Рішення

від 09.12.2021 по справі 474/182/20

ВРАДІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 474/182/20

Провадження № 2/474/30/21

РІШЕННЯ

Іменем України

09.12.21року смт. Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Тодосьєвої А.С.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки Рабеки М.М.

представниці відповідача Сотської С.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

встановив:

23.03.2020р. ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду із позовом до Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" (далі - відповідач), в якому позивачка, з урахуванням заяв про зміну предмету позову поданих 09.06.2020р., 03.09.2020р. та 16.02.2021р., просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 6,65 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається з двох ділянок: 1 - площею 3,92 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0156; 2 - площею 2,73 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0201, що розташована на території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області шляхом повернення її з користування відповідача Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро", а також шляхом заборони вчинення Приватним підприємством "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" будь-яких дій з використанням указаної земельної ділянки.

Позов обґрунтований тим, що розпорядженням Врадіївської райдержадміністрацїї від 08.09.2004р. № 495-р позивачка є власницею земельної ділянки площею 6,65 га, яка розташована в межах території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області для ведення товарного сільського господарського виробництва та їй виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії МК № 080762.

Зазначена земельна ділянка складається з двох земельних ділянок площею 3,92 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0156 та площею 2,73 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0201.

Із відповідачем був укладений договір оренди на земельний пай із терміном дії до 2004 року. На неодноразові звернення позивачки повернути їй землю вона отримувала відмову але відповідач сплачував їй мізерну орендну плату, яка в рази відрізняється від оплати її односельців із такою ж площею земельної ділянки. Позивачка людина пенсійного віку, в юридичних питаннях не обізнана, а тому попросила свою родичку ОСОБА_4 з`ясувати законність та обґрунтованість користування відповідачем її землею, адже із відповідачем жодного договору не укладала і не мала наміру це робити.

27.12.2018р. третьою особою (відділом у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області) наданий екземпляр договору оренди від 01.09.2007р. із додатковою угодою від 10.09.2009р. про продовження його дії до 01.12.2020р. та зазначено, що додаткова угода не зареєстрована. А за інформаційною довідкою від 14.06.2019р. з Державного реєстру прав на нерухоме майно зазначено, що додатковою угодою від 01.09.2009р. термін дії договору продовжено до 2025р., в зв`язку з чим позивачка звернулася до відповідача із заявою, що жодного договору та додаткової угоди не підписувала та просила повернути земельну ділянку. На вказану заяву відповідач відмовив відмовою.

Водночас як стверджує позивачка оскаржуваний договір оренди та різні додатки із різними датами продовження договору, їх реєстрація здійснювалося всупереч її волі та без її дозволу, суперечить її інтересам, жодного документу вона не підписувала і на її адресу жодного договору та додаткової угоди не надходило. Дії відповідача суперечать ст.ст. 203, 207, 626, 638 ЦК України позаяк домовленість відсутня. Оскаржуваний договір складений на користь відповідача із суттєвим порушенням ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а саме не зазначено об`єкти оренди, орендна плата із зазначенням її розміру та індексації, перегляд та відповідальність за її несплату або несплату у неповному обсязі, не можливо ідентифікувати орендодавця позаяк підпис вчинено сторонньою особою, а не позивачкою, тобто відсутні усі істотні умови договору, не зазначено ці умови і в додатках до оскаржуваного договору.

Позивачка вважає, що це свідчить про підробку документів, які зареєстровані Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно всупереч ст.ст. 15, 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" позаяк державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству та поданим документам. Оскаржувані додаткові угоди та сам договір оренди цим вимогам не відповідають.

У судовому засіданні позивачка та її представник адвокат Рабеко М.М. підтримали вимоги позову в повному обсязі та просили його задовольнити. Позивачка зазначила, що ніяких договорів не підписувала. Представник Рабеко М.М. зазначив, що оскільки позивачка не підписувала один примірник договору оренди землі від 01.09.2007р., а тому інші примірники є недійсними. Додаткова угода від 10.09.2009р. не зареєстрована, а відтак не має юридичної сили. Додаткова угода від 01.02.2016р. не могла бути підписана позивачкою у вказаний день, оскільки вона в той день була на прийомі у стоматолога. При цьому зазначив, що додаткова угода від 01.02.2016р. містить виправлення, які він самостійно перевірив та встановив, що спочатку ця угода датувалася 2007 роком. Також представник вказав, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно додаткова угода від 01.02.2016р. зареєстрована 23.02.2015р., чого не може бути, та в реєстрі зазначено строк дії до 31.12.2025р., в той час коли вказана додаткова угода визначає строк дії до 01.12.2025р. Водночас, на запитання головуючого, представник Рабеко М.М. пояснив, що жодним чином не оскаржували дії державного реєстратора та не зверталися із заявами щодо усунення допущених під час реєстрації помилок.

Представниця відповідача Сотська С.О. заперечила проти задоволення позову, оскільки позивачкою не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог. Експертизою підтверджено факт підписання позивачкою договору оренди та додаткових угод до нього. Щодо реєстрації додаткової угоди від 01.02.2016р. пояснила, що така реєстрації відбулася після підписання цієї угоди, а в реєстрі зазначено дату (23.02.2015р.) якою до реєстру було перенесені дані щодо прав оренди, які були зареєстровані до 2013 року. Після зазначення вказаної дати (23.02.2015р.) реєстратори додатково не вносять інших дат, а лише відображають дані щодо внесення змін, які стосуються права оренди.

Заслухав пояснення учасників судового розгляду, дослідив матеріали справи, судом встановлено таке.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 080762 позивачці належить земельна ділянка площею 5,75 га, яка складається з двох земельних ділянок площею 6,65 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається з двох ділянок: 1 - площею 3,92 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0156; 2 - площею 2,73 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0201, що розташована на території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

01.09.2007р. між позивачкою та відповідачем укладено типовий договір оренди землі, який зареєстрований Врадіївським реєстраційним відділом МРФ ДП "Центр ДЗК", про що в реєстрі земель вчинено запис від 10.03.2010р. за № 042048900062, що зокрема підтверджується листом Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області № 170/141-18 від 27.12.2018р.

Об`єктом вказаного договору є земельна ділянка площею 6,65 га, а строк оренди визначено терміном на 7 років до закінчення сільськогосподарського 2014 року (п.п. 2, 5 договору оренди).

Згідно розписки позивачки вказаний договір вона отримала особисто 17.03.2016р.

10.09.2009р. між позивачкою та відповідачем підписано додаткову угоду до договору оренди землі від 01.09.2007р., згідно якої внесено зміни до пункту 6 договору "Орендна плата" та продовжено договір оренди землі від 01.09.2007р. до 01.12.2020р., яка згідно листа Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області № 170/141-18 від 27.12.2018р. не зареєстрована.

Водночас, згідно наданих позивачкою Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 170561475 та № 170562230 від 14.06.2019р., слідує, що договір оренди землі від 01.09.2007р. та додаткова угода від 10.09.2009р. щодо спірних земельних ділянок зареєстровані. Дата час державної реєстрації вказано 20.02.2015р.

01.02.2016р. між позивачкою та відповідачем підписано додаткову угоду до договору оренди землі від 01.09.2007р., згідно якої внесено зміни до пункту 6 договору "Орендна плата" та продовжено договір оренди землі від 01.09.2007р. до 01.12.2025р.

Згідно наданих позивачкою Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 170561475 та № 170562230 від 14.06.2019р., слідує, що додаткова угода від 01.02.2016р. щодо спірних земельних ділянок зареєстрована. Дата час державної реєстрації вказано 20.02.2015р., при цьому строк оренди вказано до 31.12.2025р.

За клопотанням представника позивачки в межах цієї справи експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Солдатовою М.А. була проведена судово-почеркознавча експертиза, за результатами якої складено висновок експерта № 21-412 від 23.10.2021р.

Так під час проведення експертизи встановлено таке:

- підпис в графі орендодавець розділу реквізити сторін договору оренди землі від 01.09.2007р. (примірник № 1) виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

- підпис в графі орендодавець розділу реквізити сторін договору оренди землі від 01.09.2007р. (примірник № 2) виконаний ОСОБА_1 ;

- підпис в графі орендодавець розділу підписи сторін додаткової угоди від 10.09.2009р. (примірник № 1 та примірник № 2) до договору оренди землі від 01.09.2007р. та в графі орендодавець розділу підписи сторін додаткової угоди від 01.02.2016р. до договору оренди землі від 01.09.2007р. виконаний ОСОБА_1 .

Також слід зазначити, що позивачкою та її представником до матеріалів справи також долучено копію висновку експерта № 87 від 24.03.2021р., за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження, внесеного за заявою позивачки 11.07.2019р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12019150200000246, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, висновки якої є аналогічними висновку експерта № 21-412 від 23.10.2021р.

Інших висновків експертів матеріали справи не містять, однак слід зазначити, що ухвалою суду від 07.10.2020р., за клопотанням представника позивачки призначено судову технічну експертизу оригіналу додаткової угоди від 01.02.2016р. до договору оренди землі від 01.09.2007р., від оплати та проведення якої позивачка та її представник відмовилися в судовому засіданні 16.02.2021р.

Встановивши вказані обставини суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ст. 15 та ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно приписів ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В свою чергу, ст.ст. 76-89 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності, обов`язок доказування і подачі доказів, а також підстави звільнення від доказування, порядок подачі доказів, витребування доказів та оцінки доказів.

Відповідно до ч.ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 5 та 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо обґрунтування позовних вимог в частині не підписання позивачкою договору оренди землі від 01.09.2007р. та додаткових угод до нього від 10.09.2009р. та 01.02.2016р., суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Частинами 1 та 3 ст. 102 ЦПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно висновку експерта № 21-412 від 23.10.2021р. позивачка підписувала один примірник договору оренди землі та надані примірники додаткових угод до нього, однак не підписувала один примірник договору оренди землі.

При цьому, оскільки чинним законодавством України не передбачено наслідків у вигляді визнання недійсним, неукладеним, тощо, договору, якщо сторонами підписано лише один його примірник, тому суд вважає, що позивачка підписувала як договір оренди землі так і додаткові угоди до нього, а відтак позов в цій частині є безпідставним та необґрунтованим.

Щодо тверджень представника позивачки Рабеки М.М. , що додаткова угода від 01.02.2016р. містить виправлення, які він самостійно перевірив та встановив, що спочатку ця угода датувалася 2007 роком, слід зазначити, що для з`ясування вказаних обставин необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто вказаний факт можливо встановити лише шляхом проведення відповідної експертизи.

Як зазначено вище судом за клопотанням представника позивачки призначалася експертиза для з`ясування вказаних обставин, однак остання не була проведена з огляду на відмову позивачки та її представника оплачувати вартість проведення експертизи.

Згідно ч. 1 ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Таким чином суд не бере до уваги та не визнає факти зазначені представником позивача щодо виправлень зроблених у додатковій угоді від 01.02.2016р.

В ракурсі вищевикладеного слід також зазначити, що твердження представника позивача Рабеки М.М. , що позивачка не могла 01.02.2016р. підписувати додаткову угоду так як була на прийому у стоматолога, слід зазначити таке. З наданих позивачкою медичних документів (довідки лікаря та амбулаторної картки) дійсно вбачається, що того дня вона була у стоматолога, однак із вказаних медичних записів жодним чином не можливо встановити протягом якого часу позивачка перебувала у лікаря, які медичні процедури чи хірургічні втручання були проведенні позивачці, та чи перешкоджали вони позивачці підписати того дня додаткову угоду.

Таким чином, оскільки жодним чином не можливо встановити чи прийом у стоматолога 01.02.2016р. перешкоджав позивачці того ж дня підписати додаткову угоду, суд вважає, що позов в цій частині є безпідставним та необґрунтованим, так як ні позивачка, ні її представник не надали жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження вказаного факту.

Щодо обґрунтування позовних вимог в частині невідповідності договору оренди землі та додаткової угоди приписам ст. 15 Закону України "Про оренду землі", суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі", в редакції яка діяла на момент укладення договору оренди та додаткових угод визначено, істотні умови договору оренди землі такі як: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Отже,з огляду на зміст договору оренди землі від 01.09.2007р. вказані приписи чинного на час укладення останнього законодавства сторонами дотримані.

Щодо обґрунтування позовних вимог в частині відсутності державної реєстрації додаткової угоди від 10.09.2009р. до договору оренди землі від 01.07.2009р., суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 204 ЦК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ЦК України), визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" № 161-XIV, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України "Про оренду землі"), орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор прав самостійний у прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та відмову в такій реєстрації і здійснює повноваження тільки відповідно до закону. Дії державного реєстратора прав щодо державної реєстрації прав або відмови в такій реєстрації можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно ч.ч. 1 та 2 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" облік заяв про державну реєстрацію речових прав та встановлених щодо них обмежень, а також облік запитів стосовно надання витягів із Державного реєстру прав проводяться відповідно в базі даних обліку заяв та обліку запитів.

Дані обліку заяв про державну реєстрацію прав містять:

порядковий номер заяви про державну реєстрацію речового права або його обмеження;

дату та час (годину та хвилину) надходження заяви;

кадастровий номер об`єкта нерухомого майна, якщо право власності на нього вже зареєстроване;

відомості про особу, яка звернулася із запитом (для фізичних осіб - громадян України - прізвище, ім`я та по батькові, ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців та осіб без громадянства - прізвище, ім`я та по батькові (у разі наявності), відомості про постійне місце проживання за межами України, а також дані про документи, які посвідчують особу; для юридичних осіб - резидентів - найменування, місцезнаходження, код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів - найменування, місцезнаходження із зазначенням країни, в якій зареєстровано юридичну особу), а також дані про документи, які посвідчують особу, що представляє нерезидента;

стислий зміст речового права та (або) встановлених обмежень, які необхідно зареєструвати, документи, що підтверджують правочини щодо нерухомого майна або обмеження речових прав чи відмову в такій реєстрації;

дату державної реєстрації речового права або його обмеження;

прізвище та ініціали державного реєстратора прав;

перелік документів, які додаються до заяви.

Частинами 1, 4 та 6 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав проводиться в такому порядку:

облік заяви про державну реєстрацію речових прав;

прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав;

установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав;

державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав;

присвоєння кадастрового номера об`єкту нерухомого майна;

видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право.

Розгляд заяви і прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, відмову в реєстрації проводяться у строк, який не перевищує чотирнадцяти календарних днів з дня отримання органом державної реєстрації прав заяви та документів, необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Датою і часом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що зазначається в рішенні державного реєстратора прав, є дата і час внесення даних про присвоєння кадастрового номера об`єкту нерухомого майна, внесення даних про інші речові права, внесення даних про правочини, у зв`язку з якими відбулася зміна власника (власників) об`єкта нерухомого майна та (або) зміна самого об`єкта нерухомого майна.

Згідно ч.ч. 1, 6, 7 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб.

Облік заяв про державну реєстрацію прав проводиться в порядку їх надходження із зазначенням дати і часу.

У разі отримання заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, здійснюється облік заяви в базі даних обліку заяв із зазначенням дати і часу.

Пунктом 4.2. Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 174 від 02.07.2003р., який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.

Отже вищевказаними приписами законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, було чітко врегульовано порядок укладення та проведення державної реєстрації договорів оренди землі.

При чому Велика Палата Верховний Суд у постанові від 15.01.2020р. у справі № 322/1178/17 зробила правовий висновок, згідно якого момент укладення договору визначено у статтях 368, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

У постанові від 18.06.2019р. у справі № 812/778/17 Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова угода до договору оренди підлягала державній реєстрації як і договір оренди земельної ділянки. За встановлення у судовому процесі обставин відсутності факту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у сторін цієї додаткової угоди не виникли права та обов`язки, які нею визначені.

При чому у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015р. у справі № 819/1849/13-а висвітлена правова позиція, згідно якої орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов`язуючи його приймати такі рішення.

В ракурсі вищевикладеного слід зазначити, що додаткова угода від 10.09.2009р. не містить відмітки про її державну реєстрацію, однак з матеріалів справи, зокрема листа Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області № 170/141-18 від 27.12.2018р., слідує, що вказана угода вшита до договору оренди від 01.09.2007р., який містить відмітку про реєстрацію 10.03.2010р. Тобто додаткова угода була надана Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області. При чому, оскільки дата укладення додаткової угоди передує даті реєстрації основного договору, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту надання додаткової угоди відділу Держгеокадастру після реєстрації основного договору, слід дійти висновку про одночасність подачі вказаних документів для реєстрації.

З огляду на вищевикладене слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, похідних від права власності, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться з одночасною державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку, крім випадків, якщо право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Державна реєстрація зміни строку речового права, у тому числі оренди земельної ділянки, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей про зареєстровані права в Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація зміни строку речового права, у тому числі оренди земельної ділянки, набутого та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться в порядку, передбаченому для державної реєстрації права оренди, за умови відсутності відомостей про зареєстровані інші речові права, похідні від права власності, у Державному земельному кадастрі чи в Державному реєстрі прав.

При цьому строк такого речового права, у тому числі оренди, обраховується відповідно до строку дії договору оренди, що обраховується з дня його укладення.

Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

Таким чином, оскільки згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 170561475 та № 170562230 від 14.06.2019р. додаткова угода від 10.09.2009р. зареєстрована, а тому з урахуванням приписів ч.ч. 2 та 3 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", позовна заява в частині щодо відсутності державної реєстрації додаткової угоди від 10.09.2009р. є безпідставна та необґрунтована.

Також безпідставними та необґрунтованими є твердження позивачки та її представника щодо реєстрації додаткової угоди від 01.02.2016р., так як остання згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 170561475 та № 170562230 від 14.06.2019р. пройшла державну реєстрацію, а матеріали справи не містять даних, які б свідчили про протилежне.

При чому в ракурсі вищевикладеного слід також зазначити, щодо неточностей допущених при реєстрації вищевказаних правочинів чи, як вказує позивачка та її представник, порушень вимог законодавства, слід зазначити, що позивачкою не надано до суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу на підтвердження фактів звернення до уповноважених суб`єктів державної реєстрації із заявами щодо порушень допущених під час державної реєстрації договору оренди землі від 01.09.2007р. чи додаткових угод до нього.

Позивачкою також не надано жодних рішень уповноваженого суб`єкта державної реєстрації щодо розгляду питань стосовно державної реєстрації вказаних правочинів, як і судових рішень, в яких встановлені інші обставини, відміні від тих, які встановленні під час розгляду даної справи, чи якими визнано неправомірними дії суб`єкта державної реєстрації під час проведення державної реєстрації договору оренди землі та додаткових угод.

Частиною 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, яка діяла на момент звернення позивача до суду, визначено, що у разі допущення технічної помилки (граматичної, арифметичної чи іншої помилки) під час внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав державний реєстратор самостійно виправляє таку помилку, за умови що документи за результатом розгляду заяви заявнику не видавалися.

У разі якщо допущена технічна помилка, виявлена після отримання заявником документів за результатом розгляду заяви, така помилка виправляється державним реєстратором виключно на підставі заяви особи, відомості про речові права, обтяження речових прав якої містять таку помилку, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, - посадовою особою Міністерства юстиції України чи його територіальних органів.

У разі якщо допущена технічна помилка впливає на права третіх осіб, така помилка виправляється державним реєстратором виключно на підставі судового рішення.

Однак позивачкою не надано суду жодного доказу щодо її звернення в порядку, визначеному чинним законодавством, до уповноваженого суб`єкта державної реєстрації із заявою про виправлення допущеної помилки, якщо таку було допущено під час державної реєстрації договору оренди землі та додаткових угод.

З огляду на вищевикладене в сукупності слідує, що позов є безпідставним та необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 133 ЦПК України та п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", з урахуванням заяв позивачки про уточнення позовних вимог в частині зміни предмету позову, позивачці підлягає поверненню судовий збір в сумі 1 681 грн. 60 коп. сплачений згідно квитанції № 0.0.1658629580.1 від 23.03.2020р., як такий що внесений в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 2 102 грн. 00 коп., витрат на проведення експертизи в сумі 8 237 грн. 60 коп., правничої допомоги адвоката в сумі 7 500 грн. 00 коп., поштових витрат в сумі 194 грн. 30 коп. покладаються на позивачку.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою- відмовити.

Судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп., витрат на проведення експертизи в сумі 8 237 (вісім тисяч двісті тридцять сім) грн. 60 коп., правничої допомоги адвоката в сумі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп., поштових витрат в сумі 194 (сто дев`яносто чотири) грн. 30 коп. покладаються на позивачку ОСОБА_1 .

Повернути платнику - ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1 681 (одна тисяча шістсот одна) грн. 60 коп. сплачений згідно квитанції № 0.0.1658629580.1 від 23.03.2020р.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано "13" грудня 2021 року.

Суддя Ф.Г. Сокол