Постанова

від 17.11.2021 по справі 152/1180/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 152/1180/20

провадження № 61-12344св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Шаргородська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Сопруна В. В., Денишенко Т. О., Міхасішина І. В,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - Шаргородська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , який за життя склав заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті він заповідав все своє майно, у тому числі належну йому на праві власності земельну ділянку площею 1,4699 га, кадастровий номер 0525382800:03:001:0120, яка розташована на території Калитинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, своїм дочкам - позивачці ОСОБА_1 та відповідачці ОСОБА_2 в рівних частинах.

18 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Шаргородської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, де їй повідомили про те, що на спадкове майно (вищезазначену земельну ділянку) 20 березня 2012 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом її рідній сестрі ОСОБА_2 . Також їй стало відомо про те, що у спадковій справі міститься начебто складена нею заява про відмову від прийняття спадщини після смерті батька, датована ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак вказану заяву вона не підписувала та про її існування не знала. У зв`язку з цим вона подала позов до суду про визнання відмови від прийняття спадщини та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними. У процесі розгляду цієї справи № 152/247/18 було проведено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої експертом складено висновок від 18 грудня 2018 року про те, що підпис у графі Підпис ОСОБА_1 у заяві про відмову від прийняття спадщини від 06 квітня 2004 року, зареєстрованої в реєстрі за № 27 та підпис у графі Підпис ОСОБА_1 в заяві про відмову від прийняття спадщини від 06 квітня 2004 року, що надана у книзі нотаріальних дій Калитинської сільської ради, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням.

Під час розгляду цієї справи Шаргородським районним судом Вінницької області було витребувано копію спадкової справи № 133/2012 після померлого ОСОБА_3 . З матеріалів спадкової справи їй стало відомо про існування рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2011 року № 2-800/11, яким задоволено позов ОСОБА_2 про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Указаним рішенням суд визначив ОСОБА_2 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті її батька ОСОБА_3 в шість місяців починаючи з дня ухвалення рішення судом до 12 червня 2012 року. Подавши у цей строк відповідну заяву 20 березня 2012 року, ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

25 липня 2019 року ОСОБА_1 , яка не була залучена до складу учасників цієї справи, оскаржила вказане вище судове рішення у Вінницькому апеляційному суді, який своєю постановою від 18 березня 2020 року, яка набрала законної сили, рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2011 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до Калитинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області про продовження строку прийняття спадщини.

Позивачка вважала, що її права як спадкоємця за заповітом після смерті батька ОСОБА_3 порушені виданим відповідачці свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, а тому просила визнати його недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЦК УРСР, які діяли на час відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 реалізувала своє право на спадщину за заповітом щодо майна померлого батька ОСОБА_3 відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном, а саме: розпорядилася домашніми та особистими речами померлого, провела ремонт всередині будинку, наглядає за будинком, користується присадибною земельною ділянкою. У той же час ОСОБА_1 , будучи обізнаною про наявність заповіту, що був складений спадкодавцем на її користь та на користь її сестри ОСОБА_2 та про наявність спадкового майна, не скористалася своїм правом на отримання спадщини. При цьому вона мала можливість подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори, але зволікала із вчиненням відповідних дій протягом тривалого часу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2021 року рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20 березня 2012 року на ім`я ОСОБА_2 , посвідчене державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Масилюк Р. М., зареєстроване в реєстрі за № 674, спадкова справа № 133/2012. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 все своє майно заповів дочкам - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частинах, видане останній свідоцтво про право на спадщину на всю земельну ділянку порушує право позивачки, оскільки відповідно до частини першої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 , у якій вона просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2021 року та залишити в силі рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року.

Заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також посилається на порушення судом норм процесуального права (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Богословський С. В. просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини у справі, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки та відповідачки ОСОБА_3 (а. с. 7, т. 1).

За життя ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті заповідав все своє майно, у тому числі належну йому на праві власності земельну ділянку площею 1,4699 га, кадастровий номер 0525382800:03:001:0120, яка розташована на території Калитинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, своїм дочкам - позивачці ОСОБА_1 та відповідачці ОСОБА_2 в рівних частинах (а. с. 14, т. 1).

28 листопада 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Калитинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 .

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2011 року у справі № 2-800/11 позов ОСОБА_2 задоволено, визначено їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_3 - у шість місяців, починаючи з дня ухвалення рішення судом - до 12 червня 2012 року (а. с. 10, т. 1).

У грудні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до Шаргородської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а. с. 8, т. 1).

20 березня 2012 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, яке залишилося після смерті її батька ОСОБА_3 , а саме на належну останньому на праві власності земельну ділянку площею 1,4699 га, кадастровий номер 0525382800:03:001:0120, яка розташована на території Калитинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (а. с. 9, т. 1).

У позові ОСОБА_1 зазначала, що 18 вересня 2017 року вона звернулася до Шаргородської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, де їй повідомили про те, що 20 березня 2012 року її рідній сестрі ОСОБА_2 вже видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно (земельну ділянку), яка залишилася після смерті їхнього батька. Також їй стало відомо про те, що у спадковій справі міститься начебто складена нею заява про відмову від прийняття спадщини після смерті батька, датована ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Шаргородська державна нотаріальна контора, Калитинська сільська рада Шаргородського району Вінницької області, про визнання відмови від прийняття спадщини та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними.

Під час розгляду указаної справи № 152/247/18 судом була призначена судова почеркознавча експертиза, за результатами якої експертом складено висновок від 18 грудня 2018 року про те, що підпис у графі Підпис ОСОБА_1 у заяві про відмову від прийняття спадщини від 06 квітня 2004 року, зареєстрованої в реєстрі за № 27 та підпис у графі Підпис ОСОБА_1 в заяві про відмову від прийняття спадщини від 06 квітня 2004 року, що надана у книзі нотаріальних дій Калитинської сільської ради, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням (а. с. 16-20, т. 1).

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 23 жовтня 2019 року у справі № 152/247/18, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання відмови від прийняття спадщини та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними відмовлено. Рішення мотивоване тим, що з дослідженої у судовому засіданні спадкової справи ОСОБА_3 вбачається, що спадщину після його смерті прийняла ОСОБА_2 та 20 березня 2012 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом. ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини після смерті батька не зверталася до нотаріальної контори із заявою про її прийняття, що нею не заперечувалося, доказів її постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини нею не надано та матеріали справи таких не містять, а тому ОСОБА_1 вважається такою, що не прийняла спадщину.

25 липня 2019 року ОСОБА_1 , як особа, яка не була залучена до участі у справі № 2-800/11, подала апеляційну скаргу на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2011 року, вказуючи на те, що цим судовим рішенням порушуються її права та інтереси, оскільки відповідно до заповіту ОСОБА_3 вона, як і ОСОБА_2 , має право на частку у спадковому майні, після його смерті.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2020 року рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до Калитинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області про продовження строку прийняття спадщини.

Постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року постанову Вінницького апеляційного суду від 18 березня 2020 року залишено без змін.

У постанові Верховний Суд акцентував увагу на тому, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому спірні правовідносини регулюються правилами ЦК УРСР. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. ОСОБА_2 реалізувала своє право на спадщину за заповітом щодо майна померлого батька ОСОБА_3 шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном. У цьому разі визначений судом першої інстанції ОСОБА_2 додатковий строк, достатній для подання нею заяви про прийняття спадщини, не впливає на право ОСОБА_2 щодо прийняття спадщини.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого 20 березня 2012 року ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Як убачається із пунктів 5 та 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Проводячи аналогію із цим при визначенні норм спадкового законодавства, які підлягають застосуванню у спадковому спорі, тобто чинного до 01 січня 2004 року ЦК УРСР чи чинного з цієї дати ЦК України, слід виходити із того, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України 2004 року і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом, тобто ЦК України 2004 року.

У цій справі встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і відповідно з цього часу відкрилася спадщина після його смерті (стаття 525 ЦК УРСР).

Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом (частини перша та друга статті 524 ЦК УРСР).

Відповідно до статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом.

Як було встановлено під час розгляду цієї справи ОСОБА_3 залишив заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право заповідав своїм дочкам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частинах. Спадщина, крім іншого, складалася із земельної ділянки площею 1,4699 га, кадастровий номер 0525382800:03:001:0120, розташованої на території Калитинської сільської ради Шаргородського району Вінницької області.

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК УРСР).

Отже, законом для прийняття спадщини особою, яка фактично не вступила в управління або володіння спадковим майном, передбачено подання у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини до державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Установлено, що протягом встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини, а саме до 01 січня 2004 року, із заявою про прийняття спадщини ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 , до нотаріальної контори не зверталися. Разом із цим у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 2-800/11 встановлено, що ОСОБА_2 реалізувала своє право на спадщину за заповітом щодо майна померлого батька ОСОБА_3 шляхом фактичного вступу у володіння та управління спадковим майном.

Указані обставини в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Вирішуючи підставність й обґрунтованість заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, суд першої інстанції правильно виходив із того, що вона, будучи фактично спадкоємцем за заповітом померлого батька ОСОБА_3 , не вчинила жодних дій, які відповідно до статті 549 ЦК УРСР свідчать про прийняття нею спадщини, зокрема вона фактично не вступила в управління або володіння спадковим майном, не подала у встановлений законом строк до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

У той же час у судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_1 пояснила, ще вона не зверталася до суду із позовом про визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини.

З огляду на встановлені вище обставини у справі та положення частини другої статті 553 ЦК УРСР, якою передбачено, що вважається таким, який відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 є такою, що відмовилася від прийняття спадщини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на повному з`ясуванні всіх обставин у справі та належній оцінці наявних у справі доказів.

У той же час колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального права і виходячи із цього зроблено помилковий висновок про те, що виданим відповідачці свідоцтвом про право на спадщину порушуються права позивачки, оскільки у цьому випадку порушення її прав не відбулося.

Так, відповідно до частини першої статті 67 Закону України Про нотаріат свідоцтво про право на спадщину може бути видано виключно спадкоємцю, який прийняв спадщину, проте з огляду на встановлені у справі обставини ОСОБА_1 не є такою, а тому висновок про порушення її прав є передчасним.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що оскільки апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, то постанова Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2021 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року.

Керуючись статтями 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 07 липня 2021 року скасувати, рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 07 травня 2021 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. С. Ткачук

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров