Постанова

від 01.12.2021 по справі 752/14554/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 752/14554/15-ц

провадження № 61-14046св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду :

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи :

позивач - акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк ,

відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю Мережа агенцій Гарячі тури ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Видай Тетяни Олександрівни на рішення Голосіївського районного суду м. Києва

від 06 лютого 2020 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суд від 14 липня 2021 року у складі колегії суддів:

Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк , перейменоване на акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - АТ КБ ПриватБанк , банк) звернулося до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю Мережа агенцій Гарячі тури (далі - ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури ) з позовом, у якому просило солідарно стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 092 853,54 грн.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами договору овердрафтового кредиту від 04 серпня 2014 року, укладеного між банком та ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури , останнє отримало кредитний ліміт овердрафту у розмірі 4 201 000 грн на умовах, визначених договором, строком повернення до 03 серпня 2015 року.

Зазначений кредитний договір від імені ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури підписаний ОСОБА_1 , який був єдиним засновником товариства.

Виконання зобов`язань за договором про надання овердрафтового кредиту забезпечено договором поруки від 04 серпня 2014 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого останній зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури .

Посилаючись на те, що неналежне виконання позичальником умов договору овердрафтового кредиту призвело до утворення заборгованості, яка погашена не була, позивач просив позов задовольнити.

Справа розглядалась судами неодноразово

Короткий зміст рішень

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого

2020 року у складі судді Колдіної О. О. позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури на користь АТ КБ ПриватБанк заборгованість за договором про надання овердрафтового кредиту у розмірі 6 092 853,54 грн, яка складається з 3 946 341,46 грн - заборгованість по основній сумі кредиту, 1 935 462,08 грн - заборгованість за відсотками, 211 050 гривень - штраф за пунктом 5.8 кредитного договору. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю позовних вимог. Суд першої інстанції вважав доведеним, що відповідачі належним чином не виконали свої зобов`язання за кредитним договором та договором поруки. Наявність заборгованості підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості та виписками по рахункам позичальника.

Спростовуючи доводи щодо недоведеності позивачем наявності договірних відносин між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем до матеріалів цивільної справи долучені завірені належним чином копії договору про надання овердрафтового кредиту та договору поруки. Відповідач не навів будь-яких доводів, які б свідчили про недійсність зазначених договорів або їх невідповідності оригіналу, а отже у суду відсутні підстави для обґрунтованих сумнівів у невідповідності завірених копій письмових доказів їх оригіналу.

Місцевий суд також указав, що відсутність в матеріалах справи оригіналів укладених між сторонами правочинів не може свідчити про відсутність договірних правовідносин між сторонами у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог щодо ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення договору поруки з ОСОБА_1 , а відтак і обставини того, що останній повинен нести солідарну відповідальність, у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури своїх зобов`язань за кредитним договором.

При вирішенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_1 відсутні підстави для врахування судом письмового доказу - копії договору поруки, який долучено позивачем до позовної заяви, оскільки відповідач ОСОБА_1 ставив під сумнів відповідність поданої позивачем копії договору поруки оригіналу, а позивач не виконав ухвалу суду та не подав оригінал договору поруки від 04 серпня 2014 року.

Апеляційний суд указав, що договір поруки є належним доказом, який міститьінформацію щодо предмета доказування, зокрема в частині, що стосується заявлених вимог до поручителя, оскільки лише з договору поруки можливо встановити, чи несе ОСОБА_1 солідарну відповідальність із боржником у разі неналежного виконання останнім своїх зобов`язань за кредитним договором. Також, лише в договорі поруки зазначаються відомості щодо обсягу та меж відповідальності поручителя.

Докази, на які посилається позивач: фотокартки і листування з ОСОБА_1 щодо врегулювання питань заборгованості ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури , суд апеляційної інстанції вважав неналежними та недопустимими доказами в розумінні положень статті 77 ЦПК України, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування, зокрема інформації щодо погодження між Банком та ОСОБА_1 відповідальності останнього у разі неналежного виконання ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури договірних зобов`язань, обсягу та меж такої відповідальності.

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу АТ КБ ПриватБанк задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що судом не зазначено, з якою метою витребувано оригінал поруки. У матеріалах справи відсутні будь-які клопотання ОСОБА_1 про призначення судової почеркознавчої експертизи. Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що підписання договору про надання овердрафтового кредиту і договору поруки відбулось в один день - 04 серпня 2014 року, і поручитель ОСОБА_1 не оспорював свій підпис у договорі поруки. Матеріали справи не містять доказів того, що договір поруки, укладений від 04 серпня 2014 року між Банком та

ОСОБА_1 , в установленому законом порядку був визнаний недійсним (нікчемним) або оспорений ОСОБА_1 в межах справи, яка переглядається.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що ухвала суду про витребування письмового доказу була занесена до протоколу судового засідання від 27 жовтня 2020 року. Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що така ухвала була звернута до виконання. Лише на заяву банку від 09 листопада 2020 року про причини неподання письмових доказів листом суду від 23 листопада 2020 року була надіслана на адресу Банку. Розгляд справи апеляційним судом по суті було здійснено

08 грудня 2020 року без участі представника банку. Причини неподання письмових доказів, суд апеляційної інстанції не з`ясував.

Апеляційний суд не дав жодної правової оцінки змісту клопотань, які були подані до місцевого суду ОСОБА_1 у ході судового розгляду цієї справи, зокрема: у клопотаннях про проведення судово-економічної експертизи від 20 грудня 2016 року та від 21 січня 2016 року, у доповненнях до клопотання про проведення судово-економічної експертизи від 06 квітня 2016 року ОСОБА_1 не заперечував про укладення договору поруки, а лише висловив сумнів щодо дійсного розміру заборгованості; у клопотанні про відкладення розгляду справи від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 зазначав, що проводить переговори з Банком з метою позасудового врегулювання спору.

Крім того згідно з журналом судового засідання від 24 листопада

2015 року, представником ОСОБА_1 заявлялось клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу врегулювати питання мирним шляхом.

При новому розгляді справи постановою Київського апеляційного суду

від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва

від 06 лютого 2020 року - без змін.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що договір про надання овердрафтового кредиту № K4VKLOF1546 був укладений 04 серпня 2014 року між банком та ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури в особі директора ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_1 виступив поручителем за виконання ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури зобов`язань по поверненню коштів банку на підставі договору поруки. Підписання договору про надання овердрафтового кредиту та договору поруки відбулось в один день - 04 серпня 2014 року, і поручитель ОСОБА_1 не оспорював свій підпис у договорі поруки під час розгляду справи в суді першої інстанції.

В суді апеляційної інстанції при новому розгляді справи представником ОСОБА_1 уже було заявлено клопотання про витребування оригіналів як кредитного договору, так і договору поруки, проте в судовому засіданні не надано обґрунтованих пояснень з приводу того, з якою саме метою необхідно витребувати оригінали цих документів у Банку, поважних причин не заявлення клопотання про витребування договору поруки в суді першої інстанції, а також клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Враховуючи, що відповідач не навів будь-яких доводів, які б свідчили про недійсність зазначених договорів або їх невідповідності оригіналу, а з виписок по рахунку позичальника вбачається, що ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури користувалося кредитними коштами та частково виконувало свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що позивач довів належними та достовірними доказами обставини щодо укладення між сторонами кредитного договору та договору поруки, у зв`язку із чим наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості по кредиту, відсотків та штрафу у заявленому банком розмірі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Видай Т. О. на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суд від 14 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Видай Т. О., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 213/2141/16-ц, провадження № 61-399св20,

від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11,провадження

№ 61?6708св19, від 07 листопада 2019 року у справі № 908/1264/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті

389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що письмовий доказ, підписання якого заперечується учасником справи, не береться до уваги при прийнятті рішення, якщо інша сторона відмовляється надати його оригінал. Не дослідивши оригінал кредитного договору та договору поруки, можна лише припускати їх існування, так само і те, що наявні в матеріалах копії відповідають оригіналам. Суд не міг брати до уваги копію письмового доказу, якщо позивач не подав його оригінал на вимогу суду, а відповідач заперечував факт існування оригіналу цього документу. При новому розгляді справи відповідач звертався до апеляційного суду з клопотанням про витребування оригіналу кредитного договору та договору поруки, а також з клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи щодо встановлення особи, яка підписала кредитний договір та договір поруки, проте недослідження судами оригіналів письмових доказів призвело до порушення норм процесуального права, що мало наслідком прийняття незаконного рішення на підставі недостовірних доказів.

Оскільки касаційна скарга була подана тільки представником ОСОБА_1 - адвокатом Видай Т. О., тому Верховний Суд перевіряє рішення судів попередніх інстанцій тільки в частині вирішення позовних вимог банку до нього, як до поручителя.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 0 4 серпня 2014 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір про надання овердрафтового кредиту № K4VKLOF1546, за умовами якого ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури отримало кредитний ліміт овердрафту у розмірі 4 201 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом: протягом 1-3 днів - 19 % річних, протягом 4-7 днів - 20 % річних, протягом 8-15 днів - 22 % річних, протягом 16-30 днів - 23 % річних та строком користування до 3 серпня 2015 року.

Згідно із пунктами 1.1, 1.3 кредитного договору банк за наявності вільних грошових ресурсів зобов`язався здійснювати овердрафтове обслуговування позичальника, яке полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку позичальника № НОМЕР_1 , відкритому у банку за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого відповідно до пункту 1.3 цього договору, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо, а овердрафт надається на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів позичальника в обмін на зобов`язання останнього з повернення кредиту, сплати процентів та винагороди в обумовлені цим договором терміни.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника при закритті банківського дня позичальник сплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). Розмір ставки встановлений у пункті А.7 цього договору.

У пункті 4.2 кредитного договору сторони погодили, що у випадку непогашення кредиту після закінчення 30-ти днів з дати початку періоду безперервного користування кредитом, починаючи з 31-го дня, встановлюється підвищена процентна ставка (46 %).

На час укладення 04 серпня 2014 року кредитного договору засновником ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури був ОСОБА_1 і договір від імені товариства підписаний ОСОБА_1 як єдиним засновником цього товариства.

Як свідчать матеріали справи, із 23 червня 2015 року відбулося відчуження ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури та зміна директора.

Судом також встановлено, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином та надав позичальнику грошові кошти на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів.

04 серпня 2014 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання овердрафтового кредиту між банком та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № K4VKLOF1546/DP1, відповідно до умов якого останній зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що й боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Згідно з підпунктом 2.2 договору поруки поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання боржника, зазначені в направленій кредитором вимозі згідно підпункту 2.1.2 пункту 2.1 цього договору.

Із виписок по рахунку ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури вбачається, що позичальник неодноразово здійснював погашення кредиту та після цього знову починав користування кредитним лімітом овердрафту.

Згідно з наданим позивачем до заяви про збільшення позовних вимог розрахунком, внаслідок неналежного виконання ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури своїх зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість, яка станом на 22 лютого 2017 року становить

10 228 632,06 грн, з яких заборгованість по основній сумі кредиту -

3 946 341,46 грн, заборгованість за відсотками - 2 984 311,94 грн, пеня за своєчасність виконання зобов`язань - 3 297 978,66 грн.

Як зазначив позивач, законодавством не передбачений обов`язок кредитора вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом.

У зв`язку з цим, ПАТ КБ ПриватБанк просило стягнути з солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за договором про надання овердрафтового кредиту № K4VKLOF1546 від 04 серпня 2014 року станом на 29 липня 2016 року лише у розмірі 6 092 853,54 грн, а саме: заборгованість по основній сумі кредиту - 3 946 341,46 грн, заборгованість за відсотками -

1 935 462,08 грн та нарахований на підставі пункту 5.8 кредитного договору штраф - 211 050,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Так, як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Згідно зі статтями 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обґрунтовуючи наявність між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури кредитних відносин, а також укладення в забезпечення їх виконання між банком та ОСОБА_1 договору поруки, позивачем було надано суду належним чином засвідчені копії договору № K4VKLOF1546 про надання овердрафтового кредиту від 04 серпня 2014 року щодо отримання товариством кредитного ліміту овердрафту у розмірі 4 201 000,00 грн та договір поруки № K4VKLOF1546/DP1 від 04 серпня 2014 року.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції не було заявлено жодних вимог щодо визнання кредитного договору чи договору поруки недійсними, будь-яких клопотань про витребування оригіналу договору поруки не заявлялось, поручитель ОСОБА_1 не оспорював свій підпис у договорі поруки .

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції представником ОСОБА_1 заявлялись наступні клопотання:

- 21 січня 2016 року клопотання про проведення судово-економічної експертизи для визначення суми заборгованості та доповнення до нього від 06 квітня 2016 року;

- 19 грудня 2016 року повторне клопотання про ведення судово-економічної експертизи для визначення суми заборгованості;

- 20 грудня 2016 року клопотання про відкладення розгляду справи для сприяння поновлення переговорів з банком щодо позасудового врегулювання спору;

- 12 травня 2017 року клопотання про призначення судово-економічної експертизи (уточнене з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), а також заперечення на позовну заяву, в яких останній не заперечував факт укладання договору поруки, а зазначав про відсутність доказів реального перерахування грошових коштів банком на рахунок ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури .

Також матеріали справи містять листи ОСОБА_1 , скеровані на адресу банку та отримані останнім 21 жовтня 2016 року та 18 липня 2017 року, щодо врегулювання питань заборгованості ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури , за змістом яких ОСОБА_1 визнав укладання ним спірного договору поруки, проте зазначав, що заборгованість, щодо якої виник спір, була сформована після передання ним контролю над ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури новим власникам.

22 березня 2018 року представником ОСОБА_1 були подані до суду додаткові пояснення по справі, в яких останній заперечував факт перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури , а також подано клопотання про визнання факту неотримання товариством грошових коштів від банку.

16 квітня 2018 року та 08 червня 2018 року представником ОСОБА_1 подано до суду заперечення на додаткові письмові пояснення банку, в яких він не визнавав факт укладення договору про надання овердрафтового кредиту та договору поруки.

Під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_1 поставив під сумнів відповідність поданої позивачем копії договору поруки оригіналу та заперечував факт укладення ним цього договору.

За умовами частини шостої статті 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги .

Разом з тим, враховуючи поведінку ОСОБА_1 протягом трьох років, а саме не заперечення факту укладання договору поруки, касаційний суд вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави сумніватися у копії письмового доказу, зокрема, договору поруки № K4VKLOF1546/DP1 від 04 серпня

2014 року.

У відповідності до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник

ОСОБА_1 заявив клопотання про витребування оригіналів як кредитного договору так і договору поруки, проте не надав обґрунтованих пояснень з приводу того, з якою саме метою необхідно витребувати оригінали цих документів у банка, поважних причин не заявлення клопотання про витребування договору поруки в суді першої інстанції не навів, а також подав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, у зв`язку із чим апеляційним судом було обґрунтовано відмовлено у задоволенні цих клопотань.

Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18 наголошував на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення .

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них .

Подібні висновки викладено і у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

З огляду на вказане вище Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 допущена суперечлива поведінка, оскільки після пред`явлення позову ним висловлювалася лише незгода з розміром заборгованості. Разом з тим, лише після трьох років розгляду справи він почав заперечувати факт укладання договору поруки.

При цьому вимоги про визнання договору поруки № K4VKLOF1546/DP1

від 04 серпня 2014 рокунедійсним ним не заявлялися.

Враховуючи, що при розгляді справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 не заперечував факт укладення договору поруки, а лише висловив сумнів щодо дійсного розміру заборгованості, не оспорював свій підпис у договорі поруки, а позичальник ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури неодноразово здійснював погашення кредиту та після цього знову починав користування кредитним лімітом овердрафту, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що відсутність у матеріалах цивільної справи оригіналів кредитної справи, в тому числі договору поруки, не є підставою для визнання факту, що ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури не отримувало в користування кредитні кошти, а поручитель ОСОБА_1 не брав на себе зобов`язання солідарно з позичальником нести відповідальність у разі порушення зобов`язання із повернення грошових коштів та не підписував договір поруки.

Отже, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що відповідач не навів будь-яких доводів, які б свідчили про недійсність зазначених договорів або їх невідповідності оригіналу, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для обґрунтованих сумнівів у невідповідності завірених копій письмових доказів їх оригіналу.

Укладення між сторонами кредитного договору та договору поруки доведено сукупністю інших доказів, які наявні в матеріалах справи та яким судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку.

При цьому, судами правильно враховано, що виписка по рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду

від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, провадження

№ 61-9618св19; від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, провадження № 61-3689св21, від 26 травня 2021 рокуу справі № 204/2972/20, провадження № 61-168св21, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, провадження № 61-9207св21 та інших.

Отже суди, дослідивши належність, допустимість, достовірність наданих письмових доказів, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності з укладеними договорами розрахунком заборгованості, випискою та іншими доказами, які було подано сторонами, дійшли обґрунтованого висновку, що матеріалами справи підтверджено факт укладення договору № K4VKLOF1546 про надання овердрафтового кредиту від 04 серпня 2014 року та отримання позичальником за цим договором кредитного ліміту овердрафту у розмірі

4 201 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом за диференційованою процентною ставкою.

Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Враховуючи умови договорів, надані позивачем розрахунки та пояснення щодо порядку, періоду, методики і розміру боргового зобов`язання позичальника за кредитним договором, а також беручи до уваги, що ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури взятих на себе зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконувало, внаслідок чого утворилась заборгованість, суд касаційної інстанції погоджується із визначеним судами попередніх інстанцій розміром загальної суми заборгованості, яка станом на 29 липня 2016 року складає 6 092 853,54 грн, в тому числі: заборгованість по основній сумі кредиту - 3 946 341,46 грн, заборгованість за відсотками -

1 935 462,08 грн та нарахований на підставі пункту 5.8 кредитного договору штраф - 211 050,00 грн, яка ґрунтуються на вимогах закону, умовах договору та підтверджуються матеріалами справи.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 213/2141/16-ц, провадження № 61-399св20, від 04 лютого 2020 року у справі № 2/2218/3845/11, провадження № 61?6708св19, від 07 листопада 2019 року у справі № 908/1264/18, на які посилається заявник.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Видай Тетяни Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суд від 14 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович