Постанова

від 15.07.2020 по справі 182/1107/13-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/47/20 Справа № 182/1107/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Тихомиров І.В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.,

при секретарі - Василенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради про визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2013 року до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради про визнання права власності.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради про визнання права власності - відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 -відхилено.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року скасовано і закрито провадження у справі, оскільки правовідносини не допускають правонаступництва.

Постановою Верховного Суду від 14 лютого 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року у справі №182/1107/13-ц і ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог.

Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року від інших учасників справи до суду не надходило.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії IV - ДП № 115514 від 22.12.1999 року ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,608 га для обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а АДРЕСА_2 .26-27 т.1).

Земельна ділянка площею 0,0675 га, належить ОСОБА_2 на праві користування на підставі рішення Нікопольської міської ради від 21.06.2002 року (а.с.18).

03 листопада 2009 року між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки площею 0,0675 га, кадастровий номер 1211600000:03:007:0018 строком на 5 років (а.с. 4-11,12,13-16 т.1).

Відповідно до Акту про користування земельною ділянкою від 01.12.2013 року ОСОБА_2 добросовісно, відкрито і безперервно користується земельною ділянкою 0,0675 га 0,0427 га за адресою АДРЕСА_1 з 1958 року, але не має документів, які б свідчили про наявність у нього прав на ці ділянки. (а.с. 37 т.1).

У технічному паспорті на житловий будинок АДРЕСА_1 за схематичним планом земельної ділянки зазначається самочинне захоплення землі площею 427 кв.м. (а.с. 28-36 т.1).

Відповідно до договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1211600000:03:007:0018 від 03.11.2009 року укладеного між Нікопольською міською радою та ОСОБА_2 у разі недосягнення згоди … спір вирішується судом. (а.с. 5-11 т.1).

Відповідно до ч.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомими майном протягом десяти років або рухомим майном - п`ять років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

На підставі ч.1 ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.

У Постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року зазначено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється Земельним кодексом України , зокрема статтею 119 .

Крім того Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року роз`яснено, що якщо особа, яка заявляє про давність володіння, заволоділа чужим майном на підставі договору з його власником (оренди, зберігання тощо), який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності за відповідними вимогами (частина третя статті 344 ЦК України). При цьому строк позовної давності починає обчислюватись з моменту закінчення строку дії договору, якщо інший строк повернення речі не був установлений самим договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що спірною є земельна ділянка площею 0,1102 га яка складається з ділянки площею 0,0427 га, якою позивач користується самовільно та ділянки площею 0,0675 га на яку укладено договір оренди і підстав для визнання права власності за набувальною давністю відповідно до ст.119 ЗК України відсутні.

Доводи апеляційної скарги, що оскаржуване рішення було прийнято з істотними порушеннями норм матеріального і процесуального права, при неповному з`ясуванні судом всіх обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та невідповідністю висновків суду обставинам справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам у справі та вимогам чинного законодавства.

Будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на спростування оскаржуваного рішення суду апелянтом не надано.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскарженій частині - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2015 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді О.П.Варенко

В.С. Городнича