Постанова

від 24.01.2024 по справі 522/11931/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 522/11931/15-ц

провадження № 61-9555св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа -Товариство з обмеженою відповідальністю «Творче об`єднання Дюк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 травня 2023 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси - Одеської міської ради, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «АРТ» укладено договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна. На підставі вказаного договору на користь TOB «АРТ» здійснено відчуження об`єктів комунальної власності, у тому числі, нежитлових приміщень першого поверху № 501, загальною площею 118,5 кв. м, та підвалу № 502, загальною площею 100,5 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 .

Зазначений договір купівлі-продажу укладено на підставі рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», пунктом 13 якого доручено представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з TOB «АРТ» об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

У подальшому ТОВ «АРТ» на підставі договорів купівлі-продажу здійснено відчуження нежитлових приміщень першого поверху № 501 та підвалу № 502, розташованих на АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «Творче об`єднання Дюк», яке в свою чергу здійснило продаж зазначеного нерухомого майна на користь ОСОБА_1 .

Постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, ТОВ «АРТ», ТОВ «Утьосов», ПП «Елас-Комбі», ТОВ фірма «Харрісон-Транс-Сервіс», ТОВ «ІВ-ІнвестЛтд», TOB «ІВ- Іммобільє», ТОВ «Джі Ем Джі Контент», ТОВ «ОПЕРА», ТОВ «Аверс Строй», за участю третьої особи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 № 5649-V «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та TOB «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Прокурор посилався на статтю 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а також на статтю 388 ЦК України, якою визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Прокурор зазначав, що звернення до суду з позовом стало можливим лише після винесення остаточного судового рішення у справі № 916/2545/13, а тому строк позовної давності пропущений не був.

Ураховуючи наведене, прокурор просив суд; витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху № 501, загальною площею 118,5 кв. м, та підвалу № 502, загальною площею 100,5 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 ; визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення.

Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2017 року залучено до участі у справі у якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Творче об`єднання Дюк» (далі - ТОВ «Творче об`єднання Дюк»).

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Одеської міської ради про стягнення грошових витрат у сумі, на яку збільшилась вартість нерухомого майна.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 25 березня 2011 року на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу він придбав у ТОВ «Творче об`єднання Дюк» вказані нежитлові приміщення за 800 000 грн та за 380 024 грн.

Дані об`єкти нерухомого майна на час придбання перебували у незадовільному технічному стані, потребували капітального ремонту та значних грошових вкладень. Він, як власник майна, провів всебічний сучасний капітальний ремонт та станом на сьогодні вказані приміщення мають значні невід`ємні покращення, збільшилися у своїй вартості з часу їх купівлі. Поліпшення, які ним виконані, є роботами по ремонту, відокремити які без завдання шкоди неможливо. У нежитлових приміщеннях у період з 2011 по 2013 роки було виконано ремонтно-будівельні роботи на загальну суму 1 100 000 грн. Станом на травень 2017 року, з врахуванням індексу інфляції за період з 2013 року до травня 2017 року: 191,5 %, вартість приміщень внаслідок проведення ремонтно-будівельних робіт збільшилася на 2 106 500 грн. Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Враховуючи, що заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради звернувся з позовом про витребування у нього вказаних нежитлових приміщень, ОСОБА_1 вважав, що має право на відшкодування понесених витрат на ремонт та покращення об`єктів нерухомого майна у сумі, на яку збільшилася їх вартість, у зв`язку із чим просив стягнути з Одеської міської ради на його користь грошову суму у розмірі 2 106 500 грн.

Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2017 року позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради, та зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 травня 2023 року, у задоволенні позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси - Одеської міської ради відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади м. Одеси - Одеської міської ради, поза її волею, що є підставою для його витребування Проте, суди вважали, що витребування такого майна від добросовісного набувача - ОСОБА_1 , який не знав і не міг знати про незаконне вибуття майна з комунальної власності, матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_1 , а отже, буде непропорційним, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Судами враховано правові висновки Верховного Суду в раніше прийнятих постановах.

Крім того, суди вважали, що пред`явленням позовів у грудні 2011 року до адміністративного суду та 02 серпня 2013 року до господарського суду свідчить про те, що строк позовної давності переривався, а тому при звернені до суду з позовом 11 червня 2015 року прокурора до ОСОБА_1 про витребування спірного майна на підставі статті 388 ЦК України, строк позовної давності пропущений не був.

Суд першої інстанції також вважав необґрунтованим зустрічний позов ОСОБА_1 про стягнення грошових витрат у сумі, на яку збільшилась вартість нерухомого майна., враховуючи, що у задоволенні позову прокурора про витребування цього майна відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2023 року до Верховного Суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 травня 2023 року в частині відмови у задоволенні позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури; в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Судові рішення в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржуються, а тому Верховним Судом у силу положень статті 400 ЦПК України не переглядаються, незважаючи на те, що прокурор у цій частині просить судові рішення залишити без змін, але не наводить для цього в касаційній скарзі відповідних мотивів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 388 ЦК України та практику Верховного Суду щодо віндикаційних позовів. Вважає, що спірне майно вибуло з власності позивача не з його волі, що встановлено преюдиційними судовими рішенням, тому воно в будь-якому разі підлягає витребуванню в останнього набувача майна, незалежно від кількості відчужень майна.

Крім того, вважає, що у даному випадку відсутнє порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до продавця витребуваного майна з вимогою про відшкодування збитків у порядку статті 661 ЦК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Князєв В. В., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій, висновки яких вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

07 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V затверджено перелік об`єктів комунальної власності, що підлягали приватизації і відчуженню у 2010 році. Пунктом 13 цього рішення доручено представництву з управління комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з ТОВ «АРТ» об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

12 серпня 2010 року між ТОВ «АРТ» (дарувальник) та територіальною громадою в особі Одеської міської ради (обдарований) укладено договір дарування, відповідно до умов якого дарувальник передав безоплатно у власність (подарував), а обдарований прийняв у власність дарунок, а саме: адміністративну будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 6 756 кв. м.

У той самий день, 12 серпня 2010 року, між територіальною громадою в особі Одеської міської ради (продавець) та ТОВ «АРТ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна комунальної власності, у тому числі, нежитлових приміщень першого поверху № 501, загальною площею 118,5 кв. м, та підвалу № 502, загальною площею 100,5 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 .

За нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу від 05 листопада 2010 ТОВ «АРТ» здійснило відчуження зазначених нежитлових приміщень ТОВ «Творче об`єднання Дюк».

На підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О. В., реєстровий № 1736, ОСОБА_1 придбав у ТОВ «Творче об`єднання Дюк» нежилі приміщення першого поверху № 501, розташовані в будинку АДРЕСА_3 , продаж здійснено за 800 000 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року частково задоволено адміністративний позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, визнано протиправним та скасовано пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2012 року, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2011 року скасовано, ухвалено нове рішення про залишення позову без розгляду з підстав подачі прокурором позову після закінчення строків, встановлених законом.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави до Одеської міської ради, ТОВ «АРТ», ТОВ «Джі Ем Джі Контент», ТОВ «Утьосов», ПП «Елас-Комбі», ТОВ «Харрісон-Транс-Сервіс», ТОВ «ІВ-ІнвестЛтд», ТОВ «ІВ-Іммобільє», ТОВ «Опера», ТОВ «Аверс Строй» про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсними договорів дарування та купівлі-продажу, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році», а також договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ», шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 року та договору купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси від 12 листопада 2010 року, в тому числі спірного нерухомого майна.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заступник керівника Одеської обласної прокуратури вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) та постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 757/36411/17-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 761/46240/16-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 753/11965/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частинами першою, другою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин першої, другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

ОСОБА_1 є добросовісним набувачем права власності на нежитлові приміщення першого поверху № 501 та підвалу № 502, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки, на момент придбання нежитлових приміщень ОСОБА_1 не міг, проявивши розумну обачність, знати про те, що це майно вибуло з власності територіальної громади міста Одеси поза її волею, оскільки нежитлові приміщення належали на підставі договорів купівлі-продажу ТОВ «Творче об`єднання Дюк», а не Одеській міській раді. Придбаваючи спірне майно, ОСОБА_1 правомірно очікував, що ТОВ «Творче об`єднання Дюк» мало право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна у власність матиме змогу мирно ним володіти.

При цьому, цивільне законодавство передбачає можливість витребування майна й у добросовісного набувача, але для цього мають бути доведені певні підстави й умови, у тому числі, з дотриманням строку позовної давності.

Статтею 330 ЦК України передбачено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який у подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році», а також договір купівлі-продажу 23 об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси від 12 листопада 2010 року, у тому числі спірних нежитлових приміщень, що свідчить про вибуття цього майна з володіння законного власника - територіальної громади міста Одеси з порушенням вимог чинного законодавства та поза його волею, тобто вимоги прокурора про наявність підстав для витребування цього майна є обґрунтованими.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій помилково вказано, що прокурором не пропущено строк позовної давності та застосовані положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо порушення справедливого балансу та покладення надмірного індивідуального тягара на ОСОБА_1 у контексті справедливості та пропорційності його втрат з необхідністю повернення майна до комунальної власності.

Верховний Суд вказує, що для застосування положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо порушення справедливого балансу та пропорційності втручання в мирне володіння майном, суду передусім необхідно встановити законність такого втручання, у тому числі, дотримання позивачем правових норм ЦК України щодо позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

Судами правильно встановлено, що перебіг позовної давності у вказаній справі почався з 12 серпня 2010 року, тобто з дати укладення між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» договору купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна комунальної власності, у тому числі спірних нежитлових приміщень, та мав сплинути 12 серпня 2013 року, а позов у цій справі прокурор подав тільки 11 червня 2015 року.

Проте, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що строк позовної давності у справі прокурором не пропущено, вважаючи, що відбулось переривання перебігу позовної давності пред`явленням позовів прокурором у грудні 2011 року до адміністративного суду та 02 серпня 2013 року до господарського суду.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками.

Згідно із частиною другою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається уразі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до частини п`ятої статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність.

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, та в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Одеській міській раді 29 квітня 2011 року було відомо про порушення її права, що підтверджується рішенням Одеської міської ради № 735-VI «Про звернення Одеської міської ради до Президента України В. Ф. Януковича», в якому зазначено, що: «в результаті укладення сумнівних правочинів, які опосередковують міну однієї адміністративної будівлі на АДРЕСА_2 на 23 комерційно привабливих об`єкта нерухомості, недоотримані доходи від продажу комунального майна на суму понад 37 000 000 грн».

Прокурору теж було відомо про порушення прав держави з 2011 року, про що свідчить подання позову до адміністративного суду заступником прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування пункту 13 рішення Одеської міської ради від 14 квітня 2010 року № 5649-V «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради.

ОСОБА_1 набув право власності на спірне майно також у 2011 року, на підставі

договору купівлі-продажу від 25 березня 2011 року.

Тобто, ні Одеська міська рада, ні прокурор в інтересах держави в особі міської ради не були позбавлені можливості пред`явити позовні вимоги до ОСОБА_1 у межах строку позовної давності та не навели поважних причин неможливості пред`явлення такого позову.

При цьому, посилання судів на переривання перебігу позовної давності (частина друга статті 264 ЦК України) пред`явленням прокурором позовів до адміністративного та господарського судів, є безпідставним, оскільки вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння можливо було подати з початку перебігу позовної давності, як окремо, так і одночасно з позовними вимогами про скасування відповідного рішення міської ради.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц).

За змістом частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом. У разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Водночас якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв`язку із чим суд здійснив заміну відповідача, то пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зазначила, що оскільки право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Побідні висновки викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи, що обґрунтований по суті позов прокурора було подано з пропуском без поважних причин строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем, то у задоволенні цього позову судам попередніх інстанцій слід було відмовити саме з цієї підстави, не вдаючись до аналізу справедливого балансу та пропорційності втручання в мирне володіння майном, у контексті порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення в оскаржуваній частині з неправильним застосуванням норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у цій частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора в інтересах держави у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Так як Верховний Суд скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині та відмовляє у задоволенні позову з інших правових підстав, не застосовуючи положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то колегія суддів не перевіряє відповідні доводи касаційної скарги прокурора.

Щодо судових витрат

Незважаючи на часткове задоволення касаційної скарги прокурора, скасування оскаржуваних судових рішень з ухвалення нового, Верховний Суд не змінює розподіл судових витрат та залишає за заявником витрати за подання касаційної скарги, оскільки на вирішення спору по суті вказане не вплинуло, так як позивачу у позові відмовлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 травня 2023 рокув частині позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець