Постанова

від 22.11.2021 по справі 467/6/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.11.21

22-ц/812/1752/21

Єдиний унікальний номер судової справи 467/6/21

Номер провадження 22-ц/812/1752/21

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

22 листопада 2021 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Багдасаряна А.Ю. ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 рішення, яке ухвалено Арбузинським районним судом Миколаївської області 24 червня 2021 року , під головуванням судді Догарєвої І.О. в приміщені цього ж суду о 13 год. 07 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Оберіг , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 , про стягнення орендної плати,

УСТАНОВИЛА :

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства Оберіг (далі - ПрАТ Оберіг ) про стягнення заборгованості по орендній платі та пеню.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПрАТ Оберіг було укладено договір оренди землі, за умовами якого позивач передала у користування товариству належну її на праві приватної власності земельну ділянку площею 5.4527 га, з кадастровим номером 4820384200:15:000:0270, розташовану в межах території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, строком на 17 років, зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Між тим, починаючи з 31 грудня 2017 року по 31 вересня 2020 року відповідач почав виплачувати позивачу орендну плату в розмірі вдвічі меншому належного, та загалом позивачем недоотримано коштів за договором оренди землі на суму 33 250 грн., чим було порушено вимоги п.14 договору оренди землі.

На звернення ОСОБА_1 щодо виплати орендної плати в повному обсязі, ПрАТ Оберіг їй було пояснено, що 1/2 частина орендної плати їй не нараховувалась, у зв`язку із частковим переходом права власності на вказану земельну ділянку до іншої особи. Зі змісту вказаної відповіді, позивач вважає, що відповідач керується рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 січня 2017 у справі №467/799/16-ц, що набрало законної сили 05 квітня 2017 року, яким визнано частково недійсним в частині 1/2 свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з земельної ділянки, яка є предметом договору оренди.

Між тим, рішень щодо позбавлення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку вказаної земельної ділянки судом не ухвалювалось, та не відбулось переходу права власності на 1/2 частку земельної ділянки іншим особам. Також не переукладався і не реєструвався новий договір оренди землі.

При цьому, як зазначено вище, рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 січня 2017 року набрало законної сили лише 05 квітня 2017 року, а відповідачем не виплачено половину розміру орендної плати за весь 2017 рік.

Також позивач зазначала, що право власності на іншу 1/2 частку вищевказаної земельної ділянки визнано на ОСОБА_5 рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області лише 03 червня 2020 року.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з ПрАТ Оберіг заборгованість з орендної плати за період 2017-2020 роки в розмірі 33 250 грн., а також пеню в розмірі 15 603 грн. 75 коп. та судові витрати у справі.

ПрАТ Оберіг надало до суду відзив, в якому просило відмовити у задоволені позовних вимог. Зазначало, що в квітні 2017 року від ОСОБА_5 на адресу товариства надійшов в лист, в якому повідомлялось про припинення права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, на підставі рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 січня 2017 року. В жовтні 2020 року ОСОБА_5 надано товариству копію рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 червня 2020 року, яким за останнім визнано право власності на 1/2 частку вищевказаної земельної ділянки в порядку спадкування за законом. Оскільки, відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, 1/2 частину орендної плати передбачену договором оренди за 2017-2020 роки було виплачено ОСОБА_5 .

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2021 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_5 .

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2021 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_4 , який дії від імені ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до вимог ст.124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності.

За ч.3 ст.792 ЦК України та ч.8 ст.93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.14 Закону України , в редакції, яка діяла на час укладення договору оренди землі).

Згідно ст.13 Закону України за договором оренди землі орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.15 Закону України орендна плата, її розмір, форма платежу, строк і порядок виплати є суттєвими умовами договору оренди землі.

Статтями 24,25 вищеназваного Закону України передбачені права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема, останній зобов`язаний своєчасно вносити орендну плату в розмірі та строки обумовлені договором.

З матеріалів справи убачається, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 22944350 від 13 червня 2014 року, на підставі свідоцтва про права на спадщину за законом №171, виданого 17 січня 2012 року, державного акту на право власності на земельну ділянку МК №073528, виданого 04 жовтня 2004 року Арбузинською районною державною адміністрацією Миколаївської області, 07 серпня 2013 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності у розмірі частки 1/1 на земельну ділянку, розташовану на території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, кадастровий номер 4820384200:15:000:0270 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5.4527 га. (том 1 а.с.6).

02 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПрАТ Оберіг було укладено договір оренди землі, за умовами якого позивач передала у користування товариству вищевказану земельну ділянку на строк 17 років (том 1 а.с.7-11).

Пунктами 9,10 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки та орендної плати за землю змінюватиметься без внесення змін та доповнень до цього договору.

Згідно п.11 цього договору орендна плати вноситься щорічно до 31 грудня.

Відповідно до п.14 договору оренди у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,01% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 січня 2017 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 08 грудня 2017 року, у цивільній справі №467/799/16-ц задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання заяви про відмову від прийняття спадщини недійсною та визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину. Заяву ОСОБА_5 від 18 лютого 2011 року про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 визнано недійсною. Визнано частково недійсними свідоцтва про право на спадщину, зокрема, частково недійсним в частині 1/2 свідоцтво №171 видане державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченко В.А. 17 січня 2012 року на ім`я ОСОБА_1 на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_6 , яке складається із земельних ділянок: № НОМЕР_1 площею 5.45 га, кадастровий номер 4820384200:03:004:1044, НОМЕР_2 площею 0.08 га, кадастровий номер 4820384200:15:001:1044, НОМЕР_3 площею 0.21 га, кадастровий номер 4820384200:16:003:1044, №4 площею 0.04 га, кадастровий номер 4820384200:04:009:1044, загальна площа яких становить 5.78 га (том 1 а.с.53-56,57).

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 січня 2017 року у вказаній частині залишено без змін (том 1 а.с.58-60, 61-65).

Крім того, рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 червня 2020 року у цивільній справі №467/1018/19 задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , Благодатненської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом. Зокрема, визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/2 частину земельної ділянки, площею 5.45 га, з кадастровим номером 4820384200:15:000:0270, розташовану в межах території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (том 1 а.с.50-52).

Вказаним рішенням встановлено, що згідно інформації, наданої відділом в Арбузинському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 20 червня 2019 року за №227/101-19 кадастровий номер 4820384200:03:004:1044 земельної ділянки ОСОБА_6 загальною площею 5.45 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташованої в межах території Семенівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області вказаний в Державному акті на право власності на земельну ділянку Серія МК №073528, виданому 04 жовтня 2004 року та зареєстрованому в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010400500024 є недійсним. Відомості про вищезазначену земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру за кадастровим номером 4820384200:15:000:0270.

За такого, ураховуючи викладені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, прийняв правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки відсутні правові підстави для стягнення заборгованості по орендній платі, виходячи з того, що за судовими рішеннями право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 4820384200:15:000:0270 припинилось, та на зазначену частку за іншим спадкоємцем було визнано право власності. При цьому, факт отримання від відповідача орендної плати за користування землею в розмірі, що відповідає частці позивача у праві власності, сторонами не заперечувався.

Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на незаконність судового рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 січня 2017 року, колегія суддів відхиляє, оскільки таке рішення було предметом перегляду апеляційної та касаційної інстанції, та вказане рішення залишено без змін в частині, що стосується спірної землі.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині незаконності дій державних реєстраторів, то колегія суддів не надає їм оцінки, оскільки дії (бездіяльність) державних реєстраторів не є предметом розгляду даної справи.

Стосовно доводів апеляційної скарги про порушенням судом процесуального права при залученні до участі у справі третьої особи, то слід зазначити наступне.

За правилами ч.3 ст.52 ЦПК України передбачено, що якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

За такого, встановивши, що ОСОБА_5 є співвласником земельної ділянки, яка є об`єктом оренди, та за оренду якої бажає стягнути плату позивач, районний суд дійшов правильно висновку про залучення ОСОБА_5 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Стосовно доводів апеляційної скарги, щодо безпідставної відмови у задоволені відводу суді районного суду, то слід зазначити наступне.

Підстави для відводу судді викладені в ст.36 ЦПК України. Так, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо:

1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі;

3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;

4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи;

5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених ст.37 цього Кодексу.

Проте, відповідно до ч.4 ст.36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Як вбачається з заяви представника позивача про відвід судді Догарєвої І.О., то він заявлений з підстав незгоди представника позивача з процесуальними рішеннями вказаного судді, а за такого не підлягав задоволенню.

Щодо відводу всьому Арбузинському районному суду Миколаївської області, то такий відвід взагалі не передбачений нормами цивільно-процесуального законодавства, оскільки відвід можна заявити складу суду, який розглядає справу.

За такого, не підлягає задоволенню і вимога апеляційної скарги про постановлення окремої ухвали щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як безпідставне.

Частиною 4 ст.10 ЦПК України та ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням представника позивача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається представник позивача у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п. в п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника позивача залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 24 червня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 25 листопада 2021 року