Постанова

від 15.12.2021 по справі 1.380.2019.004602

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.004602 пров. № А/857/18056/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Національного банку України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі за позовом Національної комісії , що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг до Кредитної спілки Львівська про стягнення штрафу ,

суддя у І інстанції Крутько О.В.,

час ухвалення судового рішення не зазначено,

місце ухвалення судового рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 25 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №1.380.2019.004602 було задоволено адміністративний позов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - НКФП) до Кредитної спілки Львівська (далі - КС Львівська ) про стягнення штрафу у розмірі 3400,00 грн.

На виконання вказаного судового рішення Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист від 02 грудня 2019 року №1.380.2019.004602.

29 квітня 2021 року Національний банк України (далі - НБУ), який є правонаступником НКФП, звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із заявою від 27 квітня 2021 року № 18-0012/36453, у якій просив:

поновити пропущений строк для пред`явлення виконавчого листа у справі №1.380.2019.004602 до виконання;

поновити НБУ пропущений строк для звернення із заявою про видачу дублікату виконавчого документа у справі №1.380.2019.004602;

видати дублікат виконавчого листа у справі №1.380.2019.004602 за позовом НКФП до КС Львівська про стягнення штрафу.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі №1.380.2019.004602 у задоволенні заяви НБУ було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що виконавчий лист у справі №1.380.2019.004602 був виданий зі строком для пред`явлення до виконання до 19 лютого 2020 року. НБУ звернувся до суду про видачу дубліката виконавчого листа лише 29 квітня 2021 року, тобто після закінчення строку, встановленого для пред`явлення вказаного виконавчого листа до виконання. Правових підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачі дубліката виконавчого листа немає.

НБУ у своїй апеляційній скарзі просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити його заяву від 27 квітня 2021 року у повному обсязі.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовував тим, що у заяві навів підстави для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, які унеможливили вчинення ним відповідної процесуальної дії у межах строків, установлених законодавством, яким суд першої інстанції не надав належної оцінки.

Наполягає на тому, що НБУ набув функцій регулятора страхових, лізингових, фінансових компаній, кредитних спілок, ломбардів та бюро кредитних історій лише після введення в дію Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг 01 липня 2020 року і ухвалою Львівського окружного адміністративного суду 13 жовтня 2020 року було задоволено заяву про заміну НКФП у справі №1.380.2019.004602 на її правонаступника НБУ.

При цьому об`єктивні підстав вважати, що НКФП не пред`явила виконавчий лист №1.380.2019.004602 від 02 грудня 2019 року до виконання у встановлений строк відсутні.

Вважає, що був позбавлений можливості повторно пред`явити виконавчий лист №1.380.2019.004602 від 02 грудня 2019 року до примусового виконання як через пропуск строку для пред`явлення до виконання, так і через втрату його оригіналу з незалежних від нього підстав.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України не забороняють одночасно розглянути та вирішити питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та про видачу дубліката такого документа у разі його втрати.

Суд першої інстанції фактично залишив заяву НБУ про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа №1.380.2019.004602 від 02 грудня 2019 року без розгляду, оскільки неправомірно пов`язав можливість розгляду такої заяви виключно із ухваленням позитивного рішення щодо видачі дублікату виконавчого листа та не надав оцінки доводам щодо наявності підстав поновлення строку на пред`явлення вказаного виконавчого листа до виконання.

Представники НБУ у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції повністю підтримала подану апеляційну скаргу доводами, викладеними у її тексті. Просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та заяву НБУ задовольнити.

Представник КС Львівська на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судові рішення у межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №1.380.2019.004602 позов НКФП про стягнення з КС Львівська штрафу у розмірі 3400,00 грн було задоволено і на виконання цього рішення видано виконавчий лист від 02 грудня 2019 року №1.380.2019.004602.

29 квітня 2021 року НБУ звернувся до суду першої інстанції із заявою про поновлення строку для пред`явлення вказаного виконавчого листа до виконання, поновлення строку для звернення із заявою про видачу дублікату виконавчого документа у справі №1.380.2019.004602 та видачу дублікату виконавчого листа у справі №1.380.2019.004602 за позовом НКФП до КС Львівська про стягнення штрафу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 22 березня 2021 року отримав відповідь від Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - ВДВС) про те, що виконавчий лист у справі №1.380.2019.004602 на виконання не надходив та на виконанні не перебував. Водночас згідно із описом документів справи № 1.380.2019.004602 оригінал виконавчого листа до НБУ не передавався, у матеріалах справи міститься лише копія заяви НКФП від 10 січня 2020 року № 11/11-37 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1.380.2019.004602. НБУ, який набув статус стягувача згідно з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, не мав можливості пред`явити виконавчий лист до виконання у строк, встановлений у виконавчому листі. Водночас НКФП цей виконавчий лист пред`явив своєчасно.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як передбачено у частині 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (частина 2 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України).

Правила обчислення процесуального строку регламентовані положеннями статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із частиною 1 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Разом із тим, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Відповідно до приписів частини 1 статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

За правилами частини 1 статті 376 Кодексу адміністративного судочинства України стягувачам, які пропустили строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Окрім того, частиною 6 статті 12 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Частиною 1 статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Окрім того, у відповідності до підпункту 18.4 пункту 18 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Згідно із приписами частини 1 статті 12 Закону № 1404-VIII у редакції на час видачі виконавчого листа № 1.380.2019.004602 виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Скаржником не заперечується те, що виконавчий лист у справі № 1.380.2019.004602 був виданий Львівським окружним адміністративним судом зі строком для пред`явлення до виконання до 19 лютого 2020 року.

При цьому відповідно до матеріалів справи НБУ звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа засобами поштового зв`язку 29 квітня 2021 року, тобто після закінчення строку пред`явлення такого виконавчого документу до виконання.

Аналізуючи встановлені обставини справи у контексті наведених правових норм апеляційний суд зазначає таке.

У своїй заяві НБУ просив суд першої інстанції поновити пропущений строк для пред`явлення виконавчого листа у справі №1.380.2019.004602 до виконання, а також пропущений строк для звернення із заявою про видачу дублікату такого виконавчого документа та видати дублікат виконавчого листа у справі №1.380.2019.004602.

На переконання апеляційного суду, передумовою вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа у справі №1.380.2019.004602 та поновлення пропущеного строку його для пред`явлення до виконання до виконання є вирішення питання про поновлення строку для звернення із заявою про видачу дублікату такого виконавчого документа, оскільки без його позитивного вирішення є неможливим задоволення інших заявлених вимог НБУ.

Разом із тим, приписами підпункту 18.4 пункту 18 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачено можливість видачі судом дублікату виконавчого документу за умови звернення стягувача або державного виконавця із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Як свідчать матеріали справи і не заперечується самим НБУ, на час звернення його до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа у справі №1.380.2019.004602 засобами поштового зв`язку 29 квітня 2021 року строк пред`явлення такого виконавчого документу до виконання закінчився.

Водночас, для вирішення судом питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання на підставі частини 1 статті 376 Кодексу адміністративного судочинства України безумовною передумовою є наявність у стягувача відповідного виконавчого документу.

При цьому процесуальним законом не передбачено можливості поновлення строку, встановленого для видачі судом дублікату виконавчого документу, а приписи підпункту 18.4 пункту 18 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України обмежують таку можливість закінченням строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Попри те, апеляційний суд підкреслює, що з урахуванням приписів частини 1 статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України для правонаступника є обов`язковими усі дії, вчинені в адміністративному процесі особою, яку він замінив.

На час задоволення ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року заяви НБУ про заміну НКФП у справі №1.380.2019.004602 на її правонаступника строк пред`явлення до виконання виконавчого листа у справі №1.380.2019.004602 закінчився і матеріали справи не містять доказів того, що у НКФП були об`єктивні перешкоди для забезпечення своєчасного звернення до виконання рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №1.380.2019.004602.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи це процесуальне питання, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі №1.380.2019.004602 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 15 грудня 2021 року.