Постанова

від 02.12.2021 по справі 190/625/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 190/625/20

провадження № 61-12026св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Лихівська селищна рада П`ятихатського району Дніпропетровської області,

треті особи : ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Суворовське , П`ятихатська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2020 року у складі судді Фирси Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів:

Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В., у справі за позовом

ОСОБА_1 до Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Суворовське , П`ятихатська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про встановлення факту родинних відносин та визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Суворовське (далі - ТОВ Суворовське ), П`ятихатська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про встановлення факту родинних відносин та визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3 . Після його смерті залишилося спадкове майно, до складу якого входить право на земельну частку (пай) розміром 6,55 га, яке його батько набув як член колгоспу ім. Суворова та був включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю серії I-ДП № 00085. За життя його батько сертифікат на право на земельну частку (пай) не отримав.

Спадщину після смерті батька прийняла мати позивача - ОСОБА_4 , яка була зареєстрована та проживала разом із ОСОБА_3 на день його смерті, тобто фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.

ІНФОРМАЦІЯ_2 мати позивача також померла. З питанням отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті матері позивач звернувся до П`ятихатської державної нотаріальної контори, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом йому було відмовлено з посиланням на те, що відсутній правовстановлюючий документ на земельну частку (пай). Крім того, під час вивчення документів, нотаріусом було виявлено, що між ним та померлою ОСОБА_4 не просліджується факт родинних відносин, оскільки в свідоцтві про смерті спадкодавця прізвище зазначено ОСОБА_3 , а його прізвище згідно з паспортом - ОСОБА_1 .

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд встановити факт родинних відносин між ним та ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 , як між матір`ю та сином; визнати за ним право на земельну частку (пай) із земель колишнього КСП ім. Суворова П`ятихатського району Дніпропетровської області загальним розміром 6,55 га в умовних кадастрових гектарах у порядку спадкування за законом після смерті

ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області

від 15 жовтня 2020 року позов задоволено частково.

Встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як між матір`ю та сином.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги щодо встановлення факту родинних відносин, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з копією експертного висновку № 056/952-m від 29 травня 2020 року прізвища ОСОБА_3 (паспорт, запис ОСОБА_1 ) та ОСОБА_1 (свідоцтво про смерть, запис ОСОБА_4 ), а також рос. ОСОБА_1 (свідоцтво про народження, запис російською мовою ОСОБА_1 , батько ОСОБА_3 , мати ОСОБА_4 ; посвідка про шлюб, запис російською мовою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) попри розбіжності в документах наданих для експертизи, а також в інших документах зазначених осіб є ідентичними.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності у порядку спадкування за законом, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні докази перебування батька позивача в членах КСП ім. Суворовське , а сам по собі факт перебування особи в трудових правовідносинах із таким підприємством не є підставою для отримання ним земельної частки (паю),

а тому підстави вважати, що він набув право на земельну частку (пай) за рахунок земель колективної власності підприємства, відсутні.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалося в апеляційному порядку лише в частині визнання права власності у порядку спадкування за законом,

а в частині встановлення факту родинних відносин не було предметом апеляційного перегляду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 червня 2021 року рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області

від 15 жовтня 2020 року в частині позовних вимог про визнання права власності у порядку спадкування за законом залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 про визнання за ним права на земельну частку (пай) із земель колишнього КСП ім. Суворова П`ятихатського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з недоведеністю.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 був членом КСП ім. Суворова та має право на земельну частку пай суду не надано, оскільки його прізвище у списках членів КСП на час отримання КСП державного акта на право колективної власності на землю серії I-ДП № 000085 від 10 лютого 1996 року не зазначено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області

від 15 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 01 червня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення (в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування) та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року справу № 190/625/20 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 323/323/17, відповідно до якого невнесення до списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Судами повно та всебічно не досліджено обставини, що мають значення для справи, не надано оцінки наявним доказам, зокрема, не звернуто увагу на те, що ОСОБА_3 (спадкодавець) на час паювання був членом КСП, був включений до списку, що додається до державного акта, отже, мав право на земельну частку (пай). Попри розбіжності у написанні прізвища батька позивача (ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_3 ) ці особи є ідентичними.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 27 серпня 1947 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі (т. 1, а. с. 12).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 12).

Згідно з довідкою, виданою виконкомом Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області № 527/02-21

від 17 листопада 2017 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 разом із дружиною

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а. с. 14).

За життя ОСОБА_3 працював у колгоспі ім. Суворова Лихівської селищної ради П`ятихатьського району Дніпропетровської області (т. 1, а. с. 26)

23 квітня 1993 році колгосп ім. Суворова перереєстровано на КСП ім. Суворова, а з 2000 року правонаступником КСП ім. Суворова є ТОВ Суворівське (т. 1, а. с. 20).

10 лютого 1996 року КСП ім. Суворова на підставі рішення Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області

від 11 травня 1995 року отримало державний акт на право колективної власності на землю серії I-ДП № 000085 від 10 лютого 1996 року (т. 1, а. с. 57, 58).

У списку громадян-членів КСП ім. Суворова, що є додатком до державного акта на право колективної власності, виданого КСП ім. Суворова 10 лютого 1996 року, під № 389 значиться ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 62-75).

Згідно з листом П`ятихатської державної нотаріальної контори № 328/02-14 від 30 вересня 2020 року спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відкривалася (т. 1, а. с. 174).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 13).

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори звернувся 07 липня 2017 року ОСОБА_1 , вказавши, що ОСОБА_4 залишила заповіт, посвідчений секретарем виконкому Лихівської селищної ради П`ятихатьського району Дніпропетровської області Трикаша Л. Д.

від 28 березня 2015 року, яким ОСОБА_4 заповідала йому та ОСОБА_2 земельну ділянку, яка належить їй на підставі державного акта на право приватної власності на землю ІУ ДП № 083068, виданого 24 травня 2002 року П`ятихатською державною адміністрацією № 104-р від 29 березня 2002 року площею 5,980 гектарів в межах згідно з планом та свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серія ДН -ХУ № 89 від 21 жовтня

2002 року (т. 1, а. с. 93, 101).

ОСОБА_2 звернувся до П`ятихатської державної нотаріальної контори із заявою від 07 липня 2017 року, в якій зазначив, що він відмовляється від спадщини за законом та за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 на користь брата ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 92).

06 лютого 2017 року державним нотаріусом П`ятихатської державної нотаріальної контори було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 . Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 5,9800 гектарів в межах згідно з планом, розташованої на території Лихівської селищної ради П`ятихатського району Дніпропетровської області, переданої для ведення сільськогосподарського виробництва, що належала померлій на підставі державного акта на право приватної власності на землю ІV ДП № 083068, виданого П`ятихатською державною адміністрацією від 24 травня 2002 року, кадастровий номер 1224555600:01:001:0123 (т. 1, а. с. 126).

14 вересня 2018 року до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 із заявою про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, яка належить батькові спадкоємця

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємицею якого була

ОСОБА_4 , яка фактично прийняла спадщину, але не оформила юридично.

Постановою державного нотаріуса П`ятихатської державної нотаріальної контори Новенко С. С. від 14 вересня 2018 року було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом про право на земельну частку (пай) після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із неможливістю встановити факт родинних відносин як матері та сина між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та відсутністю документа, який підтверджує наявність на момент відкриття спадщини права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку (т. 1, а. с. 138-139).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Предметом спору у справі, що переглядається, з урахуванням оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку лише в частині,

є визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування.

При вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня

1995 року Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям та відповідні норми ЦК України.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року

№ 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям (далі - Порядок паювання земель) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі, створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на земельну частку (пай) згідно з пунктом 2 Порядку паювання земель мають члени сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, у тому числі, пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

За змістом статей 22, 23 ЗК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю виникає після

одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт

на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Отже, право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта,

і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Особа, яку помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП із питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай).

Під час вирішення спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року, Указу Президента України від

08 серпня 1995 року N 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям та відповідні норми ЦК України.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до набрання чинності ЦК України, а тому в цьому випадку за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У статті 527 ЦК УРСР зазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільним процесуальним законом передбачено принцип змагальності сторін та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог.

Встановивши відсутність доказів на підтвердження факту перебування батька позивача в членах КСП ім. Суворовське , позивачем не доведено, що ОСОБА_3 був членом КСП ім. Суворова та має право на земельну частку пай, встановивши, що прізвище ОСОБА_3 у списках членів КСП на час отримання КСП державного акта на право колективної власності на землю серії I-ДП № 000085 від 10 лютого 1996 року не зазначено, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 червня 2018 року у справі

№ 323/323/17, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Так, у справі № 323/323/17, на яку в касаційній скарзі посилається ОСОБА_1 , предметом спору було зобов`язання виділити в натурі (на місцевості) із резервного фонду земель сільськогосподарського призначення державної власності земельну ділянку на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай). У вказаній справі позивачу належить сертифікат на право на земельну частку (пай), проте в досудовому порядку відповідні органи відмовили позивачу у виділенні земельної ділянки на підставі сертифіката, яким посвідчено його право на отримання в натурі земельної ділянки.

У той час, як предметом спору у справі, що переглядається, є визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування, а спадкодавцю, як встановлено судами, не видавався сертифікат, що свідчить про відмінність фактичних обставин справи, різний характер спірних правовідносин та їх нормативно-правове регулювання .

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами повно та всебічно не досліджено обставини, що мають значення для справи, не надано оцінки наявним доказам, не надано оцінку тому, що попри розбіжності у написанні прізвища батька позивача (ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_3 ) ці особи є ідентичними, оскільки вказане було предметом дослідження як суду першої, так і суду апеляційної інстанції. Зазначені докази спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ).

Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що

в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області

від 15 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту родинних відносин не було предметом оскарження в апеляційному порядку, а тому не переглядалося судом апеляційної інстанції, та, відповідно, не є предметом перегляду Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області

від 15 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 01 червня 2021 року в частині позовних вимог про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук