Постанова

від 08.11.2021 по справі 914/2381/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2021 р. Справа№ 914/2381/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Бабкевич П.П., керівник, паспорт, Богомазова І.О., адвокат, ордер серія ВС №1075176 від 01.06.2021;

від відповідача: Брильовська О.Р., самопредстаництво;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Каратанас Ю.І., самопредставництво;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Слободян І.Ф., самопредставництво;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок", м. Моршин, Львівська обл.

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 (повний текст складено 27.04.2021)

у справі №914/2381/18 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок", Моршин, Львівська обл.

до Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ), м. Моршин, Львівська обл.

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Адміністрація Державної прикордонної служби України, м. Київ

про визнання незаконним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" (далі ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок", позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської обласної державної адміністрації (далі Львівська облдержадміністрація, відповідач) про визнання незаконним та скасування розпорядження №639/0/5-18 від 27.06.2018 "Про надання у постійне користування земельних ділянок".

Позовні вимоги із посиланням, зокрема, на положення ст. ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, статей 141, 142, 152, 155 Земельного кодексу України, положення Закону України "Про місцеві державні адміністрації" обґрунтовані тим, що оскаржуваним розпорядженням відповідача, яким Адміністрації Державної прикордонної служби України передано у постійне користування дві земельні ділянки, порушено право позивача на користування спірними земельними ділянками, які згідно з Державним актом серії Б №040956 перебувають у останнього на праві постійного користування. Водночас жодної відмови від права користування земельними ділянками від позивача не надавалось, а вилучень згідно чинного законодавства не проводилось.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.02.2019 справу №914/2381/18 за позовом ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" до Львівської облдержадміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження № 639/0/5-18 від 27.06.2018 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 прийнято справу №914/2381/18 до свого провадження, призначено до розгляду, а також залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Адміністрацію Державної прикордонної служби України (далі третя особа 1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2019 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі третя особа 2).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Справа розглядалася неодноразово.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що серед наявних у справі доказів відсутні такі, які б повно та достовірно підтверджували наявність нерухомого майна позивача саме на спірних земельних ділянках, а не на будь-яких інших, в тому числі тих, що перебувають у його власності. При цьому, судом першої інстанції враховано положення норм земельного та цивільного законодавства стосовно того, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил. Отже, за висновком місцевого господарського суду, Адміністрація Державної прикордонної служби України має право користуватися земельною ділянкою, розташованою під санаторним корпусом А-7 та частиною ділянки, необхідною для його обслуговування. Водночас, позивач не підтвердив жодним чином, а суд не встановив, що виділені третій особі 1 земельні ділянки, не призначені чи надмірні для обслуговування будівлі, на яку останній набув право власності, враховуючи, що ця будівля - це санаторний корпус, який, згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 05.03.2020 у справі № 826/14557/17, представляє собою цілісний майновий комплекс у сфері надання санаторних послуг.

Передача спірних земельних ділянок Адміністрації Державної прикордонної служби здійснена відповідачем у відповідності до наданих йому ст. 122 ЗК України повноважень з дотриманням принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, враховуючи те, що позивач перестав користуватись нерухомим майном (спорудою) та таке право перейшло до нового власника, право постійного користування земельною ділянкою відповідно теж передано на підставі рішення уповноваженого органу державної влади.

За викладених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова позивача як користувача спірною земельною ділянкою на підставі державного акта 1993 року не є необхідною.

Також суд першої інстанції визнав безпідставними посилання позивача на норми ст. ст. 141, 142, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в частині необхідності вилучення земельних ділянок для суспільних потреб, оскільки вони не можуть застосовуватися до спірних правовідносин сторін у даній справі, які склалися у відповідності до приписів ст. 122 ЗК України та за якими припинено ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" право користування земельними ділянками площею 7,7653 га кадастровий номер 4610700000:01006:0051 та 5,1030 га кадастровий номер 4625384000:02:000:0100 та надано їх в постійне користування Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" 02.06.2021 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції:

- не надана належна оцінка наявним в матеріалах справи доказам на підтвердження факту розташування човнової станції з кафе-баром, що належить на праві власності позивачу, на земельній ділянці площею 5,103 га (5,2 га згідно державного акта на право користування землею серії Б №040956 виданого 1993 року) за кадастровим номером 4625384000:02:000:0100;

- необґрунтовано визнано санаторний корпус А-7 цілісним майновим комплексом, що не відповідає положенням чинного законодавства, зокрема ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та суперечить постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у даній справі та постанові Вищого господарського суду України від 23.07.2014 у справі №5015/2805/12;

- не враховано докази, які підтверджують місцезнаходження артезіанських свердловин на земельній ділянці площею 7,7653 га з кадастровим номером 4610700000:01006:0051, та безпідставно відмовив у приєднанні до матеріалів справи відповіді отриманої 09.04.2021 від ДП "Західукргеологія" Львівської геологорозвідувальної експедиції, в якій міститься інформація, що на зазначеній земельній ділянці (ділянка №1 в державному акті серії Б №040956) розташовані свердловини 3е, 4е і межі охоронної зони свердловин 1е, 2е частково накладаються на спірну земельну ділянку;

- помилково зроблено висновок про те, що не потрібна згода позивача для припинення його права постійного користування спірними земельними ділянками;

- не взято до уваги, що санаторний корпус А-7 не розташований на обох спірних земельних ділянках і перебування його у власності Адміністрації Державної прикордонної служби України не є достатньою підставою для того, що б позбавити позивача права постійного користування земельними ділянками, яке правомірно було набуте ще в 1993 році і до прийняття оскаржуваного розпорядження відповідача використовувалося останнім за цільовим призначенням.

Позиції учасників справи.

29.06.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заперечуючи апеляційну скаргу позивача, відповідач зазначив, що місцевий господарський суд ухвалив рішення у відповідності до норм чинного законодавства, оскільки на час перереєстрації орендного підприємства у товариство з обмеженою відповідальністю законодавством визначено, що землі державної власності не могли перебувати у постійному користуванні господарських товариств, а лише у користуванні підприємств, установ, організацій заснованих на державній чи комунальній формі власності, тобто ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" не може бути постійним користувачем земельних ділянок.

Крім того, за твердженням відповідача, наявні в матеріалах справи витяги з реєстру прав на нерухоме майно свідчать про відсутність будь-якого нерухомого майна позивача на спірних земельних ділянках, прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження не призвело до втручання у реалізацію чи позбавлення права на здійснення підприємницької діяльності позивача. На думку відповідача, позиція щодо неможливості визначення санаторного корпусу А-7 цілісним майновим комплексом спростовується постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №826/14557/17.

У поясненні на апеляційну скаргу, що надійшло до апеляційного господарського суду 07.07.2021, Адміністрація Державної прикордонної служби України просить залишити рішення суду першої інстанції від 14.04.2021 у даній справі без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення, з огляду на те, що із набуттям Адміністрацією права власності на нерухоме майно, розташоване у м. Моршині по вул. Пролісковій, 8, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про принцип слідування земельної ділянки за об`єктом нерухомості у цьому випадку, що підтверджується також правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 15.01.2020 у справі № 204/9373/14-ц, від 20.11.2019 у справі № 307/3902/14-ц, від 27.11.2019 у справі № 461/2328/16-ц, а також Верховного Суду України, викладеними у постановах від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16. Враховуючи інформацію, наявну у витягах з реєстру прав на нерухоме майно, на території спірних ділянок окрім переданої Адміністрації Державної прикордонної служби України будівлі, жодного іншого нерухомого майна не зареєстровано. Відсутність потреби в отриманні згоди позивача для припинення його права постійного користування спірними земельними ділянками третя особа 1 мотивує тим, що підставою для такого припинення слугував п."е" ч. 1 ст. 141 ЗК України (набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці), а не п."а" цієї норми (добровільна відмова від права користування земельною ділянкою), як стверджує позивач.

Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надав пояснення на апеляційну скаргу, в якому погодився з правовими позиціями відповідача та третьої особи 1, викладеними в їх відзиві та поясненні відповідно, та заперечив апеляційну скаргу позивача з аналогічних підстав, просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2021 справу № 914/2381/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Козир Т.П. та Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 за результатами розгляду поданого позивачем клопотання поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №914/2381/18, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на вказане рішення місцевого господарського суду, справу призначено до розгляду на 19.08.2021.

Ухвалою від 19.08.2021 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду клопотання позивача і відповідача про відкладення розгляду справи задоволено та у відповідності до вимог ст. ст. 216, 234, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у даній справі відкладено на 12.10.2021.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 216 ГПК України у судовому засіданні 12.10.2021 судом апеляційної інстанції оголошено перерву до 09 год 30 хв 09.11.2021, про що винесено відповідну ухвалу.

Явка представників сторін.

У судовому засіданні 09.11.2021 представники позивача вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

У судовому засіданні 09.11.2021 представник відповідача заперечив апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції у даній справі просив залишити без змін.

Представники Адміністрації Державної прикордонної служби та Санаторію "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) у судовому засіданні 09.11.21, заперечуючи доводи апеляційної скарги позивача, просили оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заявлені у справі клопотання учасників справи та результати їх розгляду.

В апеляційній скарзі позивач у відповідності до вимог ст. 267 ГПК України заявив клопотання про долучення до матеріалів справи дадаткових доказів, а саме: копії відповіді ДП "Стрийський лісгосп" №193 від 26.04.2021, копії акту прив`язки будівель і споруд до земельної ділянки, на якій вони розташовані, від 07.05.2021, копії висновку державної експертизи землевпорядної документації від 02.06.2008 №1264, копії висновку державної експертизи землевпорядної документації від 07.05.2010 №149, копії технічної документації із землеустрою про виконання проектно-пошукових робіт по інвентаризації земельної ділянки позивача за кадастровим 4625384000:02:000:0100.

Мотивуючи дане клопотання позивач зазначив, що дані документи не були подані до суду першої інстанції з підстав наявності в матеріалах справи інших доказів, які, на думку позивача, були достатніми для доведення обставин розташування нерухомого майна на земельній ділянці, наданій у постійне користування у відповідності до державного акту серії Б №040956, виданого у 1993 році.

Також в апеляційній скарзі позивач порушив клопотання про долучення до матеріалів цієї справи відповіді ДП "Західукргеологія" Львівської геологорозвідувальної експедиції № 225 від 09.04.2021, оскільки суд першої інстанції безпідставно відмовив у долученні цього доказу до матеріалів справи,, а звертатися раніше до ДП "Західукргеологія" позивач не вбачав за необхідне, так як факт розміщення свердловин на земельній ділянці з кадастровим номером 4610700000:01006:0051 доводиться і іншими доказами, які суд першої інстанції визнав недостатніми.

Відповідач проти вказаних клопотань заперечив, зазначивши, що дані докази не надавались раніше Львівській ОДА, не були подані позивачем до суду першої інстанції разом з позовною заявою та ним не дотримано вимог, передбачених ч. 4 ст. 80 ГПК України.

Адміністрація Державної прикордонної служби України у своєму поясненні на апеляційну скаргу, посилаючись на положення ст. ст. 80, 258 ГПК України просить відмовити у задоволенні клопотання позивача про приєднання нових доказів. Заперечення третьої особи 1 мотивовані тим, що зазначене позивачем обґрунтування не можна визнати винятковим випадком та позивачем не доведено поважність причин неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції з огляду на тривалість розгляду цієї справи. Крім того, третя особа 1 стверджує, що зазначені докази містять посилання на землетехнічну і землевпорядну документацію, яка не стосується земельних ділянок наданих Адміністрації Державної прикордонної служби України спірним розпорядженням відповідача.

Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) також заперечив можливість долучення до матеріалів цієї справи на стадії апеляційного розгляду нових доказів, оскільки позивач повинен був подати ці докази разом з позовною заявою у відповідності до вимог ч.2 ст. 42, ч. 2 ст.164 ГПК України.

Мотивуючи заперечення проти апеляційної скарги позивача, Санаторій "Моршин-прикордонник" Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) у поданому поясненні посилається на нові докази та просить їх долучити до матеріалів справи як додатки до пояснення, а саме: копію листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 18.06.2021 вих. №19-13-0.2-3589/2-21; копію експертного висновку від 16.06.2021 вих. №1606 ТОВ "Террозем"; копію листа від 18.06.2021 приватного підприємця Жовніра Назара, який інформує про ведення господарської діяльності на прилеглій земельній ділянці до земель Санаторію "Моршин-прикордонник"; копію рішення сесії виконавчого комітету міської ради від 08.09.2006 №324; копію Акту вибору земельної ділянки для буріння пошукової свердловини по вул. Пролісковій, 10; копію листа Моршинської міської ради від 18.06.2021 №590.

Крім того, 03.11.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" електронною поштою надійшло клопотання про визнання причини неподання своєчасно доказів поважними та долучення до матеріалів справи Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12.04.2021.

У зазначеному клопотанні позивач зазначив, що вказаний витяг подався до суду першої інстанції у судовому засіданні 14.04.2021, проте судом було відмовлено у його прийнятті.

Обґрунтовуючи неможливість своєчасно подання цього доказу до суду першої інстанції заявник посилається на те, що документи, необхідні для проведення реєстрації перебували у державного реєстратора та у зв`язку з епідеміологічною ситуацією у Львівській області та країні загалом неможливо було здійснити реєстраційні дії раніше. Крім того, за твердженням позивача, керівник товариства у період з осені 2020 року до весни 2021 року перебував у складних життєвих обставинах у зв`язку з хворобою члена сім`ї.

У поданому до Північного апеляційного господарського суду 05.11.2021 відповідачем електронною поштою запереченні щодо долучення доказів (вих. №150 від 05.11.2021), останній просить відмовити у задоволенні заявленого позивачем клопотання у зв`язку з необґрунтованістю причин для поновлення строку для надання такого доказу, оскільки дана справа розглядається з 2018 року, позивач та його представник неодноразово були присутні у судових засіданнях та не були позбавлені можливості надати вказаний доказ, не зазначали, що доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, не надав доказів на підтвердження вчинення ним всіх залежних від нього дій, спрямованих на отримання цього доказу.

Як убачається із змісту апеляційної скарги позивача та пояснення третьої особи 2, на дату прийняття оскаржуваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про приєднання доказів, поданих в порядку ст. 80 ГПК України, або витребування судом таких доказів відповідно до приписів ст. 81 ГПК України.

Порушуючи перед судом апеляційної інстанції клопотання про приєднання до матеріалів справи копій вищезазначених документів, позивач зазначив, що вони не були подані до суду першої інстанції з підстав наявності в матеріалах справи інших доказів, які, на його думку, були достатніми для доведення обставин розташування нерухомого майна на земельній ділянці, наданій у постійне користування у відповідності до державного акту серії Б №040956, виданого у 1993 році.

Третя особа 2 у своєму поясненні на апеляційну скаргу, в якому заявлено про приєднання додаткових (нових) доказів як додатків до цього пояснення, до матеріалів справи жодних обґрунтувань щодо неможливості надати вказані докази до суду першої інстанції не наводить.

Однак підставою для прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи, який їх подає.

Позовну заяву позивача було прийнято та відкрито провадження у даній справі ухвалою суду першої інстанції від 26.12.2018, у якій роз`яснено позивачу про необхідність вчинення певних процесуальних дій, зокрема, надати копію технічної документації на земельні ділянки, на які йому видавався Державний акт на право користування землею, надати докази того, що човнова станція та свердловини на воду (зазначені у позовній заяві) знаходяться саме у межах земельних ділянок, на котрі позивачу видано Державний акт на право користування землею серії Б №040956.

Оскаржуване рішення у даній справі за результатами нового розгляду було проголошено 14.04.2021. При цьому, суд першої інстанції ухвалою від 07.09.2020, приймаючи до свого провадження та призначаючи підготовче засідання у цій справі, запропонував учасникам справи надати письмові пояснення та докази по суті спору з урахуванням висновків Верховного Суду від 18.08.2020 у справі № 914/2381/18 та повідомив учасників справи про наслідки неподання таких доказів у підготовчому провадженні, передбачені ч. 8 ст. 80 ГПК України.

Відтак, як позивач так і третя особа 2 подані до суду апеляційної інстанції докази, а саме: копію висновку державної експертизи землевпорядної документації від 02.06.2008 №1264, копію висновку державної експертизи землевпорядної документації від 07.05.2010 №149, копію технічної документації із землеустрою про виконання проектно-пошукових робіт по інвентаризації земельної ділянки позивача за кадастровим 4625384000:02:000:0100 (за клопотанням позивача), копію рішення сесії виконавчого комітету міської ради від 08.09.2006 №324, копію Акту вибору земельної ділянки для буріння пошукової свердловини по вул. Пролісковій, 10 (за клопотанням третьої особи 2) мали можливість подати до суду першої інстанції в порядку передбаченому процесуальним законодавством, проте вказаних дій не вчинили, і доказів об`єктивної неможливості вчинення таких дій суду апеляційної інстанції не надали.

Відповідно до ст. 124, п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додані позивачем до апеляційної скарги: копія висновку державної експертизи землевпорядної документації від 02.06.2008 №1264, копія висновку державної експертизи землевпорядної документації від 07.05.2010 №149, копія технічної документації із землеустрою про виконання проектно-пошукових робіт по інвентаризації земельної ділянки позивача за кадастровим 4625384000:02:000:0100, та третьою особою 2 до пояснення на апеляційну скаргу: копія рішення сесії виконавчого комітету міської ради від 08.09.2006 №324, копія Акту вибору земельної ділянки для буріння пошукової свердловини по вул. Пролісковій, 10, як додаткові докази колегією суддів апеляційного господарського суду не приймаються.

Щодо решти додаткових доказів поданих вказаними учасниками справи колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Позивачем до апеляційної скарги в якості додаткових доказів додані: копія відповіді ДП "Стрийський лісгосп" №193 від 26.04.2021; копія акту прив`язки будівель і споруд до земельної ділянки, на якій вони розташовані, від 07.05.2021;

Третьою особою 2 до пояснення на апеляційну скаргу також додані нові докази: копія листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 18.06.2021 вих. №19-13-0.2-3589/2-21; копія експертного висновку від 16.06.2021 вих. №1606 ТОВ "Террозем"; копія листа від 18.06.2021 приватного підприємця Жовніра Назара, який інформує про ведення господарської діяльності на прилеглій земельній ділянці до земель Санаторію "Моршин-прикордонник".

З наведеного убачається, що учасниками справи до суду апеляційної інстанції надані докази, які виготовлені вже після прийняття оскаржуваного рішення, однак така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, тому вказані докази судом апеляційної інстанції також не приймаються.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відхилення заяви позивача про долучення доказів (копія відповіді ДП "Західукргеологія" Львівської геологорозвідувальної експедиції № 225 від 09.04.2021, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12.04.2021), поданої до суду 14.04.2021, на підставі ч. 8 ст. 80 ГПК України через неповажність причин пропуску строку для їх подання.

З матеріалів справи убачається, що недотримання норм процесуального права мало місце саме з боку позивача, який не виконав покладеного на нього п. 4 ч. 1 ст. 42 ГПК України обов`язку з подання доказів у встановленому процесуальним законодавством порядку та доведення таким чином підставності заявленого позову в суді першої інстанції.

За таких обставин, з огляду на положення ст. 80, 269 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача щодо прийняття копії відповіді ДП "Західукргеологія" Львівської геологорозвідувальної експедиції № 225 від 09.04.2021 та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12.04.2021 як додаткових доказів.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається із матеріалів справи розпорядженням представника Президента України від 15.12.1992 № 620 зареєстровано Положення організації орендарів в смт. Моршин, зокрема, Санаторію "Пролісок".

Рішенням Стрийської міської ради народних депутатів виконавчого комітету 20.02.1992 № 122 "Про реєстрацію статутів установ курорту Моршин" зареєстровано статут колективного орендного підприємства "Пролісок", в якому зазначено Орендне підприємство Санаторій "Пролісок".

Згідно з рішенням виконавчого комітету Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області від 20.07.1993 № 98 видано державні акти на право користування землею, зокрема Санаторію "Пролісок", площею 16,65 га. На підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Моршинської селищної ради видано Санаторію для дітей з батьками "Пролісок" державний акт Б № 040956 від 1993 року на право користування 16,65 га землі для оздоровчих цілей.

Відповідно до плану землекористування Санаторію для дітей з батьками "Пролісок" вказана земля поділена на 2 земельні ділянки - Ділянка № 1 площею 11,45 га та Ділянка № 2 площею 5,20 га.

20.02.2002 укладено установчий договір з метою створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок", відповідно до пункту 1.3. якого товариство є правонаступником майнових та інших прав і обов`язків Орендного підприємства "Санаторій "Пролісок".

Згідно з розпорядженням Стрийської районної державної адміністрації від 27.12.2002 № 768 перереєстровано Орендне підприємство Санаторію "Пролісок" у ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок", у пункті 3 статуту якого зазначено, що товариство є правонаступником майнових та інших прав і обов`язків Орендного підприємства Санаторію "Пролісок".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 у справі № 5015/2805/12, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2017, визнано право власності за державою в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно: нежитлову будівлю - санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області; витребувано із незаконного володіння ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" зазначене нерухоме майно.

У вказаних рішеннях встановлено, що нерухоме майно: нежитлову будівлю санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області збудовано за загальносоюзні кошти відповідно до рішення центрального органу загальносоюзного значення (ВЦРПС). Крім того, за змістом досліджених у даній справі доказів, суди встановили, що вказаний об`єкт проектувався, приймався в експлуатацію та використовувався як санаторій для матері з дитиною на 500 круглорічних ліжок союзного підпорядкування, нововведеному санаторію присвоєно назву "Пролісок".

Право власності на вказаний санаторний корпус не зареєстровано за жодною юридичною чи фізичною особами, а тому відповідно до норм Закону України "Про власність", постанови Верховної ради України від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" спірна нежитлова будівля є державною власністю, уповноваженим органом управління якою є Фонд державного майна України.

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України "Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршин до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби" від 07.06.2017 №376-р нежитлову будівлю санаторного корпусу (літера А-7) (реєстраційний номер 405479646107) по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршині Львівської області віднесено до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності нежитлова будівля - санаторний корпус (літера А-7), об`єкт нежитлової нерухомості (реєстраційний номер 405479646107) за адресою: Львівська область, м. Моршин, вулиця Проліскова, 8 зареєстровано за Адміністрацією Державної прикордонної служби України, форма власності: державна, підстава виникнення права власності: акт приймання-передачі серія та номер: б/н, виданий 27.06.2017, видавник: Державна прикордонна служба України, розпорядження, серія та номер: 376-р, виданий 07.06.2017, видавник: Кабінет Міністрів України.

Судом першої інстанції встановлено, що у листопаді 2017 року ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб: Адміністрації Державної прикордонної служби України, Фонду державного майна України, про:

- визнання протиправним рішення КМУ щодо віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу (літера А-7) (реєстраційний номер 405479646107) по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршині Львівської області до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби;

- скасування розпорядження КМУ від 07 червня 2017 року № 376-р "Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршині до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби".

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 05.04.2018 у справі №826/14557/17, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 та постановою Верховного Суду від 05.03.2020, у задоволенні позову відмовив.

Для забезпечення діяльності санаторію "Моршин-Прикордонник" Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) керівництво санаторію звернулося до Львівської облдержадміністрації з заявою про надання дозволу Адміністрації Державної прикордонної служби України на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у відповідності до вимог чинного законодавства.

За результатами розгляду вказаного звернення Львівською облдержадміністрацією 14.05.2018 прийнято розпорядження № 435/0/5-18 "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)", відповідно до якого Адміністрації Державної прикордонної служби України надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 7,7653 га, що розташована за адресою: Львівська обл., м. Моршин, вул. Проліскова, 8 і орієнтовною площею 5,2 га, що розташована за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області.

В подальшому, було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 7,7653 га і 5,1030 га та отримано витяги з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, відповідно до яких, земельній ділянці площею 7,7653 га, що розташована за адресою: Львівська обл., м. Моршин, вул. Проліскова, 8, присвоєний кадастровий номер 4610700000:01:006:0051, а земельній ділянці площею 5,1030 га, що розташована за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, присвоєний кадастровий номер 4625384000:02:000:0100.

27.06.2018 Львівською облдержадміністрацією видано розпорядження № 639/0/5/18 "Про надання в постійне користування земельних ділянок" (далі розпорядження №639/0/5/18, оскаржуване розпорядження).

Так, згідно з пунктом 1 цього розпорядження затверджено Адміністрації Державної прикордонної служби України технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості):

1.1. площею 7,7653 га (кадастровий номер - 4610700000:01:006:0051, КВЦПЗ - 06.01), що розташована за адресою: Львівська область, Стрийський район, м. Моршин, вул. Проліскова, 8, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів (для обслуговування будівель санаторію "Моршин-Прикордонник");

1.2. площею 5,1030 (кадастровий номер - 4625384000:02:000:0100, КВЦПЗ - 06.01), що розташована за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів.

Відповідно до п. 2 розпорядження № 639/0/5-18 припинено ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" право користування земельними ділянками, зазначеними у підпунктах 1.1 і 1.2 цього розпорядження.

За змістом п. 3 розпорядження №639/0/5-18 Адміністрації Державної прикордонної служби України надано у постійне користування земельні ділянки, зазначені у підпунктах 1.1 і 1.2 цього розпорядження.

Вважаючи, що вказаним розпорядженням порушено права ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" на користування земельними ділянками, наданими згідно з державним актом на право користування землею серія Б № 040956 від 1993 року за відсутності згоди землекористувача на припинення його права, а також з огляду на розташування на земельній ділянці (площею 5,2 га) нерухомого майна позивача, зокрема, човнової станції, доступ до якої наразі обмежено, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Суди, встановивши, що до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби передано нерухоме майно - нежитлову будівлю санаторного корпусу (літера А-7) по вул. Пролісковій, 8, у м. Моршині Львівської області, дійшли висновку, що згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України та ст. 377 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) у цьому випадку дотримано загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою враховуючи, що позивач перестав користуватись нерухомим майном (спорудою) та таке право перейшло до нового власника, право постійного користування спірною земельною ділянкою відповідно теж передано на підставі оскаржуваного рішення уповноваженого органу державної влади.

Постановою Верховного Суду від 18.08.2020 касаційну скаргу ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 у справі № 914/2381/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд зазначив, що питання доведення позивачем позбавлення його оскаржуваним розпорядженням права користування земельною ділянкою, набутого у 1993 році, на якій розміщено його нерухоме майно, суди попередніх інстанцій не з`ясували, а отже не встановили всіх обставин справи для правильного вирішення спору, зважаючи на предмет і підстави позову.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Як вже зазначалося за результатами нового розгляду судом першої інстанції ухвалено рішення від 14.04.2021, яким з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 18.08.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю. Саме зазначене рішення місцевого господарського суду є предметом апеляційного перегляду у даній справі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" про визнання незаконним та скасування виданого Львівською облдержадміністрацією розпорядження від 27.06.2018 № 639/0/5-18 "Про надання у постійне користування земельних ділянок".

Згідно з ч. 1 ст. 123 ЗК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування; рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення, формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання); надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою; надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому випадку розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу; земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Пунктом "а" ч. 2 ст. 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі.

З даною нормою кореспондуються положення п. 2 ч. 1 ст. 21 цього Закону, відповідно до яких місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно вимог, передбачених ч. 5 ст.122 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У даній справі позивач стверджує, що оскаржуваним розпорядженням порушені його права на користування земельними ділянками наданими згідно з Державним актом на право користування землею серія Б № 040956 від 1993 року за відсутності згоди землекористувача на припинення його права, а також з огляду на розташування на земельній ділянці (площею 5,2 га) нерухомого майна позивача, зокрема, човнової станції, доступ до якої наразі обмежено.

За правилами ст. ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час прийняття виконавчим комітетом Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області рішення від 20.07.1993 № 98 про видачу державних актів на право користування землею, зокрема Санаторію "Пролісок") власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі рішення виконавчого комітету Моршинської селищної ради народних депутатів Львівської області від 20.07.1993 № 98 Санаторію для дітей з батьками "Пролісок" видано державний акт серії Б № 040956 на право користування землею. Відповідно до цього акта санаторію надано 16,65 га землі, яка перебуває у державній власності, у постійне користування для оздоровчих цілей. Згідно з планом землекористування вказана площа складається із двох земельних ділянок: Ділянка №1 площею 11,45 га та Ділянка № 2 площею 5,20 га.

В подальшому, 20.02.2002 укладено установчий договір ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок", а розпорядженням Стрийської районної державної адміністрації від 27.12.2002 № 768 перереєстровано Орендне підприємство Санаторію "Пролісок" у ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок", у пункті 3 статуту якого зазначено, що товариство є правонаступником майнових та інших прав і обов`язків Орендного підприємства Санаторію "Пролісок".

За змістом ст. 92 ЗК України (у редакції 2001 року, яка діяла на час укладення установчого договору від 20.02.2002 та перереєстрації Орендного підприємства Санаторію "Пролісок" у ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" - 27.12.2002) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України у вказаній редакції було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 №5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України).

Частиною 1 ст. 377 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права на земельну ділянку, на якій розміщене це майно у зв`язку із припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього користувача земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.

Тобто, зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

За приписами ст. 141 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Як встановлено судом першої інстанції, станом на 01.01.2013 ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" використовувало земельні ділянки площею 14,2361 га, з яких:

- на території м. Моршин: 1) земельна ділянка площею 6,9561 га відповідно до державного акту на право постійного користування землею серія Б №040956, зареєстрованого в Книзі записів державних актів за №4 від 1993 року; 2)земельна ділянка площею 2,0800 га відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №581560, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю від 04.08.2009 за №020944500002 (підставою для видачі державного акту є договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 20.05.2009, серія ВМВ № 199300, ВМЕ № 26401, реєстр № 219);

- на території Стрийського району (Лисовицька сільська рада): земельна ділянка площею 5,20 га відповідно до державного акта на право користування землею серія Б №040956, зареєстрованого в Книзі записів державних актів за №4 від 1993 року.

Зазначені обставини підтверджені Відділом у Стрийському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у листі № 19-1305-0.7-2786/2-17 від 21.12017, а також матеріалами справи, з яких убачається, що:

- рішенням виконкому Моршинської міської ради Стрийського району №95 від 16.06.1999 із землекористування ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" 2,03га передано до земель запасу Моршинської міської ради. Цим же рішенням зобов`язано ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" внести зміни у державний акт на право постійного користування землею Б № 040956 від 1993 року, однак зміни внесені не були, відповідна технічна землевпорядна документація не затверджувалася;

- рішенням Моршинської міської ради № 171 від 18.02.2002 із землекористування ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" вилучено земельну ділянку площею 0,2139 га;

- рішенням сесії Моршинської міської ради №954 від 12.02.2009 вилучено із землекористування ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" частину земельної ділянки площею 0,17 га.

Інформацією про правовий статус земельної ділянки, наданою Відділом у Стрийському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області також підтверджується факт перебування станом на 2017 рік в користуванні позивача на підставі державного акта на право постійного користування землею серія Б №040956 земельної ділянки площею 6,9561 га на території м. Моршин Львівської області та земельної ділянки площею 5,20 га на за межами населеного пункту на території Лисовицької сільської ради.

Згідно з повідомленням Моршинської міської ради Львівської області у листі №256 від 14.03.2018, земельна ділянка площею 6,9561 га за цільовим призначенням фактично не використовується та кошти від сплати податку за земельну ділянку в бюджет міста не надходять.

Відповідно до довідки Моршинського міського управління земельних ресурсів про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці (том 1, а.с. 46), земельній ділянці у м. Моршин по вул. Пролісковій площею 6,9561 га присвоєно кадастровий номер: 4625350100:01:006:0199. Проте, станом на даний час відомості про зазначену земельну ділянку у Публічній кадастровій карті України відсутні.

За інформацією Стрийського районного відділу земельних ресурсів земельна ділянка ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" площею 5,2 га на території Лисовицької сільської ради одержала кадастровий номер 4625384000:02:000:0100 (довідка №22/1 від 17.01.2007).

Як свідчать матеріли справи, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.12.2006 за ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" на праві приватної власності зареєстровано нерухоме майно - будівлю човнярської станції з кафе-баром за адресою: Львівська обл., Стрийський р-н, с. Баня Лисовицька, вул. Проліскова, 3.

Дана інформація підтверджується також довідкою виконкому Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області від 03.05.2019 № 138, в якій зазначено, що на території Лисовицької сільської ради за межами населеного пункту за адресою вул. Проліскова, 3, знаходиться нежитлова будівля реконструйована човнова станція з кафе-баром, яка згідно з рішенням № 51 від 30.11.2006 виконавчого комітету Лисовицької сільської ради оформлена за ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок". Водночас, за повідомленням виконкому Лисовицької сільської ради, зазначеним у цій довідці, на території земельної ділянки площею 5,103 га за кадастровим номером 4625384000:02:000:0100 будівлі відсутні.

Матеріали справи не містять доказів, які б спростували вказані обставини, позивачем протилежного не доведено.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вказане нерухоме майно позивача не знаходиться у межах земельної ділянки площею 5,103 га за кадастровим номером 4625384000:02:000:0100.

Згідно з даними свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.02.2013 за ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" на праві приватної власності зареєстровані котельня (Д-1, загальна площа 168,7 кв.м.), майстерня (Е-2, загальна площа 272,0 кв.м.), склад (Є-1, загальна площа 153,7 кв.м.) по вул. Пролісковій, 8а у м. Моршин.

При цьому, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06.05.2019 № 165624037 (т. 2, а.с. 73-74) вказані будівлі ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" по вул. Пролісковій, 8а у м. Моршин, а також будівля, гараж зі службовими приміщеннями, В-2 (загальна площа 219,3 кв.м.), по вул. Проліскова, 10В у м. Моршин, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4610700000:01:006:0257, цільове призначення: оздоровчі потреби, площа 2,08 га.

Площа вказаної земельної ділянки збігається з площею земельною ділянки відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №581560, яка придбана позивачем на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 20.05.2009, серія ВМВ № 199300, ВМЕ № 26401, реєстр № 219, що очевидно вказує на те, що це одна і та сама земельна ділянка, належна позивачу на праві власності.

З наведеного убачається, що вказане нерухоме майно позивача також не знаходиться на жодній із земельних ділянок, право користування позивача за якими припинено оскаржуваним розпорядженням.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначене нерухоме майно, що належить на праві власності позивачу, про яке вказує позивач у позовній заяві, не розміщено на площі земельних ділянок, право користування якими припинено позивачу розпорядженням Львівської облдержадміністрації №639/0/5-18.

Про існування будь-яких інших будівель в межах цього спору в ході первісного розгляду справи та її нового розгляду у встановленому процесуальним законом порядку позивач не заявляв, заяв про зміну підстав позову не подавав.

Щодо доводів позивача про розміщення на земельній ділянці площею 7,7653 га з кадастровим номером 4610700000:01:006:0051 свердловин № 1е, № 2е, № 3е, № 4е, право користування на які порушено оскарженим розпорядженням, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

За визначенням, наданим у ст. 1 Гірничого закону України, свердловина - циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами.

Відповідно до Порядку державного обліку артезіанських свердловин, облаштування їх засобами вимірювання об`єму видобутих підземних вод, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2012 №963 (далі - Порядок), державний облік артезіанських свердловин здійснюється Держгеонадрами шляхом ведення державного реєстру артезіанських свердловин.

До державного реєстру артезіанських свердловин включаються відомості про артезіанські свердловини, у тому числі недіючі, незалежно від місця розташування, на підставі даних, що містяться у паспортах артезіанських свердловин.

Зазначені паспорти складаються за формою, затвердженою спільним рішенням Міндовкілля та Мінрегіону, а їх копії щороку до 1 грудня подаються до Держгеонадр суб`єктами господарювання (юридичними особами та фізичними особами - підприємцями), які є власниками або користувачами земельних ділянок, у межах яких розташовані та експлуатуються артезіанські свердловини (далі - водокористувачі).

Дані державного обліку артезіанських свердловин включаються до державного водного кадастру.

Водокористувачі облаштовують артезіанські свердловини, що експлуатуються, засобами вимірювання об`єму видобутих підземних вод (далі - засоби вимірювання), які пройшли в установленому законодавством порядку державну метрологічну атестацію або повірку в повірочних лабораторіях підприємств і організацій, уповноважених на проведення державних випробувань або повірок.

Пунктом 3 наказу Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 06.04.2016 №145/84 "Про затвердження форми паспорта артезіанської свердловини", зареєстровано в Мністерстві юстиції України 27.04.2016 за №642/28772, установлено, що виготовлені до набрання чинності цим наказом паспорти на артезіанські свердловини залишаються чинними.

З огляду на вказані положення чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивач не надав під час розгляду даної справи належних, допустимих і достовірних доказів того, що вказані свердловини № 1е, № 2е, № 3е, № 4е на момент прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження знаходилися на балансі позивача, ним експлуатувалися, відомості про них включені до державного реєстру артезіанських свердловин на підставі відповідних паспортів, а також те, що місцезнаходженням вказаних свердловин дійсно є земельна ділянка площею 7,7653 га, кадастровий номер - 4610700000:01:006:0051.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Обґрунтовуючи доводи належності позивачу свердловин, останній надав до суду дозвіл на спеціальне водокористування ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" від 14.12.2010, виданий на термін до 14.12.2013. Доказів отримання позивачем у встановленому законом порядку дозволу на спеціальне водокористування після 14.12.2013 матеріали справи не містять. Позивачем підтверджено, що ним не використовувались підземні води із свердловин протягом 2013-2018 років.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність недіючих артезіанських свердловин на земельній ділянці, не є перешкодою для передачі її в користування особі, яка отримала право власності саме на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 02.12.2013 у справі № 5015/2805/12, що набрало законної сили, які у відповідності до вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують доказування при розгляді даної справи.

Так, у вказаного рішенні встановлено, що нерухоме майно: нежитлову будівлю санаторний корпус з ліжковим фондом 502 ліжка круглорічного використання, А-7, по вул. Проліскова, 8 у м. Моршин Львівської області збудовано за загальносоюзні кошти відповідно до рішення центрального органу загальносоюзного значення (ВЦРПС). Водночас, за змістом досліджених у даній справі доказів, суд встановив, що вказаний об`єкт проектувався (проектна документація будівництва затверджена постановою Секретаріату ВЦРПС від 18.03.1973), приймався в експлуатацію (акт приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченої будівництвом будівлі житлово-громадського призначення від 01.11.1979, затверджений рішенням виконавчого комітету Стрийської міської ради народних депутатів №559 від 01.11.1979) та використовувався як Санаторій для матері з дитиною на 500 круглорічних ліжок, нововведеному санаторію присвоєно назву "Пролісок", встановлено передпусковий період з 1-го січня 1979, призначено головного лікаря з правом підпису усіх банківських та інших документів санаторію, відкрито розрахунковий рахунок (розпорядження Центральної ради по управлінню курортами профспілок ВЦРПС №473 від 14.09.1978).

Наведені обставини підтверджують, що санаторний корпус, А-7, збудований у 1979 році, що знаходиться по вул. Проліскова, 8 (колишня вул. ВЦСПС) у м. Моршин, є об`єктом, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі, тобто є самостійним об`єктом у наданні санаторних послуг, що визначає його як цілісний майновий комплекс.

Підтвердженням зазначеного слугують також обставини, встановлені у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2018 у справі №826/14557/17 за позовом ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" до КМУ за участю третіх осіб: Фонду державного майна України та Адміністрації Державної прикордонної служби України, про визнання протиправним та скасування розпорядження №376-р від 07.06.2017. Зазначене рішення набрало законної сили і, враховуючи суб`єктний склад учасників справи, обставини у даному рішенні мають преюдиціальне значення при розгляді цієї справи відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Так, у вказаному рішенні місцевим адміністративним судом встановлено, що Міністерство економічного розвитку та торгівлі України на виконання Указу Президента України від 12.03.2015 №140 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2015 року "Про заходи щодо створення належної матеріально-технічної бази для лікування, реабілітації та оздоровлення військослужбовців та інших осіб, які брали безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, а також учасників бойових дій та інвалідів війни" та відповідно до вимог Порядку визначення суб`єкта управління об`єктами, що повернуті у власність держави, та іншим майном, суб`єкт управління якого не визначений, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №817 від 07.10.2015, розробило та листом №3213-08/15147-03 від 10.05.2017 направило на погодження Адміністрації Державної прикордонної служби України, Фонду державного майна України, Міністерству фінансів України та Міністерству внутрішніх справ України проект розпорядження Кабінету Міністрів України "Про віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу у м. Моршин до сфери управління Адміністрації Державної прикордонної служби", яке в подальшому було прийнято 07.06.2017 за №376-р.

В додаток до даного листа додано проект розпорядження та пояснювальна записка до вказаного проекту.

В пояснювальній записці до проекту розпорядження вказано, що метою розроблення проекту розпорядження є віднесення нежитлової будівлі санаторного корпусу літер А-7 по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршині Львівської області до сфери управління Адміністрації державної прикордонної служби України, з метою забезпечення діяльності на базі зазначеного майна лікувального закладу для медичної реабілітації поранених і хворих із зони АТО, у тому числі військовослужбовців, учасників бойових дій та інших пільгових категорій.

Отже, з огляду на вказані обставини та враховуючи, що земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування, розмір якої визначається на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил, Адміністрація Державної прикордонної служби України має право користуватися земельною ділянкою, розташованою під санаторним корпусом А-7 та частиною ділянки, необхідною для його обслуговування, в такому ж розмірі як і попередній землекористувач.

Позивач жодним доказом не спростував даних обставин та не довів, що виділені відповідачем третій особі 1 земельні ділянки, не призначені чи надмірні для обслуговування будівлі, на яку останній набув право власності, враховуючи, що ця будівля - це санаторний корпус, який є цілісним майновим комплексом у сфері надання санаторних послуг.

Не відповідають матеріалам справи, зокрема змісту оскаржуваного розпорядження та приписам ст. 120, ч. 5 ст. 122, ст. 141 ЗК України, ст. 377 ЦК України твердження позивача в апеляційній скарзі про хибність висновку суду першої інстанції в ухваленому ним у даній справі рішенні про те, що не потрібна згода позивача для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Так, дійсно, однією із підстав припинення права користування земельною ділянкою, передбачених ст. 141 ЗК України, є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт "а" цієї статті). Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного розпорядження з огляду на підтвердження підстав віднесення до сфери управління третьої особи 1 нежитлової будівлі санаторного корпусу літер А-7 по вул. Пролісковій, 8 у м. Моршині, Львівська облдержадміністрація керувалася приписами пункту "е" ст. 141 ЗК України, якими передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Поряд з цим, правильним є висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості посилань позивача в позовній заяві на п. "б" ст. 141, ч. 1 ст. 149, ст. 142 ЗК України в частині необхідності дотримання порядку вилучення земельних ділянок для суспільних потреб, оскільки зазначені норми не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

Зважаючи на встановлені обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Львівської облдержадміністрації №639/0/5-18 від 27.06.2018 "Про надання у постійне користування земельних ділянок", а доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, визнає безпідставними та необґрунтованими.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує положення ч.1 ст. 9 Конституції України та бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010, в яких Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З огляду на викладене, решту аргументів і доводів позивача апеляційний господарський суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття постанови у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини у справі, встановлені судом першої інстанції під час її вирішення, підтверджують висновки, викладені в оскаржуваному рішенні про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ТОВ "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок".

Отже, оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №914/2381/18 є таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення суду першої інстанції та не ухвалює нового, відповідно відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат за результатами розгляду позовної заяви.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №914/2381/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 у справі №914/2381/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи №914/2381/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст складено 22.11.2021.

Головуючий суддяГ.А. Кравчук

СуддіТ.П. Козир

Г.П. Коробенко