Постанова

від 17.05.2021 по справі 472/1323/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.05.21

22-ц/812/930/21

Єдиний унікальний номер судової справи 472/1323/19

Номер провадження 22-ц/812/930/21

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

17 травня 2021 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Колосовою О.М.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 та її представників - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідача ОСОБА_4 та її представника - ОСОБА_5 ,

переглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в приміщенні Миколаївського апеляційного суду за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Веселинівським районним судом Миколаївської області 18 лютого 2021 року , під головуванням судді Кучерявенка С.С. в приміщені цього ж суду о 13 год. 10 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Веселинівська державна нотаріальна контора Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_6 , Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про встановлення факту прийняття спадщини та про встановлення факту неприйняття спадщини іншим спадкоємцем, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки,

УСТАНОВИЛА :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Веселинівська державна нотаріальна контора Миколаївської області, ОСОБА_6 , Веселинівська районна державна адміністрація Миколаївської області, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, про встановлення факту прийняття спадщини та про встановлення факту неприйняття спадщини іншим спадкоємцем, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним, визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_7 .

Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається із земельної частки (паю) розміром 9.40 в умовних кадастрових гектарах у землі, яка перебувала у колективній власності КСП Калініна села Широколанівка Веселинівського району Миколаївської області, яка належала йому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК №0205948, виданого 22 лютого 2000 року Веселинівською РДА та зареєстрованого 25 лютого 2000 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).

За життя ОСОБА_7 заповіту не складав.

На момент відкриття спадщини у померлого було дві доньки - ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , та син - ОСОБА_6 . Також ОСОБА_7 був одружений з ОСОБА_10 .

У 2017 році позивач звернулась до Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька.

На підтвердження факту прийняття спадщини нотаріусу було надано оригінал сертифікату на право на земельну частку (пай) на ім`я спадкодавця, який позивач зберігала у себе весь час до моменту звернення із ним до нотаріальної контори.

23 лютого 2017 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна, після смерті батька.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року визнано недійсним вищевказане свідоцтво про право на спадщину за законом.

Судом апеляційної та касаційної інстанції зазначалося, що визнання оспорюваного свідоцтва недійсним, не позбавляє її права на звернення до суду з вимогами про встановлення факту прийняття спадщини в порядку встановленому законом.

Позивач зазначає, що вважається такою, що фактично прийняла спадщину, оскільки прийняла на зберігання сертифікат на право на земельну частку (пай), який був переданий їй дружиною померлого на сороковий день після смерті батька.

Відповідач ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_9 , племінницею позивача та онукою померлого ОСОБА_7 .

Відповідач згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 лютого 2017 року успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1/2 частку права на земельну частку (пай), яка належала ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після якого вона прийняла але не оформила своїх спадкових справ.

Між тим, висновку про прийняття спадщини ОСОБА_9 нотаріус дійшов на підставі довідки про проживання останньої разом із ОСОБА_7 станом на день його смерті, в будинку АДРЕСА_1 .

Проте, позивач зазначає, що за рік до смерті ОСОБА_7 , у лютому 2001 року, вищевказаний будинок був зруйнований пожежею, та з цього часу ОСОБА_7 та ОСОБА_9 не проживали разом, а тому остання не є такою, що фактично прийняла спадщину.

Крім того, розпорядженням Веселинівської РДА за №114 від 05 червня 2018 року, на підставі виданого ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 лютого 2017 року, останній передано у власність земельну ділянку площею 3.4272 га з кадастровим номером 4821785600:06:000:0436; земельну ділянку площею 2.8028 га з кадастровим номером 4821785600:04:000:0739; земельну ділянку площею 0.1278 га з кадастровим номером 4821785600:06:000:0437, для ведення товарного сільського господарського виробництва в межах територій Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

В подальшому, 19 липня 2018 року право власності на вказані земельні ділянки зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила:

встановити факт прийняття ОСОБА_1 спадщини, яка відкрилась після смерті її батька ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактично вступу в управління і володіння спадковим майном спадкодавця;

встановити факт, що ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично не вступила в управління чи володіння спадковим майном, яке залишилось після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати ОСОБА_9 такою, що не прийняла спадщину після смерті батька, у зв`язку із цим фактом;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане 23 лютого 2017 року на ім`я ОСОБА_4 , після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на спадщину, що складається з 1/2 частки права на земельну частку (пай) розміром 9.40 в умовних кадастрових гектарах, яка на підставі Сертифікату про право на земельну частку (пай) Серії МК №0205948, виданого 22 лютого 2000 року, належала ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати недійсним та скасувати розпорядження Веселинівської РДА №114-р від 05 червня 2018 року Про затвердження технічних документацій із землеустрою громадянці України ОСОБА_4 в межах території Широколанівської сільської ради ;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3.4272 га ріллі з кадастровим номером 4821785600:06:000:0436, для ведення товарного сільського господарського виробництва в межах територій Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, номер запису про право власності 27171200 від 19 липня 2018 року;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0.1278 га пасовища з кадастровим номером 4821785600:06:000:0437, для ведення товарного сільського господарського виробництва в межах територій Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, номер запису про право власності 27170474 від 19 липня 2018 року;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 2.8028 га ріллі з кадастровим номером 4821785600:04:000:0739; для ведення товарного сільського господарського виробництва в межах територій Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, номер запису про право власності 27164830 від 19 липня 2018 року.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що після смерті її батька вона вступила в управління спадковим майном, хоча за приписами ЦПК України це є її обов`язком. Стосовно вимог позивача щодо встановлення факту неприйняття спадщини іншим спадкоємцем, то суд вважав такі вимоги є необґрунтованими, а відповідно не підлягають задоволенню і решта позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та постанови нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач фактично прийняла спадщину шляхом вступу в управління майном, оскільки отримала на зберігання сертифікат на право на земельну частку (пай). Натомість інший спадкоємець ОСОБА_9 вважається, на думку позивача, такою, що не вчиняла дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду таким вимогам відповідає в повному обсязі.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 (том 1 а.с.81 зворот).

Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина, до складу якої увійшло право на земельну частку (пай) розміром 9.40 в умовних кадастрових гектарах, яка перебувала у колективній власності КСП Калініна села Широколанівка Веселинівського району Миколаївської області, та яке належало померлому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК № 0205948, виданого 22 лютого 2000 року Веселинівською райдержадміністрацією та зареєстрованого 25 лютого 2000 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №9487 (том 1 а.с.87 зворот-88).

З копії спадкової справи №24/2017 вбачається, що за життя ОСОБА_7 заповіту не склав.

Після смерті ОСОБА_7 право на спадщину за законом у першу чергу в рівних частках виникло у: дружини померлого - ОСОБА_10 , та дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 .

ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого Широколанівською сільською радою Веселинівського району 14 червня 1975 року (том 1 а.с.84,85 зворот).

ОСОБА_10 спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_7 не прийняла, оскільки жодних дій, що свідчать про прийняття нею спадщини не вчинила, що підтверджується заявою, посвідченою 22 лютого 2017 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстрованою в реєстрі за № 225 та поданою ОСОБА_10 до Веселинівської державної нотаріальної контори (том 1 а.с.80зворот).

Будь-яких даних щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 його сином ОСОБА_6 матеріали справи не містять.

23 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . У вказаній заяві повідомлено нотаріуса про наявність інших спадкоємців, дружину ОСОБА_10 , яка спадщину не прийняла, та дочка ОСОБА_9 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав, та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підтвердження факту прийняття спадщини ОСОБА_1 надала нотаріусу правовстановлюючий документ на спадкове майно, зокрема сертифікат на право на земельну частку (пай) серії МК №0205948, виданий Веселинівською РДА 22 лютого 2000 року на ім`я спадкодавця (том 1 а.с.80,87 зворот - 88).

Згідно довідок виконавчого комітету Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області від 28 листопада 2016 року №1233 та від 04 лютого 2019 року № 122 на день смерті ОСОБА_7 разом з померлим на момент його смерті була зареєстрована дочка - ОСОБА_9 (том 1 а.с.14,82).

23 лютого 2017 року відповідачу Веселинівською державною нотаріальною конторою Миколаївської області видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/2 частку спадкового майна, належного її батьку ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після якого вона прийняла, але не оформила своїх спадкових прав.

Того ж дня, 23 лютого 2017 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна, після смерті її батька, яка складається з права на земельну частку (пай) розміром 9.40 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), належного спадкодавцю на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії МК №0205948, виданого Веселинівською РДА, 22 лютого 2000 року (том 1 а.с.89).

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року визнано недійсним вищевказане свідоцтво про право на спадщину за законом (том 1 а.с.22-26,27-30).

Вказаними судовими рішенням встановлено, що ОСОБА_9 , проживала із своїм батьком ОСОБА_7 на час його смерті, а тому є такою, що фактично прийняла спадщину, як спадкоємиця першої черги за законом.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За такого, порушене позивачем питання щодо встановлення факту не прийняття спадщини спадкоємцем ОСОБА_9 задоволенню не підлягає, що вірно констатував і районний суд.

Розпорядженням Веселинівської РДА №114 від 05 червня 2018 року Про затвердження технічних документацій із землеустрою громадянці України ОСОБА_4 в межах території Широколанівської сільської ради , надано у власність ОСОБА_4 земельні ділянки площею 3.4272 га ріллі з кадастровим номером 4821785600:06:000:0436; площею 2.8028 га ріллі з кадастровим номером 4821785600:04:000:0739; земельну ділянку площею 0.1278 га пасовищ з кадастровим номером 4821785600:06:000:0437, для ведення товарного сільського господарського виробництва в межах територій Широколанівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (том 1 а.с.17).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування № 7 від 30 травня 2008 року роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до ст.524 ЦК Української РСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, тобто відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно із ст.525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в ст.21 цього Кодексу.

Відповідно до ст.529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі ст.549 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Статтею 553 ЦК Української РСР встановлено, що спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.

Згідно зі ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14 червня 1994 року, яка діяла на час відкриття спадщини, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акту на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Районний суд встановив, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що після смерті її батька вона вступила в управління спадковим майном.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип процесуальної рівності сторін передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

У ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що позивач не довів вступ в управління спадковим майном, оскільки не вчинила дій, що свідчили б про фактичне прийняття нею спадщини, а організація та проведення позивачем поховання спадкодавця (як зазначає позивач), не може визнаватися фактичним вступом в управління спадковим майном, районний суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що наявність у позивача сертифіката на право на земельну частку (пай), яким вона обґрунтовує свої вимоги, не свідчить про фактичний вступ в управління спадковим майном та про те, що позивач отримала його у шестимісячний строк, встановлений для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Окрім того, слід зазначити, що спадкоємець, який фактично вступив у володіння й управління спадщиною до 01 січня 2004 року, дійсно, не обмежений строком у праві на отримання свідоцтва про право на спадщину, але фактичний вступ у володіння або управління повинен мати місце протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Нотаріусу мають бути повідомлені або ним встановлені відомості про фактичне прийняття спадщини. Втім, позивач звернулась до державної нотаріальної контори лише 23 лютого 2017 року.

Доводи представника позивача в апеляційній скарзі про те, що судом неповно з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції надано оцінку всім доказам, наданих сторонами та ухвалено рішення без порушення норм процесуального права.

При цьому, суд вірно заначив, що решта позовних вимог також не підлягає задоволенню, оскільки не встановлено порушення прав позивача та такі вимоги є похідними від вимоги про встановлення юридичного факту.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Рішення суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п. в п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_12 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 19 травня 2021 року