Постанова

від 01.12.2021 по справі 603/780/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 603/780/17

провадження № 61-17251св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, приватне підприємство Землі Придністров`я , Монастирська міська рада, державний реєстратор прав на нерухоме майно Монастирської міської ради Савка Сергій Васильович,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - Мужом Валерієм Вікторовичем , на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Сташківа Б. І., Хоми М. В. ,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області, приватного підприємства Землі Придністров`я , Монастириської міської ради, державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради Савки С. В., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, про визнання недійсними витягів з Державного земельного кадастру про реєстрацію земельних ділянок та технічної документації із землеустрою, скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області

від 21 серпня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано недійсними рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - Савки С. В. від 01 серпня 2017 року, індексний номер: 36413818, про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку площею 0,16 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6124255500:05:001:0091 та від 01 серпня

2017 року, індексний номер: 36413553, про державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку площею 0,25 га, за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6124255500:05:001:0090 за ОСОБА_2 .

У решті позову відмовлено.

Заходи забезпечення позову, вжиті у цивільній справі № 603/780/17 згідно ухвали суду від 22 листопада 2017 року у виді накладення арешту на земельну ділянку площею 0,16 га, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500:05:001:009, та земельну ділянку площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6124255500:05:001:0090, залишено в дії до набрання рішенням законної сили.

Стягнуто з Монастириської міської ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 800,00 грн.

Стягнуто з державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради Савки С. В. на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 800,00 грн.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради

Савки С. В. задоволено частково.

Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області

від 21 серпня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст заяви

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу,

у справі № 603/780/17.

Заяву мотивовано тим, що постановою Тернопільського апеляційного суду від 29 листопада 2019 року у справі № 603/780/17 апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради Савки С. В. задоволено частково. Рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 21 серпня 2019 року скасовано. Постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи нове рішення суд апеляційної інстанції всупереч статті 141 ЦПК України не змінив розподілу судових витрат.

Зазначала, що докази розміру понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, а саме копії договорів та квитанцій, подані до суду першої інстанції під час розгляду справи.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просила суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 800,00 грн та судовий збір у розмірі 1 152,60 грн.

Короткий зміст додаткової постанови суду апеляційної інстанції

Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Ухвалено у справі додаткову постанову, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 152,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 21 серпня 2019 року. У решті заяви відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року у частині розподілу судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. У решті додаткову постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Прийнято у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області, приватного підприємства Землі Придністров`я , Монастириської міської ради та державного реєстратора прав на нерухоме майно Монастириської міської ради Савки С. В., третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, про визнання недійсними витягів з Державного земельного кадастру про реєстрацію земельних ділянок та технічної документації із землеустрою, скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельних ділянок додаткове рішення в частині судових витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 600,00 грн.

Додаткову постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд прийняв до уваги положення частини третьої статті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, критерій розумності їх розміру; конкретні обставини справи; факт подання ОСОБА_2 доказів про сплату коштів за надання правничої допомоги до суду першої інстанції у передбачені частиною восьмою статті 141 ЦПК України строки та вважав, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.

При цьому, з урахуванням факту доведеності здійснення таких витрат, відшкодуванню ОСОБА_2 позивачем ОСОБА_1 підлягають витрати в сумі 2 100,00 грн (що складаються з 2 000,00 грн - гонорар і 100,00 грн - за відрядження), сплачених за надання правової допомоги адвокатом Підлузьким В. Д., який представляв інтереси ОСОБА_2 у судовому засіданні 04 січня 2018 року, та частково - в сумі 1 500,00 грн, сплачених за надання правової допомоги адвокатом Григор`євим І. О., який представляв інтереси ОСОБА_2 у судовому засіданні 28 серпня

2018 року, а всього - на суму 3 600,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , подана представником - Мужом В. В. , у якій представник заявника просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 13 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 152,60 грн судового збору, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого

2020 року у справі № 755/9215/15-ц (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 137 та статтю 141 ЦПК України під час розгляду справи, а також не врахував висновку щодо застосування зазначених статей у подібних правовідносинах, якого дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15.

Договорами про надання правової допомоги, а також квитанціями про оплату послуг адвоката підтверджуються реально понесені витрати ОСОБА_2 на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи.

Крім того, адвокатом Григор`євим І. О. надано наступні послуги (підготовлено документи): том І справи - заява (арк. 96-98), пояснення

(арк. 167-180), клопотання (арк. 217-223), заперечення (арк. 225), клопотання (арк. 226-227), 2) том II справи - заява (арк. 171-172), пояснення (арк. 177-207), 3) том III справи - заява (арк. 2), клопотання (арк. 7), письмові пояснення (арк. 8-47), клопотання (арк. 50-51), доповнення до пояснення (арк. 52-82), заява (арк. 98-99), клопотання (арк. 133-134), заява (арк. 146-148).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

У ході розгляду справи судом першої інстанції, а саме, 10 січня 2019 року ОСОБА_2 подала клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів: копії договору про надання правової допомоги

від 06 грудня 2017 року № 41, копії квитанції від 06 грудня 2017 року

№ 13791577, копії договору доручення на ведення справ у державних, слідчих та судових органах від 28 лютого 2018 року № 077, копій квитанцій № № 028-037 (а. с. 241-244, т. 3).

Як вбачається з договору про надання правової допомоги від 06 грудня 2017 року № 41, укладеного між адвокатом Підлузьким В. Д. та

ОСОБА_2., остання уповноважує адвоката надавати правову допомогу та представляти інтереси її родини, здійснювати правовий захист їх інтересів і бути їх представником у всіх судових інстанціях України, правоохоронних органах, юридичних особах усіх форм власності з відповідними повноваженнями адвоката у цивільній справі (а. с. 242, т. 3).

Згідно із копією квитанції від 06 грудня 2017 року за № 13791577

ОСОБА_2 за надання правової допомоги сплатила адвокату Підлузькому В. Д. гонорар у розмірі 2 000,00 грн та 100,00 грн за відрядження (а. с. 242 на звор., т. 3).

З протоколу судового засідання від 04 січня 2018 року вбачається, що вказаного числа адвокат Підлузький В. Д. брав участь у судовому засіданні, як представник третьої особи - ОСОБА_2. Тривалість перебування адвоката в судовому засіданні становила 31 хв. (а. с. 89, т. 1).

Договором доручення на ведення справ у державних, слідчих та судових органах від 28 лютого 2018 року за № 077, який укладено між адвокатом Григорьєвим І. О. та ОСОБА_2., передбачено, що адвокат надає правову допомогу останній під час розгляду цивільної справи у Монастириському районному суді, а також здійснює підготовку процесуальних документів (а. с. 243, т. 3).

Відповідно до копій квитанцій за №№ 028-037 ОСОБА_2 сплатила адвокату Григорьєву І. О. 11 700, 00 грн, з яких: 7 700,00 грн за надання юридичних послуг без зазначення їх виду (квитанції №№ 026, 027, 028, 035, 037 на суми відповідно 1 500,00 грн, 1 000,00 грн, 1 000,00 грн, 4 000,00 грн, 200,00 грн); 1 000,00 грн за складання пояснень на позов (квитанції

№ № 029, 030 на суми по 500,00 грн кожна); 1 500,00 грн за підготовку процесуальних документів (квитанції №№ 031, 032, 033) та 1 500,00 грн за розгляд справи в суді (квитанції №№ 034, 036 на суми 1 000,00 грн і

500,00 грн відповідно) (а. с. 244, т. 3).

Матеріали справи містять також оригінал витягу з договору про надання правової допомоги № 077, укладеного між адвокатом Григорьєвим І. О. та ОСОБА_2., а також оригінал ордеру серії ІФ № 029509 від 30 березня 2018 року (а. с. 101-102, т. 3).

З протоколу судового засідання від 28 серпня 2018 року вбачається, що представник третьої особи ОСОБА_2 - адвокат Григорьєв І. О. брав участь у судовому засіданні, як представник третьої особи -

ОСОБА_2. Загальна тривалість судового засідання з участю адвоката становила 2 год. 06 хв. (а. с. 103, 107-108, т. 3).

Загальна сума сплачених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу складає 13 800 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_4 , подана представником - Мужом В. В. , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої

статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня

2012 року № 5076-VІ Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з частинами другої-частиною статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно із частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність;

2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10-13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року № 755/9215/15 (провадження

№ 14-382цс19).

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 600,00 грн.

Що стосується решти витрат на правову допомогу, сплачених заявником адвокату Григор`єву І. О. на суму 10 200,00 грн, суд дійшов вірного висновку про те, що вони стягненню не підлягають, оскільки не підтверджують факт їх понесення стороною саме в зв`язку з розглядом цієї справи.

Як обґрунтовано встановлено судом апеляційної інстанцій, зазначення у квитанціях №№ 026, 027, 028, 035, 037 на загальну суму 7 700,00 грн про факт надання юридичних послуг адвокатом без конкретизації таких послуг у договорі чи в окремому акті виконаних робіт, не може свідчити, що вказані послуги надавалися саме в зв`язку з розглядом цієї цивільної справи, оскільки договір доручення від 28 лютого 2018 року за № 077 (розділ 1), окрім надання правової допомоги при розгляді цивільної справи в Монастириському районному суді, передбачає також представництво адвокатом інтересів замовника у державних і слідчих органах.

Крім цього, з урахуванням відсутності в матеріалах справи будь-яких письмових пояснень на позов від імені ОСОБА_2 чи адвоката Григор`єва І. О. у період з часу укладення з останнім договору доручення (з 28 лютого 2018 року) і до дня укладення (03 жовтня 2018 року) відповідного договору на представництво з іншим адвокатом (Муж В. В.), який в подальшому одноособово здійснював представництво інтересів

ОСОБА_2 , не можна вважати доведеними в цій справі й сплачені стороною ОСОБА_2 витрати в сумі 1 000,00 грн за складання пояснень на позов згідно квитанцій № № 029, 030 на суми по 500,00 грн кожна.

Також, не можна визнати доведеними, як такі, що понесені в зв`язку з розглядом цієї справи й витрати ОСОБА_2 в сумі 1 500,00 грн за підготовку адвокатом процесуальних документів (квитанції №№ 031, 032, 033 на суму 500,00 грн кожна), так як відсутні докази (акт виконаних робіт), які б конкретизували, які саме процесуальні документи складалися адвокатом за час його представництва з метою можливості перевірки наявності таких саме у матеріалах справи.

Отже, вирішуючи заяву про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - Мужом Валерієм Вікторовичем , залишити без задоволення.

Додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович