Ухвала

від 16.11.2021 по справі 372/3054/21

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/3054/21

Провадження 1-кс-1362/21

ухвала

Іменем України

16 листопада 2021 року Слідчий суддя Обухівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

розглянувши в залі судових засідань Обухівського районного суду Київської області клопотання ОСОБА_4 в інтересах цивільного позивача ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат ОСОБА_4 , який діє в інтересах цивільного позивача ОСОБА_5 , звернувся до суду із клопотанням про накладення арешту майна у кримінальному провадженні. На обґрунтування клопотання зазначив, що 27.07.2021 до ЄРДР були внесені відомості за № 42021112340000069 за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 4, ст. 190 КК України. Кримінальним провадженням встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за попередньою змовою, шляхом обману, який полягав у наданні неправдивих відомостей щодо об`єктів нерухомого майна та умисному невиконанні умов попереднього договору від 28.11.2019 заволоділи грошовими коштами в особливо великих розмірах, які належали ОСОБА_5 . Надання неправдивих відомостей щодо об`єктів нерухомого майна полягало, зокрема в тому, що до укладення попереднього договору ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запевняли покупця в тому що, земельна ділянка на якій розміщено будинок, площею 0,1286 га, кадастровий номер 3223155400:03:032:0047 належить ОСОБА_6 . Такі запевнення стали підставою для здійснення авансового платежу в розмірі 550000, 00 доларів США. Проте, в дійсності, проаналізувавши витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка на якій розміщено будинок, площею 0,1286 га, кадастровий номер 3223155400:03:032:0047 ОСОБА_6 до укладення попереднього договору та на момент укладення попереднього договору станом на 28.11.2019 не належала, оскільки право приватної власності на земельну ділянку на якій розміщено будинок, площею 0,1286 га, кадастровий номер 3223155400:03:032:0047 за ОСОБА_6 було зареєстровано лише 07.07.2020. Отже, ОСОБА_6 , на момент укладення Попереднього договору за яким гарантував, що він є власником земельної ділянки на якій розташовано будинок, не мав права розпоряджатися земельною ділянкою, а відтак і укладати щодо неї будь які правочини та отримувати кошти в якості авансу за укладеними правочинами. До укладення попереднього договору ОСОБА_6 та ОСОБА_7 приховали від покупця той факт, що частина земельної ділянки на якій розташовано будинок є самозайнятою.

За вимогами клопотання цивільний позивач ОСОБА_5 в особі представника просила накласти арешт на майно, належне ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), а саме на наступні об`єкти нерухомого і рухомого майна:

-господарська споруда (баня), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 593331332231, загальна площа 77.8 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 ;

-садовий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 6055083, загальна площа - 234,1 кв.м., житлова площа - 42,9 кв.м;

-земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2117627732231, кадастровий номер 3223155400:03:032:0047, площа 0.1286 га, за адресою: АДРЕСА_3 ;

-приміщення, об`єкт житлової нерухомості, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1335584680000, загальна площа - 54.4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 ;

-нежитлове приміщення, І поверх літ. А, об`єкт житлової нерухомості, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1271472680000, загальна площа 31.6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_5 ;

-садовий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30467842, загальна площа - 675,1 кв.м., житлова площа 107,5 кв., за адресою, АДРЕСА_1 ;

-дачний будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35519313, загальна площа - 1096,5 кв.м., житлова площа 151,5 кв.м., за адресою: АДРЕСА_6 ;

-квартира, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30891075, загальна площа - 123,90 кв.м., житлова площа - 67,90 кв.м., за адресою: АДРЕСА_7 ;

-машиномісце №57 в підвалі 2 підземного дворівневого паркінгу, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 30848528, загальна площа 13,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_8 ;

-«Tesla Model 3», 2018 року випуску, № кузова НОМЕР_2 , перереєстрація на нового власника за дог. купівлі-продажу (сг) (ТСЦ 8048);

-«Tesla Model X», 2017 року випуску, № кузова НОМЕР_3 , перереєстрація ТЗ на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ (ТСЦ 8047);

-«ОДИСЕЙ 5», 2014 року випуску, № шасі НОМЕР_4 , первинна реєстрація ТЗ для індивідуального власника (ВРЕР-3 УДАІ в м.Києві);

-«ПРИЧІП N-300», 2007 року випуску, № шасі НОМЕР_5 , видача тимчасового талону за заявою власника для реєстрації у тому числі при уточненні реєстраційних даних ТЗ (ТСЦ 3244);

-«КМЗ ДНЕПР МТ11696», 2000 року випуску, № шасі НОМЕР_6 , вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації (ВРЕР ДАІ з обслуговування м.Обухів та Обухівського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області);

-«ПГМФ 8304», 2005 року випуску, № шасі НОМЕР_7 , первинна реєстрація ТЗ для індив.власника (ВРЕР-3 УДАІ в м.Києві);

-«ПГМФ 8305», 2005 року випуску, № шасі НОМЕР_8 , реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації (ТСЦ 3245);

-«TOYOTA LAND CRUISER 4.7», 4700 куб.см., 2004 року випуску, № кузова НОМЕР_9 , реєстрація ТЗ, придбаного на аукціоні товарній біржі (ТСЦ 8046).

Прокурор Обухівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_3 в судовому засіданні проти клопотання заперечив, посилаючись на його необґрунтованість.

Цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники, слідчий в судове засідання не з`явились, причин неявки не повідомили, їх неявка не перешкоджає можливості розгляду клопотання в силу приписів ч.1 ст.172 КПК України.

Вислухавши прокурора, перевіривши та дослідивши матеріали клопотання, оглянувши в судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 42021112340000069 вважаю клопотання таким, що не підлягає задоволенню зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 131 КПК України з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно ч.3ст.170КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно доч.10ст.170КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно до п.4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У абз. 1 ч. 6 ст. 170 КПК зазначено, що у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч.1 ст.171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Згідно ч.4 ст.58 КПК України представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику.

Обгрунтовуючи клопотання особа, що звернулась із клопотанням, посилалась на те, що в межах кримінального провадження вона має процесуальний статус представника цивільного позивача.

З досліджених під час судового розгляду матеріалів кримінального провадження вбачається, що 21.04.2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021112340000005 за матеріалами правоохоронних органів було внесено відомості про злочин, передбачений ч.2 ст.364 КК України, щодо передачі у орендне користування земельних ділянок із земель водного фонду.

27.07.2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021112340000069 за заявою ОСОБА_5 було внесено відомості про злочин, передбачений ч.4 ст.190 КК України, вчинений відносно неї ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Досудове розслідування у об`єднаному кримінальному провадженні здійснюється слідчим відділенням Обухівського РУП ГУ НП в Київській області.

Постановою слідчого від 05 серпня 2021 року було визнано речовими доказами земельну ділянку та дачний будинок, зазначені у клопотанні цивільного позивача.

ОСОБА_5 має у кримінальному провадженні процесуальний статус потерпілої та цивільного позивача, оскільки їй було вручено пам`ятки про відповідні процесуальні права, проведено допит в якості потерпілої, до матеріалів кримінального провадження прийнято її цивільний позов.

Також в матеріалах кримінального провадження наявне клопотання ОСОБА_5 про звернення слідчим/прокурором до слідчого судді про накладення арешту на майно від 28.07.2021 року, яке прийнято слідчим 29.07.2021 року, однак станом на цей час не розглянуто, жодних дій по вчиненню відповідних процесуальних дій в матеріалах кримінального провадження не виявлено.

Бездіяльність слідчого по розгляду клопотання цивільного позивача щодо накладення арешту на майно з метою забезпечення цивільного позову та збереження речових доказів свідчить про порушення прав та законних інтересів цивільного позивача у кримінальному провадженні, які можуть бути відновлені у судовому порядку у обраний цим клопотанням спосіб шляхом вжиття заходів забезпечення кримінального провадження слідчим суддею за ініціативою самого цивільного позивача.

З пояснень учасників кримінального провадження та матеріалів кримінального провадження вбачається, що саме за заявою ОСОБА_5 було внесено відомості до ЄРДР про вчинений відносно неї злочин у цьому кримінальному провадженні, вона має процесуальний статус потерпілої, у кримінальному провадженні пред`явила цивільний позов до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 2746500 доларів США та моральної шкоди в розмірі 1000000 грн., що вказує на те, що ініціатор клопотання дійсно є цивільним позивачем у об`єднаному кримінальному провадженні, отже є належним суб`єктом звернення із відповідним клопотанням.

Згідно ч.4 ст.171 КПК України вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Подані слідчому суді матеріали не містять відомостей і доказів щодо вартості майна, на яке пропонується накласти арешт, що унеможливлює висновок про співмірність запропонованих заходів забезпечення кримінального провадження із межами цивільного позову.

Згідно ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;

3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову;

4) наслідки арешту майна для інших осіб;

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Оцінюючи подані слідчому судді матеріали слід прийняти до уваги неповноту повідомленої у клопотання представника цивільного позивача інформації, а також невідповідність доводів клопотання матеріалам кримінального провадження.

Так, у новому клопотання представником цивільного позивача не зазначено, а з матеріалів кримінального провадження та даних автоматизованої системи документообігу суду вбачається, що питання щодо арешту майна у цьому ж кримінальному провадженні вже неодноразово вирішувалось, а доводам цивільного позивача, зазначеним у цьому клопотання вже надавалась правова оцінка судами двох інстанцій.

Ухвалами слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 20 серпня 2021 року за клопотанням тієї ж самої особи представника цивільного позивача ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_4 вже накладався арешт на це ж саме нерухоме та рухоме майно. Вказані ухвали ним же оскаржувались в апеляційному порядку, але залишені без змін Київським апеляційним судом.

Надалі ухвалами слідчого судді Обухівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2021 року, 27 жовтня 2021 року, 15 листопада 2021 року було скасовано арешт на це майно у цьому кримінальному провадженні через встановлення додаткових обставин під час досудового розслідування. Апеляційні скарги представника цивільного позивача ОСОБА_5 на ці ухвали були повернуті апелянту, ухвали є чинними і не скасованими.

Так, під час розгляду питання щодо доцільності існування арешту майна у цьому кримінальному провадженні як заходу забезпечення цивільного позову чинними судовими рішеннями встановлено, зокрема, наступні обставини:

«З пояснень учасників кримінального провадження та матеріалів кримінального провадження вбачається, що за заявою ОСОБА_5 було внесено відомості до ЄРДР про вчинений відносно неї злочин у цьому кримінальному провадженні, вона має процесуальний статус потерпілої, у кримінальному провадженні пред`явила цивільний позов до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 2746500 доларів США та моральної шкоди в розмірі 1000000 грн. Заява про вчинення злочину містить відомості про можливу причетність власника майна до вчинення злочину відносно потерпілої, а цивільний позов пред`явлений саме до власника майна, що вказувало на можливість вжиття заходів забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна саме стосовно належного цивільного відповідачеві майна.

На підставі вказаних вище повідомлених слідчому судді на той час відомостей і в межах досліджених на той час доказів слідчий суддя прийшов до висновку про доцільність накладення арешту на майно в межах кримінального провадження, про що було постановлено ухвалу від 20.08.2021 року.

Однак, в межах цього клопотання слідчому судді подано додаткові докази, а представником власника майна повідомлено додаткові відомості, які вказують на існування іншого кримінального провадження, де розслідується по суті обставини щодо аналогічної заяви ОСОБА_7 щодо вчинення відносно нього ОСОБА_5 аналогічного злочину. Крім того, виявилось, що між тими ж сторонами тривають цивільно-правові спори, які вирішуються іншими суддями в межах цілого рядку цивільних справ. Такі додатково встановлені обставини породжують обґрунтовані сумніви у тому, що накладення арешту на майно у цьому кримінальному провадженні переслідує саме мету досудового розслідування саме у цьому кримінальному провадженні, а подальше існування заходів забезпечення кримінального провадження відповідає потребам досудового розслідування саме у цьому кримінальному провадженні.

Так, істотним для вирішення цього клопотання є те, що після винесення ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно (20.08.2021 року), будь-яких слідчих чи процесуальних дій за участю сторін цивільного позову органом досудового розслідування у кримінальному провадженні взагалі не вживалось, що вказує на те, що подальше досудове розслідування обставин, зазначених у заяві потерпілої ОСОБА_5 фактично не здійснюється.

З доводів учасників процесу, автоматизованої системи документообігу Обухівського районного суду Київської області, Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається наявність ряду інших судових справ, що узгоджується із доводами клопотання про наявність між сторонами цивільного позову у кримінальному провадженні цивільно-правових спорів.

Слідчим відділом Обухівського РУП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021111230000867 від 11.08.2021 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України відповідно до заяви ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_5 разом з невстановленими особами, шляхом обману, заволоділа домоволодінням ОСОБА_6 , яке розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , та на даний час останнього не допускають до належного йому майна, а саме до домоволодіння АДРЕСА_6 .

Між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 тривають судові цивільно-правові спори в межах розгляду Обухівським районним судом Київської області цивільних справ №№ 372/2162/21, 372/2505/21, 372/2506/21, 372/3396/21, по яким неодноразово вирішувались клопотання обох вказаних осіб щодо вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно.

Вказані додатково встановлені обставини свідчать про наявність між сторонами цивільного позову у цьому кримінальному провадженні цивільних правовідносин, які вже вирішуються у порядку цивільного судочинства за позовами обох сторін цивільного спору.

Слідчий повторно в судове засідання не з`явився, заперечень щодо клопотання не подавав, доводів клопотання не спростував, прокурор під час розгляду клопотання про скасування арешту заперечень не представив, щодо скасування арешту майна поклався на розгляду суду, що вказує на відсутність потреби арешту для досягнення мети досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні.

Натомість сторона цивільного позивача під час розгляду клопотання допустила зловживання процесуальними правами, заявляла безпідставні відводи слідчому судді, процесуальна поведінка представників цивільного позивача призвела до порушення встановленого КПК України триденного строку розгляду відповідної категорії справ, оскільки клопотання не вирішувалось з 06.09.2021 року. По суті клопотання аргументованих пояснень не надано, заперечень по суті не представлено. Слід також звернути увагу, що ухвала про арешт майна виносилась на підставі наданих слідчому судді неповних відомостей. Слідчий суддя оцінює процесуальну поведінку представників цивільного позивача як таку, що вказує на відсутність правових аргументів по суті клопотання та створення штучних перешкод у своєчасному вирішенні клопотання.

Таким чином, доводи скарги щодо відсутності об`єктивної потреби у подальшому існування вжитих заходів кримінального провадження у виді арешту майна знайшли підтвердження під час розгляду клопотання.

Поряд із тим, достатніх підстав для обмеження прав ОСОБА_7 як власника арештованого майна не вбачається, він не має у цьому кримінальному провадженні процесуального статусу обвинуваченого чи підозрюваного, тому обмеження його права власності не може вважатись обґрунтованим для потреб кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Є доцільним зверненнядо основоположних принципів законності, верховенства права та недоторканності права власності, які вимагають вирішення питання про скасування арешту майна і поновлення права власності особи, яке обмежується в даному випадку без достатніх підстав.

За змістом положень ст. 2 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Крім того, право власності підлягає захисту, що закріплено міжнародними стандартами та усталеною практикою, яка закріплена в численних Рішеннях Європейського суду з прав людини з цих підстав.

Так, у відповідності до норм КПК України учасникам кримінального провадження, власникам тимчасово вилученого майна та іншим особам надано право на звернення до слідчого судді у відповідності до вимог ст.174 КПК України, яким передбачено право на звернення з клопотанням про скасування арешту майна, у відповідності до ст.303 КПК України на дії та бездіяльність слідчих, прокурорів.

При цьому зазначеними нормами визначені підстави та право на звернення до слідчого судді. З іншими видами скарг сторони можуть звернутись у підготовчому судовому засіданні при розгляді кримінального провадження.

Такий спосіб захисту як звернення до суду зі скаргою під час підготовчого судового засідання є тривалим у часі, з огляду на те, що дані про пред`явлення підозр у цьому кримінальному провадженні відсутні, після накладення арешту досудове розслідування фактично не проводиться, отже перспектива надходження у найближчий час такої справи з обвинувальним актом є сумнівною.

Закріплення у КПК права потерпілого та інших осіб на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК втілює міжнародно-правовий стандарт, на необхідність якого неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини.

Зокрема, у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000 суд сформулював принцип, згідно з яким внутрішній суд зобов`язаний гарантувати введення окремої судової процедури, яка стане ефективним засобом правового захисту при подачі скарги на тривалий розгляд справи, а неможливість внутрішнього законодавства забезпечити подібний засіб правового захисту прирівнюється до порушення ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимогами якої передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ураховуючи практику ЕСПЛ, положення КПК, можна визначити, що під розумним строком доцільно розуміти найкоротший строк розгляду і вирішення кримінальної справи, проведення процесуальної дії або винесення процесуального рішення, який достатній для надання своєчасного судового захисту порушених прав, свобод і інтересів, досягнення мети процесуальної дії та взагалі завдань кримінального провадження.

Право особи на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Стаття 55 Конституції України зазначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Із цього приводу Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.1997 №9-зп у справі за зверненням жителів м. Жовті Води зазначив, що суд не може відмовити у правосудді, якщо ущемляються права і свободи громадян, інакше це було б порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст.64 Конституції України не може бути обмежене.

Положеннями ч.2 ст.8 КПК України визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Як вбачається зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд із огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, зазначене гарантується ст.41 Конституцією України.

Достатніх правових і фактичних підстав для подальшого втручання у права власника саме в межах і для потреб цього кримінального провадження не вбачається.

Згідно ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно ч.2 ст.131 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Під час розгляду клопотання слідчим, дізнавачем чи прокурором, а також і представником цивільного позивача не було доведено достатності підстав для подальшого існування арешту як заходу забезпечення кримінального провадження. Натомість протилежні доводи щодо потреби цього арешту для досягнення інших цілей, не пов`язаних із межами цього кримінального провадження заслуговують на увагу.

Враховуючи вищевикладене, вважаю доводи клопотання обґрунтованими в частині відсутності потреби у збереженні заходів забезпечення кримінального провадження та такими, що підлягають задоволенню. Зокрема під час розгляду клопотання було доведено необхідність скасування арешту, арештоване майно не є предметом злочинних посягань, не здобуто злочинним шляхом, не є речовим доказом, не має доказового значення для цього кримінального провадження, не є знаряддям злочину, арештоване лише з метою забезпечення цивільного позову, будь-яких інших слідчих чи процесуальних дій відносно арештованого майна, окрім арешту, не проводилось.

Вважаю, що під час розгляду справи власником арештованого майна доведено, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба, що вказує на можливість скасування арешту.»

Будь-яких додаткових доказів та доводів у новому клопотанні не міститься, а з матеріалів справи не вбачається. Нове клопотання ґрунтується на тих саме аргументах і обставинах, яким раніше вже надана правова оцінка у чинних судових рішеннях.

Матеріали судової справи та досліджені слідчим суддею матеріали об`єднаного кримінального провадження не містять відомостей про повідомлення про підозру жодній особі, в тому числі й цивільному відповідачеві, майно якого за вимогами клопотання пропонується арештувати. Слід прийняти до уваги приписи ст. 128 КПК України, відповідно до якої особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Як вбачається із встановлених під час розгляду цього клопотання обставин, вимоги клопотання виходять за межі потреб досудового розслідування у кримінальному провадженні, не співвідносяться із завданнями кримінального провадження, тому не потребують державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, оскільки фактичні обставини свідчать про наявність між сторонами цивільного позову у цьому кримінальному провадженні цивільно-правового спору, вирішення якого не потребує вжиття заходів забезпечення кримінального провадження.

Таким чином, у судовому засіданні не встановлено правових і фактичних підстав для задоволення внесеного клопотання про повторне накладення арешту на теж майно у тому ж кримінальному провадженні.

Керуючись ст.ст. 7-9, 98, 131, 167, 170, 174 КПК України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання представника цивільного позивача ОСОБА_4 в інтересах цивільного позивача ОСОБА_5 про арешт майна у кримінальному провадженні відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятиденний строк з дня проголошення ухвали, у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Слідчий суддя ОСОБА_1