Постанова

від 17.11.2021 по справі 182/1107/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 182/1107/13-ц

провадження № 61-12307св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - виконавчий комітет Нікопольської міської ради ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року в складі судді Тихомирова І. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області та просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0, 1102 га, розташовану по АДРЕСА_1 для ведення садівництва і городництва.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що йому на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . З 1958 року він безперешкодно користується земельною ділянкою площею 0, 1102 га, яка розташована за цією ж адресою. Частина цієї земельної ділянки площею 0, 0675 га з 2002 року перебуває у нього в оренді, а іншою частиною площею 0, 0427 га він користується без відповідних документів.

Посилаючись на те, що він протягом 55 років безперешкодно, відкрито, добросовісно користується земельною ділянкою площею 0, 1102 га, на яку відсутні правовстановлюючі документи, просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для ведення садівництва та городництва площею 0, 1102 га, розташовану по АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2013 року скасовано й справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 344 ЦК України та частиною першою статті 119 ЗК України, для визнання права власності на земельну ділянку площею 0, 1102 га за набувальною давністю, оскільки частиною земельної ділянки площею 0, 0675 га ОСОБА_1 користується на підставі договору оренди, а частиною земельної ділянки площею 0, 0427 га він користується самовільно.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку є правильним і доводи апеляційної скарги цього не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 рокуй направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув і вирішив справу неповноважним складом суду, так як у матеріалах справи відсутній протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями. Проте апеляційний суд на наведене уваги не звернув, розглянув справу без її участі, не повідомивши належним чином про дату, час та місце розгляду справи, чим позбавив її можливості подати відповідні докази, заявити клопотання, надати пояснення щодо фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року та відкрито касаційне провадження за її касаційною скаргою на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року , витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

12 жовтня 2020 року справа № 182/1107/13-ц надійшла до Верховного Суду.

Представник виконавчого комітету Нікопольської міської ради надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу .

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії IV - ДП № 115514 від 22 грудня 1999 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0, 608 га для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Нікопольської міської ради Дніпропетровської області від 21 червня 2002 року ОСОБА_1 надано в оренду терміном та 3 роки земельну ділянку площею 0, 0675 га за вказаною вище адресою.

03 листопада 2009 року між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0, 0675 га, кадастровий номер 1211600000:03:007:0018, по АДРЕСА_1 строком на 5 років.

Відповідно до акта про користування земельною ділянкою від 01 грудня 2013 року ОСОБА_1 добросовісно, відкрито й безперервно користується земельними ділянками площею 0, 0675 га та площею 0, 0427 га за адресою: АДРЕСА_1 , з 1958 року, але не має документів, які б свідчили про наявність у нього прав на ці земельні ділянки.

У технічному паспорті на житловий будинок АДРЕСА_1 за схематичним планом земельної ділянки зазначається самочинне захоплення землі площею 427 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_1 помер.

ОСОБА_2 є спадкоємицею після смерті ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.

Так, частиною першою статті 344 ЦК України визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є:

1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років;

2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб;

3) безперервність користування протягом 15 років;

4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року в справі № 729/608/17.

Установивши, що частиною спірної земельної ділянки площею 0, 0675 га ОСОБА_1 користувався на підставі договору оренди, а частиною земельної ділянки площею 0, 0427 га він користувався самовільно, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 344 ЦК України та частиною першою статті 119 ЗК України, для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 0, 1102 га за набувальною давністю.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув і вирішив справу неповноважним складом суду, так як у матеріалах справи відсутній протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями, колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на таке.

Порядок автоматичного розподілу судових справ визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженим рішенням Ради суддів України № 30 від 26 листопада 2010 року.

Як убачається з матеріалів справи, дана справа надійшла до суду першої інстанції у лютому 2013 року.

Під час реєстрації справи в місцевому суді справу було розподілено судді Тихомирову І. В.

При цьому Положенням про автоматизовану систему документообігу суду (в редакції на час надходження справи до суду) не передбачалось створення в атоматизованій системі протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями .

08 квітня 2013 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі судді Тихомирова І. В. ухвалив заочне рішення в цій справі.

У червні 2015 року до суду першої інстанції надійшла заява про перегляд вказаного заочного рішення суду, яка була передана для розгляду судді Тихомирову І. В.

Пунктом 2.3.44 Положення про автоматизовану систему документообігу суду (в редакції на час надходження заяви про перегляд заочного рішення) передбачено, що судові справи про перегляд заочного рішення передаються раніше визначеному судді.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції інстанції розглянув і вирішив справу неповноважним складом суду.

Також не заслуговують на уваги посилання ОСОБА_2 на те, що апеляційний суд належним чином не повідомив її про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 15 липня 2020 року, оскільки наведене спростовується наявними в справі рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень ОСОБА_2 та її представнику ОСОБА_3 (том 2, а.с. 70-72).

Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають .

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріально і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті й законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року залишити без змін .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов