Постанова

від 10.11.2021 по справі 910/4613/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/4613/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І .С., Міщенка І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

позивача -не з`явився,

відповідача -не з`явився,

третьої особи-1 - не з`явився,

третьої особи-2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бондаря Романа Вікторовича

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Куксов В. В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 (суддя Курдельчук І. Д.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Бондаря Романа Вікторовича

до Хмельницької обласної державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Департамент природних ресурсів та екології Хмельницької обласної державної адміністрації,

2. Старосинявська районна державна адміністрація Хмельницької області

про визнання договору оренди землі поновленим та визнання додаткової угоди до договору укладеною,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У квітні 2020 року Фізична особа-підприємець Бондар Роман Вікторович (далі - ФОП Бондар Р. В., Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Обласна адміністрація, Відповідач), в якому просить визнати поновленим на той самий строк до 22.10.2024 і на тих самих умовах договір оренди землі від 22.10.2004, укладений між Позивачем та Старосинявською районною державною адміністрацією, зареєстрований 15.11.2004 у Старосинявському РФ ДП ЦДЗК, а саме земельної ділянки водного фонду - несільськогосподарського призначення на території Пилявської сільської ради загальною площею 26,5858 га, а також визнати укладеною додаткову угоду до вказаного договору оренди землі в редакції запропонованій Позивачем.

1.2. Зазначені вимоги обґрунтовані тим, що ані договір оренди, ані додаткова угода до нього не були укладені між сторонами, незважаючи на належне виконання орендарем умов договору оренди та продовження користування земельною ділянкою, а також відсутність заперечень орендодавця у поновленні договору.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021, відмовлено повністю у позові Фізичної особи-підприємця Бондаря Романа Вікторовича про визнання договору оренди землі поновленим, визнання додаткової угоди до договору укладеною.

2.2. Зазначені судові рішення обґрунтовано тим, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користуватися виділеною земельною ділянкою; орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди. Водночас, наявні в матеріалах справи докази свідчать про неналежне виконання Позивачем обов`язку щодо своєчасної сплати орендної плати після закінчення строку дії спірного договору. Більше того, ФОП Бондарем Р. В. взагалі не надано доказів внесення орендної плати за період дії зазначеного договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Фізична особа-підприємець Бондар Роман Вікторович просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити вимоги Позивача у справі.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на необхідність відступлення від правових висновків щодо застосування норм частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", викладених в постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, в частині необхідності підтвердження належного виконання орендарем умов договору оренди землі, які було застосовано господарськими судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи.

3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання вказаної скарги, заявник посилається на те, що місцевим і апеляційним господарськими судами не було досліджено зібрані у справі докази, а саме: довідки Старосинявської селищної ради від 21.09.2018, від 18.12.2018, від 09.01.2019; довідку ГУДПС у Хмельницькій області від 18.05,2020; довідку № 126, додану до своїх пояснень Департаментом.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Департамент природних ресурсів та екології Хмельницької обласної державної адміністрації просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Господарськими судами встановлено, що 22.10.2004 між Старосинявською районною державною адміністрацією Хмельницької області (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Бондарем Романом Вікторовичем (орендар) був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду загальною площею 26,5858 га, яка знаходиться на території Пилявської сільської ради (п. 1. договору).

Згідно з п. 8. договору його укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на його поновлення на новий строк.

За умовами п. 9. договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 50 грн за 1 га (1 329 грн в рік). Орендна плата вноситься щоквартально до 15 числа слідуючого за кварталом.

Відповідно до п. 20. договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється за актом її приймання-передачі.

Пунктом 37 договору сторони погодили, що його дія припиняється, крім іншого, у разі закінчення строку, на який було укладено договір, а також в інших випадках, передбачених законом.

4.2. Даний договір було зареєстровано у Державному реєстрі земель від 15.11.2004 за №040476100010.

4.3. На виконання умов договору орендодавцем передано орендарю земельну ділянку на підставі підписаного сторонами акта передачі-прийому.

4.4. Господарськими судами встановлено, що Позивач мав намір скористатись своїм переважним правом на поновлення спірного договору та продовження орендних відносин у зв`язку з чим ним подавалися третій особі-1 заяви про поновлення зазначеного договору. Також ФОП Бондарем Р. В. здійснювались ряд дій для укладання додаткової угоди до договору, а саме отримано кадастровий номер земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки, акт встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі, паспорт водного об`єкта, нормативно-грошову оцінку земельної ділянки та технічну документацію.

4.5. 12.01.2017 Позивачем було отримано дозвіл на спеціальне водокористування №1318.

4.6. У липні 2017 року ФОП Бондарем Р. В. на підставі розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації №174/2017-р від 13.03.2017 отримано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки водного фонду в натурі із земель державної власності.

4.7. У подальшому розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації № 652/2017-р від 16.08.2017 затверджено технічну документацію та прийнято рішення про надання Позивачу в оренду до 20.11.2017 водного об`єкту у комплексі із земельною ділянкою, а також доручено третій особі-1 укласти договір оренди на умовах, визначених цим розпорядженням.

4.8. 26.01.2018 ФОП Бондар Р. В. подав заяву до Відповідача про продовження строку дії договору оренди земельної ділянки водного фонду з усіма необхідними документами.

4.9. Крім того, листами від 31.07.2018, надісланими на адресу Відповідача та третьої особи-1 03.08.2018, Позивач додатково повідомив про необхідність укладання додаткової угоди на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі" та надіслав проекти додаткової угоди до договору.

4.10. Як встановлено господарськими судами, Департамент агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів облдержадміністрації, Департамент природних ресурсів та екології облдержадміністрації неодноразово повідомляли ФОП Бондаря Р. В., що для поновлення договору оренди земельної ділянки водного фонду необхідно надати підтвердження виконання істотних умов укладеного між сторонами договору оренди (п.п. 9., 10.) після його закінчення (лист Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів облдержадміністрації від 25.10.2018 № 03-03/5311, листи Департаменту природних ресурсів та екології облдержадміністрації від 15.03.2019 № 79, від 05.06.2019 №1250, від 26.09.2019 № 04.2/3243).

4.11. Також Позивача було повідомлено, що розпорядженням голови облдержадміністрації від 01.08.2018 № 608/2017-р водний об`єкт в комплексі із земельною ділянкою включений до переліку земельних ділянок водного фонду, які можуть бути сформовано як окремі лоти для продажу прав оренди на них на земельних торгах.

4.12. З огляду на викладене та враховуючи, що ані договір оренди, ані додаткова угода до нього так і не були укладені, Позивач звернувся з цим позовом до господарського суду.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Як зазначалося, звертаючись з касаційною скаргою, заявник в якості підстави для її подання послався на необхідність відступлення від правових висновків щодо застосування норм частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", викладених в постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, в частині необхідності підтвердження належного виконання орендарем умов договору оренди землі, які було застосовано господарськими судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи.

5.4. Правовідносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку із передачею її у користування та володіння врегульовано Законом України "Про оренду землі". У тому числі, цим Законом конкретизовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

5.5. Так, згідно з частинами першої - третьою статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

5.6. Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частини восьма, дев`ята статті 33 цього Закону).

5.7. Таким чином, статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря . При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою - п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

5.8. Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний строк таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").

5.9. У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі").

5.10. Отже, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди ; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі №530/212/17.

5.11. Наведену правову позицію також було підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і №159/5756/18, а також у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

5.12. Водночас, господарські суди попередніх інстанцій на підставі аналізу вимог позовної заяви, позиції сторін, матеріалів справи дійшли висновку про неналежне виконання орендарем умов спірного договору оренди землі, що, у свою чергу, і стало підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання вказаного договору поновленим на той самий строк і на тих самих умовах на підставі частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

5.13. При цьому доводи касаційної скарги за своїм змістом зводять до незгоди заявника з наведеними висновками господарських судів попередніх інстанцій, які були зроблені на підставі оцінки поданих сторонами доказів і дослідження фактичними обставин, а відтак такі доводи спрямовані на переоцінку доказів та встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.14. З викладеного убачається, що Велика Палата Верховного Суду послідовно та вже неодноразово висловлювала правову позицію в подібних правовідносинах щодо порядку та підстав для продовження строку дії договору оренди землі, у тому числі відповідно до частини шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі".

У свою чергу, господарськими судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи було враховано зазначені правові висновки та вирішено спір з їх урахуванням.

5.15. Колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 27.09.1990 у справі "Коссі проти Сполученого Королівства" (Cossey v. the United Kingdom; заява №10843/84, пункт 35) зазначив, що, хоч він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.

5.16. При цьому ЄСПЛ У рішенні від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява №27238/95, пункт 70) також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших Договірних Державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.

5.17. Порядок відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, передбачений статтею 302 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати (частина перша).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати (частина четверта).

5.18. Водночас, основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

5.19. З викладеного убачається, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

5.20. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

5.21. За таких обставин, колегія суддів зазначає про наявність правового висновку господарського суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, а саме викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 21.11.2018 у справі № 530/212/17, від 22.09.2020 у справах №313/350/16-ц і № 159/5756/18, а також від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. У такий спосіб, судова практика Верховного Суду, сформована у наведених, зокрема, але не виключно, постановах Великої Палати Верховного Суду є сталою, послідовною, логічною та такою, що заснована на системному аналізі чинного законодавства. Отже, необхідність відступу від наведеної правової позиції Верховного Суду відсутня, чим спростовуються доводи касаційної скарги про наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень господарських судів попередніх інстанцій, передбачені пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.22. Що стосується посилання заявника в якості підстави для подання касаційної скарги на те, що місцевим і апеляційним судами не було досліджено зібрані у справі докази, а саме: довідки Старосинявської селищної ради від 21.09.2018, від 18.12.2018, від 09.01.2019; довідку ГУДПС у Хмельницькій області від 18.05,2020; довідку № 126, додану до своїх пояснень Департаментом, то колегія суддів зазначає наступне.

5.23. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.24. При цьому відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.25. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.26. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.27. За таких обставин Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

5.28. З огляду на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови судів попередніх інстанції з цієї підстави.

5.29. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

5.30. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.

5.31. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

5.32. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.33. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Фізичної особи-підприємця Бондаря Романа Вікторовича задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій необхідно залишити без змін.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

7.Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бондаря Романа Вікторовича залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 у справі №910/4613/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

І. С. Берднік

І. С. Міщенко