Постанова

від 25.11.2021 по справі 526/2307/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 526/2307/20 Номер провадження 22-ц/814/2546/21Головуючий у 1-й інстанції Тищенко Л. І. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Гальонкіна С.А., Хіль Л.М.

імена (найменування) сторін:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області, ухвалене 15 вересня 2021 року у складі судді Тищенко Л.І.

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом та просила стягнути на її користь з ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 273 950 грн., з яких 65000 грн. сума основної заборгованості і 208 950 грн. сума відсотків та понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що ОСОБА_2 неодноразово зверталась до неї з проханням позичити грошові кошти на різні цілі. ОСОБА_1 позичала гроші, при цьому між ними була усна домовленість про умови отримання коштів та їх повернення.

Зазначала, що 03 березня 2020 року відповідачка власноручно написала розписку, якою підтвердила, що за період з 03 травня 2014 року по 15 березня 2020 року отримала 65000 грн. зі сплатою щомісячних 7% за користування коштами. Заборгованість відповідачки станом на 01.03.2020 року складає 233 000 грн., у тому числі заборгованість по відсотках 168000 грн. Вказану суму відповідачка зобов`язалась повернути у термін до листопада 2020 року, проте, внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 умов договору позики ОСОБА_1 звернулась в суд за захистом порушених прав.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 15 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговою розпискою від 03.03.2020 року у розмірі 105950 грн., з яких борг 65000 грн., відсотки 40950 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила скасувати його в частині відмови у стягненні відсотків за договором позики у розмірі 168000 грн. та судових витрат у сумі 1679,31 грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до розписки від 03.03.2020 року відповідачка ОСОБА_2 за період з травня 2014 року до 15 березня 2020 року взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 65 000 грн., щомісячна плата 7 відсотків. Заборгованість на 01 березня 2020 року складає 233 000 грн., які вона зобов`язується повернути до листопада 2020 року, про що свідчить підпис у розписці.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про належне виконання ОСОБА_2 свого обов`язку із повернення позичених у ОСОБА_1 коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач має перед позивачем заборгованість за договором позики, яка підлягає поверненню із нарахуванням 7 % річних , оскільки такий висновок узгоджується з матеріалами справи та нормами чинного законодавства, що врегульовують спірні правовідносини.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 583/97/19 від 27 травня 2020 року.

Місцевим судом вірно встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушеного права на належне виконання умов договору позики та наявний обов`язок відповідача згідно боргової розписки сплатити суму позики 65000 грн. та відсотки у розмірі 40950 грн., які розраховані за 9 місяців користування коштами відповідачкою у період з березня по листопад 2020 року, у розмірі 7% щомісяця. (65000 х 7% х 9 міс.).

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 вимагає стягнення відсотків за договором позики у розмірі 168000 грн., проте, позивачем не наведений розрахунок цієї суми, що позбавляє суд можливості перевірити цей розрахунок.

У розписці від 03.03.2020 року не зазначено про нарахування відсотків у розмірі 168000 грн і відповідач у суді заперечувала наявність такої заборгованості по відсотках.

У матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості, складений позивачем, станом на 01.12.2020 року (а.с. 46) у відповідності до якого борг за позикою складає 65000 грн., а за відсотками 168000 грн. Але при цьому розрахунок суми відсотків у розмірі 168000 грн. не наведений, не зазначено за який період він нарахований, вихідні суми, які застосовувалися при нарахуванні тощо.

Таким чином, позивачем не доведено обов`язок відповідача сплатити відсотки за користування її коштами у розмірі 168000 грн., тому місцевий суд вірно відмовив у задоволенні цієї вимоги.

Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість апелянтом наведено не було.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. 367 , ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375 , ст. 382 ЦПК України , -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 15 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.Ю. Кузнєцова

Судді С.А. Гальонкін

Л.М. Хіль