Постанова

від 09.11.2021 по справі 536/1134/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 536/1134/18 Номер провадження 22-ц/814/1844/21Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський О. О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді : Обідіної О.І.

Суддів : Карпушина Г.Л., Хіль Л.М.

За участю секретаря Ракович Д.Г.

розглянула в судовому засіданні в м. Полтаві, в порядку спрощеного провадження, з повідомленням сторін, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області, в складі судді Колотієвського О.О., від 01 червня 2021 року, дата виготовлення повного тексту рішення не зазначена, по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Сільськогосподарський кооператив Іскра , Приватне підприємство Агрофірм Недогарська про визнання договору емфітевзису недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним з дня його вчинення договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 15.08.2016 р. укладений між ним та ОСОБА_2 , предметом якого є право користування земельною ділянкою, площею 1,0140 га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0227, яка розташована на території Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Позов обґрунтовано тим, що він є власником вищевказаної земельної ділянки, яка з 2012 року знаходилась в оренді СК "Іскра", кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 .

З огляду на тяжкі життєві обставини, які вимагали від нього коштовного лікування, він в 2016 році звернувся до представника орендаря, який запропонував йому виділити кошти в сумі 30000 грн. взамін укладення нового договору оренди належної йому земельної ділянки, але вже на більш триваліший строк - 80 років, з чим він погодився.

Вважає, що вказаний договір укладений під впливом тяжких обставин та на невигідних для нього умовах, оскільки отримані за договором емфітевзису кошти є значно менші, ніж якщо він би передав свою земельну ділянку за звичайним договором оренди зі щорічною оплатою.

Посилаючись на зазначені підстави просив визнати договір емфітевзису недійсним.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, якими він обґрунтовував заявлені вимоги щодо тяжких обставин та укладання оспорюваного договору на вкрай невигідних для нього умовах.

Не погодившись з вказаним рішення суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зокрема вказує, що суд не взяв до уваги надані ним докази щодо наявності хвороби у його дружини та факту її лікування, яке потребувало значних коштів, що змусило його укласти оспорюваний договір на невигідних для себе умовах.

Також вважає вказаний договір несправедливим та кабальним для нього, оскільки виплачені йому кошти 30000 грн. за 80 років він міг би отримати як плату за оренду землі протягом 3-4 років.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення останньої.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №001449, виданого Кременчуцькою районною державною адміністрацією Полтавської області 10.09.2003 р., є власником земельної ділянки, площею 2,4179 га, кадастровий номер 5322483800:06:000:0227, яка розташована на території Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказана земельна ділянка з 2012 року знаходилась у оренді СК "Іскра", кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 .

Згідно угоди від 10.08.2016 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 03.12.2012, укладеної між ОСОБА_1 та СК Іскра , сторони домовилися достроково розірвати вищевказаний договір оренди землі.

15.08.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), відповідно до умов якого позивач передав відповідачу право користування належною йому земельною ділянкою строком на 80 років.

Земельна ділянка згідно з Актом приймання-передачі від 15.08.2016 передана землекористувачу ОСОБА_2 , а на даний час внесена до статутного фонду ПП Агрофірма Недогарська .

Вважаючи, що вищевказаний договір укладений під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних для нього умовах, які фактично є кабальними і не справедливими, землевласник ОСОБА_1 звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволені позову, місцевий суд дійшов висновку щодо недоведеності позивачем належними і достатніми доказами у справі наявності тяжких обставин, під впливом яких він був змушений укласти спірний правочин та обставин, які б свідчили про укладання договору на вкрай невигідних для позивача умовах.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування в розумінні ст. 80 ЦПК України є наявність доказів, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

В даному випадку, обґрунтовуючи підстави свого позову , ОСОБА_1 посилався на існування тяжких життєвих обставин, які вимагали від нього значних грошових затрат на лікування в сумі 30000 грн., надавши на підтвердження вимог виписки з медичної картки дружини, датовані за пів року до та 9 місяців після укладення спірного договору, яким місцевий суд дав належну правову оцінку, зазначивши, що останні не містять інформації щодо тяжкості хвороби, лікування та розрахунку вартості лікування чи понесених витрат на лікування.

Відповідно до ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі ч.1 ст. 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов: наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин; те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

При цьому, предметом доказування є: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, що існували на час укладення спірного правочину; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин (доведенню підлягає причинно-наслідковий зв`язок між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні); 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини; 5) правочин вчинено на вкрай невигідних умовах.

Аналогічні роз`яснення викладені у п. 23 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними .

Матеріалами справи зазначені обставин не доводяться.

Сам по собі факт захворювання, який відображений в лікарняних записах медичної картки н ім`я дружин позивача не свідчить про наявність тяжких обставин в розумінні ч.1 ст. 233 ЦК України, під впливом яких ОСОБА_1 як власник був змушений на вкрай невигідних для себе умовах передати належну йому земельну ділянку за 30000 грн. в користування ОСОБА_2 .

При цьому, судом проаналізовано надані для зрівняння інші договору емфітевзису, укладені в той самий період з іншими землевласниками, які містять аналогічні умови, в тому числі і щодо розміру оплати за надану в користування земельну ділянку.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору емфітевзису за недоведеністю укладення його під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Доводи апеляційної скарги вищевказаних висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять нових фактів чи засобів доказування, які б свідчили про неправильність таких висновків.

Зокрема, посилання в апеляційній скарзі на доведеність позивачем факту існування саме на час укладення спірної угоди тяжкої обставини (хвороби дружини, через що у нього виникла гостра потреба у грошових коштах на операцію останньої), суд апеляційної інстанції до уваги не приймає виходячи з наступного.

Так, під час розгляду справи місцевий суд вірно встановив фактичні обставини по справі, зокрема хронологію подій та зазначив, що надані виписки з історії хвороби ОСОБА_4 не є достатніми доказами на підтвердження існування саме тяжкої хвороби дружини, що існувала станом на момент укладення позивачем спірної угоди, оскільки внесені лікарями записи датовані за пів року та до та через 9 місяців після укладення оспорюваної угоди, а інших доказів матеріали справи не містять, позаяк не місять доказів існування сукупності двох взаємопов`язаних умов - наявність тяжкої обставини, під впливом якої особа вчинила правочин та вчинення такого правочину на вкрай невигідних умовах.

За вказаних обставин, не знайшла свого підтвердження позиція апелянта про доведеність ним факту укладення спірного договору на вкрай невигідних для нього умовах.

При цьому, позивач доводив, що в порівняні з правовою природою договору оренди земельної ділянки договір емфітевзис є несправедливим та кабальним, отримані за цим договором кошти є значно меншими в порівнянні з орендною платою за звичайним договором оренди землі, доводячи таким чином укладання договору на несприятливих для себе умовах.

Між тим, за вимогами ст. 233 ЦК України позивач повинен обґрунтувати саме обтяжливість певних умов укладеного ним договору, що оспорюється, а не його невигідність у порівнянні із іншими видами договорів, які він міг би укласти, але не уклав.

Таким чином, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення як постановленого з порушенням норм матеріального та процесуальна ного права і приходить до висновку про залишення без змін оскаржуваного рішення , яке ґрунтується на нормах закону.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.

Повний текст постанови складено 22 листопада 2021 року.

Судді: Обідіна О.І. Карпушин Г.Л. Хіль Л.М.