Постанова

від 19.07.2021 по справі 752/8410/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/7885/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 року місто Київ

справа №752/8410/19

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Хоменко В.С. у справі за позовом Київської місцевої прокуратури №9 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Техномонтажплюс , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко Віри Миколаївни про визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію прав та витребування майна,-

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2019 року Київська місцева прокуратура №9 в інтересах держави в особі Київської міської радизвернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому з урахуванням уточнень, просила:

визнати поважними причини пропуску строку позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом;

визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 1203, виданий 29 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , видавник: Шупеня О.М., приватний нотаріус КМНО, на підставі якого 18 грудня 2014 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежилий будинок загальною площею 219,9 кв.м. на АДРЕСА_1 ;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , оформлену записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчиненим приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М. 18 грудня 2014 року за №8129308 на нежилий будинок загальною площею 219,9 кв.м на АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 3346, виданий 18 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , видавник: Кударенко В.М., приватний нотаріус КМНО, на підставі якого 18 грудня 2014 року здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежилий будинок загальною площею 219,9 кв.м на АДРЕСА_1 ;

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , оформлену записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчиненим приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М., 18 грудня 2014 року за №8131663 на нежилий будинок загальною площею 219,9 кв.м на АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним правочин, оформлений актом приймання-передачі від 10 березня 2016 року, укладений ОСОБА_2 на користь ТОВ Надійна оренда , відповідно до якого 14 березня 2016 року здійснено реєстрацію права власності ТОВ Надійна оренда на нежилий будинок загальною площею 219,9 кв.м на АДРЕСА_1 ;

скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ Надійна оренда (нова назва ТОВ Техномонтажплюс , оформлену записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчиненим приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М. 14 березня 2016 року за №13667438 на нежилий будинок загальною площею 219,9 кв.м на АДРЕСА_1 ;

витребувати від ТОВ Техномонтажплюс на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежилий будинок загальною площею 219,9 кв.м на АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог посилався на те, що Київською місцевою прокуратурою №9 під час здійснення нагляду за додержанням законності під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018100090011754 від 10 жовтня 2018 року встановлено факт бездіяльності Київської міської ради щодо відновлення порушеного права територіальної громади на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 та невжиття органом місцевого самоврядування заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на захист державних інтересів.

Вказував, що при проведенні адміністративно-територіальної реформи у 2001 року станом на 01 жовтня 2001 року була проведена інвентаризація всього майна, що належало до комунальної власності територіальних громад 14 районів міста Києва. Враховуючи нові межі районів, усе майно 14 районів було перерозподілено між новоствореними 10 районами та частина майна віднесена до комунальної власності територіальної громади міста Києва. Вказаний розподіл затверджено рішенням Київради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва .

Зазначав, що згідно з переліком об`єктів, наведеним у п.п.62 п.1.16 додатку №2 вказаного рішення КМР, до комунальної власності територіальної громади Голосіївського району міста Києва віднесено нежилий будинок по АДРЕСА_1 .

Посилався на те, що рішенням Голосіївської районної в місті Києві ради №41/20 від 19 жовтня 2010 року Про передачу майна будинок по АДРЕСА_1 передано на баланс КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району про що складено акт прийому-передачі майна від 29 жовтня 2010 року.

Вказував, що розпорядженням КМДА від 29 липня 2011 року №1339 Про внесення змін та доповнень до розпоряджень Київської міської ради (КМДА) від 10 грудня 2010 року №1112 та від 12 травня 2011 року № 715 будинок на АДРЕСА_1 площею 219,9 кв.м закріплено на праві господарського відання за КП Київжитлоспецексплуатація .

Зазначав, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 18 грудня 2014 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежилий будинок в літ. Б загальною площею 219,9 кв.м по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року, серія та номер: 1203, видавник: Шупеня О.M., приватний нотаріус КМНО, зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 05 вересня 2006 року за реєстровим №1275.

Посилався на те, що продавцем за вказаним договором купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року значиться ОСОБА_3 , який у свою чергу набув право власності на спірний нежилий будинок на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом 1-ої Київської державної нотаріальної контори 10 серпня 2004 року за реєстровим №1-1473, зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 18 листопада 2004 року у реєстрову книгу №96 п-2 за реєстровим №6892-П.

Вказував, що у подальшому, приватним нотаріусом КМНО Кударенко В.М. 18 грудня 2014 року зареєстровано право власності на спірний об`єкт за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер:3346, виданого 18 грудня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зазначав, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер №28709564 від 14 березня 2016 року, зареєстровано право власності на спірний об`єкт за ТОВ Надійна оренда (назву змінено на ТОВ Техмонтажплюс ) на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 10 березня 2016 року, за яким ОСОБА_2 , як єдиний учасник та директор вказаного товариства, передала в статутний капітал вказане майно.

Посилався на те, що будь-яких рішень про відчуження чи припинення права власності територіальної громади міста Києва на вищевказане майно Київською міською радою не приймалось, нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 на законних підставах не відчужувалось та належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Вважає, що указані угоди та реєстрації є незаконними, нікчемними та порушують права територіальної громади на спірне майно.

Вказував, що відповідно до інформації приватного нотаріуса КМНО Шупені О.M., останнім, 28 серпня 2006 року за реєстровим номером №1203 посвідчувалась довіреність, видана від імені ОСОБА_4 , бланк ВЕА 768529, жодних інших дій під цим реєстровим номером не вчинялось.

Зазначав, що згідно з інформацією КП КМР Київське міського бюро технічної інвентаризації від 22 лютого 2019 року, за адресою: АДРЕСА_1 нерухоме майно на праві власності не зареєстровано.

Посилалась на те, що в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018100090011754 встановлено, що 18 грудня 2014 року під час реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 було використано недійсний з 02 листопада 2013 року паспорт громадянина України, серія НОМЕР_1 .

Вказував, що згідно свідчень, наданих ОСОБА_1 під час досудового розслідування, останній 10 серпня 2004 року перебував в Шепетівській виправній колонії №98 до травня 2005 року, з ОСОБА_5 не знайомий, 29 серпня 2006 року у приміщенні нотаріуса Шупені О.М. не перебував, у жодних нотаріальних діях участь не брав, договір №1203 від 29 серпня 2006 року не підписував, майно не купував і не продавав, а також повідомив, що не його фото міститься в паспорті на його ім`я, копія якого знаходиться у матеріалах реєстраційної справи, оскільки паспорт ним було втрачено.

Зазначав, що відповідно до свідчень, наданих ОСОБА_2 під час досудового розслідування, остання на прохання знайомої прибула 18 грудня 2014 року до нотаріуса та підписала вказаний договір купівлі-продажу, але грошові кошти продавцю не передавала і намірів володіти та користуватися спірним майном не мала. Інформацією про об`єкт угоди не володіла, у тому числі, що воно є комунальним. Крім того, повідомила, що в подальшому вживала заходи, щоб майно не числилось по документам за нею, тому і погодилась на створення фірми ТОВ Надійна оренда та підписання акту приймання-передачі нежитлової будівлі. Вказані дії вчинені під впливом третьої особи, в тому числі, і з метою отримання землі під будівлею.

Посилався на те, що згідно інформації ДФС України та Головного управління ДФС у місті Києві номера фізичної особи-платника податку ОСОБА_6 , вказаного у договорі купівлі-продажу від 10 серпня 2004 року, не існує в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків.

Вважає, що договір купівлі-продажу від 10 серпня 2004 року не укладався з огляду на відсутність даних про особу ОСОБА_6 в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, не посвідчувався державним нотаріусом 1-ої Київської державної нотаріальної контори та не реєструвався Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна з огляду на наявність інформації із вказаних установ, а тому вказаний договір купівлі-продажу від 10 серпня 2004 року є неіснуючим та нікчемним в силу ст.228 ЦК України.

Зазначав, що вказаний договір не породив правових наслідків, оскільки на підставі нього не проводилася державна реєстрація прав.

Вказував, що договори купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року та від 18 грудня 2014 року, а також правочин оформлений актом приймання-передачі майна від 10 березня 2016 року, укладено всупереч нормативно-правовим актам цивільного законодавства, зокрема, ч.3 ст.41, ст.92 Конституції України, ч.1 ст.316, ч.1 ст.317, 319, 321 ЦК України, без волевиявлення власника спірного майна в особі Київської міської ради, що беззаперечно свідчить про порушення прав та інтересів останньої як власника майна.

Посилався на те, що зазначені правочини укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, вони порушують суспільний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння комунальним майном, що відповідно до ст.228 ЦК України свідчить про їх нікчемність, а відтак є підставою для визнання вказаних правочинів недійсними відповідно до ст.215 ЦК України.

Зазначав, що відповідно до листа Департаменту комунальної власності міста Києва від 21 лютого 2019 року, наданої за дорученням заступника міського голови - секретаря КМР від 18 лютого 2019 року №08/3416, інформація про порушення майнових прав територіальної громади міста Києва в частині нерухомого об`єкту не надходила. Таким чином, про вказане порушення Київська міська рада була повідомлена листом місцевої прокуратури №3631-18 від 15 лютого 2019 року.

Вказував, що 16 травня 2018 року до Київської міської ради надійшло клопотання від ТОВ Техмонтажплюс про передачу в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,2085 га (кадастровий номер 8000000000:72:219:0010) для обслуговування та експлуатації адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно.

Посилався на те, що про порушення прав територіальної громади міста у зв`язку з вибуттям спірного майна, Київська міська рада могла довідатись лише після розгляду і прийняття рішення щодо даного клопотання від 18 травня 2018 року. Крім того, Київська міська рада не була стороною незаконних угод щодо відчуження спірного майна, а отже не могла знати про вибуття вказаного нежитлового приміщення із комунальної власності.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року у задоволенні позову Київської місцевої прокуратури №9 в інтересах держави в особі Київської міської ради відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, Перший заступник керівника Київської міської прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог посилався на те, що на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08 грудня 1990 року Про порядок введення в дію Закону Української PCP Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування та від 26 березня 1991 року Про введення в дію Закону Української PCP Про власність , Кабінетом Міністрів України 05 листопада 1991 року прийнято постанову №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю , якою зокрема затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Згідно з розділом 2 цього переліку, до власності областей передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду, аптечні склади, магазини аптечні, інші місцеві підприємства, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

Вказував, що керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року №311, виконавчим комітетом Кабінету Міністрів України народних депутатів прийнято рішення Про формування комунального майна міста та районів від 13 січня 1992 року №26. Згідно з додатком №6 до цього рішення, до переліку окремо стоячих будинків, які передаються у власність Залізничного району міста Києва (на даний час Голосіївський), включено будівлю конструкторського бюро по АДРЕСА_1 .

Зазначав, що рішенням Голосіївської районної в місті Києві ради №4 Про передачу майна будинок по АДРЕСА_1 передано на баланс КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району про що складено акт прийому - передачі майна від 29 жовтня 2010 року.

Розпорядженням КМДА від 29 липня 2011 року №1339 Про внесення змін та доповнень до розпоряджень КМР (КМДА) від 10 грудня 2010 року №1112 та від 12 травня 2011 року №715 будинок на АДРЕСА_1 площею 219,9 кв.м.закріплено на праві господарського відання за КП Київжитлоспецексплуатація .

Вказував, що приміщення державного фонду у місті Києві (житлові і нежитлові), які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста. При цьому, державна реєстрація права комунальної власності на об`єкти нерухомого майна для підтвердження правового титулу територіальної громади як власника певного об`єкту нерухомості не вимагається.

Зазначав, що висновки суду першої інстанції про необхідність підтвердження права власності актами приймання-передачі є безпідставними, оскільки не грунтуються на вимогах законодавства.

Посилався на те, що судом в порушення ст.ст.83, 89, 102 ЦПК України безпідставно не прийнято до уваги долучений прокурором 19 червня 2020 року висновок експертів за результатами проведеної в рамках кримінального провадження №12018100090011754 почеркознавчої експертизи №6843/6844/20-32/15492-15494/20-32 від 18 червня 2020 року.

Вказував, що суд першої інстанції помилкового зазначив, що висновок експерта про ймовірність не може бути підставою для висновку, що підпис зроблений не стороною правочину. У той же час висновок експертів Київського науково-дослідного інститут судових експертиз №6843/6844/20-32/15-92-15494/20-32 від 18 червня 2020 року містить однозначний та чіткий висновок про те, що ОСОБА_1 спірні договори від 29 серпня 2006 року та 18 грудня 2014 року не підписувались.

Зазначав, що матеріали справи підтверджують, що Київською міською радою рішень про відчуження спірного майна не приймалось та його приватизація не здійснювалась. Відсутність, спрямованого на відчуження майна рішення органу місцевого самоврядування означає, що власник волю на відчуження спірного майна не виявляв.

Посилався на те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду щодо застосування ст.267 ЦК України і дійшов помилкового висновку, що поважні причини пропуску позовної давності відсутні.

Вказував, що у даному випадку існували причини, які перешкоджали прокурору та Київській міській раді звернутись з позовом до суду в межах трирічного строку з моменту первинної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за вказаним товариством.

Зазначав, що про порушення права власності територіальної громади столиці на спірне майно органам прокуратури стало відомо під час досудового розслідування кримінального провадження №12018100090011754 від 10 жовтня 2018 року.

Посилався на те, що сам факт внесення відомостей до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань не свідчить про те, що майно, яке зареєстроване за третіми особами є комунальним майном і що ці особи права на нього в установленому законом порядку не набували, а лише надає можливість провести необхідні слідчі дії, в ході яких і встановлюється чи спростовується інформація щодо вчинення кримінального правопорушення.

Вказував, що в ході досудового розслідування кримінального провадження отримано докази незаконності реєстрації комунального майна.

Зазначав, що судом проігноровано те, що ні прокурор, ні Київська міська рада не були сторонами оспорюваних правочинів, а отже не могли знати про їх існування. Тобто, навіть, якщо припустити, що строк давності був би пропущений, існують достатні підстави для визнання причин пропуску такого строку поважними з наведених вище підстав відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України.

Посилався на те, що судом першої інстанції не враховано, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку посадових осіб державних органів або органів місцевого самоврядування з якоюсь періодичністю перевіряти державні реєстри або іншим способом з`ясовувати, чи не переоформлено право власності територіальної громади на якесь майно на приватне.

11 травня 2021 року від відповідача ТОВ Техномонтажплюс до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції без змін.

07 червня 2021 року від Київської міської прокуратури надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні апеляційного судупрокурор апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник Київської міської ради апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.

Відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ Техномонтажплюс , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Від представника відповідача ТОВ Техномонтажплюс Любченко Т.С. надійшло клопотання, в якому остання просила оголосити перерву у судовому засіданні, в зв`язку з перебуванням її у відпустці. Вказувала на те, що 13 липня 2021 року нею в ході судового розгляду було заявлено клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні та перенесено розгляд справи на 19 липня 2021 року. Однак, саме 19 липня 2021 року, як виявилось напередодні, а саме 17-18 липня стали відомі обставини особистого характеру, які змусили в понеділок, а саме 19 липня 2021 року взяти відпустку за власний рахунок.

Також від представника відповідача ТОВ Техномонтажплюс Романенко О.А. надійшло клопотання, в якому остання просила оголосити перерву в судовому засіданні, у зв`язку з поганим самопочуттям.

Колегія суддів відхиляє вказані клопотання, оскільки представник відповідача ТОВ Техномонтажплюс Любченко Т.С. в судовому засіданні 13 липня 2021 року заявила клопотання про оголошення перерви, яке було задоволено колегією суддів та в судовому засіданні оголошено перерву до 19 липня 2021 року. Вказана дата була узгоджена з учасниками процесу. При цьому, представником ОСОБА_7 до клопотання не надано доказів на підтвердження обставин викладених у її заяві. Таким чином, зазначені підстави для оголошення перерви в судовому засіданні визнані неповажними.

Крім того, представники відповідача ТОВ Техномонтажплюс Романенко О.А. надавалв пояснення в судовому засіданні апеляційного суду по доводам апеляційної скарги та просила відмовити у її задоволенні.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого Гуржій проти України , заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, Олександр Шевченко проти України , №8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поряд з цим, національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі Шульга проти України , № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20 січня 2011 року у справі Мусієнко проти України , №26976/06).

А відтак, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засіданні на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 листопада 1991 року на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08 грудня 1990 року Про порядок введення в дію Закону Української РСР Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування та від 26 березня 1991 року Про введення в дію Закону Української РСР Про власність , Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю , якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Згідно цього переліку до власності областей передано, зокрема, житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду, аптечні склади, магазини аптечні, інші місцеві підприємства, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

Пунктом 3 вищевказаної постанови встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.

Керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року №311, виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів прийнято рішення Про формування комунального майна міста та районів від 13 січня 1992 року №26.

Згідно з додатком №6 до цього рішення до переліку окремо стоячих будинків, які передаються у власність Залізничного району міста Києва (на даний час Голосіївський), включено будівлю конструкторського бюро по АДРЕСА_1 (п.11).

Рішенням Київської міської ради від 27 грудня 2001 року №208/1642 Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва затверджено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно додатком 1, затверджено переліки об`єктів комунальної власності територіальних громад районів міста Києва згідно з додатками 2-11.

Відповідно до п.62 додатку 2 до вказаного рішення нежилий будинок (2 поверхи), площею 210,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 віднесено до об'єктів комунальної власності територіальної громади Голосіївського району містаКиєва.

Рішенням Голосіївської районної в місті Києві ради 41 сесії Vскликання від 19 жовтня 2010 року №41/10 Про передачу майна визначено передачу майна територіальної громади Голосіївського району міста Києва з балансу Голосіївської районної в місті Києві ради на баланс КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району .

Відповідно до акту прийому-передачі від 29 жовтня 2010 року, підписаного Голосіївською районною у місті Києві Радою та КП Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району , останнім прийнято наступне майно, зокрема, Житловий фонд - будинок по АДРЕСА_2 (п.3.83 акту) .

В подальшому рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року №284/5096 Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва та визнано такими, що втратили чинність додатки 2-12 до рішення Київради від 27 грудня 2001 року №208/1642.

Згідно додатку 1 вказаного рішення в перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста, що розміщені в Голосіївському районі, входить нежилий будинок площею 210,20 кв.м на АДРЕСА_2 (п.65).

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 29 липня 2011 року №1339 Про внесення змін і доповнень до розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10 грудня 2010 року №1112 та від 12 травня 2011 року №715 до переліку об`єктів, які закріплюються на праві господарського відання за КП Київжитлоспецексплуатація включено нежитлова будівля на АДРЕСА_2 площею 219,90 кв.м.

В судовому засіданні апеляційного суду представник Київської міської радипідтвердила перебування нежитлової будівлі на АДРЕСА_2 площею 219,90 кв.м на балансі КП Київжитлоспецексплуатація .

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів Про формування комунального майна міста та районів від 13 січня 1992 року №26 , рішення Київської міської ради від 27 грудня 2001 року №208/1642 Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва , рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року №284/5096 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29 липня 2011 року №1339 Про внесення змін та доповнень до розпоряджень Київської міської ради (КМДА) від 10 грудня 2010 року №1112 та від 12 травня 2011 року №715 спірне майно, а саме будівля на АДРЕСА_2 площею 219,90 кв.м віднесено до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Посилання відповідача ТОВ Техномонтажплюс на те, що право комунальної власності за територіальною громадою ніколи не реєструвалося та не виникало, що підтверджується листом Департаменту комунальної власності міста Києва №062-06/08-1766 від 21 лютого 2019 року про те, що реєстрація права власності за адресою: АДРЕСА_2 за територіальною громадою міста Києва не здійснювалась колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Статтею 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно, державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, викладеного в постанові у справі №6-318цс15, відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

В статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на момент прийняття рішень Київською міською радою від 02 грудня 2010 року №284/5096 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29 липня 2011 року №1339) наведено визначення поняттю державна реєстрація речових прав на нерухоме майно , згідно з яким, державнареєстрація це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Звертаючись до суду з даним позовом, Київська місцева прокуратура №9 вказувала на те, що Київською місцевою прокуратурою №9 під час здійснення нагляду за додержанням законності під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018100090011754 від 10 жовтня 2018 року встановлено факт бездіяльності Київської міської ради щодо відновлення порушеного права територіальної громади на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 та невжиття органом місцевого самоврядування заходів цивільно-правового характеру, спрямованих на захист державних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 18 грудня 2014 року було здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежилий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв.м (номер запису про право власності 8129308, дата та час державної реєстрації 18.12.2014, 11:38:56) на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року, серія та номер:1203, видавник: Шупеня О.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 05 вересня 2006 року за реєстровим №1275, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер №18109070 від 18 грудня 2014 року.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року продавець ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , проживає в АДРЕСА_3 ) зобов`язується передати у власність покупцю ОСОБА_1 , а покупець зобов`язується прийняти у власність нежилий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 219,9 кв.м.

У договорі зазначено, що нежилий будинок, що відчужується, належить продавцю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежилого будинку, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори 10 серпня 2004 року за реєстровим № 1-1473, зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 18 листопада 2004 року в реєстрову книгу №96п-2 за реєстровим №6892-П.

У подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. 18 грудня 2014 року зареєстровано право власності на спірний об`єкт за ОСОБА_2 (номер запису про право власності 8131663, дата та час державної реєстрації 18.12.2014, 12:51:11) на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , серія та номер: 3346, виданого 18 грудня 2014 року, видавник: Кударенко В.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер №18113789 від 18 грудня 2014 року).

10 березня 2016 року номер запису про право власності 13667438, дата та час державної реєстрації 10.03.2016, 16:45:49 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. зареєстровано право власності на спірний об`єкт за ТОВ Надійна оренда (назву змінено на ТОВ Техмонтажплюс ) на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 10березня 2016 рокусерія та номер б/н, видавник: учасник ТОВ Надійна оренда , директор ТОВ Надійна оренда , за яким ОСОБА_2 як єдиний учасник та директор вказаного товариства передала в статутний капітал вказане спірне майно.

Пред`являючи вимоги про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, прокурор посилався на отриману в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018100090011754 від 10 жовтня 2018 року інформацію.

Згідно листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шупені О.М. від лютого 2019 року, останній повідомив, що ним 28 серпня 2006 року за реєстровим номером №1203 посвідчувалась довіреність, видана від імені ОСОБА_4 , бланк використання ВЕА 768529, жодних інших дій під цим реєстровим номером не вчинялось.

Відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради Київське міського бюро технічної інвентаризації від 22 лютого 2019 року №062/14-2848 (И-2019) згідно з даними реєстрованих книг бюро за адресою: АДРЕСА_1 нерухоме майно (в т.л. і літ. Б., і реєстр. №1275 від 05 вересня 2006 року) на праві власності не зареєстровано.

За інформацією Першої Київської державної нотаріальної контори №277/01-16 від 21 березня 2019 року відповідно до архівних даних договір купівлі-продажу нежилого будинку за реєстровим №1-1473 виданий 10 серпня 2004 року не посвідчувався Першою Київською державною нотаріальною конторою.

З відповідей ДФС України від 29 березня 2019 року та 03 квітня 2019 року вбачається, що згідно з інформаційним фондом Державного реєстру фізичних осіб - платників податків станом на 28 березня 2019 року вказаний у запиті номер НОМЕР_2 не існує та є недійсний (помилковий).

Шевченківська РДА в місті Києві листом від 29 березня 2019 року на запит від 27 березня 2019 року щодо надання копії картки форми №16 на ОСОБА_3 , у тому числі про реєстрацію місця проживання станом на 29 серпня 2006 року за адресою: АДРЕСА_3 повідомила, що картка реєстрації особи (Форма 16) на ОСОБА_3 в Шевченківській РДА відсутня, оскільки даний громадянин за вищевказаною адресою зареєстрований не був.

Відповідно до листа Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області від 29 березня 2019 року перевіркою за обліками ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим 25 січня 2007 року Бородянським РВ ГУ МВС України в Київській області.

13 грудня 2013 року ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , виданим Бородянським РВ УДМС України в Київській області у зв`язку із втратою паспорта серії НОМЕР_3 (заява про втрату зареєстрована 02 листопада 2013 року).

22 вересня 2017 року ОСОБА_1 документований паспортом громадянина України № НОМЕР_5 , виданим Бородянським РВ ГУ ДМС України в Київській області у зв`язку із втратою паспорта серії НОМЕР_4 (заява про втрату зареєстрована 02 вересня 2017 року).

23 липня 2019 року вищезазначена особа документована паспортом громадянина України № НОМЕР_6 Бородянським РВ УДМС України в Київській області у зв`язку із втратою паспорта громадянина України № НОМЕР_7 (заява про втрату зареєстрована 18 липня 2018 року).

Як вбачається з протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 26 березня 2019 року, останній надав свідчення про те, що 10 серпня 2004 року він перебував в Шепетівській виправній колонії №98 приблизно до травня 2005 року; з ОСОБА_3 не знайомий;29 серпня 2006 року у приміщенні приватного нотаріуса Шупені О.М. він не перебував та не брав участі в жодних нотаріальних діях; договір купівлі-продажу №1203 від 29 серпня 2006 року та договір купівлі-продажу від 18 грудня 2014 року не підписував, майно не купляв і не продавав, а також повідомив, що це не його фото міститься в паспорті на його ім'я, копія якого знаходиться у матеріалах реєстраційної справи, оскільки паспорт ним було втрачено.

У судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 також пояснив, що він 10 серпня 2004 року перебував в Шепетівській виправній колонії №98 приблизно до травня 2005 року, з ОСОБА_3 не знайомий, договори купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року та від 18 грудня 2014 року не підписував, майно не купляв і не продавав. Вказав, що в паспорті на його ім`я міститься не його фото, оскільки паспорт ним було втрачено.

З свідчень, наданих ОСОБА_2 під час досудового розслідування вбачається, що остання на прохання знайомої прибула 18 грудня 2014 року до нотаріуса та підписала договір купівлі-продажу від 18 грудня 2014 року, але грошові кошти продавцю не передавала і намірів володіти та користуватися спірним майном не мала. Вказувала, що вона інформацією про об'єкт угоди не володіла, у тому числі, що воно є комунальним. Повідомила, що в подальшому вживала заходи, щоб майно не числилось по документам за нею, тому і погодилась на створення фірми (ТОВ Надійна оренда ) та підписання акту приймання-передачі нежитлової будівлі. Вказані дії вчинені під впливом третьої особи, в тому числі, і з метою отримання землі під будівлею.

Київською місцевою прокуратурою №9 на підтвердження того, що ОСОБА_1 не підписував договір купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року за зареєстрованим №1203 було надано копію висновку експертів Київського НДІСЕ за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 18 червня 2020 року №6843/6844/20-32/15492-15494/20-32.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях ( ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

З вказаного висновку вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 , у графі ПОКУПЕЦЬ у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений Шупеня О.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за №1203 (бланк ВЕВ №669505), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Рукописний запис який складається з букв ОСОБА_1 у графі ПОКУПЕЦЬ у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений Шупеня О.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за №1203 (бланк ВЕВ №669505), виконаний не ОСОБА_1 .

Підпис від імені ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), у графі ПРОДАВЕЦЬ у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений Шупеня О.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за №1203 (бланк ВЕВ №669505), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Рукописний запис ( ОСОБА_9 ) у графі ПРОДАВЕЦЬ у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений Шупеня О.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за №1203 (бланк ВЕ5 №669505), виконаний не ОСОБА_1 .

Підпис від імені ОСОБА_1 у графі ПРОДАВЕЦЬ у другому примірнику у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 18 грудня 2014 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений Кударенко В.М., приватним нотаріусом Київськог: міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за №3346 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Рукописний запис ОСОБА_1 у графі ПРОДАВЕЦЬ у другом примірнику у договорі купівлі-продажу нежилого будинку від 18 грудня 2014 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посвідчений Кударенко В.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за №3346 виконаний не ОСОБА_1 .

Підпис від імені ОСОБА_10 у графі ОСОБА_11 у Реєстраційному посвідченні Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 05 вересня 2006 записаний в реєстрову книгу №134-060 за реєстровим № 1275, виконаний не ОСОБА_10 , а іншою особою.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов 'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов 'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частин першої, третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 вказано, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання правочинів недійсними, прокурор вказував на те, що договори купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року та від 18 грудня 2014 року, а також правочин, оформлений актом приймання-передачі майна від 10 березня 2016 року, укладено всупереч ч.3 ст. 41, ст.92 Конституції України, ч.1 ст.316, ч.1 ст.317, ст.319, ст.321 ЦК України, без волевиявлення власника спірного майна в особі Київської міської ради, що беззаперечно свідчить про порушення прав та інтересів Київської міської ради як власника майна. Зазначені правочини укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, вони порушують суспільний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння комунальним майном, що відповідно до ст.228 ЦК України свідчить про їх нікчемність, а відтак є підставою для визнання вказаних правочинів недійсними відповідно до ст.215 ЦК України.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що договір купівлі-продажу від 10 серпня 2004 року не укладався з огляду на відсутність даних про особу ОСОБА_6 в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, не посвідчувався державним нотаріусом 1-ої Київської державної нотаріальної контори та не реєструвався Київським міським бюро технічної інвентаризації.

Також колегія суддів вважає, що і договір купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року не укладався, оскільки в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків дані про особу ОСОБА_6 , який зазначений продавцем за вказаним договором відсутні, ОСОБА_1 вказаний договір не підписував та останній не мав наміру його укладати. Також зазначений договір не посвідчувався приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупеня О.М.

У п.8 постанови Пленуму Верховною Суду України №9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними надано роз`яснення, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент

вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення.

Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу нежилого будинку від 29 серпня 2006 року є неукладеним, а відтак він не потребує визнання його недійсним, отже заявлена позивачем вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу, серія та номер: 1203, виданий 29 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , видавник: Шупеня О.М., приватний нотаріус КМНО, на підставі якого 18 грудня 2014 року здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежилий будинок загальною площею 219,9 кв.м. на АДРЕСА_1 не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, таким чином у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу нежилого будинку від 18 грудня 2014 року ОСОБА_1 не підписував, копія паспорта, що міститься в матеріалах реєстраційної справи містить не його фото, адже паспорт ним було втрачено, а при реєстрації 18 грудня 2014 року за ним права власності на спірне нерухоме майно було використано недійсний з 02листопада 2013 паспорт громадянина України, серія НОМЕР_3 .

Таким чином, договір купівлі-продажу нежилого будинку від 18 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , серія та номер: 3346, видавник: Кударенко В.М. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України слід визнати недійсним, отже вимоги про визнання оскаржуваного договору недійсним підлягає задоволенню.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що якщо майно було безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до вимог ст.ст.330, 387, 388, 396 ЦК України право власності на спірне нерухоме майно, яке було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі №6-1цс15; від 16 квітня 2014 року у справі №6-146цс13.

З огляду на те, що спірний нежилий будинок загальною площею 219,9 кв.м на АДРЕСА_1 у передбаченому законодавством порядку із комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради не вибував, рішення уповноваженого органу щодо відчуження вказаного комунального майна не приймалось, право власності територіальної громади на вказане майно не припинялось, а відтак спірне майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва поза її волею, отже пред`явлення прокурором позову до кінцевого набувача права на нежилий будинок про його витребування на підставі ст.ст.387, 388, 396 ЦК України відповідає вимогам закону.

За наведених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність всіх правових підстав для витребування на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради від ТОВ Техномонтажплюс нежилий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв.м.

Одночасно колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, виключає застосування інших вимог власника про визнання права власності чи інших вимог, спрямованих на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог прокурора про визнання недійсним правочину, оформленого актом приймання-передачі від 10 березня 2016 року, укладений ОСОБА_2 на користь ТОВ Надійна оренда , відповідно до якого 14 березня 2016 року здійснено реєстрацію права власності ТОВ Надійна оренда на нежилий будинок загальною площею 219,9 кв.м на АДРЕСА_1 .

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 статті 13 Конституції України визначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

Положеннями статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і майном .

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності , як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується.

За таких обставин у даній справі, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної нежитлової будівлі із володіння ТОВ Техномонтажплюс є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, а тому колегія суддів вважає, що витребування спірної нежитлової будівлі із володіння ТОВ Техномонтажплюс на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання в його право власності.

Щодо скасування державної реєстрації права власності на спірний нежилий будинок, колегія суддів виходить з наступного.

Звертаючись до суду з даним позовом прокурор, з урахуванням уточнених вимог просив скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ Техномонтажплюс на спірний нежитловий будинок.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав (пункти 8, 9 частини першої статті 2 вказаного Закону).

Частиною першою статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв`язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 10 вищезазначеного Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (пункт другий частини третьої статті 10 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, тлумачення наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) дає підстави дійти висновку, що наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець вказав на те, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19, від 18 листопада 2020 року у справі №154/883/19.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про:

скасування державної реєстрації права власності на нежилий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв.м за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 8129308, дата та час державної реєстрації 18.12.2014, 11:38:56, відомості внесено до Реєстру: 18.12.2014, 12:57:53 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М.;

скасування державної реєстрації права власності на нежилий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв.м за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 8131663, дата та час державної реєстрації 18.12.2014, 12:51:11, відомості внесено до Реєстру: 18.12.2014, 12:57:53 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М.;

скасування державної реєстрації права власності на нежилий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв.м за ТОВ Надійна оренда , (нова назва ТОВ Техномонтажплюс ), номер запису про право власності 13667438, дата та час державної реєстрації 10.03.2016, 16:45:49, відомості внесено до Реєстру: 14.03.2016, 10:20:47 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. підлягають задоволенню.

Посилання відповідача ТОВ Техномонтажплюс на те, що індивідуальні ознаки (загальна площа, поверхи, планування), якими наділена будівля, яка витребовується та зазначена у позові, не відповідають індивідуальним ознакам будівлі, яка зареєстрована за ТОВ Техномонтажплюс , колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.

На підтвердження своїх заперечень про те, що будинок, який просить витребувати позивач та який належить ТОВ Техномонтажплюс є різними будинками, відповідачем ТОВ Техномонтажплюс було надано висновком експерта ОСОБА_12 за результатами проведення комплексної будівельно-технічної експертизи з залученням фахівця в галузі оцінки №2602 від 23 червня 2020 року.

Відповідно до вказаного висновку з урахуванням порівняльного аналізу ідентифікуючих характеристик нежитлового будинку в літері Б , загальною площею 219,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлового будинку, загальною площею 210,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , про який Київською місцевою прокуратурою №9 подано позовну заяву до Голосіївського районного суду міста Києва (цивільна справа №752/8410/19), наведеного в таблиці 10, експерт, прийшов до висновку що нежилий будинок, загальною площею 210,2 кв. за адресою: АДРЕСА_1 , про який Київською місцевою прокуратурою №9 подано позовну заяву до Голосіївського районного суду міста Києва (цивільна зава №752/8410/19) не є одним і тим самим будинком з нежилим будинком з літері Б , загальною площею 219,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , яким на праві власності володіє ТОВ Техмонтажплюс .

На спростування доводів ТОВ Техмонтажплюс , прокурором було надано висновок судового експерта Київського НДЕКЦ Задоріна А.І. за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 09 липня 2021 року №СЕ-19/111-20/59544-БТ, проведеної у кримінальному провадженні №12018100090011754 від 10жовтня 2018 року.

Як вбачається з висновку судового експерта Київського НДЕКЦ Задоріна А.І. за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 09 липня 2021 року №СЕ-19/111-20/59544-БТ нежитловий будинок, загальною площею 210,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , про який Київською місцевою прокуратурою № 9 подано позовну заяву до Голосіївського районного суду міста Києва (цивільна справа №752/8410/19), та нежилий будинок, загальною площею 219,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , яким на праві власності володіє TOB Техмонтажплюс є одним і тим самим будинком.

Колегія суддів відхиляє долучений TOB Техмонтажплюс висновком експерта Вець В.В. за результатами проведення комплексної будівельно-технічної експертизи з залученням фахівця в галузі оцінки №2602 від 23 червня 2020 року, оскільки він містить необ`єктивні висновки в частині порівняння об`єктів дослідження, а об`єкти досліджені в неповному обсязі.

Щодо розбіжності площі спірної будівлі слід зазначити наступне.

У 2008 році на підставі листа відділу комунальних підприємств та оренди Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації №085/15-03/229 від 14 серпня 2008 року, проведено інвентаризацію нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 загальною площею та виготовлено технічний паспорт від 10 вересня 2008 року, за результатами переобмірів спірної будівлі загальна площа складала 219,9 кв.м.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29 липня 2011 року №1339 Про внесення змін та доповнень до розпоряджень Київської міської ради (КМДА) від 10 грудня 2010 року №1112 та від 12 травня 2011 року № 715 будинок на АДРЕСА_2 площею 219,9 кв.м закріплено на праві господарського відання за КП Київжитлоспецексплуатація .

Ідентичними є технічний паспорт від 10 вересня 2008 року та технічний паспорт від 10 лютого 2016 року, який було надано 14березня 2016 року при здійсненні державної реєстрації права власності ТОВ Надійна оренда (змінено назву на ТОВ Техмонтажплюс ) на нежитловий будинок по АДРЕСА_1 .

Таким чином, доводи відповідача ТОВ Техмонтажплюс про те, що що будівля, яка витребовується та зазначена у позові, є іншою, ніж будівля, яка перебуває у приватній власності ТОВ Техмонтажплюс спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи.

Щодо строку позовної давності, колегія суддів вважає необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.4 ЦПК України увипадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

На прокуратуру відповідно ст. 131-1 покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Частинами 4, 5 статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Вказаний правовий висновок міститься і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №359/2012/15-ц та від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Верховний Суд України в рішенні від 03 лютого 2016 року у справі №6-75цс15 зазначив, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною першою статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ТОВ Техномонтажплюс подав до суду першої інстанції заяву про сплив позовної давності у даному спорі.

Звертаючись до суду з даним позовом, Київська місцева прокуратура №9 в інтересах держави в особі Київської міської ради вказувала на те, що прокуратура та позивач про порушення прав дізналися в ході досудового розслідування, про що Київську міську раду було повідомлено листом місцевої прокуратури №3631-18 від 15 лютого 2019 року, та після звернення у 2018 році ТОВ Техномонтажплюс із заявою про передачу в оренду земельної ділянки.

У судовом засіданні апеляційного суду прокурор також вказувала на те, що про порушення права власності територіальної громади міста Києва на спірне майно органам прокуратури стало відомо під час досудового розслідування №12018100090011754 від 10жовтня 2018 року. Зазначала, що тільки отримавши у 2019 році дані, які підтверджують тотожність приміщень та порушення права власності територіальної громади, прокурор міг звернутись з даним позовом до суду . Також посилалася на те, що про порушення прав територіальної громади міста у зв`язку з вибуттям спірного майна Київська міська рада могла довідатись лише під час розгляду і прийняття рішення за клопотанням ТОВ Техмонтажплюс про передачу в оренду на 15 років земельної ділянки площею 0,2085 га (кадастровий номер 8000000000:72:219:0010) для обслуговування та експлуатації адміністративної будівлі на АДРЕСА_1 у зв`язкуз переходом права власності на нерухоме майно.

Представник Київської міської ради у судовому засіданні апеляційного суду пояснила, що Київська міська рада дізналася про порушення права на спірну будівлю з листа прокуратури №3631-18 від 15 лютого 2019 року. Також зазначила, що Київська міська рада не перевіряє реєстрацію права власності по об`єктах, які належать до комунальної власності.

Інших об`єктивних фактів чи доказів, що достовірно підтверджують обізнаність держави в особі позивача про наявні порушення вимог закону, матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що Київська місцева прокуратура №9 в інтересах держави в особі Київської міської радизвернулася до суду з даним позовом 22 квітня 2019 року, а тому строк звернення до суду з даним позовом не пропущено.

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимогКиївської місцевої прокуратури №9 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ Техномонтажплюс , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М. про визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію прав та витребування майна .

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України та пропорційності розміру задоволених вимог, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 слід стягнути на користь Київської міської прокуратури судові витрати у розмірі 12006,25 грн., а з ТОВ Техномонтажплюс на користь Київської міської прокуратури підлягають стягненню судові витрати у розмірі 83748,50 грн., сплачені за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення судових витрат з ОСОБА_1 та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., оскільки судом встановлено, що останніми права та інтереси позивача порушені не були та прокурор, звертаючись до суду з позовом, дії приватного нотаріуса не оскаржував.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури -задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове.

Позов Київської місцевої прокуратури №9 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Техномонтажплюс , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко Віри Миколаївни про визнання правочинів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію прав та витребування майна задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію права власності на нежилий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв.м за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , номер запису про право власності НОМЕР_9 , дата та час державної реєстрації 18.12.2014, 11:38:56, відомості внесено до Реєстру: 18.12.2014, 12:57:53 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв.м, укладений 18 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 , серія та номер: НОМЕР_11 , видавник: Кударенко Віра Миколаївна приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

Скасувати державну реєстрацію права власності на нежилий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв.м за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 , номер запису про право власності НОМЕР_12 , дата та час державної реєстрації 18.12.2014, 12:51:11, відомості внесено до Реєстру: 18.12.2014, 12:57:53 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною.

Скасувати державну реєстрацію права власності на нежилий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв.м за Товариством з обмеженою відповідальністю Надійна оренда , код ЄДРПОУ 40271730 (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю Техномонтажплюс , код ЄДРПОУ 40271730), номер запису про право власності 13667438, дата та час державної реєстрації 10.03.2016, 16:45:49, відомості внесено до Реєстру: 14.03.2016, 10:20:47 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко Вірою Миколаївною.

Витребувати на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, код ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження: місто Київ, вул. Хрещатик, 36 від Товариства з обмеженою відповідальністю Техномонтажплюс , код ЄДРПОУ 40271730, місцезнаходження: місто Київ, вул. Ямська, 23, літера Б нежилий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 219,9 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 на користь Київської міської прокуратури, код ЄДРПОУ 02910019 судові витрати у розмірі 12006 грн. 25 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Техномонтажплюс , код ЄДРПОУ 40271730, місцезнаходження: місто Київ, вул. Ямська, 23, літера Б на користь Київської міської прокуратури, код ЄДРПОУ 02910019 судові витрати у розмірі 83748 грн. 50 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 липня 2021 року.

Головуючий:

Судді: