Постанова

від 24.11.2021 по справі 752/8410/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 752/8410/19-ц

провадження № 61-13045св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Київська місцева прокуратура № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю Техмонтажплюс , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко Віра Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Техмонтажплюс - Романенка Олександра Андрійовича на постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У квітні 2019 року Київська місцева прокуратура № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Техмонтажплюс (далі - ТОВ Техмонтажплюс ), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. про визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію прав та витребування майна.

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що Київською місцевою прокуратурою № 9 під час здійснення нагляду за додержанням законності під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 10 жовтня 2018 року № 12018100090011754 встановлено факт бездіяльності Київської міської ради щодо відновлення порушеного права територіальної громади на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 та невжиття органом місцевого самоврядування заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на захист державних інтересів.

При проведенні адміністративно-територіальної реформи 2001 року, станом на 01 жовтня 2001 року, проведена інвентаризація всього майна, що належало до комунальної власності територіальних громад 14 районів м. Києва. Враховуючи нові межі районів, усе майно 14 районів перерозподілено між новоствореними 10 районами та частина майна віднесена до комунальної власності територіальної громади м. Києва. Вказаний розподіл затверджено рішенням Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва .

Згідно з переліком об`єктів, наведеним у підпункті 62 пункту 1.16 додатка 2 до вказаного рішення, до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району м. Києва віднесено нежилий будинок на АДРЕСА_1 .

Рішенням Голосіївської районної в м. Києві ради від 19 жовтня 2010 року № 41/10 Про передачу майна будинок на АДРЕСА_1 передано на баланс КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району , про що складено акт прийому-передачі майна від 29 жовтня 2010 року.

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - ВО КМР (КМДА)) від 29 липня 2011 року № 1339 Про внесення змін та доповнень до розпоряджень ВО КМР (КМДА) від 10 грудня 2010 року № 1112 та від 12 травня 2011 року № 715 будинок на АДРЕСА_1 , площею 219,9 кв. м, закріплено на праві господарського відання за КП Київжитлоспецексплуатація .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18 грудня 2014 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежилий будинок літ. б , загальною площею 219,9 кв. м, на АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року, серія та номер 1203, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. M., зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 05 вересня 2006 року за реєстровим № 1275.

Продавцем за договором купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року значиться ОСОБА_3 , який, у свою чергу, набув право власності на спірний нежилий будинок на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори 10 серпня 2004 року за реєстровим № 1-1473, зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 18 листопада 2004 року у реєстровій книзі № 96п-2 за реєстровим № 6892-П.

Надалі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. 18 грудня 2014 року зареєстровано право власності на спірний об`єкт за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3346, виданого 18 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 28709564 від 14 березня 2016 року, зареєстровано право власності на спірний об`єкт за ТОВ Надійна оренда (назву змінено на ТОВ Техмонтажплюс ) на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 10 березня 2016 року, за яким ОСОБА_2 , як єдиний учасник та директор вказаного товариства, передала до статутного капіталу вказане майно.

Будь-яких рішень про відчуження чи припинення права власності територіальної громади м. Києва на вказане майно Київською міською радою не приймалось, нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 на законних підставах не відчужувалось та належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Прокурор вважає, що указані угоди та реєстрації є незаконними, нікчемними та порушують права територіальної громади на спірне майно.

Відповідно до інформації приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шупені О. M. ним 28 серпня 2006 року за реєстровим номером 1203 посвідчувалась довіреність, видана від імені ОСОБА_4 , бланк ВЕА 768529, жодних інших дій під цим реєстровим номером не вчинялось.

Згідно з інформацією КП КМР Київське міське бюро технічної інвентаризації від 22 лютого 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , нерухоме майно на праві власності не зареєстровано.

Під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018100090011754 встановлено, що 18 грудня 2014 року під час реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 використано недійсний з 02 листопада 2013 року паспорт громадянина України, серія НОМЕР_1 .

Згідно з показаннями, наданими ОСОБА_1 під час досудового розслідування, останній 10 серпня 2004 року перебував в Шепетівській виправній колонії № 98 до травня 2005 року, з ОСОБА_5 не знайомий, 29 серпня 2006 року у приміщенні нотаріуса Шупені О. М. не перебував, у жодних нотаріальних діях участі не брав, договір від 29 серпня 2006 року № 1203 не підписував, майно не купував і не продавав, а також повідомив, що не його фото міститься в паспорті на його ім`я, копія якого знаходиться у матеріалах реєстраційної справи, оскільки паспорт ним втрачено.

Відповідно до показань, наданих ОСОБА_2 під час досудового розслідування, остання на прохання знайомої прибула 18 грудня 2014 року до нотаріуса та підписала вказаний договір купівлі-продажу, але грошові кошти продавцю не передавала і намірів володіти та користуватися спірним майном не мала. Інформацією про об`єкт угоди не володіла, у тому числі, що воно є комунальним. Крім того, повідомила, що надалі вживала заходи, щоб майно не числилось по документах за нею, тому і погодилась на створення фірми ТОВ Надійна оренда та підписання акта приймання-передачі нежитлової будівлі. Вказані дії вчинені під впливом третьої особи, у тому числі, і з метою отримання землі під будівлею.

Згідно з інформацією ДФС України та Головного управління ДФС у місті Києві номера фізичної особи-платника податку ОСОБА_6 , вказаного у договорі купівлі-продажу від 10 серпня 2004 року, не існує в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків.

Договір купівлі-продажу від 10 серпня 2004 року не укладався з огляду на відсутність даних про особу ОСОБА_6 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, не посвідчувався державним нотаріусом та не реєструвався Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна з огляду на наявність інформації із вказаних установ, а тому вказаний договір купівлі-продажу від 10 серпня 2004 року є неіснуючим та нікчемним в силу статті 228 ЦК України. Вказаний договір не породив правових наслідків, оскільки на його підставі не проводилася державна реєстрація прав.

Договори купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року та від 18 грудня 2014 року, а також правочин, оформлений актом приймання-передачі майна від 10 березня 2016 року, укладено всупереч нормативно-правовим актам цивільного законодавства, без волевиявлення власника спірного майна в особі Київської міської ради, що беззаперечно свідчить про порушення прав та інтересів останньої як власника майна. Зазначені правочини укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, вони порушують суспільний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння комунальним майном, що відповідно до статті 228 ЦК України свідчить про їх нікчемність, а отже, є підставою для визнання вказаних правочинів недійсними відповідно до статті 215 ЦК України.

Відповідно до листа Департаменту комунальної власності м. Києва від 21 лютого 2019 року, наданого за дорученням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 18 лютого 2019 року № 08/3416 інформація про порушення майнових прав територіальної громади м. Києва в частині згаданого нерухомого об`єкта не надходила. Таким чином, про вказане порушення Київська міська рада повідомлена листом місцевої прокуратури від 15 лютого 2019 року № 3631-18.

16 травня 2018 року до Київської міської ради надійшло клопотання від ТОВ Техмонтажплюс про передачу в оренду на 15 років земельної ділянки, площею 0,2085 га, кадастровий номер 8000000000:72:219:0010, для обслуговування та експлуатації адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 , у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно.

Про порушення прав територіальної громади міста Києва у зв`язку з вибуттям спірного майна Київська міська рада могла довідатись лише після розгляду і прийняття рішення щодо згаданого клопотання від 16 травня 2018 року. Крім того, Київська міська рада не була стороною угод щодо відчуження спірного майна, а отже, не могла знати про вибуття вказаного нежитлового приміщення із комунальної власності.

Посилаючись на викладене, прокуратура, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати поважними причини пропуску строку позовної давності на звернення до суду із позовом;визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер 1203, виданий 29 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М., на підставі якого 18 грудня 2014 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежилий будинок, загальною площею 219,9 кв. м, на АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , оформлену записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. 18 грудня 2014 року за № 8129308, на нежилий будинок, загальною площею 219,9 кв. м, на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер 3346, виданий 18 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., на підставі якого 18 грудня 2014 року здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежилий будинок, загальною площею 219,9 кв. м, на АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , оформлену записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. 18 грудня 2014 року за № 8131663, на нежилий будинок, загальною площею 219,9 кв. м, на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним правочин, оформлений актом приймання-передачі від 10 березня 2016 року, укладений ОСОБА_2 на користь ТОВ Надійна оренда , відповідно до якого 14 березня 2016 року здійснено реєстрацію права власності ТОВ Надійна оренда на нежилий будинок, загальною площею 219,9 кв. м на АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ Надійна оренда (нова назва ТОВ Техномонтажплюс ), оформлену записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчиненим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. 14 березня 2016 року за № 13667438, на нежилий будинок, загальною площею 219,9 кв. м, на АДРЕСА_1 ; витребувати від ТОВ Техномонтажплюс на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради нежилий будинок, загальною площею 219,9 кв. м, на АДРЕСА_1 .

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021року у складі судді Хоменко В. С. у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах держави в особі Київської міської радивідмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що наявні у справі докази не свідчать про виникнення у територіальної громади м. Києва права власності на спірний нежилий будинок. Факт переходу у власність територіальної громади міста вказаної будівлі також не доведений. Оскільки ОСОБА_1 оспорюваний договір не підписував, отже, такий договір є неукладеним, тому заявлена вимога не є належним способом захисту прав.

Окрім того, суд першої інстанції вказав, що може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які безпосередньо досліджував під час судового засідання, або отримав у порядку, передбаченому ЦПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Преюдиційне значення процесуальним законом надається саме встановленим обставинам, а не оцінці таких обставин, здійсненій іншим органом.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, також вказав, що під час судового розгляду не доведено цивільно-правових підстав набуття позивачем приміщення, яке є предметом спору у цій справі. Також стороною позивача не доведено обставини утримання спірної будівлі (ким, за чий рахунок); вчинення/невчинення позивачем юридично значимих дій шляхом оформлення за територіальною громадою права власності на спірну будівлю, у тому числі, станом на час укладення оспорюваних правочинів. Позивачем не доведено належними доказами того, що відповідачами порушується його право власності, так само як і підстави виникнення чи наявність у нього права власності на це майно. Саме лише посилання на рішення Київської міської ради не підтверджують виникнення і наявності у позивача права власності.

Оскільки територіальній громаді могло стати відомо про порушення її прав щонайменше з моменту здійснення реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежилий будинок на АДРЕСА_1 , 18 грудня 2014 року, то позовна давність сплинула до звернення прокурора з позовом, який подано 22 квітня 2019 року

Постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2021року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Скасовано державну реєстрацію права власності на нежилий будинок на АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв. м, за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , номер запису про право власності 8129308, дата та час державної реєстрації 18 грудня 2014 року, 11:38:56, відомості внесено до Реєстру 18 грудня 2014, 12:57:53 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М.; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого будинку на АДРЕСА_1 , укладений 18 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , серія та номер 3346, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М.; скасовано державну реєстрацію права власності на нежилий будинок на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , номер запису про право власності 8131663, дата та час державної реєстрації 18 грудня 2014 року, 12:51:11, відомості внесено до Реєстру 18 грудня 2014 року, 12:57:53 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М.; скасовано державну реєстрацію права власності на нежилий будинок на АДРЕСА_1 за ТОВ Надійна оренда , код ЄДРПОУ 40271730 (нова назва ТОВ Техномонтажплюс , код ЄДРПОУ 40271730), номер запису про право власності 13667438, дата та час державної реєстрації 10 березня 2016 року, 16:45:49, відомості внесено до Реєстру 14 березня 2016 року, 10:20:47, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М.; витребувано на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, код ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження: вул. Хрещатик, 36, м. Київ, від ТОВ Техномонтажплюс , код ЄДРПОУ 40271730, місцезнаходження: вул. Ямська, 23б, м. Київ, нежилий будинок на вул. Ямській, 23б у м. Києві, загальною площею 219,9 кв. м. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, про часткове задоволення вимог прокурора, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів Про формування комунального майна міста та районів від 13 січня 1992 року № 26, рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва , рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 та розпорядження ВО КМР (КМДА) від 29 липня 2011 року № 1339 Про внесення змін та доповнень до розпоряджень ВО КМР (КМДА) від 10 грудня 2010 року № 1112 та від 12 травня 2011 року № 715 спірне майно, а саме будівля на АДРЕСА_1 , площею 219,90 кв. м, віднесено до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Київською місцевою прокуратурою № 9 на підтвердження того, що ОСОБА_1 не підписував договір купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року за зареєстрованим № 1203, надано копію висновку експертів Київського НДІСЕ за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 18 червня 2020 року № 6843/6844/20-32/15492-15494/20-32.

Договір купівлі-продажу від 10 серпня 2004 року не укладався з огляду на відсутність даних про особу ОСОБА_6 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, не посвідчувався державним нотаріусом та не реєструвався Київським міським бюро технічної інвентаризації.Договір купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року не укладався, оскільки у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків дані про особу ОСОБА_6 , який зазначений продавцем за вказаним договором відсутні, ОСОБА_1 вказаний договір не підписував та не мав наміру його укладати. Також зазначений договір не посвідчував приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М. Договір купівлі-продажу нежилого будинку від 18 грудня 2014 року ОСОБА_1 не підписував, копія паспорта, що наявна в матеріалах реєстраційної справи, містить не його фото, адже паспорт ним втрачено, а при реєстрації 18 грудня 2014 року за ним права власності на спірне нерухоме майно використано недійсний з 02 листопада 2013 паспорт громадянина України, серія НОМЕР_4 .

Оскільки спірний нежилий будинок на АДРЕСА_1 у передбаченому законодавством порядку із комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради не вибував, рішення уповноваженого органу щодо відчуження вказаного комунального майна не приймалось, право власності територіальної громади на вказане майно не припинялось, а отже, спірне майно вибуло з власності територіальної громади м. Києва поза її волею, то пред`явлення прокурором позову до кінцевого набувача нежилого будинку про його витребування на підставі статей 387, 388 ЦК України відповідає вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції вважав доведеним, що про порушення права власності територіальної громади м. Києва на спірне майно прокурору стало відомо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні від 10 жовтня 2018 року № 12018100090011754. Тільки отримавши у 2019 році дані, які підтверджують тотожність приміщень та порушення права власності територіальної громади, прокурор міг звернутись з позовом до суду. Про порушення прав територіальної громади міста у зв`язку з вибуттям спірного майна Київська міська рада могла довідатись лише під час розгляду і прийняття рішення за клопотанням ТОВ Техмонтажплюс про передачу в оренду на 15 років земельної ділянки, площею 0,2085 га, кадастровий номер 8000000000:72:219:0010, для обслуговування та експлуатації будівлі на АДРЕСА_1 у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно. Київська місцева прокуратура № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулася до суду з позовом 22 квітня 2019 року, а тому строк на звернення до суду не пропущено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У серпні 2021 року представник ТОВ Техмонтажплюс - Романенко О. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2021року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Підставами касаційного оскарження вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 328 ЦК України у взаємозв`язку із статтею 60 Закону України Про місцеве самоврядування у контексті спірних правовідносин. Крім того, як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Київською міською прокуратурою подано відзив на касаційну скаргу, у якому вказано, що право власності на спірне приміщення набуте територіальною громадою в особі Київської міської ради відповідно до законодавства та на підставі нормативно-правових актів, що підтверджується матеріалами справи.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, рішення суду першої інстанції - зміні шляхом виключення з мотивувальної частини судового рішення підстави, за якої суд відмовив у задоволенні позову, з огляду на таке.

Обставини, встановлені судами

05 листопада 1991 року на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08 грудня 1990 року Про порядок введення в дію Закону Української РСР Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування та від 26 березня 1991 року Про введення в дію Закону Української РСР Про власність , Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю , якою затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Згідно з цим переліком до власності областей передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду, аптечні склади, магазини аптечні, інші місцеві підприємства, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

Пунктом 3 вказаної постанови встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.

Керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311, Виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів прийнято рішення від 13 січня 1992 року № 26 Про формування комунального майна міста та районів .

Згідно з додатком 6 до цього рішення до переліку окремо стоячих будинків, які передаються у власність Залізничного району міста Києва (тепер Голосіївський), включено будівлю конструкторського бюро на вул. Ямській, 23б у м. Києві (пункт 11).

Рішенням Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно додатком 1, затверджено переліки об`єктів комунальної власності територіальних громад районів міста Києва згідно з додатками 2-11.

Відповідно до пункту 62 додатка 2 до вказаного рішення нежилий будинок (2 поверхи), площею 210,20 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , віднесено до об`єктів комунальної власності територіальної громади Голосіївського району міста Києва.

У 2008 році на підставі листа Відділу комунальних підприємств та оренди Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 14 серпня 2008 року № 085/15-03/229 проведено інвентаризацію нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 , та виготовлено технічний паспорт від 10 вересня 2008 року, за результатами переобмірів спірної будівлі загальна площа складала 219,9 кв. м.

Рішенням Голосіївської районної в м. Києві ради 41 сесії V скликання від 19 жовтня 2010 року № 41/10 Про передачу майна передано майно територіальної громади Голосіївського району міста Києва з балансу Голосіївської районної в місті Києві ради на баланс КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району .

Відповідно до акта прийому-передачі від 29 жовтня 2010 року, підписаного Голосіївською районною у м. Києві радою та КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району , останнім прийнято Житловий фонд - будинок на АДРЕСА_1 (пункт 3.83).

Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва та визнано такими, що втратили чинність, додатки 2 - 12 до рішення Київради від 27 грудня 2001 року № 208/1642.

Згідно з додатком 1 до вказаного рішення до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста, що розміщені в Голосіївському районі, включено нежилий будинок, площею 210,20 кв. м, на АДРЕСА_1 (пункт 65).

Розпорядженням ВО КМР (КМДА) від 29 липня 2011 року № 1339 Про внесення змін і доповнень до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10 грудня 2010 року № 1112 та від 12 травня 2011 року № 715 до переліку об`єктів, які закріплюються на праві господарського відання за КП Київжитлоспецексплуатація , включено нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , площею 219,9 кв. м.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 18 грудня 2014 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежилий будинок на АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв. м (номер запису про право власності 8129308, дата та час державної реєстрації: 18.12.2014, 11:38:56) на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року, серія та номер 1203, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М., зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 05 вересня 2006 року за реєстровим № 1275, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 18109070 від 18 грудня 2014 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року продавець ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) зобов`язується передати у власність покупцю ОСОБА_1 , а покупець зобов`язується прийняти у власність нежилий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв. м.

У договорі зазначено, що нежилий будинок, що відчужується, належить продавцю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори 10 серпня 2004 року за реєстровим № 1-1473, зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 18 листопада 2004 року в реєстрову книгу № 96п-2 за реєстровим № 6892-П.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. 18 грудня 2014 року зареєстровано право власності на спірний об`єкт за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 8131663, дата та час державної реєстрації: 18.12.2014, 12:51:11) на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , серія та номер 3346, виданого 18 грудня 2014 року, видавник приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М., підстава внесення запису рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 18113789 від 18 грудня 2014 року).

10 березня 2016 року за номером запису про право власності 13667438, дата та час державної реєстрації: 10 березня 2016 року, 16:45:49, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. зареєстровано право власності на спірний об`єкт за ТОВ Надійна оренда (назву змінено на ТОВ Техмонтажплюс ) на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 10 березня 2016 року, серія та номер б/н, видавник учасник ТОВ Надійна оренда , директор ТОВ Надійна оренда , за яким ОСОБА_2 як єдиний учасник та директор вказаного товариства передала до статутного капіталу вказане спірне майно.

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні від 10 жовтня 2018 року № 12018100090011754 встановлено:

- Листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шупені О. М. підтверджено, що 28 серпня 2006 року за реєстровим номером 1203 посвідчувалась довіреність, видана від імені ОСОБА_4 , бланк використання ВЕА 768529, жодних інших дій під цим реєстровим номером не вчинялось.

- Відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації від 22 лютого 2019 року № 062/14-2848 (И-2019) згідно з даними реєстрованих книг бюро за адресою: АДРЕСА_1 , нерухоме майно (у тому числі і літ. Б , і реєстровий № 1275 від 05 вересня 2006 року) на праві власності не зареєстровано.

- За інформацією Першої київської державної нотаріальної контори від 21 березня 2019 року № 277/01-16 відповідно до архівних даних договір купівлі-продажу нежилого будинку за реєстровим № 1-1473, виданий 10 серпня 2004 року, не посвідчувався Першою київською державною нотаріальною конторою.

- З відповідей ДФС України від 29 березня 2019 року та 03 квітня 2019 року вбачається, що згідно з інформаційним фондом Державного реєстру фізичних осіб - платників податків станом на 28 березня 2019 року вказаний у запиті номер 2730243271 не існує та є недійсний (помилковий).

- Шевченківська РДА в місті Києві листом від 29 березня 2019 року на запит від 27 березня 2019 року щодо надання копії картки за формою № 16 на ОСОБА_3 , у тому числі про реєстрацію місця проживання станом на 29 серпня 2006 року за адресою: АДРЕСА_2 , повідомила, що картка реєстрації особи (Форма 16) на ОСОБА_3 в Шевченківській РДА відсутня, оскільки цей громадянин за вказаною адресою зареєстрований не був.

- Відповідно до листа Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області від 29 березня 2019 року перевіркою за обліками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , виданим 25 січня 2007 року Бородянським РВ ГУ МВС України в Київській області.

- 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_6 , виданим Бородянським РВ УДМС України в Київській області у зв`язку із втратою паспорта серії НОМЕР_4 (заява про втрату зареєстрована 02 листопада 2013 року).

- 22 вересня 2017 року ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України № НОМЕР_7 , виданим Бородянським РВ ГУ ДМС України в Київській області у зв`язку із втратою паспорта серії НОМЕР_6 (заява про втрату зареєстрована 02 вересня 2017 року).

- 23 липня 2019 року зазначена особа документована паспортом громадянина України № НОМЕР_8 , виданим Бородянським РВ УДМС України в Київській області у зв`язку із втратою паспорта громадянина України № НОМЕР_9 (заява про втрату зареєстрована 18 липня 2018 року).

- Згідно з протоколом допиту свідка ОСОБА_1 від 26 березня 2019 року, 10 серпня 2004 року він перебував в Шепетівській виправній колонії № 98 приблизно до травня 2005 року; з ОСОБА_3 не знайомий; 29 серпня 2006 року у приміщенні приватного нотаріуса Шупені О. М. він не перебував та не брав участі в жодних нотаріальних діях; договір купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року № 1203 та договір купівлі-продажу від 18 грудня 2014 року не підписував, майно не придбавав і не продавав, а також повідомив, що це не його фото міститься в паспорті на його ім`я, копія якого знаходиться у матеріалах реєстраційної справи, оскільки паспорт ним було втрачено.

- ОСОБА_2 під час досудового розслідування повідомила, що вона на прохання знайомої прибула 18 грудня 2014 року до нотаріуса та підписала договір купівлі-продажу від 18 грудня 2014 року, але грошові кошти продавцю не передавала і намірів володіти та користуватися спірним майном не мала. Вказувала, що інформацією про об`єкт угоди вона не володіла, у тому числі, що майно є комунальним.

Київською місцевою прокуратурою № 9 у цивільну справу надано копію висновку експертів Київського НДІСЕ за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 18 червня 2020 року № 6843/6844/20-32/15492-15494/20-32 в рамках досудового розслідування у кримінальній справі. Згідно з висновком цієї експертизи підпис від імені ОСОБА_1 у графі ПОКУПЕЦЬ у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. та зареєстрованому у реєстрі за № 1203 (бланк ВЕВ № 669505), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис, який складається з букв сюк С. М. у графі ПОКУПЕЦЬ у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М., та зареєстрований у реєстрі за № 1203 (бланк ВЕВ № 669505), виконаний не ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_3 у графі ПРОДАВЕЦЬ у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. та зареєстрованому у реєстрі за № 1203 (бланк ВЕВ № 669505), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис ( ОСОБА_7 ) у графі ПРОДАВЕЦЬ у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. та зареєстрованому у реєстрі за № 1203 (бланк ВЕ5 № 669505), виконаний не ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_1 у графі ПРОДАВЕЦЬ у другому примірнику у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 18 грудня 2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. та зареєстрованому у реєстрі за № 3346 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Рукописний запис ОСОБА_1 у графі ПРОДАВЕЦЬ у другом примірнику у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 18 грудня 2014 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В. М. та зареєстрованому у реєстрі за № 3346, виконаний не ОСОБА_1 . Підпис від імені ОСОБА_8 у графі Начальник В. Сенчук у Реєстраційному посвідченні Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 05 вересня 2006 року, записаний у реєстрову книгу № 134-060 за реєстровим № 1275, виконаний не ОСОБА_8 , а іншою особою.

До матеріалів цивільної справи прокурором на стадії апеляційного перегляду справи подано копію висновку судового експерта Київського НДЕКЦ Задоріна А. І. від 09 липня 2021 року № СЕ-19/111-20/59544-БТ за змістом якого нежитловий будинок, загальною площею 210,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , про який Київською місцевою прокуратурою № 9 подано позовну заяву до Голосіївського районного суду міста Києва (цивільна справа № 752/8410/19), та нежилий будинок, загальною площею 219,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яким на праві власності володіє TOB Техмонтажплюс є одним і тим самим будинком.

Суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позов прокурора, виходив із того, що на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13 січня 1992 року № 26 Про формування комунального майна міста та районів , рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва , рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29 липня 2011 року № 1339 Про внесення змін та доповнень до розпоряджень ВО КМР (КМДА) від 10 грудня 2010 року № 1112 та від 12 травня 2011 року № 715 спірне майно віднесено до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Договір купівлі-продажу від 10 серпня 2004 року не укладався з огляду на відсутність даних про особу ОСОБА_6 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, не посвідчувався державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори та не реєструвався Київським міським бюро технічної інвентаризації. Договір купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року не укладався, оскільки у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків дані про особу ОСОБА_6 , який зазначений продавцем за вказаним договором відсутні. ОСОБА_1 вказаний договір не підписував та не мав наміру його укладати. Також зазначений договір не посвідчував приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шупеня О. М.

Спірний нежилий будинок на АДРЕСА_1 у передбаченому законодавством порядку із комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради не вибував, рішення уповноваженого органу щодо відчуження вказаного комунального майна не приймалось, право власності територіальної громади на вказане майно не припинялось, а отже, спірне майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва поза її волею.

Київська місцева прокуратура № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернулася до суду з позовом 22 квітня 2019 року, а тому строк звернення до суду не пропущено.

Проте Верховний Суд повною мірою не може погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Щодо способу захисту порушених прав

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України, чинного на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 1 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; аналогічний припис закріплений у частині першій статті 2 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (див. пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам в результаті позбавить добросовісного набувача гарантій дотримання його прав, закріплених у статті 388 ЦК України, що є неприпустимим.

У справі, рішення в якій є предметом перегляду, позивач просить про застосування різних способів захисту прав власника: вимоги про реституцію за наслідками визнання недійсними угод (купівлі-продажу), укладених без волевиявлення Київської міської ради з третіми особами, та вимоги про витребування спірної будівлі. Проте, для спірних правовідносин єдиним правомірним способом захисту прав позивача є віндикаційний (речово-правовий) позов.

За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, Верховний Суд дійшов висновку, що Київська міська рада як власник спірної будівлі наділена правом витребувати своє майно без визнання за рішенням суду правочину, вчиненого щодо цього майна, недійсним, оскільки це майно вибуло із володіння територіальної громади м. Києва не з її волі іншим шляхом на підставі підробленого договору купівлі-продажу, а тому і подальше його відчуження іншим особам також не створюють правових підстав для захисту прав останнього набувача.

Щодо скасування державної реєстрації

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 сформульовано висновок, що після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права. Відповідно до статті 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час звернення з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, в розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас, у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до набрання чинності цим Законом.

За змістом цієї норми права виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-IV.

Разом з тим, у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, скасовуючи державну реєстрацію права власності на спірний нежилий будинок, не звернув уваги на те, що судові рішення у цій справі ухвалювалися вже після 16 січня 2020 року, тобто після зміни правового регулювання спірних відносин, а отже, вимоги про скасування державної реєстрації права власності не підлягали задоволенню, оскільки, по-перше, за наведеними вимогами норм права, скасуванню підлягали лише рішення державних реєстраторів, по-друге, ефективним і правомірним способом захисту за обставинами цієї справи є віндикація, про що зазначено в цьому рішенні окремо.

Щодо строку позовної давності

Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Пунктом 31 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно з частинами п`ятою, восьмою статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Київська міська рада.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Київська міська рада як представницький орган територіальної громади міста Києва, якій ця громада делегувала повноваження щодо здійснення права власності від її імені та в її інтересах, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, а відтак воля територіальної громади як власника об`єкта права комунальної власності може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади.

Врахувавши те, що Київська міська рада не вчиняла дій щодо розпорядження спірним нерухомим майном у спосіб, передбачений законом, відчуження спірного майна відбулось поза волею територіальної громади м. Києва.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами третьою, четвертою статті 56 ЦПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цихінтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту того, що позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся своєчасно за його захистом до суду, недостатньо. Позивачу належить довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати презумпцію обізнаності про стан своїх прав, тобто довести наявність об`єктивних обставин, які перешкоджали дізнатись про порушене право.

Практика Верховного Суду щодо застосування позовної давності є усталеною.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засадзахисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав, суду потрібно встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Зазначений висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Вказаний висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Прокурор стверджував, що Київська міська рада дізналась про порушення своїх прав після звернення у 2018 році ТОВ Техномонтажплюс із заявою про передачу в оренду земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт.

У судовому засіданні апеляційного суду прокурор також вказував на те, що про порушення права власності територіальної громади міста Києва на спірне майно органам прокуратури стало відомо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні від 10 жовтня 2018 року № 12018100090011754. Зазначала, що тільки, отримавши у 2019 році дані, які підтверджують тотожність приміщень та порушення права власності територіальної громади, прокурор міг звернутись з цим позовом до суду. Про порушення прав територіальної громади міста у зв`язку з вибуттям спірного майна Київська міська рада могла довідатись лише під час розгляду і прийняття рішення за клопотанням ТОВ Техмонтажплюс про передачу в оренду на 15 років земельної ділянки площею 0,2085 га (кадастровий номер 8000000000:72:219:0010) для обслуговування та експлуатації адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 , у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що Київська місцева прокуратура № 9 про порушення прав територіальної громади дізналась під час досудового розслідування, про що Київську міську раду повідомлено листом місцевої прокуратури від 15 лютого 2019 року № 3631-18, а тому звертаючись до суду із позовом у квітні 2019 року, не пропустила строк позовної давності.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів прийнято рішення від 13 січня 1992 року № 26 Про формування комунального майна міста та районів . Згідно з додатком 6 до цього рішення до переліку окремо стоячих будинків, які передаються у власність Залізничного району міста Києва (тепер Голосіївський), включено будівлю конструкторського бюро на АДРЕСА_1 .

Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва та визнано такими, що втратили чинність, додатки 2 - 12 до рішення Київради від 27 грудня 2001 року № 208/1642.

Згідно з додатком 1 до вказаного рішення до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста, що розміщені в Голосіївському районі, включено нежилий будинок, площею 210,20 кв. м, на АДРЕСА_1 (пункт 65).

Тобто нежитлова будівля на АДРЕСА_1 належала до комунальної власності міста.

Верховний Суд враховує, що у справі, яка переглядається, прокурор міг довідатися про порушені права держави в особі в особі Київської міської ради у межах кримінального провадження.

У свою чергу, Київська міська рада стверджує, що дізналася про порушення її прав у 2018 році, після звернення ТОВ Техмонтажплюс про передачу в оренду на 15 років земельної ділянки площею 0,2085 га, кадастровий номер 8000000000:72:219:0010, для обслуговування та експлуатації адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 .

Київська міська рада підтримує позов прокуратури, тобто прокурор у цій справі не є самостійним позивачем, не замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган.

Позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При зверненні прокурора до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, судам потрібно починати обчислювати позовну давність з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор тільки у тих випадках, коли прокурор мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За обставинами цієї справи щодо спірного майна вчинялися численні правочини, які є незаконними, з чим погоджується Верховний Суд.

З моменту вчинення вперше незаконних дій щодо цієї нежитлової будівлі - договору купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , і в подальшому здійснення реєстраційних дій щодо цього майна Київська міська рада своєю бездіяльністю перетворила цю річ фактично на безхазяйну, що стало наслідком укладення щодо цього майна низки правочинів. Київська міська рада, маючи численні підрозділи, відділи, комісії протягом багатьох років як власник майна не піклувалась про його долю та не несла тягар щодо його утримання.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційні дії щодо спірного майна вчинялись починаючи з 2014 року, отже, Київська міська рада могла довідатись про порушення своїх прав, проте допустила бездіяльність з відповідними негативними наслідками.

У цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема, проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаною про його стан тощо.

Київська міська рада не дбала про своє майно, яке шахрайським шляхом вибуло з її власності. Оскільки право власності на спірну нежитлову будівлю порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, тобто саме про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи.

Встановивши, що Київська міська ради могла довідатись про порушення свого права як власника з моменту першої державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто 18 грудня 2014 року, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що станом на час пред`явлення позову прокурором (22 квітня 2019 року) строк давності сплинув.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування строку позовної давності у цій справі з огляду на те, що Київська міська рада могла та повинна була довідатися про порушення своїх прав раніше ніж у 2018 році, коли ТОВ Техмонтажплюс звернулося із заявою про передачу в оренду на 15 років земельної ділянки, площею 0,2085 га, кадастровий номер 8000000000:72:219:0010, для обслуговування та експлуатації адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 .

Враховуючи, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позов Київської місцевої прокуратури № 9 в інтересах держави в особі Київської міської ради не підлягає задоволенню у зв`язку із пропуском строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Доводи прокурора про наявність підстав для поновлення строку позовної давності відхиляються судом як необґрунтовані, оскільки очевидна бездіяльність органу місцевого самоврядування не може бути підставою для поновлення строку прокурору, який звертається до суду в інтересах такого органу. Застосовуючи позовну давність, Верховний Суд враховує, що ЄСПЛ у багатьох справах визнає, що застосований у тій або іншій справі строк позовної давності дійсно має легітимну мету. Такою метою визнається забезпечення правової визначеності.

У справі Dacia S.R.L. v. Moldova, no. 3052/04 ЄСПЛ зазначив, що у цій справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому Державні організації у випадках, коли вони позиваються про повернення державного майна, мають бути звільнені від обов`язку додержуватися установлених строків давності, котрі б перешкодили розгляду позовів, вчинюваних приватними особами чи компаніями. Це потенційно може призводити до руйнування багатьох правовідносин, заснованих на існуючому стані речей і надає дискримінаційну перевагу Державі без будь-якої переконливої підстави.

Отже, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, знайшли своє підтвердження, що є підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Щодо рішення суду першої інстанції необхідно зазначити таке.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено змісту речових прав на спірне майно, обставин послідовного набуття і оформлення такого права; не доведено цивільно-правових підстав набуття права власності на приміщення, яке є предметом спору у цій справі; обставин утримання спірної будівлі (ким, за чий рахунок); вчинення/невчинення юридично значимих дій шляхом оформлення за територіальною громадою права власності на спірну будівлю, у тому числі станом на час прийняття оспорюваних правочинів. При цьому суд зазначив, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом.

Проте, відмовляючи у задоволенні позову прокурора з двох підстав, а саме у зв`язку із недоведеністю наявністю прав у територіальної громади на спірне майно, а також у зв`язку з пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції не врахував, що застосування позовної давності можливе лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15 (пункт 61), № 522/2201/15 (пункт 62) та № 522/2110/15 (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134)).

Усупереч цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову як за недоведеністю вимог, так і у зв`язку з пропущення прокурором строку позовної давності.

У пункті 3 частини першої статті 409 ЦПК Українипередбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги наділений правом змінити рішення.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови Верховного Суду.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК Українисуд змінює рішення, якщо воно переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У справі, що переглядається, за подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір сплачений Прокуратурою м. Києва.

Разом з тим, оскільки позов прокуратури поданий в інтересах Київської міської ради, то саме з Київської міської ради на користь ТОВ Техмонтажплюс необхідно стягнути судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 84 287,44 грн.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 923/39/19.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю Техмонтажплюс - Романенка Олександра Андрійовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2021 рокускасувати. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови .

Стягнути з Київської міської ради (адреса місцезнаходження: вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код ЄРДПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Техмонтажплюс (адреса місцезнаходження: вул. Ямська, 23б, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 40271730) судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 84 287,44 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко