Постанова

від 08.12.2021 по справі 826/9665/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9665/16 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Строяновської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , Публічного акціонерного товариства Укргазвидобування , Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівгаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Івано-Франківськгаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївгаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Рівнегаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжгаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Харківгаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпатгаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Житомиргаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Чернівцігаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Хмельницкгаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Сумигаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Львівгаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Вінницягаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Волиньгаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Київоблгаз Збут , Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровськгаз Збут про визнання протиправною (незаконною) постанови, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2021 року, -

У С Т А Н О В И В :

У липні 2016 року Громадянка України ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася у суд з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач, КМУ) про визнання протиправною (незаконною) постанови КМУ від 27 квітня 2016 року №315 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 (далі - постанова № 315).

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що Уряд прийняв спірну постанову в неправовий спосіб поза рамками повноважень, не провівши консультації із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства відносно нових умов виконання спеціальних обов`язків відповідно до статті 11 Закону України Про ринок природного газу . Також відповідачем порушена процедура розробки, підготовки, оприлюднення, погодження проекту з уповноваженим на це органом та прийняття оскаржуваного акту, принципи передбачуваності, прозорості та врахування громадської думки, зокрема, щодо розкриття до прийняття спірного акту структури цін, застосованих у цьому акті, у зв`язку з чим споживачі не мали можливості подати зауваження і пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, структури цінових показників.

Позивач уважає, що її права порушені як споживача природного газу, посилається на ту обставину, що вона є учасником відносин, в яких застосовуються зміни, що оскаржуються.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2019 року, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 25 червня 2020 року зазначені судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Наголошено на необхідності дослідження правової природи спірної постанови та з`ясування обставин стосовно її відповідності ознакам регуляторного акта, здійснення аналізу повноважень Секретаріату Енергетичного Співтовариства. Окрім того, Верховним Судом звернуто увагу судів на необхідності з`ясування кола суб`єктів, яких безпосередньо стосується оскаржуваний нормативно-правовий акт, виходячи з мети прийняття спірної постанови, зокрема, в частині покладення спеціальних обов`язків.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на те, що рішення місцевого суду є формальним, упередженим та необґрунтованим, просять його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційних скарг зазначають, що судом не надано правової оцінки доводам, викладеним у позовній заяві.

У відзиві на апеляційні скарги відповідач наголошує, що місцевим судом повно та об`єктивно оцінено наявні в справі докази, рішення є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів уважає, що апеляційні скарги потрібно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що 01 жовтня 2015 року КМУ прийняв постанову №758 Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період) .

Пунктом 2 цієї постанови КМУ встановлено, що з метою забезпечення соціального захисту громадян на період з 01 жовтня 2015 року по 31 березня 2016 року (включно) установлено пільгову граничну роздрібну ціну на природний газ, який використовується населенням для індивідуального опалення або комплексно (індивідуальне опалення, приготування їжі та/або підігрів води), в розмірі 3,60 грн за 1 куб. метр у разі використання до 1200 куб. метрів природного газу (включно) протягом зазначеного періоду.

Зазначено, що постанова набирає чинності з 01 жовтня 2015 року та діє до 01 квітня 2017 року.

Положення, затверджене постановою № 758, визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, що покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів на ринку природного газу (далі - спеціальні обов`язки), зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, а також для підтримання належного рівня безпеки постачання природного газу споживачам, не створюючи загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції, та з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.

27 квітня 2016 року КМУ прийняв постанову № 315 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року № 758 , згідно з якою затверджено зміни, що вносяться до постанови КМУ від 01 жовтня 2015 року № 758.

Згідно з пояснювальною запискою до оскаржуваної постанови проєкт постанови розроблений з метою ліквідації перехресного субсидіювання та доведення роздрібних цін на газ для населення до рівня паритету з імпортом. Метою проєкту є впорядкування цін на природний газ для споживачів, які підпадають під дію Положення, та встановлення ціни газу як товару на рівні 100% паритету до ціни імпортованого природного газу, що є складовою домовленостей з МВФ.

Суть запропонованих змін, згідно з пояснювальною запискою НАК Нафтогаз України - придбання природного газу в ПАТ Укргазвидобування за ціною, визначеною на рівні 4849,00 грн за 1000 куб.м (без урахування ПДВ);

- ціна газу як товару встановлюється на рівні 4942,00 грн за 1000 куб. м, що відповідає рівню імпортного паритету;

- граничні роздрібні ціни на природний газ для побутових споживачів встановлюються на єдиному рівні у розмірі 6879,00 грн за 1000 куб. м та релігійних організацій 3913,00 грн за 1000 куб. м;

- НАК "Нафтогаз України" постачатиме газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії та/або з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню за регульованою ціною (без врахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів), у розмірі 4942,00 грн за 1000 куб.м, для релігійних організацій - у розмірі 2471,00 грн за 1000 куб.м.

Зазначено, що надходження до державного бюджету спрямовуватимуться, зокрема, на виплату житлових субсидій, які залишаються головним механізмом забезпечення соціального захисту населення під час оплати ЖКП та гарантують малозабезпеченим громадянам стабільність витрат на їх оплату незалежно від зміни тарифів.

Постанова №315 втратила чинність на підставі постанови КМУ №867 від 19 жовтня 2018 року.

Уважаючи постанову КМУ від 27 квітня 2016 року №315 протиправною, а також такою, що порушує її права, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача прийнято у відповідності до законодавства України та не порушує прав позивача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до статті 3 Закону України Про Кабінет Міністрів України від 27 лютого 2014 року №794-VII (далі - Закон України №794-VII) діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.

Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону КМУ в своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до приписів статті 20 Закону України №794-VII Кабінет Міністрів України, серед іншого, забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України №794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Положеннями статті 1 Закону України від 11 вересня 2003 року №1160-IV Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності (далі - Закон України №1160-IV) визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

08 травня 2015 року набув чинності Закон України від 09 квітня 2015 року №329-VIII "Про ринок природного газу" (далі - Закон України №329-VIIІ), який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Відповідно до частини третьої статті 2 цього Закону, рішення (заходи) суб`єктів владних повноважень, прийняті на виконання норм цього Закону, мають відповідати принципам пропорційності, прозорості та недискримінації.

Частиною 1 статті 11 Закону України №329-VIIІ встановлено, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 22 вересня 2016 року №1540-VIII (далі - Закон України №1540-VIII) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор, НКРЕКП), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Роботу Регулятора забезпечують його центральний апарат і територіальні органи.

Згідно із статтею 3 Закону України №1540-VIII Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Основними завданнями Регулятора є: 1) забезпечення ефективного функціонування та розвитку ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 2) сприяння ефективному відкриттю ринків у сферах енергетики та комунальних послуг для всіх споживачів і постачальників та забезпечення недискримінаційного доступу користувачів до мереж/трубопроводів; 3) сприяння інтеграції ринків електричної енергії, природного газу України з відповідними ринками інших держав, зокрема в рамках Енергетичного Співтовариства, співпраці з Радою регуляторів Енергетичного Співтовариства, Секретаріатом Енергетичного Співтовариства та національними регуляторами енергетики інших держав; 4) забезпечення захисту прав споживачів товарів, послуг у сферах енергетики та комунальних послуг щодо отримання цих товарів і послуг належної якості в достатній кількості за обґрунтованими цінами; 5) сприяння транскордонній торгівлі електричною енергією та природним газом, забезпечення інвестиційної привабливості для розвитку інфраструктури; 6) реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг; 7) сприяння впровадженню заходів з енергоефективності, збільшенню частки виробництва енергії з відновлюваних джерел енергії та захисту навколишнього природного середовища; 8) створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток ринків у сферах енергетики та комунальних послуг; 9) сприяння розвитку конкуренції на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг; 10) інші завдання, передбачені законом.

Згідно із пунктом 13 частини першої статті 17 Закону України № 1540-VIII для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг НКРЕКП встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом.

Отже, положеннями частини 1 статті 11 Закону України Про ринок природного газу визначено повноваження саме Кабінету Міністрів України у виключних випадках та на визначений строк покладати спеціальні обов`язки на суб`єктів ринку природного газу у процесі функціонування ринку природного газу. У той час як Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, здійснює свої повноваження щодо державного регулювання діяльності суб`єктів господарювання стосовно інтересів споживачів, реалізує цінову та тарифну політику в процесі такої діяльності тощо, та не має повноважень щодо забезпечення проведення цінової політики на ринку природного газу в частині встановлення цін на природний газ.

З урахуванням наведеного, колегія суддів підтримує висновок місцевого суду, що доводи позивача про те, що встановлення цін на природний газ відноситься до повноважень НКРЕКП та відсутність відповідних повноважень у КМУ, є безпідставними.

Щодо доводів позивача про те, що спірна постанова є регуляторним актом, судова колегія зауважує на таке.

Статтею 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначено, що регуляторний акт - це:

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Згідно з пунктом 1 Положення, затвердженого Постановою №758, це Положення визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, що покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів на ринку природного газу (далі - спеціальні обов`язки), зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, а також для підтримання належного рівня безпеки постачання природного газу споживачам, не створюючи загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції, та з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.

У пункті 3 Положення визначений перелік спеціальних обов`язків, які покладаються на певне коло суб`єктів ринку природного газу.

Отже, саме постановою КМУ від 01 жовтня 2015 року №758 покладені спеціальні обов`язки на суб`єктів ринку природного газу.

Предметом спору в цій справі є постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2016 року №315 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758 , згідно з якою внесені зміни до постанови № 758. Відтак, встановлення виключних умов та визначення спеціальних обов`язків для суб`єктів ринку природного газу не є предметом спору в цій справі.

Окрім того, судом вірно враховано лист Державної регуляторної служби України від 21 липня 2016 року, згідно з яким повідомлено Міністерство юстиції України про те, що проведеним аналізом редакції постанови КМУ №315 встановлено, що постанова не є регуляторним актом та не потребувала реалізації процедур, передбачених Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

У пояснювальній записці Міністерства економічного розвитку і торгівлі України до проєкту постанови №315 в розділі 10 зазначено, що проект постанови не є регуляторним актом.

Щодо доводів позивача про порушення її прав як споживача природного газу, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Утім, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв`язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Згідно із частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.

Своєю чергою неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Тобто, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник уважає, начебто, певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.

Як убачається з матеріалів справи, спір між позивачем та відповідачем зводиться до її незгоди з прийнятими цією постановою змінами до постанови КМУ № 758, які на думку позивача, є безпідставними та протиправними.

Аналізуючи наведені положення та доводи позивача, колегія суддів приходить до висновку, що спірна постанова відповідача не породжує для позивача юридичних наслідків, а тому немає обґрунтованих підстав уважати, що відповідач безпосередньо порушив права позивача.

Сама по собі незгода позивача з прийнятими змінами до постанови КМУ № 758 не може бути підставою для висновку, що постанова № 315 є протиправною стосовно позивача, також не може свідчити про існування між позивачем та відповідачем правових відносин, які потребують судового захисту.

Наведені висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 826/13187/17, від 06 лютого 2020 року в справі № 804/3819/17.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, наведеного не спростовують.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 243, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2021 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька

(Повний текст постанови складений 08 грудня 2021 року.)