Постанова

від 02.12.2021 по справі 363/2906/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року м. Київ

Унікальний номер справи № 363/2906/18

Апеляційне провадження № 22-ц/824/ 15005 /2021

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Чіркова Г.Є., по справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , треті особи: Державне підприємство Вищедубечанське лісове господарство , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

У липні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Вишгородської РДА, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , треті особи: ДП Вищедубечанське лісове господарство , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що розпорядженням Вишгородської РДА від 13 грудня 2013 року № 612 безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 1,4000 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області. На підставі зазначеного розпорядження громадяни отримали у власність земельні ділянки рівномірною площею по 0,1000 га, зокрема: ОСОБА_1 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0230; ОСОБА_15 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0231; ОСОБА_17 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0232; ОСОБА_18 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0233; ОСОБА_19 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_20 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235; ОСОБА_22 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236; ОСОБА_23 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237; ОСОБА_8 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0238; ОСОБА_9 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0239; ОСОБА_10 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0240; ОСОБА_11 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0241; ОСОБА_12 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0242; ОСОБА_13 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0243. В подальшому на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_15 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 відчужили належні їм земельні ділянки ОСОБА_16 ОСОБА_17 та ОСОБА_18 відчужили належні їм земельні ділянки ОСОБА_2 ОСОБА_19 відчужив належну йому земельну ділянку ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . ОСОБА_20 відчужила належну їй земельну ділянку ОСОБА_21 , який, у свою чергу, відчужив земельну ділянку ОСОБА_14 . Вказані земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення Лебедівського лісництва у кварталі 628, виділи 3 та 4, перебували в користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство , а їх передача у власність фізичним особам відбулася з порушенням норм Земельного ЗК України та ЛК України, поза межами компетенції Вишгородської РДА, без згоди постійного землекористувача, а також з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок. Розпорядження про передачу у власність земельних ділянок приймалося Вишгородською РДА без участі Кабінету Міністрів України. Прокурору стало відомо про допущені органом державної влади порушення лише у 2018 року за результатами системного аналізу інформацій Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Вищедубечанське лісове господарство , Виробничого об`єднання Укрдержліспроект . Тому трирічна позовна давність пропущена з поважних причин. Враховуючи викладене, перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив:

- визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити її, захистивши порушене право;

- визнати недійсним розпорядження Вишгородської РДА від 13 грудня 2013 року № 612 в частині передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 1,4000 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0230; ОСОБА_16 - земельні ділянки площею 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0231, 3221881600:31:130:0236, 3221881600:31:130:0237; ОСОБА_2 - земельні ділянки площею 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0232 та 3221881600:31:130:0233; ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_14 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235; ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0238; ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0239; ОСОБА_10 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0240; ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0241; ОСОБА_12 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0242; ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0243 (т. 1 а.с. 2-28).

28 серпня 2019 року заступник прокурора Київської області Голинський Я.О. звернувся до суду із заявою, в якій зазначив, що прокуратурі стало відомо про перехід права власності на частину спірних земельних ділянок до інших осіб, які не є відповідачами у справі. Так, за заявою ОСОБА_16 від 15 січня 2018 року було здійснено поділ спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221881600:31:130:0231 на дві окремі земельні ділянки по 0,0500 га, яким присвоєно кадастрові номери 3221881600:31:130:6001 та 3221881600:31:130:6002. В подальшому на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_16 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236 ОСОБА_5 , земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237 - ОСОБА_4 , земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:6001 - ОСОБА_7 , а земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:6002 - ОСОБА_6 . Тому заступник прокурора Київської області Голинський Я.О. просив замінити у справі відповідача ОСОБА_16 на належних відповідачів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також виклав пункт 3 прохальної частини позовної заяви в новій редакції, за змістом якої просив витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0230; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:6002; ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:6001; ОСОБА_2 - земельні ділянки площею 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0232 та 3221881600:31:130:0233; ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_14 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235; ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0238; ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0239; ОСОБА_10 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0240; ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0241; ОСОБА_12 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0242; ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0243 (т. 2 а.с. 145-151).

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05 лютого 2020 року заяву заступника прокурора Київської області від 28 серпня 2019 року в частині вимог, заявлених в пункті 2 прохальної частини, в якому викладено позовні вимоги щодо предмета спору, визнано неподаною та повернуто позивачу. Замінено відповідача ОСОБА_16 на належних відповідачів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (т. 3 а.с. 13).

У відзивах на позовну заяву Вишгородська РДА та представник ОСОБА_13 - адвокат Березинець К. Г. заперечили проти позову, посилаючись на те, що розпорядження Вишгородської РДА від 13 грудня 2013 року № 612 було прийнято відповідно до вимог ЛК України та ЗК України, в межах повноважень, так як цим розпорядженням затверджено проект із землеустрою та передано безоплатно у власність 14 громадянам України земельні ділянки площею 0,10 га кожна для ведення індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради, а Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, площею понад 1 га. В матеріалах справи відсутні докази неправомірної поведінки відповідачів під час приватизації земельних ділянок та укладення договорів купівлі-продажу. Тому вимоги прокурора про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України спірних земельних ділянок, які перебувають у власності фізичних осіб, є безпідставними, необґрунтованими і недоведеними. Крім того, при зверненні до суду з цим позовом прокурор пропустив позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (т. 1 а.с. 217-224, т. 2 а.с. 46-54).

У письмових поясненнях представник ДП Вищедубечанське лісове господарство - Кілічава Т.М. просила задовольнити позовну заяву посилаючись на те, що розпорядження № 612 Вишгородською РДА від 13 грудня 2013 року прийнято всупереч вимог ст.ст. 20, 56, 84, 122, 142, 149 ЗК України (т. 1 а.с. 231-236).

Перший заступник прокурора Київської області Грабець І. подав до суду відповідь на відзив відповідача ОСОБА_13 , у якому наполягав на задоволенні позову, посилаючись на необхідність захисту прав та інтересів держави, та що прокурору стало відомо лише у 2018 році за результатами системного аналізу інформації різних органів державної влади, коли Кабінет Міністрів України не міг допустити, що районна державна адміністрація буде діяти з перевищенням повноважень та всупереч державним інтересам (т. 2 а.с. 101-112).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 серпня 2020 року в задоволенні вказаного позову відмовлено (т. 3 а.с. 72-79).

Не погодившись з рішенням районного суду, у жовтні 2020 року заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора в повному обсязі (т. 3 а.с. 83-99).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що судом першої інстанції підтверджено, що оспорюване у справі розпорядження прийняте всупереч вимогам закону, проте судом неправильно застосовано положення ч. 1 ст. 261 ЦК України. Відмова у позові з підстав спливу позовної давності залишає спірне майно у володінні осіб, які не є їх дійсними власниками. Вважає висновки суду про початок перебігу позовної давності у 2013 році необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів інформування прокурора, Кабінет Міністрів України, який не був учасником спірних правовідносин, про факт порушень при прийнятті оскаржуваного розпорядження встановленого законодавством порядку. Зазначав, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи порушення, а з часом, коли в дійсності стало відомо про порушення закону. Жодних доказів своєчасного виявлення органами державного контролю зазначених у позові порушень та інформування про такі порушення прокурора чи Кабінету Міністрів України матеріали справи не містять і відповідачами не надано, як і не надано доказів про реальну можливість раніше з`ясувати достовірні дані про факт незаконного відчуження спірної землі та про осіб-порушників. Тому вважає, що відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 серпня 2020 року скасовано, позов залишено без розгляду (т. 3 а.с. 186-201).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 4 а.с. 162-171).

У судовому засіданні прокурори Київської обласної прокуратури Підяш О.С., Дацько О.С. підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити. Представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 - адвокат Березинець К.Г.заперечувала проти скарги і просила її відхилити.

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені на зазначені ними адреси та повідомленнями на офіційному веб-сайті Судової влади України, тобто належним чином, про що у справі є докази. Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_24 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 подали письмові заяви в яких просили застосувати строки позовної давності, справу розглядати за їх відсутності. Повідомлення відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , третіх осіб ОСОБА_17 , ОСОБА_23 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами (т. 4 а.с. 178-246).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі Шульга проти України , № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі Мусієнко проти України , № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим, оскільки передача земельних ділянок лісогосподарського призначення у власність фізичним особам відбулася з порушенням норм ЗК України та ЛК України. Проте Кабінет Міністрів України мав об`єктивну можливість знати про передачу спірних земельних ділянок у власність фізичним особам з часу прийняття оскаржуваного розпорядження, тобто з 13 грудня 2013 року, однак прокурор звернувся до суду з цим позовом лише у 2018 році. Тому Кабінет Міністрів України, від імені та в інтересах якого діє прокурор, пропустив позовну давність, про застосування якої заявлено відповідачами.

Колегія суддів не погодилась з таким висновком районного суду виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Вишгородської РДА Київської області № 612 від 13 грудня 2013 року затверджено проект із землеустрою та передано безоплатно у власність 14 громадянам України (згідно додатку) земельні ділянки загальною площею 1,4000 га для ведення індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради (за межами населеного пункту) (т. 1 а.с. 116-117).

До списку громадян, яким передано у власність вказані земельні ділянки (згідно додатку до розпорядження № 612 від 13 грудня 2013 року) рівномірною площею 0,1000 га входили, зокрема ОСОБА_1 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0230; ОСОБА_15 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0231; ОСОБА_17 якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0232; ОСОБА_18 , якій передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0233; ОСОБА_19 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_20 , якій передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235; ОСОБА_22 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236; ОСОБА_23 , якій передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237; ОСОБА_8 , якій передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0238; ОСОБА_9 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0239; ОСОБА_10 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0240; ОСОБА_11 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0241; ОСОБА_12 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0242; а також ОСОБА_13 , якій передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0243 (т. 1 а.с. 117).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу № 623 від 17.06.2016 року відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0231 на користь ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 за договором купівлі-продажу № 3651 від 05.11.2014 року відчужив на користь ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0232; ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу № 3650 від 05.11.2014 року відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0233 на користь ОСОБА_2 ; ОСОБА_19 за договором купівлі-продажу № 364 від 03.09.2015 року відчужив на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_22 на підставі договору купівлі-продажу № 1199 від 07.12.2017 року відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236 на користь ОСОБА_16 ; ОСОБА_23 за договором купівлі-продажу № 1200 від 07.12.2017 року відчужила на ОСОБА_16 земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237; а ОСОБА_20 на підставі договору купівлі-продажу № 957 від 08.09.2016 року відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235 на користь ОСОБА_21 , який в свою чергу 21.09.2016 року відчужив цю земельну ділянку за договором купівлі-продажу № 1112 на користь ОСОБА_14 (т. 1 а.с. 71-72, 87-88, 93-104, 122-123, 127-161).

Крім того, на підставі заяви ОСОБА_16 від 15.01.2018 року здійснено поділ спірної земельної ділянки 3221881600:31:130:0231 на дві окремі земельні ділянки по 0,0500 га, яким присвоєно кадастрові номери 3221881600:31:130:6002 та 3221881600:31:160:6001 (т. 2 а.с. 169-170).

23.02.2018 року ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу № 313 відчужив на користь ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:6002, а 17.07.2018 року на підставі договору купівлі-продажу № 768 на користь ОСОБА_7 земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:6001 (т. 2 а.с. 152-155, 156-162).

10.05.2019 року ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу № 1040 на користь ОСОБА_5 відчужено земельну ділянку з кадастром номером 3221881600:31:130:0236 (т. 2 а.с. 163-168).

14.05.2019 року ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу № 1059 на користь ОСОБА_4 відчужено земельну ділянку з кадастром номером 3221881600:31:130:0237 (т. 2 а.с. 171-176).

Зазначене підтверджується копіями вказаних договорів купівлі-продажу та інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав.

До позовної заяви прокурор долучив проект організації та розвитку лісового господарства ДП Вищедубечанське лісове господарство станом на 2015 року, планово-картографічні матеріали, план лісонасаджень Лебедівського лісництва Вищедубечанського держлісгоспу, матеріали лісовпорядкування 2014 року - викопіювання з планшету № 5 Лебедівського лісництва ДП Вищедубечанський лісгосп квартал 628, зі змісту яких вбачається, що спірні земельні ділянки відносяться до лісів Лебедівського лісництва ДП Вищедубечанське лісове господарство і накладаються на виділи 3, 4 кварталу 628 (44) вказаного лісництва (т. 1 а.с. 42-47).

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 20 лютого 2018 року № 04-48/448 Управління не надавало погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення із наступними кадастровими номерами: 3221881600:31:130:0230, 3221881600:31:130:0231, 3221881600:31:130:0236, 3221881600:31:130:0237, 3221881600:31:130:0232, 3221881600:31:130:0233, 3221881600:31:130:0234, 3221881600:31:130:0239, 3221881600:31:130:0240, 3221881600:31:130:0242, 3221881600:31:130:0243, які перебувають в постійному користуванні ДП Вищедубечанський лісгосп квартал 628 виділ 3,4 Лебедівського лісництва (т. 1 а.с. 38).

З листа ДП Вищедубечанське лісове господарство № 09-21/108 від 20 лютого 2018 року вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0230, 3221881600:31:130:0231, 3221881600:31:130:0236, 3221881600:31:130:0237, 3221881600:31:130:0232, 3221881600:31:130:0233, 3221881600:31:130:0234, 3221881600:31:130:0235, 3221881600:31:130:0238, 3221881600:31:130:0239, 3221881600:31:130:0240, 3221881600:31:130:0242, 3221881600:31:130:0243, є землями лісового фонду, відносяться до лісогосподарського призначення та перебувають в користуванні ДП Вищедубечанський лісгосп квартал 628, виділ 3, 4 Лебедівського лісництва (т. 1 а.с. 41).

Щодо повноважень прокуратури представляти інтереси держави у цій справі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, у редакції чинній на час звернення прокурора із зазначеним позовом - 25 липня 2018 року, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру .

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. (частина четверта статті 56 ЦПК України в редакції Закону чинній на час звернення прокурора із зазначеним позовом).

Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 175 ЦПК України, в редакції Закону чинній на час звернення прокурора із зазначеним позовом, У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Близька за змістом вимога застосовується згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 23 Закону: прокурор має обґрунтувати наявність підстав для представництва.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України, в редакції Закону чинній на час звернення прокурора із зазначеним позовом і постановлення ухвали суду про відкриття провадження у цій цивільній справі, має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження 14-104цс19).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження 12-194гс19).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом перший заступник прокурора Київської області зазначив, що предметом спору є земельна ділянка лісогосподарського призначення, а підставою для представництва інтересів держави є нездійснення Кабінетом Міністрів України, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, протягом тривалого часу заходів для захисту інтересів держави.

Крім того, перший заступник прокурора Київської області обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому полягає порушення таких інтересів, та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Також до позовної заяви було додано лист заступника Генерального прокурора України від 16 червня 2018 року № 05/1-284вих-18, яким прокуратурі Київської області доручено пред`явлення позову в цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (т. 1 а.с. 164).

На виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру перший заступник прокурора Київської області повідомив Кабінет Міністрів України про те, що прокуратура звертатиметься до суду з позовом, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, що підтверджується листом першого заступника прокурора Київської області від 17 липня 2018 року № 05/1-1360вих18, долученим до позовної заяви (т. 1 а.с. 165).

Тобто заступник керівника Київської обласної прокуратури належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави, подав позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру , частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Щодо визнання розпорядження недійсним.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом(ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до п. ґ ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України Про місцеві державні адміністрації , нормами земельного та лісового законодавства.

Згідно з п. 4 ст. 31 ЛК України Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Натомість відповідно до п. 5 ст. 27 ЛК України до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин належить, зокрема, передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Тобто на час виділення третім особам земельних ділянок лісогосподарського призначення за вищевказаним оспорюваним у цій справі розпорядженнями, законом були надані повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, вирішувати питання передачі у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

За змістом ст. 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями. У разі прийняття рішення щодо зміни цільового призначення земельних лісових ділянок обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Відповідно до частини 2 ст. 56 ЗК України, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено ст. 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 5 ст. 149 ЗК України, районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб , а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що розпорядження земельною ділянкою лісів для нелісогосподарських потреб, належить до повноважень лише Кабінету Міністрів України.

Встановлено, що розпорядженням Вишгородської РДА Київської області № 612 від 13 грудня 2013 року затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у власність 14 громадянам України (згідно додатку) земельні ділянки загальною площею 1,4000 га для ведення індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради (за межами населеного пункту) (т. 1 а.с. 116-117).

Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 20 лютого 2018 року № 04-48/448 Управління не надавало погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення із наступними кадастровими номерами: 3221881600:31:130:0230, 3221881600:31:130:0231, 3221881600:31:130:0236, 3221881600:31:130:0237, 3221881600:31:130:0232, 3221881600:31:130:0233, 3221881600:31:130:0234, 3221881600:31:130:0239, 3221881600:31:130:0240, 3221881600:31:130:0242, 3221881600:31:130:0243, які перебувають в постійному користуванні ДП Вищедубечанський лісгосп квартал 628 виділ 3,4 Лебедівського лісництва (т. 1 а.с. 38).

Таким чином, спірні земельні ділянки є землями лісового фонду, перебували в державній власності та постійному користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство до прийняття оскаржуваного розпорядження і їх передачі третім особам, та цільове призначення цих земельних ділянок не змінювалось.

Тобто Вишгородська райдержадміністрація розпорядилась землями лісового фонду поза межами своєї компетенції, оскільки районні державні адміністрації не були наділені повноваженнями щодо вилучення лісів та передачі їх у власність або користування. При цьому органом, уповноваженим приймати рішення про припинення права постійного користування внаслідок добровільної відмови землекористувача був Кабінет Міністрів України, а не Вишгородська РДА.

Крім того, ні оскаржуваним розпорядженням, ні будь-якими іншими розпорядженнями Кабінету Міністрів України не було вилучено спірні земельні ділянки, надані у постійне користування ДП Вищедубечанське лісове господарство із земель державної власності, що передбачено положеннями ст. 149 ЗК України.

Відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2007 року № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів України за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

За положеннями пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 2.3 Інструкції про порядок ведення державного лісового кадастру і первинного обліку лісів, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України від 01 жовтня 2010 року № 298 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 грудня 2010 року за № 1267/18562), основним джерелом інформації, що використовується при складанні документації державного лісового кадастру, крім даних державного земельного кадастру та документів первинного обліку лісів, який ведеться за формами державного лісового кадастру № 1 (без заповнення графи 13) і № 2 (без заповнення граф 16-17), є документація державного лісового кадастру, складена при проведенні

попереднього державного обліку лісів, таблиці класів віку, а також інформація щодо характеристики кожної лісової ділянки із таксаційної бази даних, створеної державною лісовпорядною організацією і постійно підтримуваної в актуалізованому стані.

Звернувшись до суду з даним позовом, прокурор в обґрунтування заявлених вимог посилався серед іншого на долучені до матеріалів справи планово-картографічні матеріали, листи ВО Укрдержліспроект № 12 від 17 січня 2018 року, № 139 від 06 березня 2018 року, № 288 від 15 травня 2018 року, до яких долучено фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 44 і меж його таксаційних виділів Пірнівського лісництва ДП Вищедубечанське лісове господарство відповідно матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років, з яких вбачається, що 14 земельних ділянок складають єдиний масив земель лісу (т. 1 а.с. 28-37).

Крім того, зазначені земельні ділянки межують між собою, що підтверджується даними опису меж до фрагментів з публічної кадастрової карти України.

Вказане свідчить про те, що Вишгородська РДА, видавши розпорядження - правовий акт індивідуальної дії щодо виділу земель лісу по 0,1000 га 14-ти особам, фактично розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею 1,4000 га, що свідчить про перевищення головою адміністрації передбачених законом повноважень.

Штучне зменшення (подрібнення) площі єдиного масиву державних земель лісового фонду із включенням до розпорядження додатку про відведення по 0,1000 га. земель лісового фонду не може вважатись правомірним та законним.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження Вишгородської РДА від 13 грудня 2013 року № 612 в частині передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 1,4000 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо витребування спірних земельних ділянок.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі "Hamer проти Бельгії" (заява N 21861/03), яка стосувалась питання порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку із зобов`язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво, суд встановив, що втручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, у якій не можна було нічого будувати. Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та здійснена робота свідчили, що органи влади знали або повинні були знати про існування будинку протягом тривалого часу, а після того, як порушення було встановлено, вони дали сплинути ще п`ятьом рокам, перш ніж пред`явити звинувачення, тим самим допомагаючи закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на сторожі якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного положення про узаконення будівлі, побудованої в такій лісовій зоні. Окрім як поновлення місця забудівлі в його початковому стані, жодна інша міра не вбачалася належною з огляду на незаперечне втручання в цілісність лісової зони, у якій не дозволялась жодна забудівля. З урахуванням цих підстав втручання не було непропорційним.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Крім того, згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

На момент відведення спірні земельні ділянки перебували на землях лісогосподарського призначення, які знаходилися у постійному користуванні ДП Вищедубечанське лісове господарство відповідно матеріалів лісовпорядкування 1993, 2003, 2014 років, з яких вбачається, що 14 земельних ділянок складають єдиний масив земель лісу, які знаходилися у постійному користуванні ДП Вищедубечанський лісгосп на території Вищедубечанської сільської ради Київської області (т. 1 а.с. 28-37).

Вилучені із державних земель лісового фонду земельні ділянки загальною площею 1,4000 га було виділено та у подальшому відчужено на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Факти поділу і відчуження вищевказаних земельних ділянок за оплатними договорами купівлі-продажу підтверджується копіями вищезазначених договорів купівлі-продажу та інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав.

При цьому, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05 лютого 2020 року замінено неналежного відповідача ОСОБА_16 , який здійснив поділ та відчуження належних йому земельних ділянок та залучено до участі у справі належних відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 які набули прав на відчужені земельні ділянки і запропоновано останнім подати заперечення проти заявленого позову прокурора (т. 3 а.с. 13).

Тому, суперечливим і помилковим є висновок районного суду в оскаржуваному рішенні, що до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 позов не був пред`явлений.

Суд апеляційної інстанції враховує, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв. В матеріалах справи також відсутні рішення уповноважених органів лісового господарства Київської області про переведення спірних земельних ділянок з земель державного лісового фонду до категорії земель нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля (пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Отже, правовідносини, пов`язані з передачею земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, при цьому, незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка була передана з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Враховуючи, що розпорядження спірними земельними ділянками державної власності були прийняті районною державною адміністрацією з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади, яким є Кабінет Міністрів України, не вчинялося, тобто спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - держави Україна поза її волею, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для витребування вказаних земельних ділянок від добросовісного набувача.

Встановлені по справі обставини, на думку колегії суддів, повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а посилання відповідачів щодо порушення їх прав як добросовісних набувачів не можуть бути визнані підставою відмови в позові.

При цьому, ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач, який не заявив зустрічні позови у справі, може заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок. Крім того, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, також не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків.

Проте, таких вимог у цьому провадженні відповідачі не заявляли.

Щодо строків позовної давності.

Оскаржуваним Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 серпня 2020 року в задоволенні вказаного позову відмовлено у зв`язку з пропуском прокурором строку позовної давності без поважних причин (т. 3 а.с. 72-79).

З таким висновком районного суду колегія суддів не погодилась, врахувавши наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) звернуто увагу на те, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною заявленою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

З позовною заявою про визнання недійсним розпорядження від 13 грудня 2013 року та про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння прокуратура звернулась 25 липня 2018 року.

У суді першої інстанції представник відповідача Вишгородської РДА у відзиві на позовну заяву та представник відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 - адвокат Березинець К.Г. заявляли про застосування строку позовної давності до усіх позовних вимог прокурора (т. 1 а.с. 217-224, т. 2 а.с. 46-54).

З огляду на положення ст. 261 ЦК України, ст. 45 ЦПК України 2004 року суд повинен з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушено, стало відомо про таке порушення.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15.

Вказаний правовий висновок повністю узгоджується з правовою позицією в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 14-85цс15 і правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), в якій вказано, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, в той час, як суди не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних доказів у розумінні статей 57-59 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, слід з`ясувати, коли саме позивач довівся або міг довідатися про порушення прав та чи є в нього поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку позовної давності прокурор зазначав, що про необхідність захисту прав та інтересів держави прокурору стало відомо лише у 2018 році під час моніторингу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, зокрема Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП Вищедубечанське лісове господарство , ВО Укрдержліспроект .

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у Кабінету Міністрів України була об`єктивна можливість знати про передачу спірних земельних ділянок ще у 2013 році - з часу виникнення спірних правовідносин, а до суду з цим позовом прокурор звернувся з позовом лише у 2018 році.

Проте колегія суддів не погодилась з таким висновком суду, який ґрунтується на припущеннях, оскільки відповідачами не надано і судом не встановлено наявності об`єктивних доказів, за яких суд мав би підстави дійти висновку, що про порушення державних інтересів Кабінет Міністрів України міг довідатися або довідався з моменту прийняття розпорядження Вишгородською РДА 13 грудня 2013 року з подальшою передачею земельних ділянок у власність громадянам.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів визнала висновки районного суду про пропуск строку позовної давності прокурором в інтересах Кабінету Міністрів України такими, що ґрунтуються на припущеннях, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Кабінет Міністрів України знав про порушення його прав до 13 грудня 2013 року або міг довідатись про момент порушення його права, а тому прокурором не пропущено строку позовної давності на звернення до суду з позовом в інтересах Кабінету Міністрів України.

Доводи і посилання відповідачів вищенаведених висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову частково.

Щодо судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до платіжного доручення апелянтом сплачено 3 524,00 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 5 286,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги (т. 1 а.с. 1, т. 3 а.с. 98).

Отже, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та розміру задоволених вимог, з відповідачів підлягають відшкодуванню на користь Київської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 8 810,00 грн. (3 524,00 грн. судового збору за подання позову; 5 286,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги).

Сторона позивача заявила про розподіл судових витрат (т. 3 а.с. 97).

За результатом апеляційного розгляду, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, апеляційна скарга підлягає задоволенню, отже позивач має право на відшкодування йому відповідачами судового збору по 234,93 грн. за розгляд справи районним судом та по 352,40 грн. за розгляд справи апеляційним судомз кожного.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 серпня 2020 року скасувати, ухвалити нове.

Позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України - задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 13 грудня 2013 року № 612 в частині передачі безоплатно у власність 14 громадянам України земельних ділянок загальною площею 1,4000 га для ведення індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Витребувати на користь держави Україна в особі Кабінету Міністрів України із незаконного володіння ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0230; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:6002; ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:6001; ОСОБА_2 - земельні ділянки площею по 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0232 та 3221881600:31:130:0233; ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_14 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235; ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0238; ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0239; ОСОБА_10 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0240; ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0241; ОСОБА_12 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0242; ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0243.

Стягнути на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996; 01601, м. Київ, бульв. Лесі Українки, 27/2):

- з Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (ЄДРПОУ 23569369) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_7 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_8 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_8 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_9 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_9 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_10 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_10 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- ОСОБА_11 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_11 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_12 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_12 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_13 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_13 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_14 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_14 ) 234 грн. 93 коп. судового збору за розгляд справи районним судом та 352 грн. 40 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 03 грудня 2021 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

В.М. Ратнікова

О.В. Борисова