Рішення

від 02.12.2021 по справі 522/11931/15-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

02.12.21

Справа № 522/11931/15-ц

Провадження № 2/522/3267/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого - судді Чернявської Л.М.,

при секретарі судового засідання Тофан Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі справу за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Творче об`єднання Дюк про витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про стягнення грошових витрат у сумі, на яку збільшилась вартість нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

11 червня 2015 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Обґрунтовуючи зазначені вимоги, прокурор посилався на те, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та ТОВ АРТ укладено договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна. На підставі вказаного договору на користь TOB АРТ здійснено відчуження об`єктів комунальної власності, в тому числі, нежитлових приміщень першого поверху № 501, загальною площею 118,5 кв.м, та підвалу № 502, загальною площею 100,5 кв.м, розташованих по АДРЕСА_1 .

Зазначений договір купівлі-продажу укладено на підставі рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 року Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради , пунктом 13 якого доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу TOB АРТ об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

В послідуючому ТОВ АРТ на підставі договорів купівлі-продажу здійснено відчуження нежитлових приміщень першого поверху № 501 та підвалу № 502, розташованих по АДРЕСА_1 , на користь ТОВ Творче об`єднання Дюк , яке в свою чергу здійснило продаж зазначеного нерухомого майна на користь громадянина ОСОБА_1 , який залишається його власником і на теперішній час.

Також у позові зазначено, що постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року у справі № 916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, ТОВ АРТ , ТОВ Утьосов , ПП Елас-Комбі , ТОВ фірма Харрісон-Транс-Сервіс , ТОВ ІВ-Інвест Лтд , TOB ІВ- Іммобільє , ТОВ Джі Ем Джі Контент , ТОВ ОПЕРА , ТОВ Аверс Строй , за участю третьої особи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради , визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та TOB АРТ шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Посилаючись на ст. 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а також на ст. 388 ЦК України, якою визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У позовній заяві зазначено, що звернення до суду з даною позовною заявою стало можливим лише після винесення остаточного судового рішення у справі № 916/2545/13 постанови Вищого господарського суду України від 16.10.2014, таким чином, строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, прокуратурою Одеської області не пропущено.

Ураховуючи викладене, прокурор просив суд витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху № 501, загальною площею 118,5 кв.м, та підвалу № 502, загальною площею 100,5 кв.м, розташованих по АДРЕСА_1 , визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення.

12 червня 2015 року ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Шликова С.П. відкрито провадження по цивільній справі.

Ухвалою суду від 12.06.2015 року задоволено заяву заступника прокурора Одеської області та з метою забезпечення позову накладено арешт на нежитлові приміщення першого поверху № 501, загальною площею 118,5 кв.м, та підвалу № 502, загальною площею 100,5 кв.м, розташовані по АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 - до набрання законної сили рішення суду.

20 жовтня 2015 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого справа передана для розгляду судді Кравчук Т.С.

22 жовтня 2015 року ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Кравчук Т.С. справу прийнято до провадження та призначено судове засідання.

27 січня 2016 року прокурором відділу організації представництва прокуратури Одеської області Тунік В.М. до Приморського районного суду м. Одеси надано пояснення до позовної заяви (в порядку ст.ст. 27,45,46 ЦПК України). В подальше обґрунтування позову в поясненнях викладені додатково правові норми ЦК України та зазначено, що відповідно до п.25, 26 постанови пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", згідно положень ч.1 ст.388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі. У зв`язку з тим, що власником зазначеного майна, відчуженого за договором купівлі-продажу, була територіальна громада м. Одеси, управління ним від імені територіальної громади здійснювала Одеська міська рада та її виконавчі органи. Разом з тим, рішення Одеської міської ради (пункт 13 рішення Одеської міської ради №5649-V від 14.04.2010), яким відповідно до п.30 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" була оформлена воля територіальної громади міста на вибуття вказаного майна з її власності, визнано постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 недійсним. Отже, воля власника (територіальної громади міста) щодо відчуження зазначеного майна у встановленому законом порядку не виражена (не сформульована жодним чинним та законним актом). Воля територіальної громади завжди направлена на укріплення економічних основ місцевого самоврядування шляхом одержання максимально можливої економічної вигоди. Проте, Одеська міська рада у розріз з волею, інтересами територіальної громади м. Одеси здійснено відчуження на користь ТОВ "АРТ" 23 об`єктів комунальної власності, загальною вартістю 37 113 055,20 грн. за ціною 1 469 405,60 грн.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25.12.2013 у справі №1522/18452/12 припинено провадження у кримінальній справі. Згідно вказаної постанови, судом встановлено, що заступник директора Юридичного департаменту Одеської міської ради, будучи посадовою особою органу місцевого самоврядування та членом постійної комісії з комунальної власності Одеської міської ради, 08.05.2010 на засіданні вказаної комісії, діючи всупереч інтересам Одеської територіальної громади, позитивно проголосував за винесення на засідання наступної сесії Одеської міської ради поправки до раніше прийнятого на цій же комісії та погодженого з Юридичним департаментом Одеської міської ради проекту рішення сесії № 4.1. "Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради". Відповідно до вказаної поправки проект рішення було доповнено новим пунктом про те, що Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради доручається прийняти в дар від ТОВ "АРТ" будівлю, розташовану по вул. Верстатобудівній, 12, в м. Одесі та продати ТОВ "АРТ" 23 нежилих приміщення комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Стосовно строків позовної давності. У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, такий орган набуває статусу позивача. Позивачем у справі виступає територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради. Перебіг строку позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, для звернення до суду з позовними вимогами про витребування у ОСОБА_1 спірного майна, має обчислюватися для Одеської міської ради з моменту встановлення обставин порушення прав територіальної громади м. Одеси, що стало можливим через факти, встановлені постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13, тобто з 16.10.2014.

16 травня 2016 року прокурором відділу організації представництва прокуратури Одеської області Тунік В.М. до Приморського районного суду м. Одеси надані пояснення до позовної заяви (в порядку ст.ст. 27,45,46 ЦПК України). В яких в додаток до раніше наданих пояснень зазначено, що територіальна громада міста, як власник спірного об`єкту нерухомості, делегує міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені в її інтересах, виключно у спосіб та в межах повноважень передбачених законодавством. Тобто, воля територіальної громади, як власника, може виражатись лише у таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. А тому, здійснення міською радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади, як власника, на вибуття такого майна з його (власника) володіння. Рішення Одеської міської ради (пункт 13 рішення Одеської міської ради №5649-V від 14.04.2010), на підставі якого стало можливим відчуження спірного майна, не було таким актом волевиявлення, який би відповідав вимогам чинного законодавства. Відчуження спірних об`єктів комунальної власності фактично здійснено поза волею власника, яким є територіальна громада м. Одеси, є всі законні підстави для витребування спірного майна від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 . Аналогічна позиція підтримана судовою практикою за аналогічними позовними заявами прокуратури області. Так, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості. В свою чергу, відчуження спірного нерухомого майна по АДРЕСА_1 , має великий суспільний резонанс, адже, його відчужено в складі 23 об`єктів комунальної власності, загальною площею понад 4,3 тис. кв.м, загальною вартістю понад 37 млн.грн. При подачі даної позовної заяви принцип обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності, дотримано.

19 квітня 2017 року від представника відповідача ОСОБА_1 , надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи ТОВ Творче об`єднання Дюк , яку було протокольно задоволено в судовому засіданні, що підтверджується журналом судового засідання від 19 квітня 2017 року (Т.1, а.с. 130).

30 травня 2017 року представником ОСОБА_1 подано до суду заперечення на позовну заяву про витребування майна з чужого незаконного володіння (у порядку ст. 128 ЦПК України) (Т.1, а.с. 165-167), в яких позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не визнаються з наступних підстав. Відповідач ОСОБА_1 являється добросовісним набувачем права власності на нежитлові приміщення першого поверху № 501, загальною площею 118,5 кв.м, та підвалу № 502, загальною площею 100,5 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договорів купівлі-продажу від 25.03.2011 року, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ Творче об`єднання Дюк , яке на час укладення договорів було власником вказаних приміщень. Відповідач набув право власності за відплатним договором. Прийняття рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 року та укладення договорів купівлі-продажу свідчать саме про наявність волі на відчуження об`єктів комунальної власності.

Також відповідач посилається на те, що втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави, є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року. Стала практика Європейського Суду з прав людини свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим. Особа, на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносин прав власності, які виникли внаслідок дій органу влади (§ 38-30 Рішення ЄСПЛ у справі Стретч проти Сполученого Королівства від 24.06.2003 року (Stretch v. United Kingdom). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення ЄСПЛ у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, § 40, від 13.12.2007 року). Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо зацікавлена особа несе індивідуальний і надмірний тягар (Рішення ЄСПЛ у справі Спорронг і Леннрот проти Швеції від 23.09.1982 року § 69-74 (Sporrong and Lоnnroth v. Sweden).

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. ОСОБА_1 придбав нежитлові приміщення та вже як власник майна провів всебічний сучасний капітальний ремонт. Проведені ремонтні роботи щодо поліпшення стану об`єктів призвели до значного збільшення вартості нерухомості. Поліпшення, які виконані ОСОБА_1 , відокремити без завдання шкоди об`єктам не являється можливим. За вказаною адресою було виконано будівельні роботи на суму 1100000 грн. Одеська міська рада не продемонструвала готовність забезпечити іншим приміщенням або виплатити компенсацію, чим може бути створений дисбаланс між потребами, що випливають із загальних інтересів суспільства і необхідністю захисту основних прав людини. Кожен перехід права власності був зареєстрований державою, а відповідно державою визнавався. Відповідач ОСОБА_1 набув права власності на нежитлові приміщення на законних умовах і в передбаченому законом порядку. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також 30 травня 2017 року представником ОСОБА_1 подано до суду заяву про допит свідків (Т.1, а.с. 173), заяву про призначення судової будівельно-технічної експертизи по справі (Т.1, а.с. 174).

31 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом про стягнення грошових витрат у сумі, на яку збільшилась вартість нерухомого майна (у порядку ст. 123 ЦПК України) (Т.1, а.с. 132-134). Позивач за зустрічним позовом мотивує свої вимоги тим, що 25.03.2011 року на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав у ТОВ "Творче об`єднання Дюк" нежитлові приміщення першого поверху № 501, загальною площею 118,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , за 800 000,00 грн. та підвалу № 502, загальною площею 100,5 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , за 380 024,00 грн.

Дані об`єкти нерухомого майна на час придбання перебували у незадовільному технічному стані, потребували капітального ремонту та значних грошових вкладень. ОСОБА_1 як власник майна провів всебічний сучасний капітальний ремонт та за станом на теперішній час вказані приміщення мають значні невід`ємні покращення, збільшилися у своїй вартості з часу їх купівлі. Поліпшення, які виконані ОСОБА_1 , являють собою роботи по ремонту, відокремити які без завдання шкоди не являється можливим. У нежитлових приміщеннях в період з 2011 по 2013 роки було виконано ремонтно-будівельні роботи на загальну суму 1100000 грн. Станом на травень 2017 року, з врахуванням індексу інфляції за період з 2013 по травень 2017 року: 191,5%, вартість приміщень внаслідок проведення ремонтно-будівельних робіт збільшилася на 2106500 грн. Згідно ч. 4 ст. 390 ЦК України, якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Враховуючи, що Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради звернувся з позовом про витребування у ОСОБА_1 вказаних нежитлових приміщень, ОСОБА_1 вважає, що має право на відшкодування понесених витрат на ремонт та покращення об`єктів нерухомого майна у сумі, на яку збільшилася їх вартість, та просить суд стягнути з Одеської міської ради на його користь грошову суму у розмірі 2106500 грн. Також, ОСОБА_1 зазначив, що він є інвалідом ІІ групи, тому звільняється від сплати судового збору.

23 жовтня 2017 року прокурором відділу організації представництва в суді Тунік В.М. подано до суду відзив на зустрічний позов (Т.1, а.с. 162-164). В якому зазначається, що згідно ст.388 ЦК України добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна. Позивачем по зустрічному позову заявлено вимоги про стягнення з Одеської міської ради повної суми коштів, нібито витрачених ним на проведення робіт з капітального ремонту спірних приміщень. Однак позивачем не надано до суду документів, що підтверджують суму, на яку збільшилася вартість нежитлових приміщень. Право виконання робіт з капітального ремонту спірних приміщень мало виникнути у ОСОБА_1 лише після реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт. Також, спірні приміщення після проведення капітального ремонту мали бути прийняті в експлуатацію. Але про це позивачем не надано жодного документу. Тому, вважають, що ОСОБА_1 не доведено фактичне виконання будівельних робіт. Позивачем не надано до суду доказів того, що здійснені ним поліпшення майна не можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди.

Також посилаються на те, що твердження ОСОБА_1 , що він придбав спірні приміщення у незадовільному стані, тому був змушений проводити відповідні капітальні ремонті роботи не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки у договорах купівлі-продажу зазначено, що відчужуване майно не має недоліків, які знижують цінність або можливість використання його за цільовим призначенням, усі інженерні комунікації перебувають у робочому стані і функціонують за призначенням. Вважають, зустрічний позов відповідача про стягнення грошових витрат у сумі, на яку збільшилась вартість нерухомого майна, заявлені до Одеської міської ради, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

31 жовтня 2017 року, згідно журналу судового засідання, в судовому засіданні протокольно вирішено питання щодо вищевказаних клопотань та зустрічного позову, зокрема суд на місці ухвалив прийняти зустрічну позовну заяву, клопотання про допит свідків задовольнити, а в задоволенні клопотання про витребування доказів відмовлено (Т.1, а.с. 175-176).

В подальшому, представником Одеської міської ради за довіреністю Петренко С.В. подано до суду заперечення на зустрічний позов (Т.1, а.с. 178-180). В яких зазначено, що відповідач, заявляючи зустрічні позовні вимоги, просто включив до ціни позову вартість ремонтно-будівельних робіт, які за його твердженням були проведені у спірному приміщенні. З таким підходом до розрахунку не можна погодитися. У ч.4 ст.390 ЦК України зазначено не про стягнення усієї суми витрат, які поніс добросовісний набувач на поліпшення майна. У наведеній нормі ЦК України зазначено, що відшкодуванню підлягають витрати у сумі, на яку збільшилась вартість майна. Відповідач, включивши до ціни позову понесені ним витрати, діяв неправомірно. Стягненню підлягає різниця між вартістю майна після проведення поліпшень та первісною вартістю цього майна, а не просто сума понесених витрат, як це зроблено відповідачем. Відповідачем мала бути визначена ринкова ціна спірного нерухомого майна після здійснення поліпшень та ринкова ціна майна до здійснення таких поліпшень. Різниця цими цінами і має становити ту суму, на яку збільшилася вартість майна. Також викликає сумніви підтвердження належними та допустимими доказами заявлена до стягнення сума. Додані до зустрічного позову договори підряду та кошториси не є належними доказами понесених відповідачем витрат. Неправомірним та необґрунтованим є застосування відповідачем індексу інфляції щодо стягуваної суми, оскільки між відповідачем та Одеською міською радою не існує правовідносин, які за своїм змістом є грошовими зобов`язаннями. У зв`язку з викладеним, просять суд повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову до Одеської міської ради.

Ухвалою суду від 13.11.2017 року призначено судову будівельно-технічну експертизу. Проведення експертизи доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (Т.1, а.с. 182-184).

20 листопада 2017 року від заступника прокурора Одеської області Горностаєвої Т. надійшло до суду клопотання, в якому остання просила відновити провадження у справі та призначити судове засідання, в ході якого надати представникам прокуратури та Одеської міської ради можливість подати питання, на які, на їх думку, потрібна відповідь експерта (Т.1, а.с. 186-187).

01 березня 2018 року на електронну адресу суду від представника ОСОБА_1 надійшли заперечення на клопотання про додаткові питання на експертизу (Т.1, а.с. 188-191).

02 лютого 2018 року від заступника прокурора Одеської області Горностаєвої Т. надійшов до суду лист з запитанням в додаток до клопотання від 20.11.2017 року (Т.1, а.с. 194).

02 березня 2018 року ухвалою суду призначено у справі будівельно-технічну експертизу.

28 квітня 2020 року до суду надійшло клопотання експерта про забезпечення доступу до об`єкта дослідження.

29 квітня 2020 року на підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси № 170/20 від 29.04.2020 року, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого справа передана для розгляду судді Чернявській Л.М.

26 травня 2020 року до суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку № 18-1524 від 15.05.2020 року судової будівельно-технічної та оціночної-будівельної експертизи, призначеної ухвалою від 02.03.2018 судді Приморського районного суду м. Одеси Кравчук Т.С. за матеріалами справи № 522/11931/15-ц.

27 травня 2020 року ухвалою судді Приморського районного суду Чернявської Л.М. справу прийнято до провадження.

Згідно п.9 ч.1 Розділу ХІІІ ЦПК України, який набрав чинності 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Отже, призначаючи дану справу, суд керується положеннями ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

21 травня 2021 року прокурором відділу Одеської обласної прокуратури Тунік В.М. до суду надано пояснення, в яких зазначено, що надані в якості доказів до зустрічного позову документи не є належними, допустимими та достовірними доказами у справі, та суд не має приймати ці документи до уваги під час ухвалення рішення у справі.

21 травня 2021 року представником ОСОБА_1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_1 являється добросовісним набувачем права власності на спірні нежитлові приміщення. Пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V, а також договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ АРТ , шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси від 12 листопада 2010 року, в тому числі спірного нерухомого майна, визнано недійсними.

Викладена правова позиція Верховного Суду з розгляду аналогічних справ, відповідно до якої позов про витребування майна у ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.

Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Витребування на користь держави з володіння ОСОБА_1 нежитлових приміщень становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. В момент придбання нежитлових приміщень ОСОБА_1 не міг, проявивши розумну обачність, знати про те, що це майно вибуло з власності територіальної громади міста Одеси поза її волею, оскільки вказаний об`єкт належав на підставі договору купівлі-продажу ТОВ Творче об`єднання Дюк , а не міській раді. За викладених обставин перекладання на третіх осіб наслідків скасування рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V та задоволення позову в цій справі сausa formalis (з формальних підстав) матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_1 , а отже, буде непропорційним.

15 липня 2021 року прокурором відділу Одеської обласної прокуратури Тунік В.М. подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено наступне. Відчуження спірних об`єктів комунальної власності здійснено поза волею власника, яким є територіальна громада м. Одеси, а отже, є законні підстави для витребування спірного майна від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 . Рішення Одеської міської ради, на підставі якого стало можливим відчуження спірного майна, не було таким актом волевиявлення, який би відповідав вимогам чинного законодавства. Воля територіальної громади, як власника, може виражатись лише у таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. А тому, здійснення міською радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади, як власника, на вибуття такого майна з його (власника) володіння. Позиція щодо факту вибуття спірного майна поза волею власника та наявності підстав для витребування незаконно відчуженого майна від добросовісного набувача підтримана відповідною судовою практикою, в тому числі: постановами Вищого господарського суду України від 26.04.2016 та Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, постановою Верховного Суду України від 02.11.2016 у справі № 522/10652/15-ц, постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2016 у справі № 916/2143/5, постановою Верховного Суду України від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15 за аналогічними позовними заявами прокуратури області.

У спірних правовідносинах також не вбачається порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, яка, передбачає, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Конвенція має сприйматись як "живий інструмент", її положення мають тлумачитись динамічно, тобто, одне й те саме положення в різних історичних умовах цілком може втрачати свою актуальність. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно. У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. У даному позові з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності відповідача критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном. Так, неправомірне відчуження об`єктів комунальної власності, підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування. ОСОБА_1 як набувач спірного майна має можливість захисту своїх інтересів (у разі необхідності) шляхом подачі регресної вимоги до ТОВ "Творче об`єднання Дюк".

15 липня 2021 року представником ОСОБА_1 подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначається, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається також від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у випадку, якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Прокуратура звернулася з даним позовом до суду лише після остаточного судового рішення у справі №916/2545/13. При тому, що ще 29.04.2011 Одеській міській раді було відомо про можливість порушення її права, що підтверджується рішенням Одеської міської ради №735-VI "Про звернення Одеської міської ради до Президента України В.Ф. Януковича". Прокурором не доведено обставин, які б унеможливлювали або істотно ускладнювали своєчасне подання позову. Тому строк позовної давності пропущено прокуратурою більше ніж на один рік.

06 серпня 2021 року Заступником керівника Одеської обласної прокуратури Химченко О. подано до суду заперечення на заяву про застосування строків позовної давності. В якій зазначено, що у даній справі строк позовної давності слід обраховувати з моменту встановлення обставин порушення прав територіальної громади міста Одеси постановою Вищого господарського суду України у справі № 916/2545/13, тобто з 16.10.2014. Підтвердженням того, що до моменту винесення постанови Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13 Одеська міська рада не вважала свої дії протиправними, а інтереси територіальної громади порушеними, є лист Одеського міського голови від 08.08.2014 №02.2-13/822, в якому зазначено, що остаточна позиція Одеської міської ради з питання вжиття заходів, направлених на повернення майна територіальної громади м. Одеси, буде визначена після закінчення касаційного провадження у справі № 916/2545/13. При цьому, обласною прокуратурою з 2011 року вживаються заходи представницького характеру, направлені на повернення 23 незаконно відчужених об`єктів комунальної власності, в тому числі спірних нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , територіальній громаді м. Одеси. Відповідно до ч.2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Оскільки пред`явленням відповідних позовів у грудні 2011 року до адміністративного суду та 02.08.2013 до господарського суду строк позовної давності переривався, то при зверненні прокурора до суду загальної юрисдикції у червні 2015 року з позовом до ОСОБА_1 про витребування спірного майна на підставі ст. 388 ЦК України, строк позовної давності ним не пропущено. Вважають, що позовну заяву в інтересах Одеської міської ради про витребування у ОСОБА_1 нерухомого майна подано прокурором в межах строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.

В судовому засіданні представник прокуратури та представник Одеської міської ради позов підтримали, просили суд його задовольнити, а зустрічний позов залишити без задоволення.

Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні первісний позов не визнав, просив задовольнити зустрічний позов у разі задоволення первісного позову.

Суд, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні осіб, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів на підставі наступного.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1, ч.2 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Рішенням Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V затверджено перелік об`єктів комунальної власності, що підлягали приватизації і відчуженню у 2010 році. Пунктом 13 цього рішення доручено Представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ АРТ об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

12 серпня 2010 року між ТОВ АРТ (дарувальник) та територіальною громадою в особі Одеської міської ради (обдарований) укладено договір дарування, відповідно до умов якого дарувальник передав безоплатно у власність (подарував), а обдарований прийняв у власність дарунок, а саме: адміністративну будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 6 756 кв.м.

У той же день, 12 серпня 2010 року, між територіальною громадою в особі Одеської міської ради (продавець) та ТОВ АРТ (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна комунальної власності, у тому числі, нежитлових приміщень першого поверху № 501, загальною площею 118,5 кв.м, та підвалу № 502, загальною площею 100,5 кв.м, розташованих по АДРЕСА_1 .

За нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу від 05.11.2010 ТОВ АРТ здійснило відчуження зазначених нежитлових приміщень ТОВ Творче об`єднання Дюк , яке, у свою чергу, продало це майно ОСОБА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу від 25.03.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О.В., реєстровий № 1736, ОСОБА_1 придбав у ТОВ "Творче об`єднання Дюк" нежилі приміщення першого поверху № 501, розташовані в будинку АДРЕСА_1 , продаж здійснено за 800 000,00 грн . (Т.1, а.с.128).

На підставі договору купівлі-продажу від 25.03.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О.В., реєстровий № 1740, ОСОБА_1 придбав у ТОВ "Творче об`єднання Дюк" нежилі приміщення підвалу № 502, розташовані в будинку АДРЕСА_1 , продаж здійснено за 380 024,00 грн . (Т.1, а.с.129).

Згідно п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року, добросовісність набувача презюмується.

Відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем права власності на нежитлові приміщення першого поверху № 501 та підвалу № 502, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

В момент придбання нежитлових приміщень ОСОБА_1 не міг, проявивши розумну обачність, знати про те, що це майно вибуло з власності територіальної громади міста Одеси поза її волею, оскільки нежитлові приміщення належали на підставі договорів купівлі-продажу ТОВ Творче об`єднання Дюк , а не Одеській міській раді.

Придбаваючи спірне майно, ОСОБА_1 правомірно очікував, що ТОВ Творче об`єднання Дюк мало право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна у власність матиме змогу мирно ним володіти.

Судом встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року частково задоволено адміністративний позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, визнано протиправним та скасовано пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради .

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2012 року, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення про залишення позову без розгляду з підстав подачі прокурором позову після закінчення строків, встановлених законом.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року в справі № 916/2545/13 позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави до Одеської міської ради, ТОВ АРТ , ТОВ Джі Ем Джі Контент , ТОВ Утьосов , ПП Елас-Комбі , ТОВ Харрісон-Транс-Сервіс , ТОВ ІВ-Інвест Лтд , ТОВ ІВ-Іммобільє , ТОВ Опера , ТОВ Аверс Строй про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році , а також договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ АРТ , шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси від 12 листопада 2010 року, в тому числі спірного нерухомого майна (Т.1, а.с.15-18).

Правовідносини, щодо яких виник спір, стосуються витребування у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси у порядку частини першої статті 388 ЦК України нежитлових приміщень, які вибули з володіння територіальної громади поза її волею.

Згідно зі статтями 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Статтею 330 ЦК України передбачено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який у подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором.

У частині першій статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частинами п`ятою, восьмою статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності; об`єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Одеська міська рада. Одеська міська рада як представницький орган територіальної громади міста Одеси, якій ця громада делегувала повноваження щодо здійснення права власності від її імені та в її інтересах, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, а відтак воля територіальної громади як власника об`єкта права комунальної власності може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам закону та інтересам територіальної громади.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Судом враховано, що постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році , а також договір купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси від 12 листопада 2010 року, в тому числі спірних нежитлових приміщень, що свідчить про вибуття цього майна з володіння законного власника - територіальної громади міста Одеси - з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, вказані обставини під час розгляду цієї справи не підлягають доказуванню.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, суд також виходить з наступного.

Положеннями статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і майном .

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності , як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд вважає, що при розгляді цієї справи має бути враховане також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі Стретч проти Сполученого Королівства та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу належного урядування при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив, що принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

За викладених обставин суд дійшов висновку, що перекладання на третіх осіб наслідків скасування рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V та задоволення позову в цій справі сausa formalis (з формальних підстав) матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_1 , а отже, буде непропорційним.

До аналогічних висновків щодо застосування права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 522/14452/15-ц (провадження № 61-8026св20), від 06 листопада 2019 року у справі № 522/14454/15-ц (провадження № 61-30882св18), від 22 січня 2020 року у справі № 520/7397/15-ц (провадження № 61-6759св18), від 16 жовтня 2019 у справі № 522/23155/16-ц (провадження № 61-48368св18) у справах за позовом прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Суд критично ставиться до викладеного у відповіді на відзив представника прокуратури, що ОСОБА_1 як набувач спірного майна має можливість захисту своїх інтересів (у разі необхідності) шляхом подачі регресної вимоги до ТОВ "Творче об`єднання Дюк", оскільки згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Творче об`єднання Дюк" з 21.03.2012 перебуває в стані припинення в результаті його ліквідації.

Зважаючи на обставини цієї справи, враховуючи всі наведені вище принципи, суд дійшов висновку, що задоволення віндикаційного позову і витребування у відповідача ОСОБА_1 як добросовісного набувача спірних нежитлових приміщень становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У справі не встановлено обставин, за яких таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення спірного майна для захисту інтересів територіальної громади є більш важливими, ніж дотримання права ОСОБА_1 , який законним шляхом за відповідну плату добросовісно набув у власність майно, покладаючись на добросовісність дій продавця. Суд також приймає до уваги, що відповідач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи.

Розглянувши заяву про застосування строків позовної давності, подану представником відповідача ОСОБА_1 , суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК України).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16 (провадження №12-128гс19), початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника.

Таким чином, у даній справі перебіг позовної давності почався з 12 серпня 2010 року, тобто з дати укладення між Одеською міською радою та ТОВ АРТ договору купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна комунальної власності, в тому числі спірних нежитлових приміщень, та мав сплинути 12 серпня 2013 року.

11.06.2015 до Приморського районного суду м. Одеси заступником прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради подано позов до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч.5 ст.56 ЦПК України, у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

За змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, та в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

29.04.2011 Одеській міській раді було відомо про порушення її права, що підтверджується рішенням Одеської міської ради №735-VI "Про звернення Одеської міської ради до Президента України В.Ф. Януковича", в якому зазначено, що: "в результаті укладення сумнівних правочинів, які опосередковують міну однієї адміністративної будівлі по АДРЕСА_2 на 23 комерційно привабливих об`єкта нерухомості, недоотримані доходи від продажу комунального майна на суму понад 37 млн.грн.".

Прокуратура звернулася з даним позовом до суду після остаточного судового рішення від 16.10.2014 року у справі №916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, ТОВ "АРТ", ТОВ "Утьосов", ПП "Елас-Комбі", ТОВ фірми "Харісон-Транс-Сервіс", ТОВ "ІВ-Інвест Лтд", ТОВ "ІВ-Іммобільє", ТОВ "Джі Ем Джі Контент", ТОВ "ОПЕРА", "ТОВ "Аверс Строй", за участю третьої особи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту рішення Одеської міської ради, визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, від 26 листопада 2019 року у справі №914/3224/16).

Суд приходить до висновку, що, оскільки пред`явленням відповідних позовів у грудні 2011 року до адміністративного суду та 02 серпня 2013 року до господарського суду строк позовної давності переривався, тому при звернені прокурора до суду загальної юрисдикції 11.06.2015 року з позовом до ОСОБА_1 про витребування спірного майна на підставі ст. 388 ЦК України, строк позовної давності не пропущений.

У зустрічному позові ОСОБА_1 просить стягнути з Одеської міської ради грошові витрати у сумі, на яку збільшилась вартість нерухомого майна, у разі витребування у нього нежитлових приміщень. Оскільки суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні первісного позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, на підставі повно та об`єктивно досліджених матеріалів справи, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом та позовних вимог позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 2, 89, 259, 265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволені позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Творче об`єднання Дюк про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відмовити у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради про стягнення грошових витрат у сумі, на яку збільшилась вартість нерухомого майна.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10 грудня 2021 року.

Суддя Чернявська Л.М.