Постанова

від 14.07.2021 по справі 752/14554/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/14554/15-ц Головуючий у суді І інстанції Колдіна О.О.

Провадження № 22-ц/824/9638/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 6 лютого 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю Мережа агенцій Гарячі тури про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк , переіменоване на акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - АТ КБ ПриватБанк , Банк), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю Мережа агенцій Гарячі тури (далі - ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури ), в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 6 092 853,54 грн, з яких заборгованість по основній сумі кредиту - 3 946 341,46 грн, заборгованість за відсотками - 1 935 462,08 грн, штраф - 211 050,00 грн, а також судові витрати.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що за умовами договору № K4VKLOF1546про надання овердрафтового кредиту від 4 серпня 2014 року, укладеного між Банком та ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури , останнє отримало кредитний ліміт овердрафту у розмірі 4 201 000 грн на умовах, визначених договором, строком повернення до 3 серпня 2015 року. Зазначений кредитний договір від імені ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури підписаний ОСОБА_1 , який був єдиним засновником цього товариства. Виконання зобов?язань за договором про надання овердрафтового кредиту забезпечено договором поруки № K4VKLOF1546 /DP1 від 4 серпня 2014 року, укладеним між Банком та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого останній зобов?язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури . Неналежне виконання позичальником умов договору овердрафтового кредиту призвело до утворення станом на 29 липня 2016 року простроченої заборгованості у розмірі 6 092 853,54 грн, яка погашена не була.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 6 лютого 2020 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури на користь АТ КБ ПриватБанк заборгованість за договором № K4VKLOF1546 від 4 серпня 2014 року про надання овердрафтового кредиту станом на 29 липня 2016 року у розмірі 6 092 853,54 грн, яка складається із: 3 946 341,46 грн - заборгованість по основній сумі кредиту, 1 935 462,08 грн - заборгованість за відсотками, 211 050 грн - штраф за пунктом 5.8 кредитного договору. Стягнуто з ОСОБА_1 , ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури на користь АТ КБ ПриватБанк в рівних частинах судовий збір у розмірі 25 823,77 грн.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності укладення між сторонами 4 серпня 2014 року договору про надання овердрафтового кредиту та договору поруки, а також отримання позичальником кредитних коштів, проте внаслідок неналежного виконання останнім своїх зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості та виписками по рахункам позичальника, а поручитель не виконав свого обов`язку відповідати перед кредитором за належне виконання боржником умов цього договору, тому сума заборгованості підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача.

Спростовуючи доводи поручителя щодо недоведеності кредитором наявності договірних відносин між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем до матеріалів цивільної справи долучені завірені належним чином копії договору про надання овердрафтового кредиту та договору поруки. Відповідач не навів будь-яких доводів, які б свідчили про недійсність зазначених договорів або їх невідповідності оригіналу, а отже у суду відсутні підстави для обґрунтованих сумнівів у невідповідності завірених копій письмових доказів їх оригіналу. При цьому відсутність в матеріалах справи оригіналів укладених між сторонами правочинів не може свідчити про відсутність договірних кредитних правовідносин між сторонами.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 через представника - адвоката Єну С.О.подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати з мотивів недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог повністю відмовити.

Як на підставу своїх аргументів посилається на те, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували обставини укладення кредитного договору та надання Банком грошових коштів позичальнику. Судом не враховано клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів, в якому висловлено сумніви щодо відповідності поданої копії договору поруки оригіналу та взагалі його існування. Також судом не забезпечено проведення розрахунку заборгованості експертом, який підтверджував би або спростовував розрахунок позивача з урахуванням постійної та суттєвої зміни показників, а наданий позивачем розрахунок заборгованості є недостовірним. Експертом підтверджено неможливість перевірки правильності розрахунку за наявними в матеріалах справи документами. Крім того, судом порушено норми процесуального права та не взято до уваги, що сторонами кредитного договору є суб`єкти господарювання, а тому спір відноситься до юрисдикції господарського суду.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ ПриватБанк за довіреністю - Колодочка П.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість .

Як на підставу своїх заперечень зазначав, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи доказів перерахування Банком грошових коштів на рахунок позичальника спростовуються наявними у справі виписками по рахунках, що в силу статей 76-80 ЦПК України є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами використання кредитних коштів позичальником за умовами овердрафтного обслуговування в межах встановленого ліміту. Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції від ОСОБА_1 до Банку неодноразово надходили листи щодо врегулювання питань заборгованості ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури , що підтверджує визнання і наявність у відповідачів боргових зобов`язань перед АТ КБ ПриватБанк . Наявність заборгованості також підтверджується і розрахунком заборгованості. За таких обставин позивач належним чином підтвердив свої вимоги, а ОСОБА_1 не надав до суду жодного доказу, який би спростував такі вимоги. Представник вказав, що доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 ставить під сумнів договори кредиту та поруки не відповідають дійсності, спростовуються наявними в матеріалах справи заявами і листами самого ОСОБА_1 та його представників.Твердження скаржника про те, що експертом підтверджено неможливість перевірки правильності розрахунку за наявними в матеріалах справи документами є необґрунтованими, оскільки жодного підтвердження експертом вищевказаних обставин матеріали справи не містять. Разом з тим, в матеріалах справи достатньо документів для проведення судової економічної експертизи, а також матеріали справи не містять контррозрахунків відповідачів, які б спростували розрахунок позивача.

Постановою Київського апеляційного суду від 8 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 6 лютого 2020 року в частині задоволених позовних вимог щодо ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу АТ КБ ПриватБанк задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 8 грудня 2020 рокускасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає , що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною першою статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 4 серпня 2014 року між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури в особі директора ОСОБА_1 було укладено договір про надання овердрафтового кредиту № K4VKLOF1546 , за умовами якого ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури отримало кредитний ліміт овердрафту у розмірі 4 201 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом: протягом 1-3 днів - 19 % річних, протягом 4-7 днів - 20 % річних, протягом 8-15 днів - 22 % річних, протягом 16-30 днів - 23 % річних та строком користування до 3 серпня 2015 року.

Згідно із пунктами 1.1, 1.3 кредитного договору Банк за наявності вільних грошових ресурсів зобов'язався здійснювати овердрафтове обслуговування позичальника, яке полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку позичальника № НОМЕР_1 , відкритому у Банку за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого відповідно до пункту 1.3 цього договору, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо, а овердрафт надається на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів позичальника в обмін на зобов`язання останнього з повернення кредиту, сплати процентів та винагороди в обумовлені цим договором терміни.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку позичальника при закритті банківського дня позичальник сплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). Розмір ставки встановлений у пункті А.7 цього договору.

У пункті 4.2 кредитного договору сторони погодили, що у випадку непогашення кредиту після закінчення 30-ти днів з дати початку періоду безперервного користування кредитом, починаючи з 31-го дня, встановлюється підвищена процентна ставка (46 %).

На час укладення 4 серпня 2014 року кредитного договору засновником ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури був ОСОБА_1 і договір від імені товариства підписаний ОСОБА_1 як єдиним засновником цього товариства.

Як свідчать матеріали справи, із 23 червня 2015 року відбулося відчуження ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури та зміна директора.

Судом також встановлено, що Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином та надав позичальнику грошові кошти на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів.

4 серпня 2014 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання овердрафтового кредитуміж Банком та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № K4VKLOF1546 /DP1 , відповідно до умов якого останній зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов 'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що й боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Згідно з підпунктом 2.2 договору поруки поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання боржника, зазначені в направленій кредитором вимозі згідно підпункту 2.1.2 пункту 2.1 цього договору.

Із виписок по рахунку ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури вбачається, що позичальник неодноразово здійснював погашення кредиту та після цього знову починав користування кредитним лімітом овердрафту.

Згідно з наданим позивачем до заяви про збільшення позовних вимог розрахунком, внаслідок неналежного виконання ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури своїх зобов`язань за кредитним договором, у нього виникла заборгованість, яка станом на 22 лютого 2017 року становить 10 228 632,06 грн, з яких заборгованість по основній сумі кредиту - 3 946 341,46 грн, заборгованість за відсотками - 2 984 311,94 грн, пеня за своєчасність виконання зобов`язань - 3 297 978,66 грн.

Як зазначив позивач, законодавством не передбачений обов'язок кредитора вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом.

У зв`язку з цим, ПАТ КБ ПриватБанк просило стягнути з солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за договором про надання овердрафтового кредиту № K4VKLOF1546 від 4 серпня 2014 року станом на 29 липня 2016 року лише у розмірі 6 092 853,54 грн, а саме: заборгованість по основній сумі кредиту - 3 946 341,46 грн, заборгованість за відсотками - 1 935 462,08 грн та нарахований на підставі пункту 5.8 кредитного договору штраф - 211 050,00 грн.

Так, основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до частин першої, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статтях 526, 530, 610, 612 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З матеріалів справи слідує, що договір про надання овердрафтового кредиту № K4VKLOF1546, укладений 4 серпня 2014 року між Банком та ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури в особі директора ОСОБА_1 , за умовами якого ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури отримало кредитний ліміт овердрафту у розмірі 4 201 000 грн, в установленому законом порядку не визнано недійсним.

Відповідно до пункту 1.3 договору поруки № K4VKLOF1546/DP1 від 4 серпня 2014 року поручитель ОСОБА_1 , як фізична особа, з умовами кредитного договору ознайомлений. У договорі відсутні будь-які зауваження поручителя щодо змісту договору.

У межах даної справи в суді першої інстанції не було заявлено жодних вимог щодо визнання кредитного договору чи договору поруки недійсними.

Матеріалами справи також не спростовують факт отримання ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури кредиту за наведеним вище договором.

Відповідач ОСОБА_1 виступив поручителем за виконання ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури зобов`язань по поверненню коштів Банку на підставі договору поруки, за яким поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що й боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Згідно зі статтями 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов`язанні, забезпеченому порукою. Обов`язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки.

За правилами статей 553, 554 ЦК України договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; порука створює права для кредитора та обов`язки для поручителя, безпосередньо на права та обов`язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов`язань не впливає, оскільки зобов`язання для боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Виходячи з наведеного, право вимоги Банку до поручителя позичальника за кредитним договором про повернення сум боргу, яке виникло у нього на підставі чинного договору поруки, презюмується.

Обґрунтовуючи наявність між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури кредитних відносин, а також укладення в забезпечення їх виконання між Банком та ОСОБА_1 договору поруки, позивачем було надано суду належним чином засвідчені копії договору № K4VKLOF1546про надання овердрафтового кредиту від 4 серпня 2014 року щодо отримання товариством кредитного ліміту овердрафту у розмірі 4 201 000 грн на умовах, визначених договором, та договір поруки № K4VKLOF1546/DP1 від 4 серпня 2014 року.

У договорі про надання овердрафтового кредиту (пункт А.6) вказано, що зобов`язання позичальника забезпечуються, зокрема, договором поруки № K4VKLOF1546/DP1 від 4 серпня 2014 року, тобто однією з умов укладення Банком кредитного договору з ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури було укладення договору поруки з ОСОБА_1 як фізичною особою.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 ставив під сумнів відповідність поданої позивачем копії договору поруки оригіналу та заперечував факт укладення ним цього договору, на який посилається позивач як на підставу своїх вимог.

Проте, в суді першої інстанції ОСОБА_1 та його представники не заявляла будь-яких клопотань про витребування оригіналу договору поруки, а клопотання про витребування оригіналу договору овердрафтового кредиту від 4 серпня 2014 року, стороною якого поручитель не був, ухвалою суду першої інстанції від 2 вересня 2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання, залишено без задоволення.

В суді апеляційної інстанції при новому розгляді справи представником ОСОБА_1 уже було заявлено клопотання про витребування оригіналів як кредитного договору так і договору поруки, проте в судовому засіданні не надано обґрунтованих пояснень з приводу того, з якою саме метою необхідно витребувати оригінали цих документів у Банку, поважних причин не заявлення клопотання про витребування договору поруки в суді першої інстанції, а також клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Колегія суддів врахувала, що підписання договору про надання овердрафтового кредиту та договору поруки відбулось в один день - 4 серпня 2014 року, і поручитель ОСОБА_1 не оспорював свій підпис у договорі поруки під час розгляду справи в суді першої інстанції.

У відповідності до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (пункт 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку ).

Ураховуючи, що стороною відповідача не наведено поважних причин, що об`єктивно перешкоджали їй подати при першому зверненні до місцевого суду чи у встановлений законом строк під час розгляду справи всі наявні у неї докази та/або заявити клопотання про їх забезпечення у визначений законом спосіб (частина друга статті 116 ЦПК України), а суд не міг збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, то заявлені клопотання було відхилені під час перегляду справи в суду апеляційної інстанції.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 поручився відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури за кредитним договором в тому ж розмірі, що й боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що відбувалась зміна позичальника за договору овердрафтового кредиту № K4VKLOF1546 від 4 серпня 2014 року, укладеного між Банком та ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури , а також того, що договір поруки № K4VKLOF1546 /DP1 , укладений від 4 серпня 2014 року між Банком та ОСОБА_1 , в установленому законом порядку був визнаний недійсним (нікчемним) або оспорений його стороною в межах справи, яка переглядається в апеляційному порядку.

Разом з тим, слід врахувати, що зміст клопотань, які були подані до місцевого суду ОСОБА_1 у ході судового розгляду цієї справи, зокрема: у клопотаннях про проведення судово-економічної експертизи від 20 грудня 2016 року та від 21 січня 2016 року, у доповненнях до клопотання про проведення судово-економічної експертизи від 6 квітня 2016 року останній не заперечував про укладення договору поруки, а лише висловив сумнів щодо дійсного розміру заборгованості (а. с. 143, 183 т. 1); у клопотанні про відкладення розгляду справи від 20 грудня 2016 року відповідач зазначав, що проводить переговори з Банком з метою позасудового врегулювання спору (а. с. 213 т. 5).

Крім того, згідно з журналом судового засідання від 24 листопада 2015 року, представником ОСОБА_1 заявлялось клопотання про відкладення розгляду справи для надання часу врегулювати питання мирним шляхом (а. с. 122 т. 1).

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Отже, за наведених обставин справи колегія суддів вважає, що відсутність у матеріалах цивільної справи оригіналів кредитної справи, в тому числі договору поруки, не є підставою для визнання факту, що ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури не отримувало в користування кредитні кошти, а поручитель ОСОБА_1 не брав на себе зобов`язання солідарно з позичальником нести відповідальність у разі порушення зобов`язання із повернення грошових коштів та не підписував договір поруки.

Вказані обставини доведено сукупністю інших документів, які наявні в матеріалах справи та яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку у взаємозв`язку, в результаті чого правильно виходив із того, що позивач довів належними та достовірними доказами обставини щодо укладення між сторонами кредитного договору та договору поруки.

Відповідач не навів будь-яких доводів, які б свідчили про недійсність зазначених договорів або їх невідповідності оригіналу, а отже у суду першої інстанції були відсутні підстави для обґрунтованих сумнівів у невідповідності завірених копій письмових доказів їх оригіналу. При цьому сама по собі відсутність в матеріалах справи оригіналів укладених між сторонами правочинів не може свідчити про відсутність кредитних правовідносин між сторонами спору.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

У зв`язку з цим, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Застосування норм права, оцінка доказів є саме прерогативою суду. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору. При цьому суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18).

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Виходячи з того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.

Крім того, виписки по рахункам, що містяться в матеріалах справи, можуть бути належним доказом щодо заборгованості відповідача, які повинні досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Наведене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).

При цьому Банк вказував і суд першої інстанції установив, що з вищевказаних виписок по рахунку позичальника вбачається, що ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури користувалося кредитними коштами та частково виконувало свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність . Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, також належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 року № 75.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором.

Суд першої інстанції установив, що на підтвердження наявності і розміру заборгованості, Банк до позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог додав детальний розрахунок та виписки по рахункам позичальника.

Умови кредитного договору не передбачали безпосереднє перерахування на поточний рахунок позичальника кредитних коштів, натомість останній отримав від кредитора послуги кредитування, які полягали у проведенні платежів понад залишок коштів на поточному рахунку № НОМЕР_1 за рахунок кредитних коштів у межах встановленого кредитного ліміту овердрафту у розмірі 4 201 000 грн. При цьому овердрафт надавався на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів позичальника в обмін на зобов`язання останнього з повернення кредиту, сплати процентів та винагороди в обумовлені цим договором терміни.

Матеріали справи також містять надану ПАТ КБ ПриватБанк відомість обігів та залишків (виписка) по рахунку № НОМЕР_1 , з якої вбачається позитивний вхідний залишок станом на 23 червня 2015 року після здійсненого погашення заборгованості, але в подальшому, у зв`язку із проведенням ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури відповідних платежів за рахунок використання кредитних коштів, утворилась заборгованість, яка відповідачами погашена не була, що також має своє відображення в розрахунку заборгованості.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, дослідивши належність, допустимість, достовірність наданих письмових доказів, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності з укладеними договорами розрахунком заборгованості, випискою та іншими доказами, які було подано сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріалами справи підтверджено і фактично заперечувалося самим же позичальником факт укладення між ним та Банком договору № K4VKLOF1546 про надання овердрафтового кредиту від 4 серпня 2014 року та отримання позичальником за цим договором кредитного ліміту овердрафту у розмірі 4 201 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом за диференційованою процентною ставкою.

Посилання апеляційної скарги про недоведеність факту отримання позичальником кредитних коштів, а також про відсутність кредитних правовідносин між сторонами не може вважатись обґрунтованим у розумінні положень статей 6, 627-629, 1054 ЦК України, оскількине можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог до ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури , оскільки задоволення позовних вимог в цій частині не порушують прав та законних інтересів ОСОБА_1 .. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою у даному вигляді він не зазначив, яке його право порушено та підлягає захисту, зокрема, скарга не містить обґрунтувань яким чином стягнення заборгованості з позичальника як юридичної особи, засновником якого ОСОБА_1 вже не являється з 23 червня 2015 року, порушує права останнього.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Одним із видів акцесорного зобов`язання є неустойка, яка, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення позики чи сплати процентів за позикою) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Відповідно до пункту 5.8 кредитного договору у випадку порушення ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, що спричинило за собою звернення ПАТ КБ ПриватБанк до судових органів, ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000 грн + 5% від суми, встановленого у пункті А2 договору ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів та платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами як на підставу своїх вимог і заперечень, дійсних обставин справи та правильно розтлумачених норм матеріального права, зробив законний і обгрунтований висновок, що загальна сума заборгованості за договором № K4VKLOF1546про надання овердрафтового кредиту від 4 серпня 2014 року, яка підлягає стягненню з позичальника та його поручителя на користь кредитора, станом на 29 липня 2016 року складає 6 092 853,54 грн, в тому числі: заборгованість по основній сумі кредиту - 3 946 341,46 грн, заборгованість за відсотками - 1 935 462,08 грн та нарахований на підставі пункту 5.8 кредитного договору штраф - 211 050,00 грн.

Колегія суддів погоджується із стягнутою судом першої інстанції сумою заборгованості, вона грунтуються на вимогах закону, умовах договору та підтверджуються матеріалами справи. Обґрунтовуючи принцип здійснення такого нарахування, позивачем надано, а судом перевірено докази щодо порядку, періоду, методики і розміру боргового зобов`язання позичальника за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги про те, що районним судом порушено норми процесуального права в частині визначення юрисдикції даного спору господарському суду,оскільки сторонами кредитного договору є суб`єкти господарювання, не приймаються колегією суддів як безпідставні, виходячи з наступного.

Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі юридичною особою (ПАТ КБ ПриватБанк ) до юридичної особи (ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури ) як позичальника за кредитним договором, а також до поручителя - фізичної особи ( ОСОБА_1 ), який за умовами договору поруки погодився солідарно відповідати з позичальником за наслідки невиконання останнім зобов`язань за кредитним договором.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду першої інстанції із позовом про стягнення заборгованості) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов`язанням і поручителем - фізичною особою.

При цьому ЦПК України 2004 року не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливало, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 (у редакції, що була чинною на час звернення позивача до суду першої інстанції із позовом про стягнення заборгованості), оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

Отже, критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника й поручителя в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (провадження № 14-275цс19), 13 березня 2018 року (провадження № 14-40цс18), 21 березня 2018 року (провадження № 14-41цс18), 25 квітня 2018 року (провадження № 14-74цс18), 30 травня 2018 року (провадження № 14-123цс18), 14 листопада 2018 року (провадження № 14-258цс18), 24 квітня 2019 року (провадження № 14-159цс19) та від 20 листопада 2019 року (провадження № 14-490цс19).

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, даний спір, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

З огляду на все вищевикладене та встановивши, що ТОВ Мережа агенцій Гарячі тури взятих на себе зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконувало, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 6 092 853,54 грн , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення вказаної заборгованості з боржника та поручителя у солідарному порядку на користь позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 83, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 6 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній