Постанова

від 03.11.2021 по справі 759/1412/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/9898/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року м. Київ

Справа № 759/1412/19

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Войтенко Ю.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Фольга-Сервіс» про стягнення середнього заробітку, інфляційних втрат та трьох відсотків річних,

встановив:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ПП «Фольга-Сервіс» про стягнення середнього заробітку, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у період з 14 січня 2016 року по 28 жовтня 2017 року він працював на посаді намотувальника рулонів у ПП «Фольга-Сервіс». Наказом №5 від 23 жовтня 2017 року позивача було увільнено від роботи у зв`язку із призовом на строкову військову службу із збереженням місця роботи на період проходження строкової військової служби. За серпень-вересень 2017 року, що передували звільненню заробітна плата із врахування сплачених податків позивача складала 19 000 грн.

Однак відповідачем не проводилось нарахування і виплата середнього заробітку. У зв`язку з чим, на підставіст. 119 КЗпП України, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 110 465,11 грн., компенсацію частини втрати заробітку в сумі 1952,34 грн.

Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 09 січня 2020 року позивач просив стягнути: середній заробіток на суму 260255 грн. 81 коп.; суму інфляційних збитків на суму 12798 грн. 19 коп. та три відсотки річних 12599 грн. 23 коп.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства «Фольга-Сервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 88 369,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Приватного підприємства «Фольга-Сервіс» на користь держави суму судового збору в розмірі 883, 69 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині розміру стягнення та ухвалити в цій частині нове рішення, відповідно до якого стягнути з ПП «Фольга-Сервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час його не виплати з урахуванням інфляції відповідно до наданого розрахунку.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що підстав для відхилення заяв про збільшення позовних вимог від 27.03.2019 року та від 09.01.2020 року у суду не було, оскільки судом такі заяви прийнято, що підтверджується штампом суду. Суд не взяв до уваги надані суду відомості пенсійного фонду за звітний період, виписки із виплат банківських операцій, сплати податків, які спростовують надану відповідачем довідку про середню заробітну плату. Надані документи відтворюють реальну заробітну плату, яка була отримана за серпень-вересень 2017 року. Таким чином, суд не задовольнив у повному обсязі позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за затримку виплати, що є недопустимим порушенням.

Стверджує, що суд хибно дійшов висновку про стягнення з відповідача середнього заробітку на загальну суму 88 369 грн., оскільки позивачем подавалося дві заяви про збільшення позовних вимог з розрахунками, в яких вираховувалась середньомісячна заробітна плата з відповідними доказами, які суд не взяв до уваги при проведенні підрахунку середньомісячної заробітної плати. Стверджує, що сума стягнення з відповідача має становити 295 558,14 грн., а оскільки справа переглядається в суді апеляційної інстанції, вищезазначена сума має бути перерахована з урахуванням періоду затримки виплати середньомісячної заробітної плати.

У відзиві на апеляційну скаргу директор ПП «Фольга-Сервіс» ОСОБА_3 , вважаючи рішення суду законним, обґрунтованим, таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін. Посилається на те, що суд першої інстанції, визначивши період за який позивачу має бути виплачено середній заробіток згідно ст. 119 КзпП України (з 24.10.2017 до 25.04.2019 року - час проходження строкової військової служби) правомірно прийняв рішення про стягнення саме за цей період. Також, заяву про збільшення розміру позовних вимог від 08.02.2020 рокуподано з пропуском встановленого строку на її подання без клопотання про поновлення процесуальних строків, тому суд правомірно не прийняв її до розгляду. Крім того, заява про збільшення позовних вимог від 08.02.2020 року фактично є заявою про зміну позовних вимог.

Вимога позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості з виплати середнього заробітку є безпідставною і суд першоїінстанції правомірно відмовив у їх задоволенні.

Звертає увагу суду, що на момент подання позивачем позову та його звільнення за власним бажанням суди, при розгляді аналогічних справ, приходили до висновку, що у подібних випадках гарантії, встановлені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, на працівника, що призваний на строкову службу, не розповсюджуються. Відповідач, відмовляючи у нарахуванні та виплаті середнього заробітку згідно з ст. 119 КзпП України, керувався виключно актуальними на той час правовими позиціями Верховного Суду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача ПП «Фольга-Сервіс» в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за його відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 з 13 січня 2016 року працював у ПП «Фольга-сервіс» на посаді намотувальника рулонів. Наказом №5 від 23.10.2017 ОСОБА_1 було увільнено від роботи з 24.10.2017 у зв`язку з призовом на строкову військову службу зі збереженням місця роботи та посади на період проходження строкової військової служби .

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу і направлений у військову частину 27.10.2017 року.

Згідно з витягом з наказу Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 №234 від 27.10.2017 року ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на строкову військову службу присвоєно військове звання «Солдат», який убуває із збірного пункту Київського міського військового комісаріату до військової частини Національної гвардії України для проходження строкової військової служби.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення Головного управління Держпраці у Львівській області №ЛВ1134/476/АВ/П/ПТ від 06.09.2018 ОСОБА_1 увільнено від роботи з ПП «Фольга-Сервіс» з 24.10.2017 у зв`язку із призовом на строкову військову службу (підстава: повістка Святошнського районного у м. Києві військового комісаріату). Однак, при вчиненні відомостей розрахунку зарплати з жовтня 2017 по 06 вересня 2018 встановлено, що адміністрацією підприємства ОСОБА_1 не збережено середній заробіток, а також у відомостях розрахунку зарплати відсутня інформація про нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку та не надано відомостей про виплату чи відомостей нарахування коштів на карткові рахунки співробітників середнього заробітку ОСОБА_1 .

У листі Святошинського районного у м. Києві військового комісаріату №ВК/540 від 01.04.2019 зазначено, що призовник ОСОБА_1 , 1995 р.н., 27.10.2017 призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. Станом на 01.04.2019 до Святошинського районного у м. Києві військового комісаріату для постановки на військовий облік після звільнення в запас не звертався.

За даними Військового квитка серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу і направлений у військову частину 27.10.2017; звільнений (демобілізований) в запас 25 квітня 2019 року.

Наказом директора ПП «Фольга-Сервіс» ОСОБА_3 №13-к від 03.05.2019 ОСОБА_1 , намотувальника рулонів, 03.05.2019 звільнено за власним бажанням, згідност. 38 КЗпП України. Компенсацію нараховано за 34 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки.

Відповідно до розписки від 08.05.2019 ОСОБА_1 отримав трудову книжку 08.05.2019.

Згідно з платіжним дорученням №2455 від 08.05.2019 перераховано 4927 грн., платник: ПП «Фольга-Сервіс», отримувач: АТ КБ «Приватбанк», призначення платежу: виплата розрахункових ОСОБА_1 № 4149499106939646.

У заяві ОСОБА_1 від 05.11.2019 року до директора ПП «Фольга-Сервіс», заявник зазначає, що час несення ним строкової служби - з 24.10.2017 по 25.04.2019 включно. Відповідач не спростував вказаний позивачем період проходження служби.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частин першої-третьоїстатті 119 КЗпП Українина час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбаченихзаконами України «Про військовий обов`язок і військову службу»і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Згідно з ч. 3 вказаної статті, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно дост.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими вКонституції Українита законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 2статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертоюстатті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті51, частиною п`ятою статті53, частиною третьою статті57, частиною п`ятою статті61 Закону України «Про освіту».

Позивач був призваний на строкову військову службу.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про оборону України»особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зістаттею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

На час призову позивача набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в діюУказом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

На час виникнення спірних правовідносин вказане рішення Ради Національної безпеки та оборони України не втратило свою чинність, не скасоване, а обставини, які стали підставою для його прийняття, суттєво не змінилися.

Таким чином, на час призову позивача на строкову військову була наявна, визнана рішенням Ради Національної безпеки та оборони України кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені цим рішенням, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України.

У постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 131 /1449/16-ц; від 14 лютого 2018 року в справі № 727/2187/16-ц; від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц ; від 21 лютого2018 року у справі № 211/1546/16-ц зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року після оприлюдненняУказу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.

Відтак, вступ позивача на військову службу за таких обставин надає йому право на збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві відповідно до ч. 3ст. 119 КЗпП Українита ч. 2ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що на позивача поширюються гарантії, передбаченістаттею 119 КЗпП Українита позивач має право на отримання середнього заробітку за основним місцем роботи протягом всього строку служби.

При розрахунку середнього заробітку суд керувався ст. 27 Закону України «Про оплату праці»та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та виходив з того, що відповідно до довідки №1 про доходи від 30.01.2020 ОСОБА_1 , працюючому за основним місцем роботи в ПП «Фольга-Сервіс» намотувальником рулонів, нараховано заробітну плату в натуральній формі в серпні 2017 - 5000 грн., у вересні 2017 - 5000 грн. Довідку підписано директором ПП «Фольга-Сервіс» ОСОБА_3 та головним бухгалтером ОСОБА_4 та посвідчено відтиском печатки ПП «Фольга-Сервіс».

Кількість робочих днів складає 43 дні, середньоденний заробіток становить 232,55 грн., виходячи з розрахунку 10 000/ 43. Кількість робочих днів за період з 24.10.2017 (наступний день за днем увільнення) по 25.04.2019 ( день звільнення з військової служби) включно, становила 380. Таким чином середній заробіток за період з 24.10.2017 року дня, наступного за днем увільнення по 25.04.2019 року, включно, становить 88 369 грн., виходячи з розрахунку 232,55 грн. х 380 робочих днів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені обставини справи свідчать про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) під час проходження строкової військової служби, у відповідності до ч.3ст.119 КЗпП України, з 24.10.2017 року - дня наступного за днем увільнення по 25.04.2019 року, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, з ПП «Фольга-Сервіс» на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по виплаті середнього заробітку під час проходження строкової військової служби за період з 24.10.2017 року до 25.04.2019 року в сумі 88 369 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги позивача полягають у тому, що наведений судом розрахунок середнього заробітку є невірним, оскільки ПП «Фольга-Сервіс» повідомило суду недостовірні дані щодо розміру його заробітної плати у серпні-вересні 2017 року, який був підставою для проведення розрахунку.

Зазначені доводи колегія суддів вважає обґрунтованими, оскільки висновок суду першої інстанції у цій частині не у повному обсязі відповідає обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, та подаючи під час розгляду справи заяву про збільшення позовних вимог, позивач посилався на те, що відповідно до банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 , розмір отриманої за вказаний період ( серпень та вересень 2017 року) заробітної плати складає 19000 грн., відповідно середньоденна заробітна плата позивача становить 441 грн. 36 коп. ( а.с. 133, т. 1)

Разом з тим, покладаючи в основу рішення довідку № 1 від 30.01.2020 року, надану директором ПП «Фольга-Сервіс», відповідно до якої розмір заробітної плати позивача у серпні та вересні 2017 року становить по 5000 грн. щомісяця, суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам позивача щодо розміру середньоденної заробітної плати та не усунув суперечностей між наявними у матеріалах справи іншими доказами щодо розміру отриманої позивачем заробітної плати у зазначений період.

Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 11 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків якого НОМЕР_2 , сума нарахованого та виплаченого доходу ОСОБА_1 приватним підприємством «Фольга-Сервіс» у третьому кварталі 2017 року, тобто за три місяці ( серпень, вересень, жовтень) становить 24750 грн. (а.с. 90, 141, т. 1).

Відповідно до банківської виписки ПАТ «Банк Восток» від 17.05.2018 року з особового рахунку ОСОБА_1 , сума заробітної плати, що була виплачена йому у серпні 2017 року становить: 2500 грн. та 4141,25 грн., всього - 6641 грн. 25 коп., у вересні 2017 року : 2500 грн. та 5147 грн. 50 коп., всього 7647 грн. 50 коп. ( а.с. 7-10, т. 1).

Таким чином, надана відповідачем довідка не може бути прийнята до уваги судом для розрахунку середнього заробітку, оскільки вона не відповідає ні фактичному розміру заробітної плати, що був виплачений позивачу через банківську установу, ні офіційним даним щодо нарахованого та виплаченого доходу працівнику, наданим ПП «Фольга Сервіс» до Державної фіскальної служби України. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

За викладених обставин, колегія суддів вважає за можливе прийняти до уваги належний та допустимий доказ - надану представником позивача в суді апеляційної інстанції виписку із Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про Індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), що була надана позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві 27.02.2020 року.

Як вбачається з вказаної виписки, сума заробітку для нарахування пенсії, зазначена в Індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 в серпні 2017 року становить 9500 грн., у вересні 2017 року 8250 грн.

На запит апеляційного суду до відповідача про надання інформації про складові виплаченого позивачу заробітку за вказаний період представник ПП «Фольга Сервіс» відповіді не надав, хоча запит було отримано 23.09.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає за необхідне прийняти до розрахунку дані з Індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином розрахунок середньоденного заробітку для нарахування середньої заробітної плати є наступним: заробітна плата за серпень 2017 року 9500 грн., заробітна плата за вересень 2017 року 8250 грн. Отже, середньоденний заробіток становить : 17750 грн. / 43 робочі дні = 412 грн. 79 коп.

Отже сума середнього заробітку позивача за період перебування на військовій службі з 24 жовтня 2017 року по 25 квітня 2019 року становить : 412 грн. 79 коп. х 380 робочих днів = 156860 грн. 20 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за період після звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги є передчасними.

Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо, оскільки він не відповідає нормам матеріального права та обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, даний позов було пред`явлено позивачем 22 січня 2019 року, тобто у період перебування на військовій службі.

Відповідно до даних військового квитка ОСОБА_1 , він був звільнений (демобілізований) у запас 25 квітня 2019 року на підставі Указу Президента України від 30.01.2019 року ( а.с. 89, т.1 ).

Наказом директора ПП «Фольга-Сервіс» ОСОБА_3 №13-к від 03.05.2019 ОСОБА_1 , намотувальника рулонів, 03.05.2019 звільнено за власним бажанням, згідност. 38 КЗпП України. Компенсацію нараховано за 34 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки. ( а.с. 99, т. 1).

Згідно з платіжним дорученням №2455 від 08.05.2019 перераховано 4927 грн., платник: ПП «Фольга-Сервіс», отримувач: АТ КБ «Приватбанк», призначення платежу: виплата розрахункових ОСОБА_1 № 4149499106939646 ( а.с. 102, т. 1).

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 09 січня 2020 року, позивач зазначав, що у зв`язку з неправомірною поведінкою відповідача та невиплатою йому середнього заробітку за час перебування на військовій службі, позивач був вимушений звільнитись з роботи. Проте оскільки відповідного розрахунку з ним проведено не було, він просить стягнути середній заробіток і за період після звільнення, по 01 березня 2020 року.

Зазначені доводи позивача відповідачем під час розгляду справи спростовані не були, жодних даних про проведення розрахунку з позивачем та виплату йому належних сум при звільненні 03 травня 2019 року чи при отриманні ним трудової книжки 08 травня 2019 року відповідачем до справи не надано.

Відповідно достатті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму

Статтею 117 КЗпП Українипередбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченастаттею 117 КЗпП Українивідповідальність.

Враховуючи вимоги зазначених норм КЗпП України та встановлені обставини щодо нездійснення відповідачем розрахунку з позивачем, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з позивачем за період з 04 травня 2019 року по 01 березня 2020 року ( дата, обмежена заявою про збільшення позовних вимог) становить: 412 грн. 79 коп. х 207 робочих днів = 85447 грн. 53 коп.

Загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить: сума середнього заробітку за час перебування на військовій службі 156860 грн. 20 коп. + сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 85447 грн. 53 коп. = 242307 грн. 73 коп.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про те, що апеляційний суд повинен здійснити нарахування середнього заробітку та стягнути нараховану суму за весь період його невиплати, тобто по день ухвалення судового рішення, та у будь-якому разі не менше ніж по день закриття підготовчого засідання 04.09.2020 року, виходячи з того, що ст. 117 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відхиляючи зазначені доводи, апеляційний суд виходить з того, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог від 09 січня 2020 року, в якій позивач при розрахунку середнього заробітку обмежився датою для нарахування - 01 березня 2020 року.

Ухвалою суду першої інстанції, занесеною до журналу судового засідання 11 березня 2021 року, було залишено без розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 10 лютого 2021 року, в якій він просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час його невиплати, не обмежуючись конкретною датою.

Враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів переглядає оскаржуване рішення суду, яке прийняте в межах тих позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції ( заява про збільшення позовних вимог від 09 січня 2020 року) та вважає за неможливе розглядати ті позовні вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ч.1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішенняє: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Фольга Сервіс» про стягнення середнього заробітку за час перебування на військовій службі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення судового збору необхідно скасувати та прийняти у цій частині постанову, якою стягнути з Приватного підприємства «Фольга-Сервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час перебування на військовій службі та середній заробіток за час затримки розрахунку на загальну суму 242307 грн. 73 коп.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача ПП «Фольга-Сервіс» підлягає стягненню на користь держави сума судового збору в розмірі 2423 грн. 07 коп.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України, - колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені доводи ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення у вказаній частині вимог, суд першої інстанції правильно зазначив, що вимога позивача про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат від простроченої суми заборгованості з виплати середнього заробітку є безпідставною.

Згідно з частиною другоюстатті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, устатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписистатті 625 ЦК Українине застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Аналогічного висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.

Таким чином суд першої інстанції у вказаній частині дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки припис частини другоїстатті 625 ЦК Українидо трудових правовідносин не застосовується, адже трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ( ст. 117 КЗпП України), яка у даному випадку застосована судом.

Отже, оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 268,367,368,374-376, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Фольга Сервіс» про стягнення середнього заробітку за час перебування на військовій службі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення судового збору - скасувати та прийняти у цій частині постанову :

Стягнути з Приватного підприємства «Фольга-Сервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час перебування на військовій службі та середній заробіток за час затримки розрахунку на загальну суму 242307 (двісті сорок дві тисячі триста сім) грн. 73 коп.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2021 року - залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства «Фольга-Сервіс» на користь держави суму судового збору в розмірі 2423 (дві тисячі чотириста двадцять три) грн. 07 коп.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне підприємство «Фольга-Сервіс», код ЄДРПОУ 40016440, місце знаходження: м. Львів, вул. Під Голоском, 27.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17 грудня 2021 року.

Суддя- доповідач:Ящук Т.І.

Судді: Махлай Л.Д.

Немировська О.В.