Ухвала

від 06.12.2021 по справі 363/2570/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_1 ,суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 06 грудня 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року,

за участі:

прокурора ОСОБА_5

ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_6 про накладення арешту на нерухоме майно у кримінальному провадженні № 42017111200000234 від 10.05.2017 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.

Не погоджуючись з таким рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора.

Апелянт вважає оскаржувану ухвалу незаконною та невмотивованою.

Зазначає, що з метою необхідності збереження речового доказу у вигляді земельних ділянок на вказане майно необхідно накласти арешт.

Необхідні дані про адреси власників зазначених земельних ділянок або будь-які засоби зв`язку із ними прокурором не надано, а тому суд позбавлений можливості повідомити вказаних осіб про судовий розгляд, що призводить до порушення прав власників майна стороною обвинувачення.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Як убачається з матеріалів судового провадження, СВ Вишгородського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 10 травня 2017 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, під № 42017111200000234, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що розпорядженням голови Вишгородської районної адміністрації від 22.08.2012 № 1735 затверджено проект землеустрою та передано у власність земельні ділянки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 0,12 га кожному, при цьому Державні акти були на земельні ділянки по 0,6 га кожна (таким чином було фактично виділено чотири земельні ділянки з кадастровими номерами 3221888800:38:060:0191, 3221888800:38:060:0192, 3221888800:38:060:0220, 3221888800:38:060:0221) для індивідуального садівництва на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Розпорядженням від 09.11.2012 № 2582 Вишгородської районної державної адміністрації затверджено проект землеустрою та передано у власність земельні ділянки ОСОБА_9 0,0528 га, ОСОБА_10 0,12 га, ОСОБА_11 0,06 га, ОСОБА_12 0, 1025 га, ОСОБА_13 0,1015 га, ОСОБА_14 0,07 га, ОСОБА_15 0,0568 га, ОСОБА_16 0,07 га, ОСОБА_17 0,12 га, ОСОБА_18 0,1197 га, ОСОБА_19 0,1191 га, ОСОБА_20 0,07 га.

Таким чином, на підставі розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації передано у власність згадані земельні ділянки, які перебувають в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту - обвідного дренажного каналу Київського водосховища.

16 листопада 2021 року прокурор Вишгородської окружної прокуратури Київськрї області звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з клопотанням про накладення арешту на нерухоме майно, а саме земельні ділянки у кримінальному провадженні № 42017111200000234.

Ухвалою слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року у задоволенні клопотання прокурора відмовлено, з тих підстав, що за вказаних обставин накладення арешту на вказані у клопотанні земельні ділянки призведе до невиправданого і непропорційного втручання в права і свободи осіб, які мають вирішуватися насамперед в площині цивільного судочинства, а клопотання на виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК України) не спрямовано і виходить за межі застосування заходів кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується із таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.

Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, в тому числі збереження речових доказів.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слід переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, які можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Як вбачається з матеріалів провадження, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 171 КПК України,зазначив мету відповідно до положень ст. 170 КПК України, з якою пов`язує необхідність у накладенні такого арешту, - з метою збереження речових доказів.

Однак, колегія суддів вважає, що в клопотанні та долучених до нього матеріалах, відсутні належні та достатні докази, які б обґрунтовували необхідність арешту майна, як речового доказу у справі.

Разом з тим, в матеріалах клопотання відсутні докази, що вказані земельні ділянки підлягають спеціальній конфіскації, що зумовлено їх створенням внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а тому існування правової підстави для їх арешту з метою збереження речових доказів спростовується та свідчить про формальність постанови слідчого про визнання земельних ділянок речовим доказом.

Не доведено прокурором також існування ризиків, визначених у ч. 11 ст. 170 КПК України та достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце.

Окрім того, з травня 2017 року ефективне розслідування обставин кримінального провадження № 42017111200000234 так і не здійснено, що суперечить завданням кримінального провадження згідно ст. 2 КПК України, будь-які обставини, що підлягають доказуванню, згідно ст. 91 КПК України не встановлено. За цей час будь-яких належних ознак вчинення розслідуваного злочину не встановлено.

Колегією суддів не встановлено, а прокурором в судовому засіданні не доведено, в який час, в який спосіб, якими особами вчинено зловживання, якими саме повноваженнями, в чому конкретно полягало таке зловживання, в чиїх інтересах це вчинено не встановлено, в чому полягала істотна заподіяна шкода, а відтак обґрунтованість підозри вчинення кримінального правопорушення є недоведеною.

Сам по собі факт прийняття розпоряджень Вишгородською РДА про передачу земельних ділянок у власність громадян з посиланням на передачу земель водного фонду не є обґрунтованим підтвердженням вчинення кримінального правопорушення (обґрунтованою підозрою його вчинення) такого ступеня тяжкості, який би виправдовував втручання в право власності особи. Окрім того, вказані розпорядження про передачу земельних ділянок у власність, у судовому порядку не скасовано.

Доводи сторони обвинувачення про відповідність вказаного майна, критеріям передбаченим ст. 98 КПК України, - неє безумовною підставою для накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів. Слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям зазначеної статті, при цьому його висновки не залежать лише від наявності чи відсутності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом.

Відтак, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 167, 170 - 173 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання прокурора з підстав недоведеності та необґрунтованості необхідності застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді в матеріалах судового провадження і зі змісту апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргузаступника керівника Вишгородської окружної прокуратури ОСОБА_5 - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Єдиний унікальний № 363/2570/18 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_21

Провадження № 11сс/824/6922/2021 Доповідач ОСОБА_1

Категорія ст.170 КПК України