Ухвала

від 14.02.2022 по справі 759/1412/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

14 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 759/1412/19

провадження № 61-2295ск22

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства Фольга-Сервіс на постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Фольга-Сервіс про стягнення середнього заробітку, інфляційних втрат та трьох відсотків річних,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути із ПП Фольга-Сервіс середній заробіток на суму 260 255,81 грн, інфляційні втрати на суму 12 798,19 грн та три відсотки річних у розмірі 12 599,23 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнено з ПП Фольга-Сервіс на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 88 369,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ПП Фольга-Сервіс на користь держави суму судового збору в розмірі 883,69 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час перебування на військовій службі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення судового збору скасовано та прийнято у цій частині постанову, якою стягнено з ПП Фольга-Сервіс на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час перебування на військовій службі та середній заробіток за час затримки розрахунку на загальну суму 242 307,73 грн.

В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року залишено без змін.

Стягнено з ПП Фольга-Сервіс на користь держави суму судового збору в розмірі 2 423,07 грн.

08 лютого 2022 року ПП Фольга-Сервіс за допомогою засобів поштового зв`язку звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду на постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.

У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.

Предметом спору в цій справі є вимоги про стягнення середнього заробітку, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2022 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 250 = 620 250,00 грн) та становить 285 653,23 грн. Справа є незначної складності, ціна позову не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункт в пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що ця справа становить значний суспільний інтерес.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що справа становить значний суспільний інтерес не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а , б , в , г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі Zubac v. Croatia (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене у малозначній справі, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного підприємства Фольга-Сервіс на постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Фольга-Сервіс про стягнення середнього заробітку, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров