Постанова

від 11.11.2021 по справі 357/2634/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Ярмола О.Я.

Провадження №22-ц/824/3825/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Гуля В.В., Шебуєвої В.А.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Пилипчанської сільської ради, про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернуласядо Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просиласуд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача ОСОБА_1 судові витрати по справі.

Обґрунтовуючи вимоги, ОСОБА_2 посилалась на те, що з 15.10.2011 року перебувала з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, від якого сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наразі, між батьками виник спір про місце проживання їх дитини.

27.03.2020 року за позовом ОСОБА_1 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області було ухвалено рішення про розірвання укладеного між сторонами шлюбу.

З 21.11.2016 року ОСОБА_2 разом з малолітнім сином проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 ; за цією ж адресою проживав і відповідач ОСОБА_1 . Дана квартира належить матері відповідача.

22.02.2020 року ОСОБА_1 пішов із сином ОСОБА_4 на прогулянку і не повернулися додому. По телефону ОСОБА_1 повідомив, що забрав малолітнього сина і збирається жити з ним в с. Пилипча Білоцерківського району за місцем своєї реєстрації, зі своїми батьками.

Тобто, з кінця лютого 2020 року, без згоди матері, ОСОБА_4 постійно проживає з батьком в с. Пилипча Білоцерківського району. Позивач ОСОБА_2 неодноразово намагалася мирним шляхом повернути сина, але ОСОБА_1 категорично заперечує проти повернення дитини матері, лише іноді дозволяє ОСОБА_2 спілкуватися і зустрічатися з сином. При цьому, ОСОБА_1 неодноразово чинив перешкоди матері у спілкуванні з сином, не відповідає на її дзвінки, налаштовує дитину проти матері. 03.03.2020 року ОСОБА_2 прийшла до будинку, де мешкає ОСОБА_1 з дитиною, хотіла побачити сина, але ОСОБА_1 не відчинив двері і не відповідав на телефонні дзвінки, тому позивач була вимушена звернутися до поліції.

Крім того, з даного спору ОСОБА_2 зверталася до служби у справах дітей Білоцерківської міської ради, голови Пилипчанської сільської ради, служби у справах дітей Білоцерківської районної ради.

23.02.2020 року ОСОБА_2 на вимогу ОСОБА_1 виселилася з квартири, де вони проживали однією сім`єю, оскільки квартира належить матері відповідача. Після цього ОСОБА_2 переїхала до своєї квартири за адресою: АДРЕСА_1 , де зробила ремонт, облаштувала окрему кімнату сина новими меблями, для дитини є куточок для ігор та місце для навчання, житло підтримується в належному санітарно-гігієнічному стані.

ОСОБА_2 приймає активну участь у вихованні дитини, має стабільне матеріальне становище і матеріально утримує свого сина, з 03.12.2012 року працює в АБ Укргазбанк на посаді головного фахівця відділу роздрібних продажів, має задовільний стан здоров`я, спиртними напоями не зловживає, не палить, наркотичні засоби не вживає, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

ОСОБА_2 має велике бажання виховувати свого єдиного сина, спілкуватися з ним, віддаючи материнську любов, і жодних обставин, які б давали підстави вважати, що її спілкування з малолітнім сином спричинить йому шкоду, не існує, а вчинки ОСОБА_1 відносно сина ОСОБА_4 порушують не тільки її права як матері, а й порушують права та суперечать інтересам дитини, у зв`язку із чим ОСОБА_2 і звернулася до суду з позовом, у якому просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з нею.

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини, у якому просив визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , посилаючись на те, що вони з ОСОБА_2 перебували у шлюбі. В подальшому, відносини між сторонами погіршились, а відновлення ОСОБА_2 трудової діяльності негативно вплинуло на життя сина ОСОБА_4 , оскільки дитина часто хворіє, має свої особливості, потребує особливого харчування, іноді трапляються заїкання, потрібний постійний догляд та, фактично, виховання дитини лягло на плечі батька. ОСОБА_1 має можливість і бажання здійснювати такий догляд, його присутність і участь у вихованні позитивно впливає на дитину.

20.02.2020 року ОСОБА_2 почала збирати речі (меблі, техніку, одяг, посуд тощо) в квартирі, де подружжя разом проживало, оскільки мала намір переїхати жити в квартиру до своєї бабусі на АДРЕСА_1 . При цьому, свою згоду на переїзд сина з матір`ю до бабусі ОСОБА_1 не давав і на це не погоджується. Виконуючи бажання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 поїхав у АДРЕСА_4 ) в будинок своїх батьків, де вони й проживають на даний час. При цьому, ОСОБА_2 має можливість постійно спілкуватися з сином, відвідувати його, але ОСОБА_1 змушений постійно слідкувати за тим, щоб ОСОБА_2 не розлучила його з ОСОБА_4 і не виконала свою погрозу забрати сина до себе.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 була у с. Пилипча, вони проводили спільний час з сином ОСОБА_4 , але ОСОБА_2 наполягає на тому, що має намір забрати сина з собою, та не погоджується на укладання жодних угод щодо встановлення графіку участі у вихованні дитини.

ОСОБА_1 не перешкоджав і не перешкоджає спілкуванню матері з сином, але не допустить порушення прав самого ОСОБА_4 , який не бажає їхати жити з конфліктною матір`ю в місто. 03.03.2020 року ОСОБА_2 о 16:00 год. зателефонувала ОСОБА_1 і повідомила, що забирає дитину. Близько 19:30 год. до будинку його батьків у с. Пилипча під`їхали працівники поліції з повідомленням, що ОСОБА_2 подана заява про викрадення дитини.

ОСОБА_1 зазначає, що жодного випадку вчинення перешкод матері в спілкуванні з дитиною не було. На даний час перебування ОСОБА_4 з батьком зумовлено виключно інтересами дитини, між батьком і сином склались дружні, довірливі, добрі відносини. Дитина постійно перебуває з ОСОБА_1 , який піклується про сина, не перешкоджає матері бачитися й спілкуватися з дитиною, проводити стільки часу, скільки вона забажає, але ОСОБА_2 має намір забрати сина, тому ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітнього сина з ним.

04.05.2020 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини (справа №357/2421/20) та цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визначення місця проживання дитини (справа № 357/2634/20), об`єднано в одне провадження, з присвоєнням справам спільного номеру 357/2634/20 (провадження 2/357/1789/20).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі в сумі 840 грн. 80 коп.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Пилипчанської сільської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити та визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , 2016 року народження, з його батьком, ОСОБА_1 , що зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Обгрунтовуючи скаргу, апелянт зазначив, що суд, задовольняючи позов ОСОБА_2 , фактично захищав інтереси матері, а не дитини. При цьому, суд критично оцінив висновок психолога від 13.11.2020 року №27/11-20, не надавши жодної оцінки поведінці матері, яка проігнорувала проведення психологічного дослідження поведінки свого сина, його прихильності до батьків чи одного з них, не провела сама такого дослідження за участі іншого фахівця. Також, судом не враховано, що не ОСОБА_1 перешкоджає ОСОБА_2 забрати сина за місцем свого перебування, а син сам не бажає йти з матір`ю і залишатися з нею надовго без батька. Отже, суд першої інстанції фактично послався на відсутність виняткових обставин щодо необхідності розлучення малолітньої дитини з її матір`ю, однак не врахував, що зазначене не можна тлумачити як наявність у матері переваги перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини. Поняття розлучення не співпадає з поняттям визначення місця проживання , оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання останньої з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно неї та участі у її вихованні й може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки і піклування, або за рішенням суду. У даній справі не батько забрав дитину, а мати самовільно намагаласярозлучити дитину з батьком, влаштувавши у присутності сина збір усіх дитячих та інших речей з квартири, де жив ОСОБА_4 , залучення своїх родичів для їх вивезення, а батько, всіляко захищаючи дитину від конфлікту, просто забезпечив дитині комфорт, запропонувавши йому поїхати до бабусі та дідуся, куди ОСОБА_4 звик їздити постійно.

Отже, ОСОБА_5 вирішила питання за дитину, намагалася самостійно змінити місце проживання сина без узгодження з його батьком, створила загрозу для дитини у порушенні звичних умов його проживання, отже, дитина не була розлучена з матір`ю в сенсі цього поняття, але існувала загроза розлучення з батьком. З урахуванням висновку спеціаліста саме розлучення з батьком завдасть шкоди дитині.

Власне, ОСОБА_5 відмовилася з власної волі взяти участь у психологічному дослідженні та прийняти активну участь, як це могла і повинна була зробити матір в інтересах своєї дитини, у вирішенні питання про якнайкраще дотримання інтересів дитини та з`ясуванні прихильності дитини та визначенні місця проживання свого сина.

Отже, постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції проігнорував прихильність дитини до батька, та поклав в основу рішення виключно позицію позивача про наявність нібито перешкод для взяття дитини за своїм місцем проживання.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ОСОБА_2 , остання проти задоволення скарги ОСОБА_1 заперечила та просила залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Каракой Т.В. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.

Позивач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Кудлацька-Тишко В.В. в апеляційному суді проти задоволення скарги ОСОБА_1 заперечили з підстав, викладених у відзиві на скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 15.10.2011 року зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 1576, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (том 1, а.с.10, 101).

Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (том 1, а.с.11, 100).

Також встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.03.2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 /актовий запис №1576/, розірвано. Рішення суду набрало законної сили (том 1, а.с.231).

ОСОБА_2 є співвласником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло (том 1, а.с.13-16).

Зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 за місцем попереднього проживання в АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою з управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради (том 1, а.с.12).

Встановлено, що з 03.12.2012 року і по теперішній час, ОСОБА_2 працює в АБ Укргазбанк на посаді головного фахівця відділу роздрібних продажів, отримала заробітну плату за період з жовтня 2019 року по лютий 2020 року в розмірі 48 069,94 грн., має задовільний стан здоров`я, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, що підтверджується матеріалами справи (том 1, а.с.17-19).

Встановлено, що ОСОБА_1 має на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 4825487000:02:001:0001 та житловий будинок загальною площею 45,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ; земельну ділянку площею 0,3261 га кадастровий номер 3220485101:02:003:0011 та земельну ділянку площею 0,1699 га кадастровий номер 3220485101:02:003:0006, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 ; житловий будинок, загальною площею 67,1 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 .

Також встановлено, що ОСОБА_1 має на праві власності транспортний засіб марки Mercedes-benz, д.н.з. НОМЕР_3 , 1998 року випуску, отримав доходи за період з 1 кварталу 2019 року по 4 квартал 2019 року в розмірі 207 675,00 грн., за медичною допомогою до лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не звертався, що підтверджується матеріалами справи (том 1, а.с.140, 160, 178; том 2, а.с.2-6, 23, 24).

За ініціативи ОСОБА_1 , психологом Центру Психологічної експертизи Інституту аналітичних досліджень і сучасної освіти Центру психологічної експертизи було складено Висновок експертного дослідження №27/11-20 від 13.11.2020 року (том 2, а.с.96 -115). У висновку спеціалістом щодо малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема зазначено, що у ОСОБА_3 є індивідуально-особистісні особливості, що потребують особливої уваги з боку батьків й вихователів. Особливості соматичного здоров`я (ризик загострення ацетономічного синдрому) вимагають від батьків і вихователів створення для ОСОБА_3 таких умов звання та навчання, за яких буде мінімізовано ризик перевтоми і перенапруження нервової системи. Соціально-підтримуюче оточення для ОСОБА_3 утворюють його батько ( ОСОБА_1 ), баба й дід (батьки ОСОБА_1 ).

Сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості батька ( ОСОБА_1 ), особливості його виховної поведінки, здорові умови для психічного та фізичного розвитку ОСОБА_3 , у своїй сукупності забезпечують умови для переживання ОСОБА_3 стану суб`єктивного благополуччя, про що свідчить досягнутий ним рівень психічного розвитку.

Своїх батьків - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не сприймає як подружню пару.

Якість контакту, який існує між ОСОБА_3 та його батьком - ОСОБА_1 , свідчить, що для ОСОБА_4 його батько - є головним джерелом емоційного тепла та своєчасної підтримки; ОСОБА_1 дає ОСОБА_3 можливість переживати почуття психологічного комфорту та благополуччя. Це позитивно позначилося на рівні психічного розвитку ОСОБА_3 і виявляється у високому рівні інтелектуальної активності останнього.

Емоційно-позитивні стосунки ОСОБА_3 із своїм батьком - ОСОБА_1 , їх взаємна довіра і розуміння допомогли ОСОБА_3 пережити фазу стабілізації нової для нього сім`ї у складі батька - ОСОБА_1 та його самого.

ОСОБА_1 створив для ОСОБА_3 простір, в якому останній переживає позитивні почуття прийняття власної значущості, безпеки, емоційного контакту з близькою йому людиною.

Позиція ОСОБА_1 , його пояснення того, що відбувається у житті ОСОБА_4 , забезпечує ОСОБА_3 переживання психологічного комфорту і безпеки.

Особливості виховної стратегії ОСОБА_2 , її низька чутливість до психологічних потреб сина - ОСОБА_3 , фактична відсутність у взаємодії ОСОБА_2 із сином продуктивного емпатичного контакту не сприяли виникненню у ОСОБА_3 переживання благополуччя; обумовили особливості його соціального розвитку, які, наразі виявляються у труднощах в побудові/встановленні стабільних стосунків із іншими.

У ОСОБА_3 не виявлено ознак, наявність яких дозволяє стверджувати, що матір - ОСОБА_2 , впливає на нього з метою формування у дитини негативної думки про батька - ОСОБА_1 . ОСОБА_1 у поведінці та спілкуванні виявляє риси дорослої соціально зрілої людини, а саме: виявляє високу чутливість до характеру та нюансів людських взаємостосунків.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що саме з метою забезпечення інтересів дитини, враховуючи вік ОСОБА_4 , його фізичний та психологічний стан, необхідним є визначення місця проживання дитини саме з матір`ю ОСОБА_2 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно положень ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

За ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

У ч. 1 ст.157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Згідно ст.141 цього Кодексу мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі М.С. проти України від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Відповідно до ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

В ст.150 СК України передбачені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Так, у вказаній статті зазначено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Згідно ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. В ч. 2 цієї ж статті вказано, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Згідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

В даному випадку вік дитини (4 роки) не дає можливості з`ясувати думку дитини щодо місця її проживання.

З матеріалів справи вбачається, що при вирішенні питання щодо місця проживання дитини суд керувався насамперед інтересами малолітнього ОСОБА_4 , взяв до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дитини, матеріальне забезпечення батьків, їх працевлаштування та інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому, судом вірно зазначено, що наявність матері та батька, спільне проживання з ними - найкраще середовище для розвитку дитини, однак в даній справі сторони разом не проживають, шлюб розірвали та не спроможні домовитися між собою з приводу визначення місця проживання їх спільної дитини. Судом встановлено, що саме ОСОБА_1 проявляє дискримінацію щодо прав матері дитини ОСОБА_2 , самочинно змінивши місце проживання їхньої дитини.

Судом у рішенні обґрунтовано зазначено, що обоє батьків люблять свою дитину, не байдужі до його долі, опікуються життям та здоров`ям сина. Фактів жорстокого поводження з дитиною чи створення небезпечних умов проживання не виявлено. Однак, батько дитини наділяє себе пріоритетним правом визначати місце та умови проживання дитини, одноособово визначає, що краще для дитини та не враховує думку й право матері дитини. При цьому, факти неправомірної загрозливої поведінки матері по відношенню до дитини відсутні. Натомість в матеріалах справи наявні докази існування перешкод у матері дитини щодо вільного спілкування з дитиною, можливості матері безперешкодно і безумовно бачитися з сином, взяти дитину на певний період за місцем свого проживання.

Тобто, встановленим є те, що мати дитини позбавлена можливості забрати з будинку батька свою дитину на тривалий час та має обмежуватися нетривалими зустрічами з сином.

Крім того, батько дитини, самочинно визначивши місце проживання дитини, продовжує одноособово визначати місце й порядок відпочинку дитини. Зокрема, судом встановлено, що з лютого 2020 року по жовтень 2020 року ОСОБА_1 неодноразово вивозив малолітнього ОСОБА_4 за межі Київської області для спільного відпочинку на морі, в ОСОБА_6 , при цьому, взагалі, не ставив до відома матір дитини, тобто батько дитини не погоджує свої дії щодо виховання, відпочинку, навчання сина, з матір`ю дитини.

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що саме ОСОБА_1 самочинно змінив постійне місце проживання дитини, порушивши право матері щодо виховання дитини та право самої дитини на безперешкодне спілкування з матір`ю, а також врахував відсутність доказів того, що матір самочинно змінювала місце проживання дитини, чинила перешкоди чи обмежувала батька, бабу, діда в спілкуванні з малолітнім ОСОБА_4 .

Судом надано вірну оцінку наявним у справі доказам, які свідчать про те, що між сторонами по справі склалися неприязні стосунки, ОСОБА_1 вчиняє протиправні дії по відношенню до матері свого сина, порушує її права, як матері, проявляє дискримінацію у відносинах, порушуючи тим самим рівність прав батьків щодо дитини; ОСОБА_2 забезпечена житлом, працює і має дохід, при цьому вона не втрачала контакт з сином та хоче активно включитися в процес його виховання, не чинить перешкод батькові та іншим родичам в спілкуванні з сином.

Враховуючи те, що позивачем на підтвердження обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, суду було надано належні та допустимі докази, та беручи до уваги те, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю відповідатиме найкращим інтересам дитини, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_2 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Крім того, згідно рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 12 жовтня 2021 року за №719 (том 3, а.с.24-25) виконавчий комітет Білоцерківської міської ради розглянув пояснювальну записку служби у справах дітей Білоцерківської міської ради від 01 жовтня 2021 року № 1619/04-25 до проекту рішення Про надання до суду висновку щодо вирішення судового спору між батьками про визначення місця проживання їх дитини та рекомендації комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Білоцерківської міської ради з цього питання (протокол від 29 вересня 2021 року № 18) та встановив, що в провадженні Київського апеляційного суду перебуває цивільна справа № 357/2634/20 провадження 22-ц/824/3825/2021 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій службу у справах дітей Білоцерківської міської ради залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

08 вересня та 29 вересня 2021 року питання щодо розв`язання спору між батьками про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 розглядалося комісією з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Білоцерківської міської ради у присутності батьків малолітнього. Заслухавши обох батьків, ознайомившись з матеріалами справи та документами, наданими батьками, комісія дійшла висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з його матір`ю ОСОБА_2 .

Враховуючи вищезазначене, керуючись інтересами малолітньої дитини та на підставі статей 17, 19, 141, 150, 160, 161, 171 Сімейного кодексу України, статей 1, 11, 12, 15 Закону України Про охорону дитинства , статті 40 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, Конвенції ООН Про права дитини , схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, орган опіки та піклування - виконавчий комітет міської ради дійшов висновку: вважати доцільним і таким, що відповідає інтересам дитини, проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з його матір`ю ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів висновок органу опіки та піклування від 12 жовтня 2021 року за №719, який наданий за запитом апеляційного суду, приймає, оскільки в силу вказівки закону наявність такого висновку є обов`язковою при розгляді справ даної категорії, висновок є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини. При цьому, незгода з ним ОСОБА_1 оцінюється колегією суддів критично, зважаючи на те, що згідно висновку місце проживання його малолітнього сина визначено не з ним, а з матір`ю дитини.

Враховуючи викладене, апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з рішенням суду погоджується, оскільки визначення місця проживання дитини з матір`ю сприятиме стабільності і урегульованості відносин та створить для дитини якнайкращі умови для фізичного, психічного та духовного розвитку.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неправильну оцінку судом першої інстанції висновку експертного дослідження №27/11-20 від 13.11.2020 року, колегією суддів відхиляються, оскільки згідно ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Таким чином, суд першої інстанції мав право вищевказаний висновок експертного дослідження або прийняти в якості доказу, або відхилити, мотивувавши таке своє рішення. При цьому зі змісту рішення вбачається, що суд вищевказаний висновок експертного дослідження №27/11-20 від 13.11.2020 року оцінив критично, зазначивши, що без жодного спілкування з мамою дитини, ОСОБА_2 , експерт надав оцінку особливостям виховної стратегії ОСОБА_2 , встановив її низьку чутливість до психологічних потреб сина, у зв`язку із чим даний висновок психолога, на думку суду, не можна вважати повним, об`єктивним та всебічним. Тобто суд, всупереч доводів апеляційної скарги, мотивував у рішенні відхилення ним висновку експертного дослідження №27/11-20 від 13.11.2020 року в якості доказу.

Інші аргументи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: