Постанова

від 09.12.2021 по справі 826/1306/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 826/1306/15

адміністративне провадження № К/9901/37856/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стара ферма" на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року (головуючий суддя Оксененко О.М., судді: Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стара ферма" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату недоїмки, рішення про застосування штрафних санкцій,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Стара ферма (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001081702 від 16 жовтня 2014 року та №0001771702 від 26 грудня 2014 року, рішення про застосування штрафних санкцій №000110702 від 16 жовтня 2014 року, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-109/26-50-17-02 від 16 жовтня 2014 року, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1820-23 від 14 січня 2015 року.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Товариство зазначало про необґрунтованість та непідтвердження посиланнями на представлені первинні документи висновків акту перевірки, а також їх помилковість щодо того, що в період з 01 січня 2013 року по 30 червня 2014 року у трудових відносинах з позивачем перебувало 56 осіб, оскільки відповідно до наказів щодо штатного розпису штат працівників складав від 7 до 15 одиниць у зв`язку із тим, що робота суб`єкта господарювання має сезонний характер, що, в свою чергу, зумовлює зміну кількості осіб, задіяних для виконання робіт; крім того, грошові кошти в сумі 596 000,00 грн. були виплачені ОСОБА_1 (директору Товариства) в погашення існуючої перед ним заборгованості, адже останнім на підставі договорів купівлі-продажу за рахунок власних коштів здійснювались розрахунки з продавцями за земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які фактично використовуються Товариством.

Справа розглядалась судами неодноразово й востаннє постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001771702 від 26 грудня 2014 року, рішення про застосування штрафних санкцій №000110702 від 16 жовтня 2014 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-109/26-50-17-02 від 16 жовтня 2014 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1820-23 від 14 січня 2015 року Інспекції в частині порушень, викладених в підпунктах 3.2.1.3, 3.2.1.4 підпункту 3.2.1 розділу 3.2 акту перевірки №64/26-50-17-02-19/37413316 від 26 вересня 2014 року; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції вказав на те, що оскільки сума нарахованого за податковим повідомленням-рішенням від №0001081702 від 16 жовтня 2014 року грошового зобов`язання за результатами адміністративного оскарження зменшена, у зв`язку із чим 26 грудня 2014 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0001771202, то податкове повідомлення-рішення №0001081702 від 16 жовтня 2014 вважається відкликаним і не порушує прав платника, а відтак не є предметом спору через відсутність правовідносин за ним; також, оскільки відповідачем не надано доказів відібрання пояснень у працівників Товариства стосовно оформлення трудових відносин та оплати праці, про що зазначено та на чому ґрунтуються висновки, викладені в акті перевірки №64/26-50-17-02-19/ НОМЕР_1 від 26 вересня 2014 року, як і не повідомлено про причини неможливості їх надання, то у суду відсутні підстави для висновку про те, що дані, зазначені позивачем у відомостях по заробітній платі та актах виконаних робіт, не відповідають виплатам, які дійсно здійснені Товариством найманим працівникам; крім того, з приводу посилань в акті перевірки на виявлення розбіжностей щодо сум винагороди по двом працівникам, які виконували роботи за договорами про надання послуг/виконання робіт, на суму 6 000,00 грн., у зв`язку з чим встановлено порушення підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 пункту 164.1, підпункту 162.2.2 пункту 162.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пункту 171.2 статті 171, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та не утримано податок на доходи фізичних осіб на суму 876,60 грн., суд відмітив їх необґрунтованість з огляду на те, що ні в акті перевірки, ні в наданих суду письмових запереченнях відповідачем не зазначено, на підставі яких саме документів встановлено вчинення такого порушення; разом з тим, суд дійшов переконання про недопущення позивачем порушення підпункту 169.2.2 пункту 169.2 статті 169, пункту 171.1 статті 171, абзацу "а" пункту 176.2 статті 176 ПК України щодо застосування податкової соціальної пільги до нарахованого платникам податку місячного доходу у виді заробітної плати за відсутності заяв таких осіб про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги, у зв`язку із чим Товариству донараховано податок на доходи фізичних осіб в розмірі 946,23 грн., адже позивачем надано суду копії відповідних заяв, в той час як Інспекцією не доведено обставин витребовування останніх під час проведення перевірки та їх ненадання платником; водночас, суд, встановивши обставину надмірного витрачання Товариством коштів в сумі 596 000, 00 грн., які були виплачені ОСОБА_1 згідно видаткових касових ордерів, дійшов висновку про обґрунтованість викладених в акті №64/26-50-17-02-19/ НОМЕР_1 від 26 вересня 2014 року висновків щодо порушення Товариством підпунктів 14.1.54, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пункту 171.1 статті 171, абзацу а пункту 176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого ним не утримано податок на доходи фізичних осіб з виплачених працівнику підприємства коштів як інших заохочувальних та компенсаційних виплат, пов`язаних з оплатою праці, у розмірі 74 090,56 грн., та підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пункту 171.2 статті 171, пункту 176.2 статті 176 ПК України, що призвело на несплати податку на доходи фізичних осіб з доходів працівників підприємства у виді додаткового блага, яке утворилось внаслідок отримання ними грошових коштів під звіт, з огляду на непідтвердження їх використання первинними документами, на суму 101 076,40 грн.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за апеляційною скаргою Товариства в частині відмови в задоволенні позовних вимог, погодився з мотивами суду першої інстанції.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Товариство звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на ті ж доводи й мотиви, що вже наводились ним в позовній заяві, а також неприйняття судами до уваги висновків ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2015 року, зроблених у зв`язку із направленням даної справи на новий розгляд, просило їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, зміст касаційної скарги свідчить, що позивачем рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а відтак відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) саме в цій частині вони й підлягають касаційному перегляду.

Відповідач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами встановлено, що в період з 16 вересня 2014 року по 25 вересня 2014 року посадовими особами Інспекції проведена фактична перевірка з питань дотримання Товариством норм чинного трудового та податкового законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2013 року по 30 червня 2014 року, за результатами якої складено акт №64/26-50-17-02-19/37413316 від 26 вересня 2014 року, яким, в свою чергу, встановлено порушення позивачем, зокрема, підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 пункту 164.1, підпунктів 164.2.2, 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 169.2.2 пункту 169.2 статті 169, пункту 171.1 статті 171, абзацу а пункту 176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 175 425,51 грн., та порушення пунктів 1, 2 частини 2 статті 6, пункту 5 статті 8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464), внаслідок чого не сплачено внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 59 302,36 грн.

На підставі висновків акту перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0001081702 від 16 жовтня 2014 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 254 194,28 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 76 934,49 грн., рішення №0001101702 від 16 жовтня 2014 року про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17 671,88 грн., та вимогу №Ю-109/26-50-17-02 від 16 жовтня 2014 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 59 302,36 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаних податкового повідомлення-рішення та вимоги рішенням Головного управління ДФС у м.Києві №1749/10/26-15-10-08 від 05 грудня 2014 року про результати розгляду первинної скарги податкове повідомлення-рішення №0001081702 від 16 жовтня 2014 року скасовано щодо основного платежу в частині 270,00 грн. та збільшено суму штрафних (фінансових) санкцій на 56 253,34 грн., а вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-109/26-50-17-02 від 16 жовтня 2014 року залишено без змін.

26 грудня 2014 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0001771702, яким визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 310 177,62 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 133 187,83 грн.

Рішеннями Державної фіскальної служби України №9850/6/99-99-10-01-03-15 від 26 грудня 2014 року та №10/6/99-99-10-01-07-15 від 05 січня 2015 року скарги Товариства на податкове повідомлення-рішення №0001081702 від 16 жовтня 2014 року, рішення про застосування штрафних санкцій №000110702 від 16 жовтня 2014 року та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №109/26-50-17-02 від 16 жовтня 2014 року залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення, рішення та вимога - без змін.

14 січня 2015 року Інспекцією винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) щодо сплати Товариством недоїмки з єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 14 803,36 грн., у тому числі борг - 9 560,29 грн., штраф - 5 243,07 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями №0001081702 від 16 жовтня 2014 року та №0001771702 від 26 грудня 2014 року, рішенням про застосування штрафних санкцій №000110702 від 16 жовтня 2014 року, вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ю-109/26-50-17-02 від 16 року 2014 року та вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ю-1820-23 від 14.01.2015, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

За змістом підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктами 162.1.1 - 162.1.3 пункту 162.1 статті 162 ПК України передбачено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Згідно із підпунктами 163.1.1 - 163.1.3 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

При цьому, загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (підпункт 164.1.2 пункту 164.1 статті 164 ПК України).

Як визначено пунктами 171.1 та 171.2 статті 171 ПК України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов`язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

За змістом пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається; в) подавати на вимогу платника податку відомості про суму виплаченого на його користь доходу, суму застосованих соціальних податкових пільг та суму утриманого податку; г) подавати контролюючому органу інші відомості про оподаткування доходів окремого платника податку в обсягах та згідно з процедурою, визначеною цим розділом та розділом II цього Кодексу; ґ) нести відповідальність у випадках, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють: на підприємствах, в установах та організаціях, в інших юридичних осіб, зазначених в абзацах другому та восьмому пункту 1 цієї частини.

Відповідно до пункту 1частини 1 статті 7 зазначеного Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Частиною 5 статті 8 Закону №2464 передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини 1 статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності.

За змістом частини 7 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 2, 6 - 8 частини 1 статті 4 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині дев`ятій цієї статті), встановлюється у розмірі 3,6 відсотка визначеної пунктом 1 частини 1 статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску (пункт 3 частини 11 статті 25 Закону №2464).

Як вже вказувалось в цій постанові, проведеною посадовими особами Інспекції перевіркою позивача встановлено порушення ним вимог підпунктів 14.1.54, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 пункту 164.1, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пунктів 171.1, 171.2 статті 171, абзацу а пункту 176.2 статті 176 ПК України, в результаті чого не утримано податок на доходи фізичних осіб з виплачених працівнику підприємства коштів як інших заохочувальних та компенсаційних виплат, пов`язаних з оплатою праці, у розмірі 74 090,56 грн., та з доходів працівників підприємства у виді додаткового блага, яке утворилось внаслідок отримання ними грошових коштів під звіт, з огляду на непідтвердження їх використання первинними документами, на суму 101 076,40 грн.

При цьому, суди попередніх інстанцій, погоджуючись із такими висновками податкового органу, виходили лише із обставини надмірного витрачання Товариством коштів в сумі 596 000, 00 грн., які протягом грудня 2013 року - червня 2014 року виплачувались ОСОБА_1 (директору позивача) згідно видаткових касових ордерів без зазначення підстав для видачі, коду цільового призначення, кореспондуючого рахунку, коду аналітичного рахунку.

Водночас суди визнали недоведеними твердження Товариства про те, що зазначені кошти видавались ОСОБА_1 в погашення заборгованості, яка утворилась внаслідок придбання (купівлі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які фактично використовуються Товариством та за які фактично розраховувався ОСОБА_1 за рахунок власних грошових коштів.

Разом з тим, судами не надано чіткої оцінки встановленим Інспекцією в підпунктах 3.2.1.1 та 3.2.1.2 акту перевірки порушенням як таким, у тому числі й в контексті зазначення про донарахування по 1 особовому рахунку в 12 випадках податку на доходи фізичних осіб з виплачених коштів працівнику підприємства як інших заохочувальних та компенсаційних виплат, пов`язаних з оплатою праці, в сумі 72 526,28 грн. та по 1 особовому рахунку у 2 випадках - в сумі 101 076,40 грн. у зв`язку із отриманням працівниками підприємства грошових коштів під звіт та непідтвердження їх використання первинними документами.

Як наслідок, судами не досліджено (з посиланням на конкретні первинні документи) здійснювані Товариством своїм працівникам виплати, з яких не було обчислено та сплачено податок на доходи фізичних осіб, та їх природу, суми і дати таких виплат, а також не здійснено аналізу цих обставин в співставленні із встановленими в акті перевірки (з врахуванням розрахунків донарахованих зобов`язань) періодами порушень.

Крім того, частково задовольняючи позов та визнаючи протиправними й скасовуючи податкове повідомлення-рішення №0001771702 від 26 грудня 2014 року, рішення про застосування штрафних санкцій №000110702 від 16 жовтня 2014 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-109/26-50-17-02 від 16 жовтня 2014 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1820-23 від 14 січня 2015 року Інспекції в частині порушень, викладених в підпунктах 3.2.1.3, 3.2.1.4 підпункту 3.2.1 розділу 3.2 акту перевірки №64/26-50-17-02-19/37413316 від 26 вересня 2014 року, суд першої інстанції не встановив та не зазначив в резолютивній частині свого рішення конкретних сум безпідставно нарахованих Товариству грошових зобов`язань, незважаючи на наявні в матеріалах справи розрахунки, які складались податковим органом при прийняття спірних рішень та вимог.

Як передбачалось статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналогічні за змістом положення закріплені і в КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Підсумовуючи викладене та враховуючи приписи статей 349, 353 КАС України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому необхідно врахувати викладене й прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стара ферма" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва В.П. Юрченко