Постанова

від 24.05.2022 по справі 363/2906/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 363/2906/18

провадження № 61-108св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач- перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

треті особи: Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство», ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , яка подана їх представником - адвокатом Березинець Катериною Григорівною, на постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 рокуу складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року перший заступник прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, звернувся до суду з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації (далі - РДА) Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , треті особи: Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство» (далі - ДП «Вищедубечанське лісове господарство»), ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , про визнання недійсним розпорядження та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Вишгородської РДА від 13 грудня 2013 року № 612 безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 1,4000 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області.

На підставі зазначеного розпорядження громадяни отримали у власність земельні ділянки рівномірною площею по 0,1000 га, зокрема: ОСОБА_1 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0230; ОСОБА_15 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0231; ОСОБА_17 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0232; ОСОБА_18 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0233; ОСОБА_19 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_20 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235; ОСОБА_22 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236; ОСОБА_23 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237; ОСОБА_8 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0238; ОСОБА_9 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0239; ОСОБА_10 -земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0240; ОСОБА_11 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0241; ОСОБА_12 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0242; ОСОБА_13 - земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0243.

У подальшому на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_15 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 відчужили належні їм земельні ділянки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 відчужили належні їм земельні ділянки ОСОБА_2 , ОСОБА_19 відчужив належну йому земельну ділянку ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , ОСОБА_20 відчужила належну їй земельну ділянку ОСОБА_21 , який, у свою чергу, відчужив земельну ділянку ОСОБА_14 .

Вказані земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення Лебедівського лісництва у кварталі 628, виділи 3 та 4, перебували в користуванні Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство», а їх передача у власність фізичним особам відбулася з порушенням норм Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Лісового кодексу України (далі - ЛК України), поза межами компетенції Вишгородської РДА, без згоди постійного землекористувача, а також з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок. Розпорядження про передачу у власність земельних ділянок приймалося Вишгородською РДА без участі Кабінету Міністрів України.

Прокурору стало відомо про допущені органом державної влади порушення лише у 2018 року за результатами системного аналізу інформації Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вищедубечанське лісове господарство», Виробничого об`єднання «Укрдержліспроект». Тому трирічна позовна давність пропущена з поважних причин.

Ураховуючи наведене, прокурор просив суд: визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити її, захистивши порушене право;

визнати недійсним розпорядження Вишгородської РДА від 13 грудня 2013 року № 612 в частині передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 1,4000 га для індивідуального дачного будівництва на території Вищебудечанської сільської ради Вишгородського району Київської області;

витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0230; ОСОБА_16 - земельні ділянки площею 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0231, 3221881600:31:130:0236, 3221881600:31:130:0237; ОСОБА_2 - земельні ділянки площею 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0232 та 3221881600:31:130:0233; ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_14 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235; ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0238; ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0239; ОСОБА_10 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0240; ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0241; ОСОБА_12 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0242; ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0243.

У серпні 2019 року заступник прокурора Київської області Голинський Я. О. звернувся до суду із заявою, в якій зазначив, що прокуратурі стало відомо про перехід права власності на частину спірних земельних ділянок до інших осіб, які не є відповідачами у справі. Так, за заявою ОСОБА_16 від 15 січня 2018 року було здійснено поділ спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221881600:31:130:0231 на дві окремі земельні ділянки по 0,0500 га, яким присвоєно кадастрові номери 3221881600:31:130:6001 та 3221881600:31:130:6002.

У подальшому на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_16 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236 ОСОБА_5 , земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237 - ОСОБА_4 , земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:6001 - ОСОБА_7 , а земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:6002 - ОСОБА_6 . Тому Заступник прокурора Київської області Голинський Я. О. просив замінити у справі відповідача ОСОБА_16 на належних відповідачів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також виклав пункт 3 прохальної частини позовної заяви в новій редакції, за змістом якої просив витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0230; ОСОБА_4 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:6002; ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:6001; ОСОБА_2 - земельні ділянки площею 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0232 та 3221881600:31:130:0233; ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_14 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235; ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0238; ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0239; ОСОБА_10 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0240; ОСОБА_11 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0241; ОСОБА_12 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0242; ОСОБА_13 - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0243.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05 лютого 2020 року заяву Заступника прокурора Київської області від 28 серпня 2019 року в частині вимог, заявлених в пункті 2 прохальної частини, в якому викладено позовні вимоги щодо предмета спору, визнано неподаною та повернуто позивачу. Замінено відповідача ОСОБА_16 на належних відповідачів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 серпня 2020 року у складі судді Чіркова Г. Є. у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов є обґрунтованим, оскільки передача земельних ділянок лісогосподарського призначення у власність фізичним особам відбулася з порушенням норм ЗК України та ЛК України.

Проте, Кабінет Міністрів України мав об`єктивну можливість знати про передачу спірних земельних ділянок у власність фізичним особам з часу прийняття оскаржуваного розпорядження, тобто з 13 грудня 2013 року, однак прокурор звернувся до суду з цим позовом лише у 2018 році.

Тому Кабінет Міністрів України, від імені та в інтересах якого діє прокурор, пропустив позовну давність, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачами.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 серпня 2020 року скасовано.

Позов першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 13 грудня 2013 року № 612 в частині передачі безоплатно у власність 14 громадянам України земельних ділянок загальною площею 1,4000 га для ведення індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Витребувано на користь держави Україна в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0230; ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237; ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236; ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:6002; ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,05 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:6001; ОСОБА_2 земельні ділянки площею по 0,1000 га кожна з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0232 та 3221881600:31:130:0233; ОСОБА_3 та ОСОБА_7 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_14 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235; ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0238; ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0239; ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0240; ОСОБА_11 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0241; ОСОБА_12 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0242; ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:0243.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що Вишгородська РДА, видавши розпорядження - правовий акт індивідуальної дії щодо виділу земель лісу по 0,1000 га 14-ти особам, фактично розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею 1,4000 га, що свідчить про перевищення головою адміністрації передбачених законом повноважень, оскільки виділ земель лісогосподарського призначення понад 1 га відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Враховуючи, що розпорядження спірними земельними ділянками державної власності були прийняті РДА з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади, яким є Кабінет Міністрів України, не вчинялося, тобто спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - держави України поза її волею, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування вказаних земельних ділянок від добросовісних набувачів.

Крім того, апеляційний суд визнав висновки районного суду про пропуск строку позовної давності прокурором в інтересах Кабінету Міністрів України такими, що ґрунтуються на припущеннях, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Кабінет Міністрів України знав про порушення його прав до 13 грудня 2013 року або міг довідатись про момент порушення його права, а тому прокурором не пропущено строку позовної давності на звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 рокускасувати та залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 серпня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано задовольнив позов прокурора, дійшовши помилкового висновку про те, що ним не пропущено строк позовної давності. Вважають, що суд першої інстанції правильно вказав, що Кабінет Міністрів України мав об`єктивну можливість знати про передачу спірних земельних ділянок у власність фізичним особам з часу прийняття оскаржуваного розпорядження, тобто з 13 грудня 2013 року, тому позов, поданий прокурором у 2018 році з пропущенням позовної давності.

Крім того, вказують, що вони є добросовісними набувачами земельних ділянок, тому, на їх думку, в них не можна вилучати спірні земельні ділянки.

Також зазначає, що апеляційним судом було вирішено питання про права та обов`язки особи, яку не було залучено до участі в справі, а саме ОСОБА_24 , якій на теперішній час належить земельна ділянка площею 0,5 га з кадастровим номером 3221881600:31:130:6002.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

21 квітня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Вишгородської РДА Київської області від 13 грудня 2013 року затверджено проект із землеустрою та передано безоплатно у власність 14 громадянам України (згідно додатку) земельні ділянки загальною площею 1,4000 га для ведення індивідуального дачного будівництва на території Вищедубечанської сільської ради (за межами населеного пункту).

До списку громадян, яким передано у власність вказані земельні ділянки (згідно додатку до розпорядження № 612 від 13 грудня 2013 року) рівномірною площею 0,1000 га входили, зокрема ОСОБА_1 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0230; ОСОБА_15 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0231; ОСОБА_17 якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0232; ОСОБА_18 , якій передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0233; ОСОБА_19 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_20 , якій передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235; ОСОБА_22 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236; ОСОБА_23 , якій передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237; ОСОБА_8 , якій передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0238; ОСОБА_9 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0239; ОСОБА_10 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0240; ОСОБА_11 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0241; ОСОБА_12 , якому передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0242; а також ОСОБА_13 , якій передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0243.

ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу від 17 червня 2016 року № 623 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0231 на користь ОСОБА_16 ; ОСОБА_17 за договором купівлі-продажу № 3651 від 05 листопада 2014 року № 3651 відчужив на користь ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0232; ОСОБА_18 на підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада 2014 року № 3650 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0233 на користь ОСОБА_2 ; ОСОБА_19 за договором купівлі-продажу від 03 вересня 2015 року № 364 відчужив на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0234; ОСОБА_22 на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 2017 року № 1199 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0236 на користь ОСОБА_16 ; ОСОБА_23 за договором купівлі-продажу від 07 грудня 2017 року № 1200 відчужила на ОСОБА_16 земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237; ОСОБА_20 на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2016 року № 957 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0235 на користь ОСОБА_21 , який в свою чергу 21 вересня 2016 року відчужив цю земельну ділянку за договором купівлі-продажу № 1112 на користь ОСОБА_14 .

Крім того, на підставі заяви ОСОБА_16 від 15 січня 2018 року здійснено поділ спірної земельної ділянки 3221881600:31:130:0231 на дві окремі земельні ділянки по 0,0500 га, яким присвоєно кадастрові номери 3221881600:31:130:6002 та 3221881600:31:160:6001.

23 лютого 2018 року ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу № 313 відчужив на користь ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:6002, а 17 липня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу № 768 на користь ОСОБА_7 земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:6001.

10 травня 2019 року ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу № 1040 на користь ОСОБА_5 відчужено земельну ділянку з кадастром номером 3221881600:31:130:0236.

14 травня 2019 року ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу № 1059 на користь ОСОБА_4 відчужено земельну ділянку з кадастровим номером 3221881600:31:130:0237.

З огляду на проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Вищедубечанське лісове господарство» станом на 2015 рік, планово-картографічні матеріали, план лісонасаджень Лебедівського лісництва Вищедубечанського держлісгоспу, матеріали лісовпорядкування 2014 року - викопіювання з планшету № 5 Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанський лісгосп» квартал 628, спірні земельні ділянки відносяться до лісів Лебедівського лісництва ДП «Вищедубечанське лісове господарство» і накладаються на виділи 3, 4 кварталу 628 (44) вказаного лісництва.

Згідно з листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 20 лютого 2018 року № 04-48/448 Управління не надавало погодження на зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення із наступними кадастровими номерами: 3221881600:31:130:0230, 3221881600:31:130:0231, 3221881600:31:130:0236, 3221881600:31:130:0237, 3221881600:31:130:0232, 3221881600:31:130:0233, 3221881600:31:130:0234, 3221881600:31:130:0239, 3221881600:31:130:0240, 3221881600:31:130:0242, 3221881600:31:130:0243, які перебувають в постійному користуванні ДП «Вищедубечанський лісгосп» квартал 628 виділ 3,4 Лебедівського лісництва.

Відповідно до листа ДП «Вищедубечанське лісове господарство» від 20 лютого 2018 року № 09-21/108, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221881600:31:130:0230, 3221881600:31:130:0231, 3221881600:31:130:0236, 3221881600:31:130:0237, 3221881600:31:130:0232, 3221881600:31:130:0233, 3221881600:31:130:0234, 3221881600:31:130:0235, 3221881600:31:130:0238, 3221881600:31:130:0239, 3221881600:31:130:0240, 3221881600:31:130:0242, 3221881600:31:130:0243, є землями лісового фонду, відносяться до лісогосподарського призначення та перебувають в користуванні ДП «Вищедубечанський лісгосп» квартал 628, виділ 3, 4 Лебедівського лісництва.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 вказують неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 367/2530/15-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 363/1410/18 (провадження № 61-2333св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявники вказують на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме, судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно із частиною другою статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Частиною другою статті 1 ЛК України (тут і надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно із частиною другою статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Відповідно до статті 19 ЗК України (тут інадалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (статті 5 ЛК України).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Встановивши, що Вишгородська РДА, розпорядившись землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею 1,4000 га, перевищила свої повноваження, спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави України, поза її волею, Кабінет Міністрів України відповідного реагування не вчиняв, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного розпорядження РДА та витребування спірних земельної ділянки від добросовісних набувачів у порядку статті 388 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про неможливість витребування спірних земельних ділянок у добросовісних набувачів не заслуговує на увагу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд вважає, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, відповідачі, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (аналогічні правові висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18 і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18).

Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес заявників у збереженні права власності на земельну ділянку.

Отже, витребування земельних ділянок у ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

При цьому, суд апеляційної інстанції правильно вказав, що ЦК Українивизначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. Так, з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач, який не заявив зустрічні позови у справі, може заявити до власника земельних ділянок позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на їх повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваних земельних ділянок, а у разі здійснення поліпшень цих ділянок, які не можна відокремити від них без завдання їм шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельних ділянок. Крім того, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, також не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких вони придбали ці ділянки, про відшкодування збитків.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15.

Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на таке.

З позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України прокурор звернувся у липні 2018 року.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку позовної давності прокурор зазначав, що про необхідність захисту прав та інтересів держави прокурору стало відомо лише у 2018 році під час моніторингу інформації різних органів державної влади, установ та організацій, зокрема Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вищедубечанське лісове господарство», ВО «Укрдержліспроект».

Прокурором пред'явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України як належного розпорядника землі.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, щовідповідачами не надано і судом не встановлено наявності об`єктивних доказів того, що про порушення державних інтересів Кабінет Міністрів України міг довідатися або довідався з моменту прийняття розпорядження Вишгородською РДА - 13 грудня 2013 року з подальшою передачею земельних ділянок у власність громадянам, що було їх процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

За встановлених апеляційним судом обставин, Верховний Суд вважає обґрунтованими його правові висновки про те, що доводи про пропуск позовної давності є такими, що ґрунтуються на припущеннях, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Кабінет Міністрів України знав про порушення його прав до 13 грудня 2013 року або міг довідатись про момент цього порушення, тому прокурором не пропущено строку позовної давності на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Отже, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом було вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_24 , яку не було залучено до участі в справі, до уваги Верховним Судом не беруться та не перевіряються, оскільки заявники не мають повноважень на представлення інтересів зазначеної особи.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального і процесуального права, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнив позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , яка подана їх представником - адвокатом Березинець Катериною Григорівною, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк