Постанова

від 30.11.2021 по справі 754/13462/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2021 року

м. Київ

справа №754/13462/20

провадження № 22-ц/824/14338/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач)

суддів - Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

за участю секретаря судового засідання - Беби В.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2021 року у складі судді Бабко В.В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про стягнення трьох процентів річних, в якому, з урахуванням часткової відмови від позову, просив стягнути з відповідачів на користь позивача три відсотки річних у розмірі 7 207,96 доларів США, нарахованих на суму основного боргу у розмірі 80 000 доларів США.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 01 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики.

Вказував на те, що відповідно до п. 1.2. договору позики позивач передав, а відповідач прийняв 85 000 доларів США та зобов`язався повернути таку ж суму та проценти за користування до 01 січня 2015 року.

Зазначав, що 24 грудня 2014 року сторонами було продовжено строк дії договору до 31 грудня 2015 року.

Зауважував, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 травня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 основну суму боргу та проценти за користування коштами у розмірі 118 000 доларів США, що на день прийняття судом рішення дорівнювало - 3 122 280,00 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 травня 2017 року скасовано в частині стягнення витрат на правову допомогу, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Зазначав, що відповідачами частково сплачено заборгованість, що підтверджується банківською випискою.

На підставі викладеного, просила позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 відсотки річних у розмірі 7 207,96 доларів США та 1 945,89 грн судових витрат.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 10 вересня 2021 року представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи.

Звертає увагу суду на те, що в провадженні Деснянського районного суду м. Києва перебувають цивільні справи про визнання виконавчого листа у справі № 754/2903/16-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики у розмірі 3 122 280 грн, судового збору в розмірі 6 890 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 812,73 грн таким, що не підлягає виконанню.

Вважає, що у разі задоволення вищевказаної заяви, виконавчі листи будуть визнані такими, що не підлягають виконанню, тобто боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 будуть відсутні, а тому вимоги щодо стягнення 3% річних є безпідставними.

Позивач не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направила.

Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших сучасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що сума основного боргу відповідачем не сплачена, а наданий розрахунок позивачем відповідає нормам закону, внаслідок чого стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 проценти річних в розмірі 7207,96 доларів США.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовив, оскільки він не є стороною договору позики.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 01 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до пункту 1.2. якого позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв 85 000 доларів США із зобов`язанням повернути таку ж саму суму та проценти за користування нею до 01 січня 2015 року включно.

Відповідно до пункту 1.3. договору позики сторонами визначено, що проценти за користування грошовими коштами складають 3% щомісяця від загальної суми позики.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 травня 2017 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 3 122 280,00грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 липня 2017 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 травня 2017 року в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Також судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 частково виконує рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 травня 2017 року, що підтверджується банківською випискою з рахунку ОСОБА_1 , відкритому у АТ КБ Приватбанк , відповідно до якої з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було сплачено 30 вересня 2017 року - 2 000 грн, 30 жовтня 2017 року - 2 000 грн, 25 листопада 2017 року - 3 000 грн, 29 грудня 2017 року - 2 000 грн, 03 лютого 2018 року - 2 500 грн, 04 березня 2018 року - 2 500 грн, 31 березня 2018 року - 2 500 грн, 30 червня 2018 року - 2 000 грн, 12 серпня 2018 року - 2 000 грн, 10 вересня 2018 року - 2 000 грн, 20 квітня 2019 року - 2 000 грн, 07 травня 2019 року - 2 000 грн, 04 червня 2019 року - 2 000 грн, 05 липня 2019 року - 2 000 грн, 04 серпня 2019 року - 2 000 грн, 03 вересня 2019 року - 2 010,05 грн, 05 жовтня 2019 року - 2 000 грн, 04 листопада 2019 року - 2 000 грн, 05 грудня 2019 року - 2 000 грн, 29 грудня 2019 року - 3 000 грн, 18 лютого 2020 року - 2 000 грн, однак, в повній мірі рішення суду не виконано.

Відповідно до ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За змістом ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, у частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду.

Зокрема, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. 526, 599 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просить стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно 3% річних, нарахованих на 80 000 доларів США основного боргу за договором позики в розмірі 7 207,96 доларів США, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_3 частково погашав борг за договором позики, що підтверджується банківською випискою.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду міста Києва 11 липня 2017 року встановлено, що кошти передані ОСОБА_2 в позику потрібні були для здійснення підприємницької діяльності, а не в інтересах сім`ї.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки ОСОБА_3 не є стороною договору позики, солідарне стягнення суперечить вимогам статті 543 ЦК України та вимогам СК України.

Щодо вимог про стягнення 3 процентів річних з ОСОБА_2 , колегія виходить з наступного.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28березня 2018 року у справі №444/9519/12 сформульовано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, згідно з якими право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси кредиторів забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, нарахування 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.

Таким чином, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Станом на день подання позовної заяви відповідач ОСОБА_2 не повернула отримані кошти, надані на підставі договору позики від 01 січня 2014 року .

Вимоги кредитора, які не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. 526, 599 ЦК України.

Отже, нарахуванню процентів за користування коштами є визначення в договорі строку, з зазначенням дати з якої позичальник користується чужими грошовими коштами неправомірно, і відповідно настає момент прострочення виконання грошового зобов`язання. До цієї дати, протягом строку кредитування проценти стягуються як платежі за правомірне користування грошовими коштами за ст. 1048 чи ст. 1054 ЦК України, а за період після цієї дати стягуються вже проценти передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати яких урегульовано частиною 2 статті 625 ЦК України , у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування (Постанова Великої Палати ВС у справі № 910/1238/17 ).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позичальник має право на стягнення передбачених договором процентів за неправомірне користування грошовими коштами згідно ч.2 статті 625 ЦК України за період до фактичного погашення заборгованості за договором, навіть і після закінчення строку дії договору.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні заяви сторони відповідачів про застосування строку позовної давності тривалістю у три роки, оскільки строк дії договору позики закінчився 31 грудня 2015 року, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 травня 2017 року станом на дату подання позовної заяви не виконано.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вказана правова позиція потверджена Постановою ВП ВС від 16.01.2019 №464/3790/16-ц (14-465цс18).

Таким чином, місцевим судом вірно встановлено, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, а отже вимоги про стягнення 3 процентів річних у валюті доларах США є законними.

Згідно статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на викладені обставини та аналізуючи зібрані по справі докази, колегія вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що сума основного боргу відповідачем ОСОБА_1 не сплачена, а наданий позивачем розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, період стягнення не виходить за межі позовної давності, про яку було заявлено відповідачем, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог частково та стягнення з ОСОБА_6 3 процентів річних у розмірі 7 207,96 доларів США. В частині стягнення 3 процентів річних з ОСОБА_3 правомірно відмовив у зв`язку з тим, що останній не був стороною договору позики.

Доводи апелянта про те, що у разі задоволення заяви про визнання виконавчих листів у справі № 754/2903/16-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики у розмірі 3 122 280 грн, судового збору в розмірі 6 890 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 812,73 грн такими, що не підлягають виконанню, боргові зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 будуть відсутні, а тому вимоги щодо стягнення 3% річних є безпідставними, не заслуговують на увагу суду, оскільки такі доводи є передчасними, а відповідно до матеріалів справи відповідачами вказане рішення суду виконувалось до 2020 року включно.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, немає, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів , -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 листопада 2021 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна