Постанова

від 13.12.2021 по справі 472/566/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.12.21

22-ц/812/2146/21

Єдиний унікальний номер судової справи №472/2137/21

Провадження № 22-ц/812/2145/21

№22-ц/812/2146/21

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 грудня 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участі позивача - ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 та його представника Вишневського А.А. , який також є і представником третьої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційні скарги

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , поданої її представником адвокатом Вишневським Андрієм Анатолійовичем

на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2021 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Тустановським А.О., дата складання повного тексту не зазначена у цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, державного нотаріального архіву Миколаївської області, ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5 , про встановлення нікчемності правочину (заповіту) та скасування запису про реєстрацію в Спадковому реєстрі,

В С Т А Н О В И В :

16 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, секретаря виконавчого комітету Покровської сільської ради Веселиніського району Миколаївської області Мінасян Любов Володимирівни, державного нотаріального архіву Миколаївської області, ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5 , про встановлення нікчемності правочину (заповіту) та скасування запису про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Покровка Веселинівського району Миколаївської області померла її мати ОСОБА_6 .

Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , земельна ділянка для його обслуговування та чотири земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 14,10 га, розташовані в межах території Покровської сільської ради.

За життя ОСОБА_6 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила розпорядження, яким усе майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилося і з чого не складалося, а також все те, на що вона за законом буде мати право заповідає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повністю. Цей заповіт було посвідчено 18 квітня 2013 року секретарем виконавчого комітету Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Ставніченко М.М. та зареєстрований у реєстрі за №1.

13 лютого 2019 року позивач подала заяву про прийняття спадщини за заповітом приватному нотаріусу Веселинівського районного нотаріального округу Миколаївської області Болгарчук О.Ф., якою було заведено спадкову справу за № 21. Одночасно нотаріусом їй було повідомлено про те, що заповіт ОСОБА_6 , посвідчений 18 квітня 2013 року скасовано заповітом ОСОБА_6 , посвідченим 20 жовтня 2018 року секретарем виконавчого комітету Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Мінасян Л.В. за реєстром № 16, та надала їй його ксерокопію.

Ознайомившись з заповітом вона побачила, що напис у заповіті На моє прохання заповіт записано секретарем виконавчого комітету Покровської сільської ради з моїх слів за допомогою комп`ютера. Прочитано мною в голос до підписання та підписано особисто ОСОБА_6 та підпис на ньому зроблено не її матір`ю, а складений та підписаний від імені матері іншою особою, а тому вважає його нікчемним

Більш того, заповіт не відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Закону України Про нотаріат та Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі- Порядок).

Так, її мати ОСОБА_6 з липня 2015 року тяжко хворіла. У зв`язку з перенесеним нею у 2016 році інсультом вона втратила можливість пересуватися, потребувала стороннього догляду та допомоги навіть у найпростіших рухах, таких, як самостійне прийняття їжі. А тому, вона не могла прибути в приміщення органу місцевого самоврядування для посвідчення заповіту, отже його посвідчено поза межами цього приміщення. Але у посвідчувальному написі, всупереч вимог ч.2 п.2.1 розділу Порядку відсутній запис про місце вчинення нотаріальної дії із зазначення адреси та причини, з яких нотаріальна дія вчинена поза приміщенням органу місцевого самоврядування. А тому, вважає, що його складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Тому, в силу приписів ст.1257 ЦК України він є нікчемним.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати заповіт від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений секретарем виконавчого комітету Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Мінасян Любов`ю Володимирівною 12 жовтня 2018 року та зареєстрованого у Реєстрі для реєстрації заповітів за № 16 - нікчемним, скасувати запис про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту, складеного та підписаного невідомою особою від імені ОСОБА_6 та зобов`язати Державний нотаріальний архів Миколаївської області внести відповідну інформацію до Спадкового реєстру.

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 30 грудня 2020 року до участі у справі залучено Веселинівську селищну раду Веселинівського району Миколаївської області як правонаступника відповідачів Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області та секретаря виконавчого комітету Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Мінасян Любов Володимирівну.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2021 року позов задоволено. Встановлено нікчемність заповіту, складеного та підписаного невідомою особою від імені ОСОБА_6 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Мінасян Любов`ю Володимирівною 12 жовтня 2018 року та зареєстрованого у Реєстрі для реєстрації заповітів за № 16.

Скасовано запис про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту, складеного та підписаного невідомою особою від імені ОСОБА_6 , посвідченого секретарем виконавчого комітетом Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Мінасян Любов`ю Володимирівною 12 жовтня 2018 року та зареєстрованого у Реєстрі для реєстрації заповітів за № 16, та зобов`язано Державний нотаріальний архів Миколаївської області внести відповідну інформацію до Спадкового реєстру.

Додатковим рішенням цього ж суду від 08 жовтня 2021 року стягнуто з Веселинівської селищної ради Миколаївської області та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 7 171 грн. 24 коп.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що секретар Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Мінасян Л.В., яка є посадовою особою, порушила вимоги Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування при складені заповіту, в зв`язку із чим, оспорюваний заповіт є нікчемним в силу ч. 1 ст.1257 ЦК України, як такий, що складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Крім того, згідно із висновком судової почеркознавчої експертизи від 28 січня 2020 року № 296, рукописні записи, які починаються словами На моє прохання … і закінчуються словами … та підписані особисто , а також рукописні записи ОСОБА_6 у графах Підпис : у двох примірниках заповіту ОСОБА_6 від 12.10.2018 виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою. Крім того, вказані рукописні записи виконані однією особою.

Підписи у вигляді коротких рукописних записів ОСОБА_7 у графах Підпис: у двох примірниках заповіту ОСОБА_6 від 12.10.2018 виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою.

Вказаний висновок визнано судом допустимим доказом оскільки у ньому наявні посилання на конкретні докази, на підставі яких зроблено висновки, наявний перелік матеріалу, що досліджувався, описано результати порівняльного дослідження підписів, долучено ілюстровані таблиці.

Таким чином, суд з урахуванням встановлених у справах обставин та досліджених доказів у їх сукупності та зважаючи на те, що рукописні записи в оспорюваному позивачем заповіті здійснено не заповідачем, а іншою особою, будь-які застереження в заповіті відсутні, волевиявлення ОСОБА_6 на час складання зазначеного заповіту не було вільним, дійшов висновку про наявність підстави для встановлення нікчемності заповіту і скасування запису про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту, та зобов`язання Державного нотаріального архіву Миколаївської області внести відповідну інформацію до Спадкового реєстру, саме і з вказаних підстав також.

Не погодившись із цим рішенням суду першої інстанції ОСОБА_8 та ОСОБА_5 через свого представника адвоката Вишневського А.А., подали ідентичні за змістом апеляційній скарги, та посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, просили про його скасування та ухвалення нового про відмову у задоволені позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляційних скарг, апелянти зазначали, що висновок суду про нікчемність заповіту через порушення вимог форми заповіту, яка полягає у відсутності запису про місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, є такими, що не відповідає принципам справедливості та розумності, що є загальними засадами цивільного права.

Так, у цьому випадку спадкодавець, яка склала заповіт, тим самим бажала віддячити своєму онукові та своїй дочці, які жили разом з нею, доглядали її до смерті, вели з нею спільне господарство, лікували, годували, допомагали під час хвороби та постійно спілкувалися з нею.

Крім того, померла заповідала своє майно онукові також з мотивів того, що позивач, яка проживає в іншому місті має своє житло, сім`ю, не є інвалідом, та їй значно легше чим онукові, який доглядав її, а після її смерті має доглядати свою матір, яка є особою з інвалідністю, з обмеженою рухливістю та особою похилого віку.

Остання воля була направлена також на те, щоб допомогти своїй донці у якої взагалі ніде жити, і в якої право на будинок та землю є єдиною можливістю вижити.

Рішення суду, яким позов задоволено з формальних підстав, фактично змінено останню волю померлої, через що онук разом із своєю матір`ю інвалідом, яка є нерухомою через тяжку хворобу залишаться на вулиці без джерел існування, при цьому вони мають відповідати за помилку секретаря сільської ради, яка невірно заповнила один з реквізитів заповіту.

Відповідно до роз`яснень ВССУ України викладених у листі від 16 травня 2013 року відсутність у тексті заповіту напису, що він складений та посвідчений поза межами приміщення нотаріальної контори, виконкому місцевої ради, але в межах нотаріального округу, не є істотною умовою для визнання заповіту недійним, якщо буде встановлена, що форма заповіту відповідає вимогам ст.1247 ЦК України і волевиявлення заповідача було вільним.

Апелянти вважають, що суд допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення по справі, а саме щодо відсутності волевиявлення померлої, через відсутність підпису на заповіті.

Після проведення експертизи, на яку посилається суд як на доказ відсутності волевиявлення ОСОБА_6 щодо складання оскаржуваного заповіту та допиту експерту, у судовому засіданні було встановлені обставини на які посилається суд у своєму рішенні.

Зокрема, позивач пояснила, що мати не могла підписати заповіт 12 жовтня 2018 року, оскільки в неї не працювала права рука. Після хвороби у 2016 році ОСОБА_6 жила у позивачки, погано розмовляла, рухи були невпевнені, вона її кормила, оскільки та не могла тримати ложку.

Оскільки така інформація могла бути перевірено лише після допиту усіх свідків та огляду медичної документації стосовно померлої, представником відповідача було заявлено клопотання про повторний допит експерта для надання усних пояснень останнім стосовно того якою рукою було вчинено підпис у заповіті, і чи впливає різниця рук у підписі на ідентичність підпису, а саме чи відрізняються підпис лівою та правою рукою вчинений однією особою. Проте, судом у задоволені такого клопотання було відмовлено. Через не дослідження зазначених обставин є велика ймовірність того, що відповідач втратить майно, а остання воля померлої буде невиконана.

Також, апелянти не погоджуються з відмовою суду у проведенні повторної (додаткової) експертизи, як недоцільної, оскільки під час проведення експертизи не було відомо факти, що померла не могла писати правою рукою.

Ні в дослідницькій частині, ні у висновку експертом не зазначено проте, якою рукою було вчинено підпис у заповіті; те що заповіт був підписаний з прагненням спадкодавця наслідувати почерк, тобто зробити таким, щоб був схожий на той яким вона пише, що є цілком логічним бажанням писати зазвичай.

Таким чином, суд передчасно зробив висновок щодо того, що висновок експерта є повним, оскільки в ньому не було досліджено обставини, які стали відомі вже після проведення експертизи.

Правом на подачу відзиву інші учасники справи не скористалися.

У суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_3 та його представник Вишневський А.А. підтримали апеляційну скаргу та просили про її задоволення. Також, вони визнали апеляційну скаргу третьої особи ОСОБА_5 .

Адвокат Вишневський А.А., який є представником третьої особи ОСОБА_5, у судовому засідання апеляційну скаргу подану від імені останньої підтримав та просив про її задоволення.

Позивач та її представник апеляційну скарги не визнали, просили їх залишити без задоволення, а судове рішення без змін, як таке, що постановлено у відповідності до вимогу законодавства.

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що в силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення у сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно з частини 1 стаття 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте вказаним висновкам судове рішення у повній мірі не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1233ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (стаття 1234 ЦК України).

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).

Відповідно до статті 1248ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що відповідно до свідоцтва про народження матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є ОСОБА_6 ( т.1 а.с. 101,102-103,106,107), а ОСОБА_3 - онуком ( т.1 а.с.94).

ОСОБА_6 на випадок своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 склала заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Ставніченко М.М., зареєстрований в реєстрі за № 1, про те, що усе її майно, що буде їй належати, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, а також все те, що за законом буде мати право, заповідала ОСОБА_1 повністю ( т.1 а.с.13).

Також, 12 жовтня 2018 року ОСОБА_6 склала заповіт, який посвідчила секретарем виконавчого комітету Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Мінасян Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 16 (т.1 а.с.14)

Цим заповітом ОСОБА_6 заповіла житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0.1792 га, кадастровий номер 4821783801:02:060:0117 ( Держаний акт на право власності на земельну ділянку ЯК №791122) онукові ОСОБА_3 , а земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 14,10 га (Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯА №070879, кадастрові номери 1-4821783800:03:000:0647, №2- 4821783800:03:000:0795, №3- 4821783800:03:000:0648, №4- 4821783800:03:000:0796), в рівних частках онукові ОСОБА_3 та дочці ОСОБА_1 .

Цим заповітом скасовано заповіт, посвідчений Покровською сільською радою Веселинівського району Миколаївської області від 18 квітня 2013 року за реєстровим №1.

У заповіті зазначено, що його посвідчено секретарем виконавчого комітету Покровської сільської ради Мінасян Л.В., заповіт записано нею зі слів ОСОБА_6 . До його підписання прочитано уголос заповідачем ОСОБА_6 і власноручно підписано останньою у її ( секретаря) присутності о 14.00 год 30 хв.

Заповіт складено в двох примірниках, один із яких залишився у справі виконавчого комітету сільської ради, а другий видано заповідачу. Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла( т.1 а.с.11).

Із копії спадкової справи № 21/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 видно, що 13 лютого 2019 року ОСОБА_3 , 20 лютого 2019 року ОСОБА_5 , 12 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулися до приватного нотаріуса Веселинівського нотаріального округу Миколаївської області Болгарчук О.Ф. із заявами про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті їх матері та баби (т.1 а.с. 80,81,82).

У інформаційній довідці зі спадкового реєстру від 13 лютого 2019 року № 55104076 зазначено, що заповіт ОСОБА_6 , посвідчений 12 жовтня 2018 року та зареєстрований в реєстрі за № 16, є чинним (т.1 а.с.86-88).

Звернувшись до суду з позовом, позивач обґрунтовувала його, у тому числі,

й тим, що ОСОБА_6 особисто не підписував заповіт.

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 18 грудня 2019 року № 296, проведеної за клопотанням позивача, досліджувані у заповіті рукописні записи, які починаються словами На моє прохання … і закінчуються словами … та підписані особисто , а також рукописні записи ОСОБА_6 у графах Підпис : у двох примірниках заповіту ОСОБА_6 від 12.10.2018 виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою;

рукописні записи, які починаються словами На моє прохання … і закінчуються словами … та підписані особисто , а також рукописні записи ОСОБА_6 у графах Підпис: у двох примірниках заповіту ОСОБА_6 від 12.10.2018 виконані однією особою;

підписи у вигляді коротких рукописних записів ОСОБА_7 у графах Підпис: у двох примірниках заповіту ОСОБА_6 від 12.10.2018 виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою(т. 1 а. с. 221-227).

Заповіт ОСОБА_6 було зареєстровано у реєстрі реєстрації нотаріальних дій 12 жовтня 2018 року за №16 та зареєстровано у алфавітній книзі обліку заповітів, що підтверджується належно завіреними копіями із реєстру для реєстрації нотаріальних дій, початого 12 січня 2018 року та алфавітної книги обліку заповітів, початої 2016 році (т.1 а.с.112-114, 115-116).

Також, підставами для визнання оспорюваного заповіту нікчемним позивач у позові зазначала, що як у посвідчувальному написі на заповіті від 12 жовтня 2018 року, так і у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій відсутня інформація про те, що нотаріальну дію було вчинено секретарем за місцем проживання заповідача та причини, з якої така дія вчинялася поза межами приміщення органу місцевого самоврядування. Отже, секретарем сільської ради допущено порушення вимог щодо його форми та посвідчення.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області №2 від 25 листопада 2015 року, відповідальною за вчинення нотаріальних дій призначено секретаря цієї ради ОСОБА_9 (т.1 а.с.110).

Рішення про початок реорганізації у Покровської сільській раді шляхом приєднання до Веселинівської селищної ради прийнято 09 грудня 2020 року (т. 3 а. с. 15-20).

Щодо доводів про те, що підставою визнання заповіту нікчемним є порушення вимог щодо його форми заповіту.

Як встановлено під час розгляду справи, складений ОСОБА_6 12 жовтня 2018 року заповіт, посвідчений секретарем Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Мінасян Л.В.у письмовій формі із зазначенням часу 14 год 20 хв та місця його складання - с. Покровка Веселинівського району Миколаївської області.

Так, у пункті 1.2. розділу I цього Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), в редакції, що діяла на час посвідчення оспорюваного заповіту, зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Пунктом 2.1. розділу II Порядку встановлено, що нотаріальні дії вчиняються

в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 2.11. розділу II Порядку посвідчення заповітів, засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них, засвідчення справжності підпису на документах, видача дубліката посвідченого документа здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою органу місцевого самоврядування і скріплюються гербовою печаткою відповідного органу місцевого самоврядування.

Пункт 1.4 Розділу ІІ Порядку встановлює, що заповіт має бути складений

у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.

Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Відповідно до п.2.11 розділу 11 Порядку, посвідчувальний напис на заповіті вміщується після підпису громадянина на тій самій сторінці чи на звороті документа. Якщо посвідчувальний напис не вміщується на нотаріально оформлюваному документі, він має бути продовжений на прикріпленому до документа аркуші паперу. У цьому випадку аркуші, на яких викладено текст документа, і аркуш із продовженням посвідчувального напису скріплюються у спосіб, що унеможливлює їх роз`єднання без порушення цілісності. Аркуші повинні бути пронумеровані, кількість їх засвідчена підписом посадової особи органу місцевого самоврядування, скріпленим печаткою цього органу.

За положеннями пункту 2.12 розділу ІІ, усі нотаріальні дії, які вчиняються посадовою особою органу місцевого самоврядування, реєструються в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування у порядку, передбаченому статтею 52 Закону України "Про нотаріат", та Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 № 3253/5, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 23.12.2010 за № 1318/18613 (далі - Правила).

Згідно з пунктом 1.8 розділу ІІІ Порядку заповіти, посвідчені посадовими особами органів місцевого самоврядування, записуютьсядо алфавітної книги обліку заповітів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 1257 ЦК України та вказано, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України .

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судом першої інстанції з врахуванням висновку судової почеркознавчої експертизи від 27 січня 2020 року № 296, встановлено, що досліджувані у заповіті рукописні записи, які починаються словами На моє прохання … і закінчуються словами … та підписані особисто , а також рукописні записи ОСОБА_6 у графах Підпис : у двох примірниках заповіту ОСОБА_6 від 12.10.2018 виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою. Рукописні записи, які починаються словами На моє прохання … і закінчуються словами … та підписані особисто , а також рукописні записи ОСОБА_6 у графах Підпис: у двох примірниках заповіту ОСОБА_6 від 12.10.2018 виконані однією особою.

Підписи у вигляді коротких рукописних записів ОСОБА_7 у графах Підпис: у двох примірниках заповіту ОСОБА_6 від 12.10.2018 виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою.

Судова колегія відхиляє доводи апеляційних скарг щодо незгоди з висновком суду стосовно визнання висновку експерта допустимим доказом, оскільки вважає, що висновком судової почеркознавчої експертизи від 27 січня 2020 року достовірно підтверджено виконання підпису у заповіті не самим заповідачем ОСОБА_6 , а іншою особою. Посилання апелянтів на те, що заповідач могла підписати заповіт лівою рукою, оскільки після перенесених хвороб втратила можливість користуватися правою рукою, за відсутності медичних висновків, є безпідставними.

Твердження у апеляційних скаргах про підписання заповіту з прагненням наслідування почерку, може вказувати на те, що померла намагалася зробити так, щоб її підпис був схожий на той яким вона пише, є надуманими.

За такого, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заповіт від 12 жовтня 2018 року не відповідає вимогам закону щодо його форми, а саме - не підписаний власноруч заповідачем, а тому є нікчемним.

Таким чином колегія суддів доходить висновку, що вказане у сукупності свідчить про недотримання приписів статей 1247, 1253 ЦК України при складенні спірного заповіту, що свідчить про його нікчемність.

Посилання у позові на те, що у посвідчувальному написі на заповіті від 12 жовтня 2018 року, так і у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій відсутня інформація про те, що нотаріальну дію було вчинено секретарем за місцем проживання заповідача та причини, з якої така дія вчинялася поза межами приміщення органу місцевого самоврядування, не можуть бути ключовою підставою для визнання заповіту нікчемним та не є підставою для оспорюваності заповіту.

Тому що вказане, є порушенням допущеним секретарем сільської ради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконання секретарем сільської ради своїх обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій.

Щодо належного способу захисту права.

Заповіт, як остання воля особи, стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.

Проте допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, які законодавець покладає в основному для можливості їх застосування.

Ці обставини в сукупності свідчать про те, що вони беруться до уваги як об`єктивні перешкоди до запрошення нотаріуса посвідчити заповіт.

Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 620/564/19 (провадження № 61-6254св21), від 13 вересня 2021 року у справі № 146/898/20 (провадження № 61-10983св21), від 28 жовтня 2021 року у справі № 498/606/17 (провадження № 61-545св20), у справі за позовом про встановлення нікчемності правочину, суд дійшов висновку про те, що позивач заявив вимогу про встановлення нікчемності заповіту без застосування наслідків недійсності правочину, у зв`язку з чим обрав неналежний спосіб захисту, а отже позов з цих підстав задоволенню не підлягає.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) дійшла висновку про те, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, також не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції не врахував судову практику та не звернув увагу на те, що заявивши вимогу про встановлення нікчемності заповіту без застосування наслідків недійсності правочину, позивач обрала неналежний спосіб захисту, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Веселинівської селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, державного нотаріального архіву Миколаївської області, ОСОБА_3 про встановлення нікчемності правочину (заповіту) слід було б відмовити з цих підстав, зазначивши в мотивувальній частині судового рішення із застосуванням відповідних положень норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Зважаючи на те, що заповіт від 12 жовтня 2018 року є нікчемним, вимога ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом виключення із спадкового реєстру про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту, складеного та підписаного невідомою особою від імені ОСОБА_6 , посвідченого секретарем виконавчого комітетом Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Мінасян Любов`ю Володимирівною 12 жовтня 2018 року та зареєстрованого у Реєстрі для реєстрації заповітів за № 16, та зобов`язано Державний нотаріальний архів Миколаївської області внести відповідну інформацію до Спадкового реєстру є обґрунтованою. Такого висновку дійшла колегія суддів Верховного Суду у справі № 756/10183/16-ц від 11 листопада 2020 року.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив обставини того, що заповіт було посвідчено з порушенням вимог закону, проте не звернув уваги на те, що задоволення позову ОСОБА_10 про встановлення нікчемності заповіту не призведе до відновлення порушеного права останнього.

При цьому колегія судів звертає увагу на те, що вирішення вказаного спору не звужує обсяг прав та інтересів ОСОБА_5 на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилася після смерті її матері ОСОБА_6 , і яку вона прийняла у встановленому законом порядку.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Згідно з ч.4 стаття 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом встановлено фактичні обставин справи, однак неправильно застосовано до спірних правовідносин матеріальний закон, який підлягав застосуванню, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині вимог про встановлення нікчемності заповіту підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з підстав, викладених у цій постанові. В решті це ж судове рішення слід залишити без змін.

Додатковим рішенням цього суду від 08 жовтня 2021 року сторонами не оскаржувалося, а відтак не було предметом апеляційного перегляду.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , поданої її представником адвокатом Вишневським Андрієм Анатолійовичем - задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2021 року в частині задоволення вимог про встановлення нікчемності заповіту складеного ОСОБА_6 12 жовтня 2018 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області Мінасян Любов`ю Володимирівною, реєстраційний №16 скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені цих вимог відмовити.

В іншій частині це ж судове рішення суду та додаткове рішення цього ж суду від 08 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 13 грудня 2021 року.