Постанова

від 20.02.2022 по справі 474/182/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.02.22

22-ц/812/363/22

Справа № 474/182/20

Провадження № 22-ц/812/363/22

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 лютого 2022 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участі представника відповідача - адвоката Сотської С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Соколом Ф.Г., повний текст складено 13 грудня 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро (далі ПП «ВКП «Каро») про визнання недійсним договору оренди та додаткових угод до нього, повернення земельної ділянки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що розпорядженням Врадіївської районної державної адміністрації від 08 вересня 2004 року № 495-р вона є власницею земельної ділянки площею 6,65 га, яка розташована в межах території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області для ведення товарного сільського господарського виробництва та їй виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії МК № 080762.

Зазначена земельна ділянка складається з двох земельних ділянок площею 3,92 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0156 та площею 2,73 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0201.

Із відповідачем був укладений договір оренди на земельний пай із терміном дії до 2004року. На її неодноразові звернення до відповідача про повернення їй земельної ділянки вона отримувала відмову, але відповідач сплачував їй мізерну орендну плату, яка в рази відрізняється від оплати її односельців із такою ж площею земельної ділянки.

Вказує, що вона є людиною пенсійного віку, в юридичних питаннях не обізнана, а тому попросила свою родичку ОСОБА_2 з`ясувати законність та обґрунтованість користування відповідачем її землею, адже із відповідачем жодного договору не укладала і не мала наміру це робити.

Відділом у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області їй надано екземпляр договору оренди від 01 вересня 2007 року із додатковою угодою від 10 вересня 2009 року про продовження його дії до 01 грудня 2020 року та зазначено, що додаткова угода не зареєстрована. А за інформаційною довідкою від 14 червня 2019 року з Державного реєстру прав на нерухоме майно зазначено, що додатковою угодою від 01 вересня 2009 року термін дії договору продовжено до 2025 року в зв`язку з чим позивач звернулася до відповідача із заявою, що жодного договору та додаткової угоди не підписувала та просила повернути земельну ділянку, на що від відповідача отримала відмову.

Вважає, що оскаржуваний договір оренди та різні додатки із різними датами продовження договору, їх реєстрація здійснювалося всупереч її волі та без її дозволу, суперечить її інтересам, жодного документу вона не підписувала і на її адресу жодного договору та додаткової угоди не надходило. Дії відповідача суперечать ст.ст. 203, 207, 626, 638 ЦК України позаяк домовленість відсутня. Оскаржуваний договір складений на користь відповідача із суттєвим порушенням ст. 15 Закону України Про оренду землі, а саме не зазначено об`єкти оренди, орендна плата із зазначенням її розміру та індексації, перегляд та відповідальність за її несплату або несплату у неповному обсязі, не можливо ідентифікувати орендодавця позаяк підпис вчинено сторонньою особою, а не позивачкою, тобто відсутні усі істотні умови договору, не зазначено ці умови і в додатках до оскаржуваного договору.

Позивач вважає, що це свідчить про підробку документів, які зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно всупереч ст.ст. 15, 17 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, позаяк державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству та поданим документам. Оскаржувані додаткові угоди та сам договір оренди цим вимогам не відповідають.

Враховуючи викладене та уточнивши свої вимоги, позивач остаточно просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 6,65 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка складається з двох ділянок: 1 - площею 3,92 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0156; 2 - площею 2,73 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0201, що розташована на території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області шляхом повернення її з користування відповідача ПП ВКП Каро, а також шляхом заборони вчинення ПП ВКП Каро будь-яких дій з використанням указаної земельної ділянки.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно висновку судової почеркознавчої експертизи № 21-412 від 23 жовтня 2021р. позивач підписала один примірник договору оренди землі та надані примірники додаткових угод до нього, однак не підписувала ще один примірник договору оренди землі.

Зважаючи на те, що чинним законодавством України не передбачено наслідків у вигляді визнання недійсним, неукладеним, тощо, договору, якщо сторонами підписано лише один його примірник, тому суд вважає, що позивач підписувала як договір оренди землі, так і додаткові угоди до нього, а відтак позов в цій частині є безпідставним та необґрунтованим.

Щодо тверджень представника позивача адвоката Рабеки М.М., що додаткова угода від 01 лютого 2016 року містить виправлення, які він самостійно перевірив та встановив, що спочатку ця угода датувалася 2007 роком, суд зазначив, що для з`ясування вказаних обставин необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто вказаний факт можливо встановити лише шляхом проведення відповідної експертизи.

Згідно матеріалів справи, за клопотанням представника позивача призначалася експертиза для з`ясування вказаних обставин, однак остання не була проведена з огляду на відмову позивача та її представника оплачувати вартість проведення експертизи.

Таким чином суд не взяв до уваги та не визнав факти зазначені представником позивача щодо виправлень зроблених у додатковій угоді від 01 лютого 2016 року.

Щодо обґрунтування позовних вимог в частині невідповідності договору оренди землі та додаткової угоди приписам статті 15 Закону України Про оренду землі, суд вважає за необхідне зазначив, що з врахуванням приписів цієї статті, в редакції яка діяла на момент укладення договору оренди та додаткових угод, та з огляду на зміст договору оренди землі від 01 вересня 2007 року вказані приписи чинного на час укладення останнього законодавства сторонами дотримані.

Щодо обґрунтування позовних вимог в частині відсутності державної реєстрації додаткової угоди від 10 вересня 2009 року до договору оренди землі від 01 липня 2007р., суд першої інстанції вказував, що оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

У постанові від 18 червня 2019 року у справі № 812/778/17 Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова угода до договору оренди підлягала державній реєстрації як і договір оренди земельної ділянки. За встановлення у судовому процесі обставин відсутності факту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у сторін цієї додаткової угоди не виникли права та обов`язки, які нею визначені.

При чому у постанові Верховного Суду України від 11листопада 2015 року у справі № 819/1849/13-а висвітлена правова позиція, згідно якої орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов`язуючи його приймати такі рішення.

Зважаючи на те, що додаткова угода від 10 вересня 2009 року не містить відмітки про її державну реєстрацію, однак з матеріалів справи, зокрема листа Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області № 170/141-18 від 27.12.2018р., вбачається, що вказана угода вшита до договору оренди від 01вересня 2007 року, який містить відмітку про реєстрацію 10 березня 2010р. Тобто додаткова угода була надана Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області. При чому, оскільки дата укладення додаткової угоди передує даті реєстрації основного договору, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту надання додаткової угоди відділу Держгеокадастру після реєстрації основного договору, слід дійти висновку про одночасність подачі вказаних документів для реєстрації.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 29 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, похідних від права власності, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться з одночасною державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку, крім випадків, якщо право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Державна реєстрація зміни строку речового права, у тому числі оренди земельної ділянки, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей про зареєстровані права в Державному земельному кадастрі.

При цьому строк такого речового права, у тому числі оренди, обраховується відповідно до строку дії договору оренди, що обраховується з дня його укладення.

Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

Таким чином, оскільки згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 170561475 та № 170562230 від 14 червня 2019 року додаткова угода від 10 вересня 2009 року зареєстрована, а тому з урахуванням приписів частин 2 та 3 статті 29 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, позовна заява в частині щодо відсутності державної реєстрації додаткової угоди від 10 вересня 2009 року є безпідставна та необґрунтована.

Також безпідставними та необґрунтованими є твердження позивачки та її представника щодо реєстрації додаткової угоди від 01 лютого 2016 року, так як остання згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 170561475 та № 170562230 від 14 червня 2019 року пройшла державну реєстрацію, а матеріали справи не містять даних, які б свідчили про протилежне.

При чому в ракурсі вищевикладеного, суд вважав за можливе зазначити, що неточності допущених при реєстрації вищевказаних правочинів, як вказує позивач та її представник, порушень вимог законодавства, в той же час останньою не надано до суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу на підтвердження фактів звернення до уповноважених суб`єктів державної реєстрації із заявами щодо порушень допущених під час державної реєстрації договору оренди землі від 01вересня 2007 року чи додаткових угод до нього.

Позивачем також не надано жодних рішень уповноваженого суб`єкта державної реєстрації щодо розгляду питань стосовно державної реєстрації вказаних правочинів, як і судових рішень, в яких встановлені інші обставини, відміні від тих, які встановленні під час розгляду даної справи, чи якими визнано неправомірними дії суб`єкта державної реєстрації під час проведення державної реєстрації договору оренди землі та додаткових угод.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, є незаконним, упередженим та таким, що порушує її права та просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Зокрема вказувала, що суд першої інстанції встановивши існування договірних відносин між нею та відповідачем на підставі укладеного 01 вересня 2007 року договору оренди належної їй земельної ділянки з терміном на 7 років до закінчення сільськогосподарського 2014 року, підписання 10 вересня 2009 року додаткової угоди, якою строк дії цього договору продовжено до 01 грудня 2020 року, яка згідно з відповіддю відділу у Врадіївському районі Головного територіального управління Держгеокадастру у Миколаївській області не зареєстрована та додаткової угоди за 2016 рік, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2025 року, при цьому не надав належної оцінки тому, що цей договір і дві додаткові угоди зареєстровано одночасно у 2015 році. В той час суд зазначає, що це є помилкою реєстратора, яка порушує її право на землю, але не була оспорена нею в судах.

Суд упереджено віднісся до поданої нею інформації з Державного реєстру речових прав та не надав належної оцінки фактам про відсутність реєстрації додаткової угоди від 2009 року у Врадіївському реєстраційному відділі МРФ ДП «Центр ДЗК», що є грубим порушенням законодавства, яке діяло на час реєстрації договору оренди.

Судом не надано оцінки факту реєстрації договору оренди в 2015 році, тоді як він втратив чинність ще у 2014 році, так як пришита додаткова угода не зареєстрована, отже і не несла жодних правових наслідків.

Також суд першої інстанції не дав оцінки додатковій угоді ніби від 2016 року, яку надано до суду як доказ, яка містить суттєві виправлення в термінах. В документах, які надаються реєстратору категорично забороняється робити будь-які виправлення, а тим більше малювати коректором, і в такому випадку цей документ підлягає поверненню заявнику. Суд не побачив, що виправлення на додатковій угоді від 2016 року буди дуже гарно зроблені на додатковій угоді датованої 2009 року. Також в додаткових угодах вказано ідентифікаційний код іншої особи, а не її.

Що ж стосується довідки про отримання нею орендної плати, то така не є належним документом, що підтверджує її виплату. Вона не заперечує, що отримала кошти за оренду землі за 2017, 2018 роки, проте з 2019 по 2021 рік ніяких виплат відповідач з нею не проводить.

Апелянт категорично не погоджується з висновком суду про дотримання відповідачем всіх істотних умов договору, а тому вважає, що їй відмовлено у задоволені позову незаконно.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач погоджується з рішенням суду та просить його залишити без змін. Доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими, та просить залишити її без задоволення.

До суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи відповідь начальника відділу у Врадіївському районі Головного управління Держгеокадастру Миколаївській області від 31 серпня 2020 року та копію рішення Врадїівського районного суду від 01 жовтня 2020 року у справі 474/27/20. Доказів направлення такого клопотання стороні відповідача вказані документи не містять. Ухвалою суду у задоволені вказаного клопотання відмовлено, оскільки копія відповіді від 31 серпня 2020 року наявна у матеріалах справи, а копія судового рішення не має значення для вирішення цього спору, оскільки ухвалена у іншій цивільній справі по спору між іншими сторонами.

До цього клопотання також надано копію звернення ОСОБА_1 від 31 серпня 2020 року до відділу у Врадіївському району ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та копію витягу з реєстру правочинів за 2010 рік, який не засвідчений належним чином, органом, який його видав. Зважаючи на те, що подане позивачем клопотання не містить посилань на долучення вказаних документів до матеріалів справи, колегія суддів ухвалила повернути їх ОСОБА_1 .

У судове засідання позивач не з`явилася, направила заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а судове рішення без змін.

Зважаючи на вищенаведена справу розглянуто за відсутності позивача, що не суперечить приписам ч.2 ст372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду вказаним положенням закону відповідає у повній мірі.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилалася на те, що договір між нею та відповідачем від 01 вересня 2007 року та додаткові угоди до нього від 10 вересня 2010 року та 01 лютого 2016 рок вона не підписувала, договір складено з порушенням приписів стаття 15 Закону України «Про оренду землі», повернути належну їй земельну ділянки відповідач відмовляється, просила усунути перешкоди у користуванні її власністю шляхом повернення земельної ділянки.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що позов є безпідставним та необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується виходячи з такого.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.

Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Загальними положеннями частини 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 080762 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6.65 га, яка складається з двох земельних ділянок: 1 - площею 3,92 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0156; 2 - площею 2,73 га, кадастровий номер 4822380800:03:000:0201, що розташована на території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області ( т.1 а.с.4,10-11).

01 вересня 2007 року між позивачкою та відповідачем укладено типовий договір оренди землі, який зареєстрований Врадіївським реєстраційним відділом МРФ ДП Центр ДЗК, про що в реєстрі земель вчинено запис від 10 березня 2010 року за № 042048900062, що зокрема підтверджується листом Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області № 170/141-18 від 27 грудня 2018 року.

Об`єктом вказаного договору є земельна ділянка площею 6,65 га, а строк оренди визначено терміном на 7 років до закінчення сільськогосподарського 2014 року (п.п. 2, 5 договору оренди).

Згідно розписки позивачки вказаний договір вона отримала особисто 17 березня 2016 року.

10 вересня 2009 року між позивачкою та відповідачем підписано додаткову угоду до договору оренди землі від 01 вересня 2007 року, згідно якої внесено зміни до пункту 6 договору Орендна плата та продовжено договір оренди землі від 01 вересня 2007 року до 01 грудня 2020 року, яка згідно листа Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області № 170/141-18 від 27 грудня 2018 року не зареєстрована.

Згідно наданих позивачкою Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 170561475 та № 170562230 від 14 червня 2019 р., вбачається, що договір оренди землі від 01 вересня 2007 року та додаткова угода від 10 вересня 2009 року щодо спірних земельних ділянок зареєстровані. Дата час державної реєстрації вказано 20 лютого 2015 року.

01 лютого 2016 року між позивачкою та відповідачем підписано додаткову угоду до договору оренди землі від 01 вересня 2007 року, згідно якої внесено зміни до пункту 6 договору Орендна плата та продовжено договір оренди землі від 01 вересня 2007 року до 01 грудня 2025 року.

Згідно наданих позивачкою Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 170561475 та № 170562230 від 14 червня 2019 року, вбачається, що додаткова угода від 01 лютого 2016 року щодо спірних земельних ділянок зареєстрована.

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (актуальна інформація зі спеціального розділу), яку отримано Миколаївським апеляційним судом 14 лютого 2022 року вказана додаткова угода зареєстрована 27 квітня 2016 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 4822380800:03:000:0201 та 28 квітня 2016 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 4822380800:03:000:0156, що в свою чергу спростовує доводи апеляційної скарги позивача про реєстрацію її 20 лютого 2015 року.

Частиною третьоюстатті 203ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як участині першійстатті 215ЦК України,так іу статтях229-233ЦК Українийдеться пронедійсність вчиненихправочинів,тобто увипадках,коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиноюпершою статті205ЦК Україниправочин можевчинятися усноабо в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК Українивстановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За клопотанням представника позивачки в межах цієї справи експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Солдатовою М.А. була проведена судово-почеркознавча експертиза. Відповідно до висновку експерта № 21-412 від 23 жовтня 2021 року - підпис в графі орендодавець розділу реквізити сторін договору оренди землі від 01 вересня 2007 року (примірник № 1) виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; - підпис в графі орендодавець розділу реквізити сторін договору оренди землі від 01 вересня 2007 року (примірник № 2) виконаний ОСОБА_1 ; - підпис в графі орендодавець розділу підписи сторін додаткової угоди від 10 вересня 2009 року (примірник № 1 та примірник № 2) до договору оренди землі від 01версеня 2007 року та в графі орендодавець розділу підписи сторін додаткової угоди від 01лютого 2016 року до договору оренди землі від 01вересня 2007 року виконаний ОСОБА_1 .

Також слід зазначити, що позивачем та її представником до матеріалів справи також долучено копію висновку експерта № 87 від 24 березня 2021 року, за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження, внесеного за заявою позивачки 11липня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12019150200000246, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, висновки якої є аналогічними висновку експерта № 21-412 від 23 жовтня 2021 року.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України).

За частиною першоюстатті 14 Закону України «Про оренду землі»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першоюстатті 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6,11, 17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина другастатті 15 Закону України «Про оренду землі»).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другоїстатті 16 ЦК Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Отже, на підтвердження обставин щодо неукладення спірного договору та додаткових угод до нього, належним доказом є висновок експерта. Приймаючи до уваги висновок експерта, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі та додаткових угодах до нього, виконано нею, суд першої інстанції дійшов вірно висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо повернення земельної ділянки позивачеві.

Інших належних та допустимих доказів позивачем до суду надано не було.

Матеріалами справи встановлено, що договір оренди землі, які укладені 01 вересня 2009 року відповідає вимогамст. 15 Закону України «Про оренду землі», в редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди.

Зокрема, містять відомості про об`єкт оренди з відображенням місця розташування та розмір земельних ділянок; строк дії договору оренди ; орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яке несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Невід`ємною частиною цього договору є: акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки), підписаний сторонами; акти визначення меж земельної ділянки в натурі, підписаний сторонами; кадастровий план земельних ділянок, що відповідає вимогам ч. 4ст. 15 Закону України «Про оренду землі»,в редакції, чинній на час укладення спірних договорів оренди).

За вказаних обставин, висновок суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

У постанові від 18 червня 2019 року у справі № 812/778/17 Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова угода до договору оренди підлягала державній реєстрації як і договір оренди земельної ділянки. За встановлення у судовому процесі обставин відсутності факту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у сторін цієї додаткової угоди не виникли права та обов`язки, які нею визначені.

При чому у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 819/1849/13-а висвітлена правова позиція, згідно якої орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов`язуючи його приймати такі рішення.

Зважаючи на те, що додаткова угода від 10 вересня 2009 року хоча і не містить відмітки про її державну реєстрацію, однак з матеріалів справи, зокрема листа Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області № 170/141-18 від 27 грудня 2018 року, вбачається, що вказана угода вшита до договору оренди від 01вересня 2007р., який містить відмітку про реєстрацію 10 березня 2010 року. Тобто додаткова угода була надана Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області. При чому, оскільки дата укладення додаткової угоди передує даті реєстрації основного договору, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту надання додаткової угоди відділу Держгеокадастру після реєстрації основного договору, слід дійти висновку про одночасність подачі вказаних документів для реєстрації.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 170561475 та № 170562230 від 14 червня 2019 року додаткова угода від 10 вересня 2009 року зареєстрована, а тому з урахуванням приписів ч.ч. 2 та 3 ст. 29 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, твердження апеляційної скарги в частині щодо відсутності державної реєстрації додаткової угоди від 10 вересня 2009 року є безпідставна та необґрунтована.

Що ж стосується посилань апелянта щодо виправлень зроблених у додатковій угоді від 01 лютого 2016 року і яка на погляд представника позивача має виправлення, які він самостійно перевірив та встановив, що спочатку ця угода датувалася 2007 роком, колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки для з`ясування вказаних обставин необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто вказаний факт можливо встановити лише шляхом проведення відповідної експертизи.

За матеріалами справи, судом першої інстанції за клопотанням представника позивача призначалася експертиза для з`ясування вказаних обставин, однак остання не була проведена з огляду на відмову позивача та її представника оплачувати вартість проведення експертизи.

Аргументи апеляційної скарги щодо неотримання позивачем орендної плати за 2019,2020 та 2021 роки колегія суддів відхиляє, тому що такі не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення, позаяк позивач не заявлялася вимог щодо розірвання договору, у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору щодо систематичної несплати орендної плати, а звернулася із вимогами про повернення земельної ділянки у зв`язку з неукладанням спірного договору оренди землі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 21 лютого 2022 року.