Ухвала

від 29.11.2021 по справі 910/7503/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/7503/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,

розглянувши касаційну скаргу Головного державного виконавця Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

на ухвалу Господарського суду міста Києва

(суддя - Трофименко Т.Ю.)

від 02.06.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Станік С.Р., судді - Хрипун О.О., Тищенко О.В.)

від 30.09.2021

за скаргою Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст"

на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця

у справі за позовом Комунального підприємства по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контанго Експорт"

про стягнення заборгованості у розмірі 43 753,76 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Комунальне підприємство по ремонту і утриманню мостів і шляхів м. Києва "Київавтошляхміст" звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузьмишина Едуарда Миколайовича.

2. Скарга мотивована тим, що 05.04.2021 головним державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", проте виконавче провадження останнім здійснено формально та не виконано покладених на нього обов`язків відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.06.2021, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021, скаргу на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця задоволив, а саме:

- визнав неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузьмишина Едуарда Миколайовича у виконавчому провадженні № 62431255, а також неправомірними дії щодо винесення 15.04.2021 постанови про повернення виконавчого документа стягувачу;

- скасував постанову головного державного виконавця у виконавчому проваджені № 62431255 про повернення виконавчого документа стягувачу від 15.04.2021;

- зобов`язав головного державного виконавця відновити виконавче провадження № 62431255 та вжити всіх заходів для стягнення заборгованості за рішенням суду.

4. Суд першої інстанції виходив з того, що :

- головним державним виконавцем при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 у справі № 910/7503/18 було встановлено, що згідно з відповіддю МВС України за боржником не зареєстровано транспортні засоби; згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні відомості відносно боржника; згідно з відповіддю ДФС України у боржника рахунки та кошти, на які можливо звернути стягнення відсутні; у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення та здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

- повернення виконавчого документа з таких підстав є правомірним лише в тому разі, якщо державний винавець реалізував увесь комплекс своїх можливостей та повноважень щодо розшуку майна і вжиті ним у повному обсязі заходи не дали змоги виявити майно, на яке може бути звернено стягнення;

- законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні; державний виконавець наділений владними повноваженнями, він повинен дотримуватись указаних вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження": верховенства права, законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження; порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження;

- здійснення державним виконавцем комплексу дій, визначених цим Законом, вважається належним у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження стягувача та боржника.

- натомість, державним виконавцем не було в повній мірі вжито всіх належних заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", з метою виконання рішення суду, зокрема, останнім не було вжито заходів примусового виконання рішення та притягнення боржника до відповідальності, не складено акт про порушення; відсутні докази звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення керівником боржника кримінального правопорушення; не було вжито заходів для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника боржника за межі України; не накладено штраф у зв`язку з невиконанням рішення суду боржником.

5. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та керуючись статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтею 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" додатково зазначив, що:

- статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців. Ця стаття відноситься до розділу ІІ вказаного Закону та регулює обсяг прав та обов`язків державного виконавця при примусовому виконанні рішень незалежно від їх градації на майнові та немайнові , і вказаною статтею (зокрема, частиною 3) чітко обумовлено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим законом заходи щодо примусового виконання рішень , зокрема і дії, визначені частиною третьою вказаної статті, якою визначено зокрема, право викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні (п. 14), накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (п. 16), у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (п. 19); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (п. 22);

- приписи процесуального законодавства визначають саме порядок розгляду відповідної заяви і жодним чином не обмежують державного виконавця вчиняти дії згідно з приписами Закону України "Про виконавче провадження" в межах визначених законом прав та обов`язків, тобто доводи скаржника стосовно наявності колізії правових норм: статті 337 Господарського процесуального кодексу України та статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" є необґрунтованими та спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами.

6. 03.11.2021 Головний державний виконавець Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця відмовити повністю.

7. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 75 Закону України "Про виконавче провадження", яка передбачає відповідальність у вигляді застосування штрафу за невиконання рішення немайнового характеру, натомість здійснюване виконавче провадження відноситься до виконавчих проваджень майнового характеру, і не можуть застосовуватися заходи щодо немайнового характеру. Також скаржник зазначає щодо наявності колізії правових норм, а саме статті 337 Господарського процесуального кодексу України та статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" в частині здійснення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон саме фізичною особою-боржником та керівником боржника - юридичної особи. Скаржник вважає, що ним було вчинено обсяг дій відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", і правомірно повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі статті 37 цього Закону.

8. Верховний Суд вивчив матеріали касаційної скарги і дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

9. Відповідно до статті 129-1 Конституції України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

10. Законом України "Про виконавче провадження" врегульовані питання, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів.

11. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

12. Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

13. Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

14. Відповідно до статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

15. Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, зокрема, регулювання нормами Закону України "Про виконавче провадження" обсяг прав та обов`язків державного виконавця при примусовому виконанні рішень незалежно від їх градації на майнові та немайнові та чіткого обумовлення, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим законом заходи щодо примусового виконання рішень, а також відсутність обмеження приписами процесуального законодавства щодо вчинення державним виконавцем дій відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", Верховний Суд вважає, що зазначені в касаційній скарзі доводи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи.

16. Натомість, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

17. Відповідно до частини 2 статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

18. Беручи до уваги конкретні обставини справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги Головного державного виконавця Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) оскільки правильне застосування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Керуючись нормами статей 234, 287, 290, частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/7503/18 за касаційною скаргою Головного державного виконавця Печерського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2021.

2. Касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий І. Кондратова

Судді Н. Губенко

Л. Стратієнко