Ухвала

від 22.11.2021 по справі 638/4564/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2021 р.Справа № 638/4564/18

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.06.2021 р. (ухвалене суддею Аркатовою К.В.) по справі № 638/4564/18 за позовом ОСОБА_3 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області про визнання незаконною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, в якому просив: визнати незаконною та скасувати постанову №381-П по справі про адміністративне правопорушення від 01.12.2017 р., винесену головним інспектором будівельного нагляду інспекційного відділу № 1 Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області Заікою В.Ю.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.06.2020 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.06.2020 р. та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; Кодексу України про адміністративні правопорушення (в подальшому - КУпАП); Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності, у зв`язку з вжиттям заходів за результатами розгляду звернень апелянтів.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Також позивачем подано клопотання про закриття апеляційного провадження по вказаній справі, оскільки рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання щодо обов`язків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У судовому засіданні представник апелянтів підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

У судовому засіданні позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу, вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає закриттю з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 р. № 19-рп/2011, зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).

ЄСПЛ вказує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі "Brulla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року, пункт 33).

Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

У Кодексі адміністративного судочинства України (в подальшому - КАС України) конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5 , згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Особа, на захист прав , свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, набуває процесуального статусу позивача у справі (п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Одним із процесуальних засобів, встановлених нормами КАС України, які забезпечують право на звернення до адміністративного суду (право на судовий захист у сфері публічно-правових відносин), є право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження, на відміну від права на звернення до суду (права на судовий захист), - процесуальне право, характерними ознаками якого є те, що його елементи (суб`єкт, зміст) визначаються процесуально-правовою нормою.

Відповідно до п. п. 2, 3, 4 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно із ч. 1 ст. 13 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо учасників справи, то їх коло визначено ч. ч. 1 та 2 ст. 42 КАС України, якими передбачено, що учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

На відміну від інших учасників адміністративного процесу, учасники справи здійснюють свої процесуальні права та виконують обов`язки в адміністративному процесі для того, щоб досягнути певного правового результату, в якому вони зацікавлені. Така зацікавленість обумовлена їх поведінкою як суб`єкта в матеріально-правових відносинах, щодо прав і обов`язків в яких виник спір, вирішення якого з ініціативи одного з цих суб`єктів перенесено в площину процесуального регулювання.

Права учасників справи визначені у ч. 3 ст. 44 КАС України, в тому числі, право оскаржувати судове рішення у визначених законом випадках.

У частині 1 статті 293 КАС України розширено коло осіб, які мають право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, порівняно з учасниками справи, лише на перший погляд, оскільки особи, про які йдеться в цій нормі, є суб`єктами матеріально-правових відносин, яких стосується спір, що отримав вирішення в судовому рішенні. Та обставина, що вони не приймали участь у справі, була обумовлена застосуванням щодо них незаконних процесуальних обмежень.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкованим іншими правовідносинами.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або містити судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому статтею 293 КАС України, повинна довести наявність у неї правового зв`язку безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Спірним у цій справі є питання щодо підстав вважати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які не брали участь у справі, такими, відносно яких судом першої інстанції вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Охоронюваний законом інтерес (відповідно до того, як це поняття розкрито в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004) - зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, це рішення суду стосується прав та обов`язків певного кола осіб, а саме: ОСОБА_3 та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області щодо накладення на позивача постановою № 381-П адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5950 грн. за ч. 8 ст. 96 КУпАП України, за те, що ОСОБА_3 експлуатує житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який не прийнятий в експлуатацію, відповідно до норм чинного законодавства, у зв`язку з чим вказане рішення не може свідчити про порушення охоронюваних законом прав та інтересів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо розгляду їх звернень Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, із урахуванням вимог ст. 293 КАС України, особа, яка не була учасником справи, не має права на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого у цій справі, якщо тільки в рішенні суду не зроблено прямого висновку про права, інтереси та обов`язки такої особи.

Аналогічний висновок щодо застосування ст. 293 КАС України, викладений в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 р. у справі № 826/3508/17.

Пунктом 3 частини 1 статті 305 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є учасниками (суб`єктами) правовідносин щодо притягнення відповідачем позивача до адміністративної відповідальності, не були учасниками справи, предметом спору, якого є оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, якою відповідачем ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить прямого висновку про їхні права (та/або обов`язки), то ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають права на апеляційне оскарження зазначеного рішення, так як не є суб`єктами оскарження в розумінні ч. 1 ст. 293 КАС України.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним задовольнити клопотання ОСОБА_3 та закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.06.2020 р. у справі № 638/4564/18.

Керуючись ст. ст. 42, 44, 52, 293, 243, 248, 305 321, 325, 328 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Задовольнити клопотання ОСОБА_3 про закриття апеляційного провадження у справі № 638/4564/18.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25.06.2020 р. по справі № 638/4564/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В. Судді Спаскін О.А. Любчич Л.В.