Постанова

від 08.12.2021 по справі 202/34801/13-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6694/21 Справа № 202/34801/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,

суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Соломці М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Індустріального районного суду мДніпропетровська від 06 травня 2021 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевич Євген Володимирович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Яковлева Іна Миколаївна, Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання недійсною довіреності, договорів купівлі-продажу квартири, витребування майна, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 12 січня 1996 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . У 2010 році вони, як літні люди, підверглися шахрайським діям відносно їх житла. Останніх, незаконно направили до психіатричної лікарні, а квартиру, що належала її чоловікові та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , продали за підробленою довіреністю. Вважає, що її чоловіка вбили через квартиру. Вона є спадкоємцем першої черги за законом, інших спадкоємців немає. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2013 року їй визначений додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 у два місяці з дня набрання рішенням законної сили. Отримавши копію рішення, вона звернулась до Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Проте з`ясувалось, що її чоловік нібито 26 квітня 2010 року, тобто через 13 днів після смерті, видав довіреність на ім`я ОСОБА_3 на право продажу належної йому квартири. За цією довіреністю 26 квітня 2010 року квартира АДРЕСА_2 ОСОБА_3 була продана ОСОБА_4 . Договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. 08 лютого 2013 року ОСОБА_4 продала спірну квартиру ОСОБА_1 , хоча на цей час ОСОБА_4 вже знала, що вона оспорює продаж

спірної квартири. Договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Яковлевою І.М.

Позивач зазначає, що спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею, оскільки після його смерті була продана за підробленою довіреністю з подальшим укладанням договорів купівлі-продажу. Тому, посилаючись на положення ст.ст. 203, 215, 216, 388, 1261 ЦК України, просила позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсною довіреність, укладену від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рудкевич Є.В. 26 квітня 2010 року, зареєстровану в реєстрі за номером 2144. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 . В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_5 не уповноважував ОСОБА_3 на розпорядження спірною квартирою, тобто квартира відчужена поза волею власника, а тому підлягає витребуванню на користь позивача, як спадкоємця за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5 .

Не погодившись з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом не було враховано, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної квартири, а тому не може бути витребувана на підставі положень ст. 388 ЦК України. На момент придбання спірного майна, він мав усі підстави вважати, що такий договір є законним та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що ОСОБА_4 відчужуючи йому нерухоме майно має право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених вимог, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 12 січня 1996 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , якого 13 квітня 2010 року знайшли повішеним у лісосмузі, в двохсот метрах від заправки Елін по вул. Красногірській. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 17 лютого 2012 року Відділом реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановлено, що за час життя ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого БМФ Дніпроважбуд 14 липня 2000 року, належала квартира АДРЕСА_2 .

26 квітня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є.В. посвідчена довіреність, за змістом якої ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися всім належним йому майном.

26 листопада 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. був посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 , діючи за довіреністю від імені ОСОБА_5 , продав ОСОБА_4 спірну квартиру.

08 лютого 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Яковлевою І.М., був посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продала вказану квартиру ОСОБА_1 . Договір купівлі-продажу зареєстрований в реєстрі за номером 255.

Встановлено, що Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 02 липня 2012 року заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_5 . Із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру звернулась ОСОБА_2 .

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2013 року ОСОБА_2 визначений додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 у два місяці, починаючи з дня наступного за днем набрання рішенням законної сили.

Постановою державного нотаріуса Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 13 вересня 2013 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 на спірну квартиру, оскільки остання належить ОСОБА_4 .

Встановлено, що довіреність посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є.В. від імені ОСОБА_5 на розпорядження майном 26 квітня 2010 року, в той час як останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто довіреність посвідчена через тринадцять днів після смерті ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст. 1281 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до вимог закону має вчинятися правочин (ч.1 ст.245 ЦК України).

Вимогами ст. ст. 202-204 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, однією із загальних вимог, дотримання якої необхідно для дійсності правочину, є вимога щодо волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність з підстав, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вибуття нерухомого майна у володіння ОСОБА_1 стало можливим у зв`язку з тим, що 26 квітня 2010 року відбулось посвідчення довіреності на розпорядження майном на ім`я ОСОБА_3 , в той час як ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто посвідчена через тринадцять днів після смерті останнього, яка в подальшому стала підставою для відчуження від імені померлого ОСОБА_5 квартири на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_4 , яка в подальшому на підставі договору купівлі-продажу відчужила квартиру ОСОБА_1 , що не відповідало внутрішній волі померлого, та не є результатом його вільного волевиявлення в розумінні положень ст. 203 ЦК України, оскільки жодних вольових дій щодо відчуження спірної квартири власник не здійснював, а тому з огляду на положення ст. 388 ЦК України,

наявні правові підстави для витребування квартири з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , яка будучи спадкоємцем, вчинила всі необхідні дії для прийняття спадщини після смерті чоловіка.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони ґрунтуються на встановлених дійсних обставинах справи, досліджених судом доказах та вимогах матеріального та процесуального права, з наступних підстав.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття перша Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ).

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України , якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання довіреності недійсною та витребування з незаконного володіння відповідача ОСОБА_1 спірної квартири на користь позивача.

Доводи ОСОБА_1 про те, що він є добросовісним набувачем майна, а тому майно не може бути витребуване на підставі ст. 388 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи не впливають на право позивача витребувати у відповідача належне йому майно.

Таким чином, доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду в оскарженій частині є безпідставними та зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду в оскарженій частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

О.В. Лаченкова