Постанова

від 29.11.2021 по справі 472/1323/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 472/1323/19

провадження № 61-10212св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Веселинівська державна нотаріальна контора Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 , Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2021 року складі судді Кучерявенко С. С. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 травня 2021 року в складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Веселинівська державна нотаріальна контора Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 , Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про встановлення факту прийняття спадщини та про встановлення факту неприйняття спадщини іншим спадкоємцем, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

В обґрунтування позову вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина, що складається із земельної частки (паю) розміром 9,40 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала у колективній власності КСП Калініна села Широколанівка Веселинівського району Миколаївської області, що належала йому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК № 0205948, виданого 22 лютого 2000 року Веселинівською районною державною адміністрацією та зареєстрованого 25 лютого 2000 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).

За життя ОСОБА_4 заповіту не складав. На момент відкриття спадщини у померлого було дві дочки: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , та син - ОСОБА_3 , також ОСОБА_4 був одружений з ОСОБА_7

23 лютого 2017 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна, надавши оригінал сертифікату на право на земельну частку (пай) на ім`я спадкодавця.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року, що набрала законної сили, визнано недійсним вищевказане свідоцтво про право на спадщину за законом. При цьому суд зазначив про те, що вказане не позбавляє її права на звернення до суду з вимогами про встановлення факту прийняття спадщини в порядку встановленому законом.

За таких обставин вона є такою, що фактично прийняла спадщину після смерті батька, оскільки прийняла на зберігання сертифікат на право на земельну частку (пай), який був переданий їй дружиною померлого.

Відповідач ОСОБА_2 , яка є онукою померлого ОСОБА_4 , згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23 лютого 2017 року успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/2 частку права на земельну частку (пай), яка належала ОСОБА_4 , спадщину після якого вона прийняла, але не оформила своїх спадкових справ.

При цьому нотаріус дійшов висновку про прийняття спадщини ОСОБА_6 на підставі довідки про проживання останньої разом із ОСОБА_4 станом на день його смерті в будинку АДРЕСА_1 . Проте, за рік до смерті ОСОБА_4 , у лютому 2001 року, вищевказаний будинок був зруйнований пожежею, та з цього часу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не проживали разом, а тому остання не є такою, що фактично прийняла спадщину.

Крім того, розпорядженням Веселинівської районної державної адміністрації за № 114 від 05 червня 2018 року на підставі виданого ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 лютого 2017 року, останній передано у власність земельну ділянку площею 3,4272 га з кадастровим номером 4821785600:06:000:0436, земельну ділянку площею 2,8028 га з кадастровим номером 4821785600:04:000:0739, земельну ділянку площею 0,1278 га з кадастровим номером 4821785600:06:000:0437, для ведення товарного сільського господарського виробництва в межах територій Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області. 19 липня 2018 року право власності на вказані земельні ділянки зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд :

- встановити факт прийняття ОСОБА_1 спадщини, яка відкрилась після смерті її батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактично вступу в управління і володіння спадковим майном спадкодавця;

- встановити факт, що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично не вступила в управління чи володіння спадковим майном, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати ОСОБА_6 такою, що не прийняла спадщину після смерті батька, у зв`язку із цим фактом;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 23 лютого 2017 року на ім`я ОСОБА_2 , після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на спадщину, що складається з 1/2 частки права на земельну частку (пай) розміром 9,40 в умовних кадастрових гектарах, яка на підставі сертифікату про право на земельну частку (пай) серії МК №0205948, виданого 22 лютого 2000 року, належала ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним та скасувати розпорядження Веселинівської районної державної адміністрації №114-р від 05 червня 2018 року Про затвердження технічних документацій із землеустрою громадянці України ОСОБА_2 в межах території Широколанівської сільської ради ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки: площею 3,4272 га ріллі з кадастровим номером 4821785600:06:000:0436, площею 0,1278 га пасовища з кадастровим номером 4821785600:06:000:0437, площею 2,8028 га ріллі з кадастровим номером 4821785600:04:000:0739 для ведення товарного сільського господарського виробництва в межах територій Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що після смерті її батька вона вступила в управління спадковим майном, а також не довела своїх вимог щодо встановлення факту неприйняття спадщини іншим спадкоємцем.

Позивач не вчинила дій, що свідчили б про фактичне прийняття нею спадщини, а організація та проведення позивачем поховання спадкодавця (як зазначає позивач), не може визнаватися фактичним вступом в управління спадковим майном. Наявність у позивача сертифіката на право на земельну частку (пай), яким вона обґрунтовує свої вимоги, не свідчить про фактичний вступ в управління спадковим майном та про те, що позивач отримала його у шестимісячний строк, встановлений для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Решта позовних вимог є похідними від вимоги про встановлення юридичного факту, а тому ці вимоги не підлягають до задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції .

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 549 ЦК УРСР.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що після смерті її батька вона вступила в управління спадковим майном, проте суди не надали цим доказам належної правової оцінки, а також довела свої вимоги щодо встановлення факту неприйняття спадщини іншим спадкоємцем. При цьому неправомірна видача свідоцтва про право на спадщину відповідача порушує права позивача, а тому є самостійною підставою для визнання спірних свідоцтв недійсними. Відповідач надала неправдиві відомості нотаріусу щодо обставин прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті свого батька.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 22 червня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Згідно із довідками виконавчого комітету Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області від 28 листопада 2016 року № 1233 та від 04 лютого 2019 року № 122 на день смерті ОСОБА_4 разом з померлим на момент його смерті була зареєстрована дочка ОСОБА_6 (а.с.14,82, т. 1).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, до складу якої увійшло право на земельну частку (пай) розміром 9,40 в умовних кадастрових гектарах, яка перебувала у колективній власності КСП Калініна села Широколанівка Веселинівського району Миколаївської області, та яке належало померлому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК № 0205948, виданого 22 лютого 2000 року Веселинівською райдержадміністрацією та зареєстрованого 25 лютого 2000 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 9487.

За життя ОСОБА_4 заповіту не склав.

Після смерті ОСОБА_4 право на спадщину за законом у першу чергу в рівних частках виникло у: дружини померлого - ОСОБА_7 , та дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3

ОСОБА_7 спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_4 не прийняла, оскільки жодних дій, що свідчать про прийняття нею спадщини не вчинила, що підтверджується заявою, посвідченою 22 лютого 2017 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстрованою в реєстрі за № 225 та поданою ОСОБА_7 до Веселинівської державної нотаріальної контори (а.с. 80 зворот, т.1).

Будь-яких даних щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 його сином ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

23 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та повідомила нотаріуса про наявність інших спадкоємців: ОСОБА_7 , яка спадщину не прийняла, та ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав, та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підтвердження факту прийняття спадщини ОСОБА_1 надала нотаріусу правовстановлюючий документ на спадкове майно - сертифікат на право на земельну частку (пай) серії МК №0205948, виданий Веселинівською районною державною адміністрацією 22 лютого 2000 року на ім`я спадкодавця.

23 лютого 2017 року відповідачу Веселинівською державною нотаріальною конторою Миколаївської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частку спадкового майна, належного її батьку ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після якого вона прийняла, але не оформила своїх спадкових прав.

Того ж дня, 23 лютого 2017 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна після смерті її батька, яка складається з права на земельну частку (пай) розміром 9,40 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), належного спадкодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії МК № 0205948, виданого Веселинівською районною державною адміністрацією 22 лютого 2000 року.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року, вищевказане свідоцтво про право на спадщину за законом визнано недійсним (справа № 472/886/17) (а.с. 22-26,27-30, т. 1).

Вказаними судовими рішенням встановлено, що ОСОБА_6 проживала із своїм батьком ОСОБА_4 на час його смерті, а тому є такою, що фактично прийняла спадщину як спадкоємиця першої черги за законом. Отже, оформлення спадщини лише на ОСОБА_1 порушуються права спадкоємця ОСОБА_6 .

Розпорядженням Веселинівської районної державної адміністрації № 114 від 05 червня 2018 року Про затвердження технічних документацій із землеустрою громадянці України ОСОБА_2 в межах території Широколанівської сільської ради , надано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки: площею 3,4272 га ріллі з кадастровим номером 4821785600:06:000:0436; площею 2,8028 га ріллі з кадастровим номером 4821785600:04:000:0739; площею 0,1278 га пасовищ з кадастровим номером 4821785600:06:000:0437, для ведення товарного сільського господарського виробництва в межах територій Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили із того, що мати відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , оскільки на день його смерті проживала із ним, а позивач ОСОБА_1 протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті батька у лютому 2002 року не здійснила передбачених законом дій, що свідчать про прийняття нею спадщини.

Колегія суддів вважає цей висновок судів законним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 та 3 пункту 1 своєї постанови № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР.

Оскільки спадщина після смерті батька позивача ОСОБА_4 відкрилась у 2002 році, тому спірні правовідносини урегульовані ЦК УРСР у редакції 1963 року.

За правилами статей 529-530 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого.

Статтею 561 ЦК УРСР у передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно із статтею 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР).

Відповідно до частини першої статті 554 ЦК УРСР у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не було здійснено дій щодо виконання вимог статті 549 ЦК УРСР, відтак позивач спадщину не прийняла та пропустила строк для прийняття спадщини, питання про продовження їй строку для прийняття спадщини не ставила, належних та допустимих доказів того, що вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, не надала. Разом із тим наявність у неї сертифіката на право на земельну частку (пай) не є доказом вступу в управління або володіння спадковим майном.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання спірних свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , виданих ОСОБА_2 , недійсними, суди врахували встановлені судами у справі № 472/886/17 преюдиційні обставини прийняття матір`ю відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 спадщини після смерті свого батька ОСОБА_4 , та відповідачем ОСОБА_2 спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_6 , які в силу положень статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

При цьому доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з незгоди заявника із висновками судів, зокрема і щодо встановлення вищевказаних обставин, а також до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів з їх оцінкою, а саме доказів, які на переконання позивача спростовують обставини прийняття ОСОБА_6 спадщини після смерті свого батька ОСОБА_4 .

Натомість суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Безпідставними є також аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 549 ЦК УРСР, оскільки висновок щодо застосування вказаної правової норми неодноразово викладався у постановах Верховного Суду (постанова від 11 листопада 2020 року (справа № 264/6464/17, провадження № 61-6266св1), постанова від 21 жовтня 2020 року (справа № 205/2442/18, провадження № 61-3150св19), тощо).

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 травня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара