Постанова

від 18.09.2007 по справі 13/76-13/97

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/76-13/97

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 18.09.2007                                                                                           № 13/76-13/97

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:           Губенко Н.М.

 суддів:              

 при секретарі:             

 За участю представників:

 від позивача за первісним позовом - Піддубко Д.Є. – представник (дов.б/н від 26.08.2007);

 від відповідача за первісним позовом - повідомлений, але не з'явився,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Денал Автотрейдінг”

 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2007

 у справі № 13/76-13/97  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Чернігівхімпром”

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „Денал Автотрейдінг”

 про                                                  стягнення 18471,26 грн.

 та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Денал Автотрейдінг”

до  Товариства з обмеженою відповідальністю „Чернігівхімпром”

про стягнення завданої шкоди у сумі 20 504,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2007 у справі № 13/76-13/97 позовні вимоги по первісному позову задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 18 060,00 грн. основного боргу, 815,92 грн. пені, 143,99 грн. 3% річних, 190,20 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в задоволенні позовних вимог по зустрічному позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що: позивач за первісним позовом на виконання умов договору № 3/06 від 03.11.2006 про надання послуг по декларуванню на митниці товарів, інших предметів та наданню послуг митного ліцензійного складу, укладеного між сторонами, 07.11.2006 прийняв на тимчасове зберігання на митному ліцензійному складі транспортні засоби (автомобілі легкові) до завершення їх митного оформлення; факт надання послуг зберігання автомобілів позивачем відповідачу, останнім не заперечується; відповідно до п.п. 5.3, 5.5 договору позивач виставив відповідачу рахунки-фактури № 56/06 від 28.11.2006 на суму 5 040,00 грн., № 61/06 від 26.12.2006 на суму 6 510,00 грн. та № 12/07 від 29.01.2007 на суму 6 510,00 грн., всього на загальну суму 18 060,00 грн., однак, відповідач не виконав свої договірні зобов'язання, виставлені позивачем рахунки не сплатив; відповідно до п. 5.4 договору позивачем нарахована пеня в розмірі 815, 92 грн. за період з 06.02.2007 по 14.05.2007 та відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних в розмірі 143,99 грн. за період з 06.02.2007 по 14.05.2007; таким чином, оскільки відповідач не надав доказів відсутності заборгованості перед позивачем у вказаному розмірі, місцевий господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених первісних позовних вимог, а також правомірності нарахування пені та 3% річних згідно із умовами договору та норм чинного законодавства; до прийняття рішення зі спору відповідач подав до позивача зустрічний позов про стягнення збитків у вигляді неотриманого прибутку у розмірі 20 504,80 грн.; розглянувши зустрічний позов у справі місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позивач за зустрічним позовом відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не обґрунтував нормативно та документально розмір заявлених збитків, а тому зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач за зустрічним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2007 у справі № 13/76-13/97 в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник вказує на те, що право власності на автомобілі JN SPIRIT модель JNJ 7111, SG AOJUN модель DG 1021С та CHANGHE модель CH1012 LCEI виникло відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України з моменту передання майна. Оскільки до передання майна прирівнюється і вручення коносаменту, право власності на автомобілі у позивача за зустрічним позов виникло відповідно до передачі коносаменту № 0606С004 від 15.06.2006, у зв'язку із чим, дані автомобілі були запропоновані покупцям із сподіванням позивача за зустрічним позов закінчити процедуру їх митного оформлення в грудні 2006 року.

Заявник стверджує, що ним були надані господарському суду першої інстанції всі необхідні документи на підтвердження неналежного виконання відповідачем за зустрічним позовом своїх зобов'язань за договором № 3/06 від 03.11.2006, а саме п. 2.1.9 договору, згідно із яким останній повинен був оформити належним чином митні документи при отриманні товару (автомобілів).

Таким чином, заявник вважає, що складання відповідачем за зустрічним позовом документації, яка містить недостовірну інформацію, є істотним порушенням договору, що мало наслідком неможливість проведення сертифікації автомобілів та вимагало від позивача за зустрічним позовом додаткових витрат, в т.ч. на зберігання автомобілів.

Пунктами 6.1 та 6.6 договору № 3/06 передбачена відповідальність за неналежне виконання договору та відшкодування завданих збитків. При цьому, відповідно до ст. 179 Митного кодексу України митний брокер несе відповідальність за неналежне виконання ним своїх обов'язків.

Враховуючи викладене, заявник стверджує, що висновки місцевого господарського суду про те, що відповідач за зустрічним позовом належним чином виконав свої зобов'язання за договором № 3/06 від 03.11.2006 не підтверджуються ані документально, ані нормативно.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач за зустрічним позовом не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить оскаржуване рішення залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне: відповідно до ст. 33 ГПК України позивач за зустрічним позовом ні в господарському суді першої інстанції, ні в апеляційному господарському суді не надав доказів, які б свідчили про порушення відповідачем за зустрічним позовом зобов'язань за договором № 3/06 від 03.11.2006 щодо правильності заповнення документів, необхідних для здійснення митного оформлення товарів (автомобілів); також, відсутні докази, що підтверджують призупинення сертифікації товару; в свою чергу, в матеріалах справи наявні копії документів (уніфікований адміністративний документ форми МД-2, МД-3) та уніфікована митна квитанція МД-1, що засвідчують факт приймання на зберігання транспортних засобів та факт передачі тих самих транспортних засобів працівникам митниці в присутності позивача за зустрічним позовом та за його підписом.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача за первісним позовом та враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

03.11.2006 між ТОВ „Чернігівхімпром”, власника митного ліцензійного складу, ліцензія № 10200/008СВ-00310 від 15.02.1999, який здійснює декларування на підставі ліцензії від 14.01.1999 № 10200/016БМ-00744 (позивач за первісним позовом), за договором виконавець, та ТОВ „Денал Автотрейдінг”, за договором замовник, укладено договір № 3/06 про надання послуг по декларуванню на митниці товарів, інших предметів та наданню послуг митного ліцензійного складу, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання, у відповідності до Митного кодексу України, за обумовлену плату та в обумовлений строк надати послуги по декларуванню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів замовника, які переміщуються через митний кордон України, та їх оформлення на Чернігівській митниці, а також надати інші, пов'язані з зовнішньоекономічною діяльністю замовника, послуги.

Пунктом 9.2 договору 3/06 встановлено строк дії договору з 03.11.2006 по 31.12.2006.

29.12.2006 додатковою угоду до договору № 3/06 від 03.11.2006 сторони продовжили строк дії договору до 31.01.2007.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 99 Митного кодексу України товари і транспортні засоби з моменту пред'явлення митному органу і до їх випуску відповідно до обраного митного режиму можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем; такі товари і транспортні засоби до завершення митного оформлення з дозволу відповідного митного органу розміщуються на складах тимчасового зберігання; як склади тимчасового зберігання можуть використовуватися відповідним чином облаштовані складські приміщення, резервуари, криті чи відкриті майданчики, призначені для зберігання товарів і транспортних засобів; дозвіл на їх використання як складів тимчасового зберігання надається митними органами, в зоні діяльності яких розташовані такі приміщення, резервуари, майданчики, у порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Частиною 1 ст. 102 Митного кодексу України передбачено, що взаємовідносини власника складу тимчасового зберігання з особами, які розміщують товари і транспортні засоби на складі, визначаються договором зберігання.

Відповідно до п. 2.1 договору № 3/06 зобов'язання виконавця по наданню послуг митного ліцензійного складу (далі – МЛС), зокрема, включають: прийняття товару замовника за асортиментом, кількістю місць, вазі, вказаних у товаросупровідних документах та розмістити товар на МЛС в робочий час; належним чином оформити митні документи при отриманні та відвантаженні товару.

На виконання умов договору № 3/06 позивач за первісним позовом 07.11.2006 прийняв на зберігання транспортні засоби – автомобілі легкові, що підтверджується відомостями, зазначеними у вантажній митній декларації (далі ВМД) – графа 31 „Вантажні місця та опис товару, „Маркування та кількість – номери контейнерів” (уніфікований адміністративний документ, форма МД-2, МД-3, а.с. 19-20). При цьому, в графі 49 „Найменування складу” зазначається номер дозвільного документа на право відкриття та експлуатації МЛС, враховуючи те, що у ВМД міститься запис „10200/008СВ-00310”(номер ліцензії, виданої ТОВ „Чернігівхімпром”, на право відкриття та експлуатації митного ліцензійного складу на території України від 15.02.1999, а.с. 22), є доведеним факт розміщення на зберігання транспортних засобів на МЛС позивача, які належать відповідачу, а отже і факт надання останньому послуг МЛС відповідно до умов договору № 3/06 від 03.11.2006.

Згідно із п. 2.3 договору № 3/06 замовник, зокрема, зобов'язаний: своєчасно сплачувати послуги виконавця відповідно до розділу 5 цього договору (п.п. 2.3.5 договору).

Пунктами 5.1, 5.3, 5.5 договору № 3/06 закріплено, що при виконанні послуг з митного оформлення товарів, замовник сплачує виконавцю суму, розмір якої залежить від об'єму виконаних робіт і наданих послуг. Розрахунок даного розміру здійснюється згідно із тарифом виконавця, який додається і є невід'ємною частиною договору; виконавець надає замовнику рахунок з вказівкою виконаних робіт (послуг), тарифів виконаних робіт (послуг), загальної суми, яка підлягає сплаті відповідно до п. 5.2 даного договору; наприкінці кожного місяця виконавець виставляє замовнику рахунок на оплату за зберігання вантажу на складі відповідно до тарифів на послуги; замовник зобов'язаний здійснити оплату за цим рахунком впродовж 3-х банківських днів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідачу були виставлені рахунки-фактури за зберігання вантажу на МЛС, а саме: № 56/06 від 28.11.2006 на суму 5 040,00 грн., зберігання за період з 07.11.2006 по 30.11.2006; № 61/06 від 26.12.2006 на суму 6 510,00 грн., зберігання за період з 01.12.2006 по 31.12.2006 та № 12/07 від 29.01.2007 на суму 6 510,00 грн., зберігання за період з 01.01.2007 по 31.01.2007; всього на загальну суму 18 060,00 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг зі зберігання автомобілів на МЛС належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 18 060,00 грн.

В свою чергу відповідач, ані під час розгляду справи господарським судом першої інстанції, ані апеляційним господарським судом доказів відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження відсутності заборгованості за договором № 3/06 від 03.11.2006 у вказаному позивачем розмірі не надав.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення 18 060,00 грн. основної заборгованості.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.4 договору № 3/06 встановлено, що при несвоєчасній оплаті замовником послуг виконавця та несвоєчасному відшкодуванні сум митних та інших платежів, здійснених виконавцем за замовника в порядку, передбаченому розділом 5 договору, у випадку відсутності попередньої письмової домовленості про перенесення строків платежів, замовник сплачує виконавцю пеню (штраф) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка підлягає сплаті за кожен день прострочення платежів.

Позивач відповідно до умов договору № 3/06 та норм чинного законодавства нарахував відповідачу пеню в розмірі 815,92 грн. та 143,99 грн. 3% річних (заява про зміну позовних вимог, а.с. 98).

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір пені та 3% річних відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Господарським судом першої інстанції було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю „Денал Автотрейдінг” у задоволенні зустрічних позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю „Чернігівхімпром” про стягнення збитків у вигляді неотриманого прибутку у розмірі 20 504,80 грн. з підстав необґрунтованості заявлених зустрічних позовних вимог.

Апеляційний господарський суд погоджується з даним висновком господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.

Ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.                      

Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних  прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є , зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, передбачено й частиною 1 статті 623 Цивільного кодексу України.

Статтею 225 ГК України встановлено склад та розмір відшкодування збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання згідно із статтею 623 ЦК України, доказується кредитором.

 Підставою для настання цивільно-правової відповідальності за завдання збитків є правопорушення, що включає в себе певні елементи, а саме: шкоду, протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв`язок між ними; вину. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності.

Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 2 постанови від 27.03.1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (з наступними змінами), розглядаючи такі позови, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній  причинний  зв'язок та є вина зазначеної особи.  

В апеляційній скарзі позивач за зустрічним позовом посилається на те, що ним були надані господарському суду першої інстанції всі необхідні документи на підтвердження неналежного виконання відповідачем за зустрічним позовом своїх зобов'язань за договором № 3/06 від 03.11.2006, а саме п. 2.1.9 договору, згідно із яким останній повинен був оформити належним чином митні документи при отриманні товару (автомобілів), а також докази, які свідчать про наявність у нього упущеної вигоди з вини відповідача за зустрічним позовом.

Згідно із ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частина 1 ст. 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Разом з тим, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.

З метою з'ясування всіх обставин справи апеляційний господарський суд ухвалами від 04.07.2007 та від 17.07.2007 зобов'язував позивача за зустрічним позовом надати розрахунок суми позову з документальним та нормативним обґрунтуванням.

Однак позивач за зустрічним позовом вимог вищезазначених ухвал не виконав, витребуваного розрахунку суми позову з документальним та нормативним обґрунтуванням не надав, в призначені судові засідання не з'явився, не зважаючи на те, що апеляційний господарський суд задовольнив його клопотання про відкладення розгляду справи та надав  можливість позивачу за зустрічним позовом з'явитись в судове засідання для обґрунтування доводів апеляційної скарги.

Позивач, стверджуючи про порушення відповідачем пункту 2.1.9 договору  доручення від 03.11.2006 № 3/06, належними та допустимими доказами не довів, що при оформленні документів відповідачем були допущені помилки, що саме з вини відповідача в митних деклараціях були неправильно вказані номери кузовів та двигунів автомобілів, оскільки в товаро-супровідних документах на момент завезення автомобілів на митну територію України були відсутні ідентифікаційні номери транспортних засобів. Також позивач не надав доказів з яких причин фірма-сертифікатор призупинила сертифікацію автомобілів.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав право розраховувати на одержання певного доходу у разі належного виконання зобов'язання відповідачем; при цьому протиправна дія відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Як вбачається із матеріалів справи  позивач просив стягнути 20504 грн. 80 коп. збитків у вигляді неодержаного доходу. На підтвердження своїх позовних вимог позивач послався на те, що він планував розмитнити транспортні засоби у листопаді 2006 року  і у грудні їх продати, оскільки на дві машини у нього був покупець – ТОВ „Укрбудресурс Л”, що підтверджується гарантійним листом останнього від 11.12.2006 № 12.

Із змісту гарантійного листа № 12 від 11.12.2006 ТОВ „Укрбудресурс Л” слідує, що останній просив позивача за зустрічним позовом укласти з ним договір купівлі-продажу автомобіля до 26.12.2006 у зв'язку з тим, що вказане підприємство обмежене у строках на придбання автотранспортного засобу, тому як транспортні засоби необхідні для використання  з 03.01.2007.

Однак, колегія суддів вважає, що позивач за зустрічним позовом в будь-якому випадку не міг забезпечити укладення з вказаним підприємством договору купівлі-продажу до 26.12.2006, оскільки, уклавши з відповідачем додаткову угоду від 29.12.2006 до договору № 3/06 від 03.11.2006 про продовження строку дії договору до 31.01.2007, позивач за зустрічним позовом не міг розраховувати на закінчення процедури митного оформлення автомобілів до 26.12.2006. Тобто, позивачем не доведено наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками.

Відповідно до пункту 4 ст. 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

В порушення приписів ст. 33 ГПК України позивач за зустрічним позовом не надав будь-яких доказів вжиття заходів щодо зменшення розміру збитків, а саме: не довів неможливість продажу автомобілів та одержання прибутку.

Враховуючи викладене, немає підстав визнати доводи Товариства з обмеженою відповідальністю „Денал Автотрейдінг”, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Господарській суд Чернігівської області вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

 1.Рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.05.2007 усправі № 13/76-13/97 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 13/76-13/97 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді