Рішення

від 24.11.2021 по справі 120/10005/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 листопада 2021 р. Справа № 120/10005/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Якушинецької сільської ради про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Якушинецької сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на протиправність рішення відповідача №397 від 29.06.2021 "Про повторний розгляд клопотання ОСОБА_1 " в частині відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 .

Як на підставу для задоволення позову, позивач покликається на положення Земельного кодексу України, зокрема ст. 118, норми якої передбачають вичерпні підстави для відмови у надані дозволу. До того ж, на думку позивача, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України, а право вимагати додаткові документи не допускається.

Ухвалою від 26.08.2021 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також вказаною ухвалою встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

16.09.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що позивачем було надано клопотанням до Якушинецької сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,10 га (земельна ділянка межує із земельноюділянкою, яка має кадастровий номер:0520688906:04:001:0і17 (суміжна)), комунальної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території села Зарванці Вінницького району.

Відповідно до норм ст. 118 ЗК, клопотання розглянуто та прийнято рішення про відмову у його задоволенні, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка була передана для ведення індивідуального будівництва рішенням сесії сільської Ради народних депутатів №117 від 10.04.1996 року відповідно до додатку №5 багатодітній сім`ї, а саме ОСОБА_2 .

Відповідач звертає увагу, що при повторному розгляді клопотання позивача, сільська рада врахувала висновки рішення суду та вказала у спірному рішенні прізвище землекористувача.

Відтак, покликаючись на Перехідні положення Земельного кодексу, відповідач вважає, рішення правомірним, а позов необгрунтованим.

Разом із відзивом відповідач подав клопотання про витребування доказів, яке розглянуто судом та ухвалою від 24.11.2021 у задоволенні відмовлено.

05.10.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, зміст якої є аналогічним позовній заяві.

Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

16 лютого 2021 року позивач звернувся через свого представника із клопотанням до Якушинецької сільської ради з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га (земельна ділянка межує із земельною ділянкою, яка має кадастровий номер 0520688906:04:001:0117 (суміжна)), комунальної форми власності, землі запасу, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території села Зарванці Вінницького району Вінницької області (Якушинецької об`єднаної територіальної громади), земельна ділянка розташована в межах населеного пункту.

До клопотання було надано документи згідно зі ст.118 ЗК України.

За наслідком розгляду вказаного звернення, відповідачем прийнято рішення №235 від 12.03.2021 року, яким відмовлено позивачу в надані вищевказаного дозволу з підстав того, що земельна ділянка перебуває в користуванні громадян та заявник не надав погодження землекористувача.

З такою відмовою позивач не погодився та оскаржив вказане рішення до суду.

01 червня 2021 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду справі за №120/2510/21-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано вищевказане рішення. Зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

На виконання рішення суду відповідач повторно розглянув клопотання позивача, рішенням №397 від 29 червня 2021 року відмовив у його задоволенні, зазначивши, що надання дозволу на розробку документації двом суб`єктам звернення суперечить вимогам землеустрою. Також у рішенні йдеться, що земельна ділянка була передана в користування гр. ОСОБА_2 рішенням Якушинецької сільської Ради народних депутатів №117 від 10.04.1996 року.

З цим рішенням позивач не погоджується, вважає, що воно не ґрунтується на вимогах ст. ст. 79 ч. 1 ст. 79-1, ст. 118 ч. 7, ст. 125, ст. 126 ЗК України, тому звернувся до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування, передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз частин 6 та 7 статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 ЗК України).

Судом встановлено, що позивач, бажаючи використати своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки комунальної власності, звернувся до ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га.

Спірним рішенням позивачу відмовлено у наданні дозволу з мотивів того, що спірна земельна ділянка передана у користування іншій особі, а також з огляду на те, що надання дозволу на розробку документації двом суб`єктам звернення суперечить вимогам землеустрою.

Питання того, що земельна ділянка рішенням сесії сільської Ради народних депутатів №117 від 10.04.1996 року передана багатодітній сім`ї, а саме ОСОБА_2 , то суд звертає увагу, що відповідно до положень законодавства у сфері земельних відносин отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування особі, яка звернулась із відповідним клопотанням. Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правоустановлюючим документом, а тому не може порушити права третіх осіб на користування цією земельною ділянкою (у разі її перебування у користуванні цих третіх осіб).

Аналогічної правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду про що викладено у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 361/2562/16-а, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 підлягає врахуванню судами при прийнятті рішень.

Також суд бере до уваги, що відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Разом із тим в силу приписів ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Під час розгляду справи встановлено, що така земельна ділянка не сформована, не зареєстрована в Державному земельному кадастрі і не має присвоєного кадастрового номеру, відносно неї неможливо встановити інформацію про право власності та інші речові права. Відомостей протилежного матеріали справи не містять та сторонами не повідомлено.

До того ж, межі земельної ділянки в натурі на місцевості не встановлювились, що було обов`язковим в силу статті 22 ЗК України (в редакції від 19.12.1990 р. за №561-XII).

Відповідно до ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до вимог ст. 79-1 ЗК України зазначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності: шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок: шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Водночас, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.

Отже, за умови того, що відсутні будь які докази проведення державної реєстрації прав на відповідну земельну ділянку, а також за умови відсутності доказів того, що обрана позивачем земельна ділянка відноситься до земель приватної власності, відмова у надані дозволу на розробку документації із землеустрою не відповідає положенням Земельного кодексу України, зокрема ст. 118.

Стосовно доводів відповідача, що надання дозволу на розробку документації двом суб`єктам звернення суперечить вимогам землеустрою, то суд вважає за необхідне вказати на позицію Великої Палати Верховного Суду, де у пункті 77 постанови від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) зроблено висновок про те, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає принципам забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Рішення про надання дозволу не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц.

Також у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 840/2979/18 зазначено, що процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

За наведеного, оскаржуване рішення про відмову позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл, то суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Слід звернути увагу, що "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Для підсилення висновку щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов`язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

Отже, в даному випадку необхідним та ефективним способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

Вирішуючи питання щодо судового збору у справі, суд зазначає, що відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від його сплати, а тому, керуючись положенням статті 139 КАС України судові витрати у вигляді судового збору не підлягають розподілу.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення рішення за №397 від 29 червня 2021 року 9 сесії 8 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 .

Зобов`язати Якушинецьку сільську раду Вінницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), комунальної форми власності, орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована в межах Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Якушинецька сільська рада Вінницького району Вінницької області (код ЄДРПОУ: 04330021, вул. Новоселів, 1, с. Якушинці, Вінницький район, Вінницька область, 23222).

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна