Постанова

від 03.12.2021 по справі 914/1777/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2021 р. Справа №914/1777/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді О.С. Скрипчук

суддів Г.Т. Кордюк

Б.Д. Плотніцького

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ТзОВ Транс-Сервіс-1 б/н і дати (вх. № 01-05/2458/21 від 20.07.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.06.2021 (суддя Галамай О.З., повний текст рішення складено30.06.2021, м. Львів)

у справі №914/1777/20

за позовом: ТзОВ ТРІО , м. Дніпро

до відповідача: ТзОВ Транс-Сервіс-1 , с. Ставчани Львівської області

третя особа 1, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: ПАТ Херсонський комбінат хлібопродуктів , м. Херсон

третя особа 2, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: ТзОВ Златібор , смт. Рокитне Київської області

третя особа 3, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: ТзОВ Ексім Глобал , м. Київ

третя особа 4, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: ТзОВ АСА-АГРО , м. Кам`янське Дніпропетровської області

третя особа 5, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 , м. Дніпро

про: стягнення 86 400,00 грн

ВСТАНОВИВ

ТзОВ ТРІО звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до ТзОВ Транс-Сервіс-1 про стягнення 86 400, 00 грн.

Позов обґрунтований тим, що на підставі укладеного сторонами договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 247/537 від 18.10.2019 та підписаної товарно-транспортної накладної № 2001080 від 19.10.2019, відповідач зобов`язався перевести вантаж вартістю 86 400, 00 грн, маса вантажу (брутто) - 24 т, пункт розвантаження - м. Херсон, порт Елеватор, 5. У товарно-транспортній накладній перевізником зазначено відповідача, а замовником - позивача, вантажоодержувачем - ТОВ Златібор .

Позивач ствердив, що відповідач не передав товар вантажоодержувачу. Оскільки відповідачем не вручено вантаж вантажоодержувачу (ТОВ Златібор ), позивач просив стягнути суму завданих збитків у вигляді повної вартості втраченого вантажу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.06.2021 позов ТзОВ Транс-Сервіс-1 задоволено. Суд виніс рішення, яким стягнув з ТзОВ Транс-Сервіс-1 на користь ТзОВ ТРІО 86 400, 00 грн. вартості вантажу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження передання вантажу вантажоодержувачу чи його повернення замовнику. Тому суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості вантажу, який прийнято до перевезення, однак не вручено вантажоодержувачу, та за відсутності будь-яких інших вказівок не повернуто вантажовідправнику.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ТзОВ Транс-Сервіс-1 подало апеляційну скаргу б/н і дати (вх. № 01-05/2458/21 від 20.07.2021), в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 16.06.2021 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що твердження суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано доказів, які би підтвердили факт належного виконання умов договору, зокрема підписану вантажоотримувачем товарно-транспортну накладну № 2001080 від 19.10.2019, з посиланням на положення п.п. 13.11, 13.12 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 є безпідставними.

Адже, вантажовідправник (ТзОВ ТРІО ) надав вказівку перевізнику (ТзОВ Транс-Сервіс 1 ) видати вантаж іншій особі, ніж тій, що зазначена в ТТН. Чинним законодавством не встановлено форми погодження таких дій.

Водночас, апелянт зазначає, що ТзОВ Транс-Сервіс 1 не могло доставити та вручити вантаж ТзОВ Златібор , оскільки останній не придбав його в ТзОВ ТРІО , що підтверджується матеріалами справи, зокрема листом-відповіддю ТзОВ ТРІО від 16.09.2020 № 77.

Також, апелянт зазначає, що твердження суду першої інстанції про те, що посилання відповідача на зміну місця завантаження ніяким чином не впливає на спір, оскільки жодна із сторін не заперечує факт підписання та передання позивачем відповідачу вантажу для перевезення на підставі ТТН№ 2001080 від 19.10.2019, є безпідставними. Адже, встановлення факту вказівки позивача про зміну місця завантаження підтвердить факт надання вказівок вантажовідправником перевізнику в усній формі.

Крім цього, апелянт зазначає, що твердження суду першої інстанції про те, що не складання позивачем Акту про втрату вантажу жодним чином не спростовує і не виправдовує бездіяльність відповідача в частині повернення вантажу, є необґрунтованими. Адже, у разі наявності розбіжностей між перевізником і вантажовідправником щодо обставин, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності учасника перевезення, такі обставини мають бути оформлені Актом у формі передбаченій Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 915/1988/19.

Водночас апелянт зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи не надано жодної оцінки діям позивача, які полягають у тому, що згідно наявного у матеріалах судової справи витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 04.11.2019 генеральним директором ТзОВ ТРІО подано до Кам`янського ВП заяву про заволодіння невстановленою особою шахрайським способом товаром виробництва ТзОВ ТРІО , спричинивши майнову шкоду товариству, про що відділом поліції зареєстровано кримінальне провадження № 12019040160002067.

Також, апелянт стверджує, що судом першої інстанції безпідставно прийнято додаткові пояснення позивача від 26.05.2021 та поновлено строк на подання таких, адже, останні не мають ніякого відношення до складання та оформлення товарно-транспортної накладної № 3624 від 19.10.2019.

Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н і дати (вх. № 01-04/5715/21 від 16.08.2021), в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне .

Як вбачається з матеріалів справи, 18 жовтня 2019 року між ТзОВ Транс-Сервіс-1 (Перевізник) та ТзОВ Тріо (Замовник) було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 247/537.

Згідно з розділом 1 договору, його предметом останнього є: надання виконавцем автомобіля марки МАН НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , водій - ОСОБА_2 для перевезення вантажу по маршруту: смт. Пятихатки/м. Херсон, адреса завантаження - смт. Пятихатки Дніпропетровської області, найменування вантажу та кількість: висівки у мішках - 22 000 кг, вантажоотримувач - Златібор, адреса вивантаження, спосіб вивантаження: м. Херсон, порт Елеватор 5.

Відповідно до п. 3.1.-3.2 договору перевізник зобов`язаний представити автомобіль під завантаження 19 жовтня 2019 року о 08:00 та прибути в місце призначення не пізніше 18-19 жовтня 2019 року о 20:00.

Перевізник зобов`язався забезпечити схоронність вантажу від моменту прийняття до перевезення від вантажовідправника до моменту здачі в пункті вивантаження уповноваженій особі вантажоодержувача (п. 3.5 договору).

Відповідальність сторін передбачена у розділі 6 договору, зокрема, у п. 6.2 погоджено, що у випадку втрати вантажу, прийнятого до перевезення, Перевізник зобов`язаний повністю відшкодувати Замовнику вартість втраченого вантажу.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № 2001080 від 19.10.2019 водій ОСОБА_3 прийняв до перевезення автомобілем марки МАН НОМЕР_1 / НОМЕР_2 вантаж - висівки вагові вартістю 86 400, 00 грн. У товарно-транспортній накладній вантажовідправником зазначено ТОВ ТРІО , а вантажоодержувачем - ТОВ Златібор , пункт навантаження: Дніпропетровська обл., П`ятихатський район, с. Красноіванівка, 52; пункт розвантаження: 09600, Україна, м. Херсон, порт Елеватор 5.

Проте як ствердив позивач, на підтвердження виконання умов договору відповідач надіслав йому товарно-транспортну накладну № 3624, в якій автомобільним перевізником, замовником та вантажовідправником значиться ТОВ Ексім Глобал , а вантажоодержувачем - ПрАТ Херсонський КХП (у власність ТОВ Ексім Глобал); пункт розвантаження - ПрАТ Херсонський КХП , м. Херсон, вул. Порт-Елеватор, 5, водій - ОСОБА_3 , вантаж - висівки пшеничні вагою нетто 23 843 т.

Зазначена товарно-транспортна накладна містить підпис та печатку ПрАТ Херсонський КХП про прийняття вантажу.

Оскільки відповідачем не вручено вантаж вантажоодержувачу, вказаному в ТТН - ТОВ Златібор , позивач просив стягнути суму спричинених збитків у вигляді повної вартості втраченого вантажу на суму 86 400, 00 грн.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного .

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Абзацом 2 п. 2 ст. 908 ЦК України встановлено, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. 1-3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Аналогічні приписи містяться у ст. 307 Господарського кодексу України.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Відповідно до ч.2 ст.924 ЦК України передбачає, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно ч.3 ст.314 ГК України, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст.22, ст.611, ч.1 ст.623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов`язання, розмір збитків, причинний зв`язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Статтею 623 ЦК України визначено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, в першу чергу доведенню підлягає факт порушення боржником зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з товарно-транспортною накладною № 2001080 від 19.10.2019 водій ОСОБА_3 , прийняв до перевезення автомобілем марки МАН НОМЕР_1 / НОМЕР_2 вантаж - висівки вагові вартістю 86 400, 00 грн. У товарно-транспортній накладній вантажовідправником зазначено - ТОВ ТРІО , а вантажоодержувачем - ТОВ Златібор , пункт навантаження: Дніпропетровська обл., П`ятихатський р-н, с. Красноіванівка, 52; пункт розвантаження: 09600, Україна, м. Херсон, порт Елеватор 5.

Сторонами не заперечується прийняття водієм ОСОБА_3 вантажу до перевезення.

Проте, відповідачем не надано суду доказів, які б підтвердили факт належного виконання умов договору, а саме доставлення вантажу до місця призначення.

Доводи апелянта про те, що вантаж не міг бути доставлений вантажоодержувачу (ТзОВ Златібор ), оскільки останній не придбав в ТзОВ ТРІО зазначений вантаж, судом апеляційної інстанції оцінюються критично.

Так, Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, зокрема пунктами 13.11. та 13.12 передбачено, що якщо вантажоодержувач не може прийняти вантаж від перевізника, інший пункт призначення та умови доставки вантажу визначаються за погодженням з вантажовідправником.

Якщо перевізник не одержав від вантажовідправника відомостей про зміну пункту призначення вантажу або не згоден з новими умовами доставки вантажу, він зобов`язаний повернути вантаж вантажовідправнику. Вартість перевезення вантажу при його поверненні сплачує замовник.

Доводи апелянта щодо отримання від позивача вказівки про видачу вантажу іншій особі, яка не зазначена в товарно-транспортній накладній, беручи до уваги заперечення самого позивача, не підтверджуються матеріалами справи.

Посилання відповідача на зміну місця завантаження жодним чином не впливає на спір, оскільки жодна із сторін не заперечує факт підписання та передання позивачем відповідачу вантажу для перевезення на підставі товарно-транспортної накладної № 2001080 від 19.10.2019.

Апелянт посилається на те, що у даному випадку відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача збитків спричинених невиконання умов договору, оскільки між перевізником і вантажовідправником не було складено Акту щодо розбіжностей. Водночас апелянт посилається на висновок у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 915/1988/19 де зазначено, що обставин, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності учасника перевезення, мають бути оформлені Актом у формі передбаченій Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 915/1988/19 та на який посилався скаржник у апеляційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Адже, у справі № 915/1988/19 предметом спору є стягнення штрафних санкцій за невиконання умов договору, а у даній справі є стягнення збитків спричинених невиконанням умов договору щодо доставки вантажу, що спричинило втрату вантажу в цілому.

Відхиляються, як необґрунтовані, доводи апелянта щодо не складення позивачем акту про втрату вантажу, як такі, що не впливають на вирішення спору, оскільки відсутність акту жодним чином не спростовує та не виправдовує неправомірну бездіяльність відповідача в частині повернення вантажу після неможливості його вручення належній особі вантажовідправнику.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції безпідставно прийнято додаткові пояснення позивача від 26.05.2021 та поновлено строк на подання таких, адже, останні не мають ніякого відношення до складання та оформлення товарно-транспортної накладної № 3624 від 19.10.2019, судом оцінюються критично.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи те, що відповідачем не було передано вантаж вантажоодержувачу, згідно ТТН та не повернуто останній замовнику (зазначений факт не заперечується сторонами), суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про стягнення з відповідача вартості вантажу, який був прийнятий до перевезення.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 16.06.2021 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному рішенні.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції слід покласти на апелянта в порядку ст.ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу ТзОВ Транс-Сервіс-1 б/н і дати (вх. № 01-05/2458/21 від 20.07.2021) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 16.06.2021 у справі № 914/1777/20 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя Г.Т. Кордюк

Суддя Б.Д.Плотніцький