Рішення

від 16.11.2021 по справі 766/20279/20

ХЕРСОНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №766/20279/20 н/п 2/766/6120/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2021 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Кузьміної О.І.,

з участю секретаря судового засідання Білої А.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без укладення шлюбу, визнання рухомого та нерухомого майна об`єктом спільної власності та поділ спільного майна, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з січня 2008 року по вересень 2020 року; визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя транспортний засіб MERCEDES-BENZ Е-200 1999 року випуску VIN НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 , а також квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частину транспортного засобу - MERCEDES-BENZ Е-200 1999 року випуску VIN НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 та на Ѕ частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що у зазначений період вони проживали разом без реєстрації шлюбу як дружина та чоловік, були пов`язані спільним побутом, веденням домашнього господарства, мали спільний бюджет, разом і за взаємною згодою вирішували всі питання сім`ї. Від цих стосунків у них народилась спільна дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також зазначила, що за час спільного проживання однією сім`єю, а саме 04.02.2017 року ними було придбано транспортний засіб MERCEDES- BENZ Е-200 1999 року випуску VIN НОМЕР_3 державний номерний знак НОМЕР_2 , а також 10.05.2017 року трикімнатна квартира, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 72,9 кв.м. Вказане майно було оформлено на відповідача. Посилаючись на те, що відповідач не згоден на добровільний поділ майна подружжя, вона вимушенна звернутися до суду.

Ухвалою судді від 23.09.2020 року у справі відкрито провадження і справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

21.01.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, в обґрунтування якого зазначив, що дійсно проживав із позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з січня 2008 року по вересень 2020 року, та вони є батьками спільної неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , проте заперечив, що транспортний засіб MERCEDES-BENZ Е-200 1999 року випуску VIN НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 , а також квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1 , були придбані за спільні з позивачем кошти, оскільки вказане майно було придбано ним за особисті кошти, які він отримав від продажу свого спадкового майна та заощадження померлого батька, про що надав відповідні докази.

12.03.2021 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив визнати за позивачем земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 6525455300:09:055:0017, для ведення особистого селянського господарства на території Асканія-Нова селищна рада Чаплинського району Херсонської області, об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та поділити між ними, а також просив визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 6525455300:09:055:0017, для ведення особистого селянського господарства на території Асканія-Нова селищна рада Чаплинського району Херсонської області, яка належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №652040001000199 від 24.06.2011 р.

20.04.2021 року від відповідача надійшли заперечення щодо заяви позивача про збільшення позовних вимог, в яких зазначив, що дійсно має у власномті земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 6525455300:09:055:0017, для ведення особистого селянського господарства на території Асканія-Нова селищна рада Чаплинського району Херсонської області. Державний акт на право власності на земельну ділянку зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів за № 652040001000199 від 24.06.2011 року.

Проте зазначив, що вказану земельну ділянку він отримав на підставі розпорядження голови Чаплинської районної державної адміністрації від 20.08.2009 року № 294, про що видано відповідний Акт, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 07.12.2009 року.

Також зазначив, що дату яку зазначає позивач як дату отримання ним у власність земельної ділянки, є лише дата реєстрації Акта в ДП Центр ДЗК .

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 27.04.2021 року задоволено клопотання позивача та її представника про прийняття до спільного розгляду заяви про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 15.07.2021 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті з одночасним викликом свідків.

Позивач та її представник в судовому засідання уточнені позовні позовні підтримали та просили їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Відповідач уточнені позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених ним у відзиві на позовну заяву, а також у наданих ним запереченнях.

Заслухавши думку учасників справи, покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , дійсно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство, в період з 2008 року по вересень 2020 року, що підтверджено показами свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та сторонами не заперечувалося.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Херсоні вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , є батьками ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , в період спільного проживання з позивачем, а саме 04.02.2017 року було придбано транспортний засіб MERCEDES-BENZ Е-200 1999 року випуску VIN НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 , а також 09.05.2017 року квартира, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Вказане підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу від 04.02.2017 року та від 09.05.2017 року.

Судом також встановлено, що вказане майно було придбано відповідачем - ОСОБА_3 , за кошти які отримані ним від продажу успадкованого майна після смерті батька - ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказане підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 28.11.2016 року серії НВІ №378778, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 74497309, договором купівлі-продажу квартири від 16.12.2016 року, та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16.12.2016 року, а також поданою відповідачем декларацією про доходи за 2016 рік.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №343772, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів за № 652040001000199 від 24.06.2011 року, який виданий на підставі розпорядження голови Чаплинської районної державної адміністрації від 20.08.2009 року №294, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 6525455300:09:055:0017, для ведення особистого селянського господарства на території Асканія-Нова селищна рада Чаплинського району Херсонської області,

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до п. 23 Постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р . про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Пунктом 24 вищевказаної постанови передбачено, що не належить до спільної сумісної власності майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Окрім іншого, 01.07.2016 р. Верховний Суд України у справі № 6-612цс15 прийшов до наступних висновків: Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила. Для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя .

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-1568цс16 від 07 грудня 2016 року.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Підпунктами 23-25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно із зазначеними нормами при вирішенні питання про визнання майна подружжя їх спільною сумісною власністю чи особистою приватною власністю з`ясуванню підлягають, як підстави й час набуття такого майна, так і джерела його придбання.

Суд зазначає, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження придбання спірного майна у період спільного проживання та за спільні грошові кошти сторін, що встановлено в ході судового розгляду та встановлено матеріалами справи.

Відповідно до ч.2 ст.78 КК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог частини першої статті 82 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України , доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивачем в обґрунтування своїх вимог не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню судом.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Отже, ознаками фактичної сім`ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є:спільне проживання чоловіка і жінки;спільний побут;взаємні права і обов`язки.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 червня 1999 року у справі № 1-8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто:наявність спільних витрат;спільний бюджет; спільне харчування;купівля майна для спільного користування;участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги;наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім`ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Згідно з роз`ясненнями Верховного суду України від 01 січня 2012 року, викладеними у судовій практиці щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідно до пункту 5 частини першої статті 315ЦПК України суд вправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов:має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, термін спільного проживання (не менше п`яти років);мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом);відсутній спір про право.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 315ЦПК України встановлення факту проживання однієї сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу здійснюється судом в порядку окремого провадження. Норма статті 315 ЦПК України щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки застосовується до правовідносин, які виникли з 01 січня 2004 року (набрання чинності Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 року №2947-III ).

Разом з тим, в судовому засіданні судом встановлено, підтверджено показами свідків та визнано сторонами, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсно проживали разом однією сім`ю в період з січня 2008 року по вересень 2020 року, вели спільне господарство та мали спільний бюджет.

Однак, суд зауважує, що факт спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу, починаючи з 01 січня 2004 року (дати набрання чинності СК України ) можливо встановити в тому випадку, якщо з ним пов`язані юридично значимі наслідки, зокрема, право спільної сумісної власності на майно, придбане чоловіком та жінкою під час такого проживання.

Разом з тим, оскільки факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу в період з січня 2008 року по вересень 2020 року не тягне за собою юридично значимих наслідків для ОСОБА_1 , то позов в цій частині також задоволенню не підлягає.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, тому й судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи, що були понесені позивачем, у відповідності до ст.ст.137, 141 ЦПК України , до стягнення з відповідачів не підлягають.

Керуючись 60 , 69-71 СК України , ст.ст. 1-23 , 76-81 , 95 , 131 , 141 , 258-259 , 264-265 , 352 , 353 , 355 ЦПК України , суд, -

п о с т а н о в и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без укладення шлюбу, визнання рухомого та нерухомого майна об`єктом спільної власності та поділ спільного майна - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Херсонського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяО. І. Кузьміна

Повний текст судового рішення виготовлений 26.11.2021 року.