЕСА_1 ).

Інші заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору від 29.11.2004р., а відтак не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом не приймаються до уваги посилання представника ОСОБА_1 на правові позиції ВС у постановах №№523/4905/13-ц, 1527/13038/12, так як у вказаних справах хоча і були розглянути подібні правовідносини, проте з різними обставинами.

Стосовно зустрічних позовних вимог, заявлених ОСОБА_3 то такі не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись із зустрічним позовом, ОСОБА_3 посилалася на те, що придбав квартиру на законних підставах, на підставі нотаріально посвідченого договору від 25.08.2015р., укладеному між ним та ОСОБА_2 .

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як заінтересовані особи (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені норми, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні норми статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Таким чином, захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття охоронюваний законом інтерес як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/ підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визнання недійсним оспорюваного договору від 26.12.2005р. про співробітництво по інвестуванню будівництва житлового будинку АДРЕСА_30 між ОСОБА_1 та ДП Жилбуд ВАТ ОДБК року не створює правових наслідків для ОСОБА_3 , оскільки визнання недійсним зазначеного договору не позбавляє його права власності на майно, яке набуте ним на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25.08.2015р., квартира на теперішній час перебуває у його користуванні та володінні. Крім того, на думку суду, відмова у задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог є достатньою сатисфакцією для

ОСОБА_3 . Судові витрати.

В силу ст. 141 ЦПК України з урахуванням відмови у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог, судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст.ст.12,13,76,259,263-265,268, 279 ЦПК України,

ВИРІШИВ

В задоволенні позивних вимог ОСОБА_1 до Управління капітального будівництва Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дійсним договору, визнання недійсним договору, акту приймання-передачі, свідоцтва про право власності, протоколу розподілення житлової площі виселення, вселення, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити у повному обсязі.

В задоволенні зустрічних позовних вимогах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 19 листопада 2021р.

Суддя