Ухвала

від 08.12.2021 по справі 479/1135/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 479/1135/17

провадження № 61-18322ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Споришева Максима Олексійовича на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в справі за позовом Фермерського господарства Сікорського до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, третя особа - Первомайська районна державна адміністрація, про визнання недійсними наказу та свідоцтва про право власності на земельну ділянку, припинення права власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Фермерське господарство Сікорського (далі - ФГ Сікорського ) звернулося до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просило визнати недійсними наказ Головного управління Держземагенства у Миколаївській області (далі - ГУ Держземагенства) від 21 травня 2015 року № 2568 Про затвердження документації із землеустрою на надання земельної ділянки у власність та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 38993251, видане 12 червня 2015 року реєстраційною службою Кривоозерського районного управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,8002 га ріллі, кадастровий номер 4823984200:01:000:1741 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах Тридубівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, а також припинити право власності позивача на спірну земельну ділянку.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року (повний текст якої складено 04 жовтня 2021 року) апеляційну скаргу ФГ Сікорського задоволено. Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнано недійсним наказ ГУ Держземагенства від 21 травня 2015 року № 2568 Про затвердження документації із землеустрою на надання земельної ділянки у власність , яким громадянці України ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 1,8002 га ріллі, кадастровий номер 4823984200:01:000:1741, для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах Тридубівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 38993251, видане 12 червня 2015 року реєстраційною службою Кривоозерського районного управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,8002 га ріллі, кадастровий номер 4823984200:01:000:1741, для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах Тридубівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області. Припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,8002 га ріллі, кадастровий номер 4823984200:01:000:1741, для ведення особистого селянського господарства, розташовану в межах Тридубівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області.

05 листопада 2021 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження, представник ОСОБА_1 - адвокат Споришев М. О. подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 19 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було подати до Верховного Суду: заяву про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, в якій навести підстави для його поновлення та надати відповідні докази; уточнену касаційну скаргу із зазначенням в ній передбаченої (передбачених) статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга, а також - доплатити 4 584 грн судового збору. При цьому заявнику було роз`яснено про наслідки невиконання вимог ухвали суду.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, за ідентифікатором поштового відділення 0306307761337, ОСОБА_1 отримала зазначену ухвалу 28 листопада 2021 року.

01 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Споришев М. О. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду: заяву про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року; уточнену касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року; квитанцію від 29 листопада 2021 року № 0.0.2359137301.1 про доплату судового збору в розмірі 4 584 грн.

У поданій заяві про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Споришев М. О. зазначив, що він отримав повний текст оскаржуваної постанови апеляційного суду 10 жовтня 2021 року, тому є підстави для поновлення ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження. На підтвердження вказаних обставин адвокат Споришев М. О. надав копію конверта Миколаївського апеляційного суду, за ідентифікатором поштового відділення 5400144484599.

Заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, а також надана заявником копія конверта Миколаївського апеляційного суду за ідентифікатором поштового відділення 5400144484599 свідчать про поважність причин пропуску цього строку та наявність підстав для його поновлення.

В уточненій касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Споришев М. О. вказав, що рішення апеляційного суду є незаконним, підставою для оскарження судового рішення, зазначеного в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування норми матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Системний аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі має обов`язково наводитися обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень) .

Тобто, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити : пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018року у справі № 2/1712/783/2011, від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі № 522/2732/16-ц); пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення ; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19) ; пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

Уточнена касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Споришева М. О., як і первісна касаційна скарга, не містить посилань на підстави касаційного оскарження судового рішення, зазначеного у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, передбачені частиною другою цієї статті.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та її представник - адвокат Споришев М. О. не виконали вимог ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року про залишення касаційної скарги без руху щодо подання уточненої касаційної скарги із зазначенням в ній передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року про залишення касаційної скарги без руху ОСОБА_1 та її представнику - адвокату Споришеву М. О. було детально роз`яснено, в чому полягають недоліки касаційної скарги, спосіб їх усунення, а також наслідки невиконання ухвали суду.

Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху та її повернення в разі неусунення недоліків), про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Частинами п`ятою і шостою статті 393 ЦПК України передбачено, що питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала.

Отримавши ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року про залишення касаційної скарги без руху, у відведений судом строк ОСОБА_1 та її представник - адвокат Споришев М. О. не виконали вимог цієї ухвали, не подали до Верховного Суду уточненої касаційної скарги з наведеною (наведеними) в ній передбаченою (передбаченими) частиною другою статті 389 ЦПК України підставою (підставами), на якій (яких) подається касаційна скарга, з її (їх) обґрунтуванням, та не усунули недоліків касаційної скарги, що перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження.

Тому касаційна скарга підлягає поверненню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів .

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Керуючись статтями 185, 390, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Споришева Максима Олексійовича про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Споришева Максима Олексійовича на постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року в справі за позовом Фермерського господарства Сікорського до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, третя особа - Первомайська районна державна адміністрація, про визнання недійсними наказу та свідоцтва про право власності на земельну ділянку, припинення права власності вважати неподаною та повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. А. Стрільчук