Постанова

від 10.11.2021 по справі 496/1249/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

місто Київ

справа № 496/1249/13-ц

провадження № 61-1548св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Приватне підприємство Агростар Ч ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 березня 2014 року у складі судді Трушиної О. І. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , Приватного підприємства Агростар Ч

(далі - ПП Агростар Ч , приватне підприємство) про поділ майна та визнання права власності, який ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 06 березня 2014 року залишено без розгляду.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, у серпні 2013 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 просив визнати майно ПП Агростар Ч об`єктом права особистої приватної власності, а саме: цілісний майновий комплекс колишнього військового містечка № 11 , розташований на території АДРЕСА_1; земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 12, 7794 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 0, 1627 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлові будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1; нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; нежитлові будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3; земельну ділянку, площею 1, 0000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 5, 3757 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 4, 8500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 1, 5537 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову посилався на те, що 03 березня 2000 року між ним та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірвано 19 березня 2008 року рішенням Іллічівського міського суду Одеської області.

04 квітня 2005 року між ОСОБА_3

(матір`ю позивача) та ОСОБА_1 укладено договір дарування грошей на суму 2 020, 00 грн для використання їх для розробки статуту, реєстрації підприємства та внеску до статутного фонду ПП Агростар Ч . 17 серпня 2005 року виконавчим комітетом Одеської міської ради зареєстровано ПП Агростар Ч . Відповідно до статуту ПП Агростар Ч його єдиним засновником є ОСОБА_1 , статутний капітал підприємства на момент його утворення складав 400, 00 грн. У своїй діяльності ПП Агростар Ч з доходів, одержаних підприємством від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності, набуло права власності на спірне майно. Позивач вважав, що, оскільки право власності на земельні ділянки виникло після розірвання шлюбу, тому ОСОБА_2 не має на них прав. Також ОСОБА_1 посилався на те, що майно ПП Агростар Ч набувалося з доходів, одержаних підприємством, створеним за його особисті грошові кошти та кошти від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності, кредитів. Рішенням засновника від 26 червня 2008 року він збільшив розмір статутного капіталу ПП Агростар Ч до 800 400, 00 грн, а рішенням від 15 вересня 2008 року до 1 300 000, 00 грн. Оскільки для утворення та діяльності ПП Агростар Ч майно зі спільної сумісної власності подружжя не виділялося, статутний капітал та майно підприємства сформовано не за рахунок спільної сумісної власності подружжя, а за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 , все майно ПП Агростар Ч є об`єктом права особистої приватної власності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 21 березня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано об`єктом права особистої приватної власності ОСОБА_1 майно ПП Агростар Ч , а саме: земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 12, 7794 га; земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 0, 1627 га; земельну ділянку, площею 1, 0000 га; земельну ділянку, площею 5, 3757 га; земельну ділянку, площею 4, 8500 га; земельну ділянку, площею 1, 5537 га; та нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції керувався тим, що статутний капітал ПП Агростар Ч сформовано особисто ОСОБА_1 , зазначене підтверджується наявними у справі прибутковими касовими ордерами. Таким чином, судом на підставі допустимих та належних доказів встановлено, що для утворення і діяльності ПП Агростар Ч майно зі спільної сумісної власності подружжя не виділялося, статутний капітал та майно підприємства сформовано не за рахунок спільної сумісної власності подружжя, а за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 та активів самого підприємства, у тому числі кредитних коштів підприємства. У частині відмови у позові суд керувався тим, що спірна частина об`єктів нерухомості відчужена ПП Агростар Ч третім особам, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що для утворення та діяльності ПП Агростар Ч майно зі спільної сумісної власності подружжя не виділялося, статутний капітал та майно підприємства сформовано не за рахунок спільної сумісної власності подружжя, а за рахунок особистих коштів ОСОБА_1 та кредитних коштів підприємства, крім того, право власності на зазначені земельні ділянки виникло після розірвання шлюбу. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 , не погодившись із судовими рішеннями, у січні 2019 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд не розглянув первісний позов позивача, оскільки ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 липня 2013 року скасовано ухвалу суду першої інстанції від 26 квітня 2013 року про залишення позову без розгляду, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Суди не взяли до уваги, щостатутний капітал та майно ПП Агростар Ч сформоване за рахунок спільної сумісної власності подружжя, отже є об`єктом їхньої спільної сумісної власності. Про зазначене, зокрема, свідчить та обставина, що вона виступила поручителем за зобов`язаннями ПП Агростар Ч з повернення суми кредиту, який використано на придбання спірних земельних ділянок. Суд також не врахував, що спірні ділянки придбані ПП Агростар Ч у період шлюбу. Суди неналежним чином оцінили представлені докази та дійшли необґрунтованого висновку про те, що договір дарування грошей, укладений між позивачем та його матір`ю, доводить факт належності спірного майна позивачу на праві особистої власності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості та безпідставності.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, ухвалою від 26 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) та у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03 березня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 19 березня 2008 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

04 квітня 2005 року між ОСОБА_3 (матір`ю позивача) та ОСОБА_1 укладено договір дарування грошових коштів, відповідно до умов якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар гроші в сумі 2 020, 00 грн для використання їх для розробки статуту, реєстрації підприємства та внеску до статутного фонду ПП Агростар Ч .

Утворення підприємства та формування статутного капіталу ПП Агростар Ч здійснено ОСОБА_1 особисто за грошові кошти, подаровані йому 04 травня 2005 року ОСОБА_3

17 серпня 2005 року виконавчим комітетом Одеської міської ради зареєстровано ПП Агростар Ч , ідентифікаційний код 33722249, згідно зі свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи.

Відповідно до статуту ПП Агростар Ч засновником та власником підприємства є ОСОБА_1 , статутний капітал підприємства на момент його утворення складав 400, 00 грн.

27 грудня 2005 року укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ПП Агростар Ч , третя особа, купило цілісний майновий комплекс колишнього військового містечка № 11, розташований на території АДРЕСА_1, на земельній ділянці, площею 12, 0 га.

13 листопада 2007 року Великодальницькою сільською радою Біляївського району Одеської області ПП Агростар Ч видано свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі, розташовані на території АДРЕСА_1, які у цілому складаються з літ. А будівля КПП, площею 40, 20 кв. м; будівлі казарми, зазначеної на плані літ. Б , площею 680, 10 кв. м, будівлі складу, зазначеної на плані літ. В , площею 99, 30 кв. м, будівлі гаража, зазначеної на плані Г , площею 139, 20 кв. м, будівлі вбиральні, зазначеної на плані Д , площею 13, 90 кв. м, будівлі для техніки, зазначеної на плані Е , площею 163, 20 кв. м, будівлі вентильної, зазначеної на плані Ж , площею 11, 50 кв. м, загальною площею 1 147, 40 кв. м.

Цього ж дня, Великодальницькою сільською радою Біляївського району Одеської області ПП Агростар Ч видано свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі, розташовані на території АДРЕСА_2, які у цілому складаються з літ. А будівлі трансформаторної, площею 22, 50 кв. м.

17 травня 2008 року між ПП Агростар Ч і ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу 13/100 частин нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , зазначені 13/100 частин складаються з літ. Д будівля вбиральні, площею 13, 90 кв. м, літ. Г будівля гаража, площею 139, 20 кв. м, загальною площею 153, 10 кв. м.

25 червня 2008 року між ПП Агростар Ч і Товариством з обмеженою відповідальністю Мірс укладений договір купівлі-продажу 19/100 частин нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, зазначені 19/100 частин складаються з літ. А будівля КПП, площею 40, 20 кв. м, літ. Ж будівля вентильної, площею 11, 50 кв. м, літ. Е будівля для техніки, площею 163, 20 кв. м, загальною площею 214, 90 кв. м.

Після відчуження 13/100 і 19/100 частин зазначених нежитлових будівель у власності ПП Агростар Ч залишилися нежитлові будівлі, яким присвоєна адреса: АДРЕСА_1, які складаються з літ. А - нежитлова будівля, площею 680, 10 кв. м, літ. Б - нежитлова будівля, площею 99, 30 кв. м, загальною площею 779, 40 кв. м, про що 01 грудня 2009 року Великодальницькою сільською радою Біляївського району Одеської області видано свідоцтво про право власності.

26 січня 2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (далі - АКІБ УкрСиббанк ) та ПП Агростар Ч укладено кредитний договір № 123 КЮ на суму 877 000, 00 грн з метою поповнення обігових коштів підприємства.

29 січня 2007року між АКІБ УкрСиббанк та ПП Агростар Ч укладено кредитний договір № 11109906000 на суму 631 250, 00 грн з метою фінансування поточної діяльності підприємства.

Поручителями перед банком за повернення грошей виступали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Оплата за придбані земельні ділянки здійснена ПП Агростар Ч у такому порядку (копії платіжних доручень наявні в справі): 5 000, 00 грн - за земельну ділянку, площею 0, 1627 га, за платіжним дорученням від 02 квітня 2008 року; 41 092, 91 грн - за земельну ділянку, площею 0, 1627 га, за платіжним дорученням від 04 квітня 2008 року; 807 400, 00 грн - за земельну ділянку, площею 12, 7794 га, за платіжним дорученням від 04 квітня 2008 року; 865 800, 00 грн - за земельну ділянку, площею 12, 7794 га, за платіжним дорученням від 04 квітня 2008 року; 1 947 204, 02 грн - за земельну ділянку, площею 12, 7794 га, за платіжним дорученням від 04 квітня 2008 року.

Рішенням засновника від 26 червня 2008 року (після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 ) ОСОБА_1 збільшив розмір статутного капіталу ПП Агростар Ч до 800 400, 00 грн. Ці зміни до статуту підприємства зареєстровані державним реєстратором Виконавчого комітету Одеської міської ради Чабаном В. А. 27 червня 2008 року.

Рішенням засновника від 15 вересня 2008 року (після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 ) ОСОБА_1 збільшив розмір статутного капіталу ПП Агростар Ч до 1 300 000, 00 грн. Ці зміни до статуту підприємства зареєстровані державним реєстратором Виконавчого комітету Одеської міської ради Чабаном В. А. 15 вересня 2008 року.

01 лютого 2008 року укладено договір купівлі-продажу між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області та ПП Агростар Ч , згідно з яким підприємство придбало земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 12, 7794 га, що перебувала в оренді ПП Агростар Ч на підставі договору оренди від 16 квітня 2007 року, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, для виробничо-складського комплексу, на зазначену земельну ділянку 23 квітня 2008 року виданий державний акт.

01 лютого 2008 року укладено договір купівлі-продажу між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області та ПП Агростар Ч , згідно з яким останнє купило земельну ділянку несільськогосподарського призначення, площею 0, 1627 га, що перебувала у оренді ПП Агростар Ч на підставі договору оренди від 16 квітня 2007 року, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, для виробничо-складського комплексу, на зазначену земельну ділянку 23 квітня 2008 року виданий державний акт.

17 травня 2008 року ПП Агростар Ч видані державні акти на право власності на земельні ділянки, площею 1, 0000 га; 5, 3757 га; 4, 8500 га; 1, 5537 га; які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (за межами с. Великий Дальник), з цільовим призначенням - для виробничо-складського комплексу. Відповідно до зазначених державних актів вони видані на підставі договорів купівлі-продажу від 01 лютого 2008 року.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України

(далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження

№ 14-325цс18). Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Одним із способів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення господарської діяльності.

Під час оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20). У наведеному рішенні Велика Палата зазначила про таке.

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).

Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Відповідно до частини другої статті 19 Закону України Про кооперацію джерелами формування майна кооперативу є, зокрема, вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України Про сільськогосподарську кооперацію джерелами формування майна сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського кооперативного об`єднання є, зокрема, вступні внески та вклади (у тому числі додаткові вклади), членські та цільові внески його членів.

Здійснивши аналіз наведених положень законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового володільця частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий володілець частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частини прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частини майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру переданої йому частки.

Водночас з урахуванням положень статті 115 ЦК України, статті 85 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України Про господарські товариства , за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на належне йому майно, у тому числі на внесені учасниками вклади.

Відповідно, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас у пункті 2.1 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Отже, передусім статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок).

В абзаці п`ятому пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України вказано, що вклад до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Це твердження узгоджуватиметься з резолютивною частиною цього Рішення, у якій вказано, що майно приватного підприємства - це об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, якщо виходити з того, що в резолютивній частині мається на увазі приватне підприємство як єдиний майновий комплекс (про що також йдеться в зазначеному абзаці з посиланням на статтю 191 ЦК України), а не лише як юридична особа.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що ПП Агростар Ч засноване за рахунок особистих грошових коштів позивача, отже підстав визнати майно ПП Агростар Ч об`єктом права спільної сумісної власності подружжя у цьому випадку не було.

В оцінці доводів касаційної скарги про незаконність оскаржуваних рішень Верховний Суд застосовує правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20):

8.45. Отже, проведений аналіз свідчить, що висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя).

8.46. Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки: перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю; другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю .

У справі, що переглядається, судами встановлено, що предметом спору є майно, що передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство.

З урахуванням наведених висновків Великої Палати Верховного Суду - Верховний Суд під час перегляду судових рішень, ухвалених у цій справі, дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили необґрунтовані висновки про можливість задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки у цьому випадку майно ПП Агростар Ч не може належати на праві приватної особистої чи спільної сумісної власності подружжя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, то рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги, ухвалення нового рішення про відмову у позові, то судові витати, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21 березня 2014 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права особистої приватної власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 7 552, 00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко