Постанова

від 08.12.2021 по справі 181/1576/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 181/1576/19

провадження № 61-5595св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство Адоніс ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -

приватний нотаріус Межівського районного нотаріального округу Філіпова Інна Петрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., від 02 березня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фермерського господарства Адоніс (далі - ФГ Адоніс ) про визнання договору оренди землі недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень .

Позовна заява обґрунтована тим що ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_2 успадкувала земельну ділянку площею 14, 2183 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 1222685500:02:003:0577, яка розташована на території Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області.

Під час оформлення своїх спадкових прав позивачу стало відомо, що спірна земельна ділянка передана в оренду ФГ Адоніс строком на 49 років на підставі договору оренди землі від 24 вересня 2013 року.

Посилалася на те, що зазначений договір оренди ОСОБА_2 не підписував, а від його імені вказаний правочин підписав ОСОБА_3 , який є батьком голови ФГ Адоніс ОСОБА_4 .

При цьому в договорі оренди не зазначено будь-яких причин з яких текст правочину не міг би бути підписаний власноруч власником земельної ділянки ОСОБА_2 , а підпис уповноваженої особи ОСОБА_3 ніким не засвідчений.

ОСОБА_1 зверталася до відповідача з вимогою повернути належну їй земельну ділянку для самостійного обробітку, однак ця заява була залишена без задоволення.

З урахуванням викладеного, позивач просила суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений 24 вересня 2013 року між ФГ Адоніс та ОСОБА_2 щодо спірної земельної ділянки та скасувати рішення державного реєстратора Межівського районного управління Пушної Ольги Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 21331451 від 15 травня 2015 року, щодо реєстрації права оренди спірної земельної ділянки за ФГ Адоніс .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області, у складі судді Юр`єва О. Ю., від 26 листопада 2020 року позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора Межівського районного управління Пушної О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 21331451 від 15 травня 2015 року, щодо реєстрації права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1222685500:02:003:0577 за орендарем ФГ Адоніс за договором оренди від 24 вересня 2013 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Встановивши, що орендодавець ОСОБА_2 договір оренди землі

від 24 вересня 2013 року не підписував та не погоджував його істотні умови, а отже такий правочин є неукладеним, суд першої інстанції дійшов висновку, що такий спосіб захисту порушеного права позивача, як визнання його недійсними, не є належним.

В той же час скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ФГ Адоніс спірної земельної ділянки є ефективним способом, а задоволення позову в цій частині забезпечить відновлення порушеного права ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ФГ Адоніс задоволено частково. Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2020 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що недійсність договору оренди землі від 24 вересня 2013 року ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що цей правочин від імені орендодавця ОСОБА_2 підписаний ОСОБА_3 без належного посвідчення його підпису уповноваженою особою та без зазначення підстав неможливості підписати оспорюваний правочин особисто ОСОБА_2 . Дійшовши висновку про неукладення оспорюваного договору оренди землі та скасування його державної реєстрації суд першої інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог.

Встановивши, що договір оренди землі від 24 вересня 2013 року від імені орендодавця підписано представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності, та такий договір фактично виконувався за життя ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позову ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В поданій у квітні 2021 року касаційній скарзі на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову скасувати в частині вирішення вимог щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та залишити в цій частині в силі рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області

від 26 листопада 2020 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу в справі № 181/1576/19 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребуваної її матеріали справи із суду першої інстанції.

У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржену постанову, застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 грудня 2019 року у справі

№ 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15,

від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, у постановах Верховного Суду від 30 січня

2020 року у справі № 904/1093/19, від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 761/6144/15-ц, від 20 січня 2020 року у справі № 902/803/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17, від 19 січня 2021 року у справі

№ 910/12791/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 618/1078/19,

від 05 грудня 2018 року у справі № 323/19/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 323/1550/17-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 323/1827/17,

від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 400/232/18, від 25 червня 2018 року у справі № 389/720/17-ц,

від 24 липня 2020 року у справі № 323/2195/17.

ОСОБА_1 наголошує на тому, що реєстрація права оренди ФГ Адоніс спірної земельної ділянки на підставі неукладеного правочину не відповідає вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що будучи батьком засновника

ФГ Адоніс та підписуючи два примірники договору оренди землі

ОСОБА_3 діяв недобросовісно, чим порушив вимоги частини третьої статті 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Враховуючи, що два примірники договору оренди були підписані зі сторони орендодавця - батьком власника ФГ Адоніс , а зі сторони орендаря - власником та головою ФГ Адоніс , відсутні будь-які підстави вважати, що ОСОБА_2 , як власник спірної земельної ділянки отримував орендну плату та був обізнаний про факт укладення договору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року ФГ Адоніс подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, просить в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №168987, виданого Межівським районним відділом земельних ресурсів Дніпропетровської області 03 жовтня 2005 року земельна ділянка для введення товарного сільськогосподарського виробництва площею

14,2183 га, кадастровий номер: 1222685500:02:003:0577, що знаходиться на території Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області належала ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 грудня 2018 року, виданого приватним нотаріусом Межівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Філіповою І. П.,

ОСОБА_1 успадкувала після смерті батька ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №192032282 сформованої 09 грудня

2019 року, - право оренди земельної ділянки з кадастровим номером:1222685500:02:003:0577 зареєстровано за ФГ Адоніс на підставі договору оренди землі від 24 вересня 2013 року, укладеного з

ОСОБА_2 .

Матеріали справи містять три примірники оспорюваного договору оренди землі від 24 вересня 2013 року, - один з яких витребувано судом з Реєстраційної служби Межівського районного управління юстиції, а два інших надані суду ФГ Адоніс .

Примірник договору оренди землі від 24 вересня 2013 року, що міститься в матеріалах реєстраційної справи в графі Орендодавець містить підпис без зазначення особи, яка його виконала.

Примірники договору оренди землі від 24 вересня 2013 року, надані суду

ФГ Адоніс в графі Орендодавець містять позначку уповноважена особа ОСОБА_3 та підпис ОСОБА_3 .

В примірниках договору оренди землі від 24 вересня 2013 року, наданих

ФГ Адоніс зазначено відмінну площу спірної земельної ділянки, а саме: 14,2183 га та 14,2187 га , а також відмінний різний розмір мінімальної орендної плати: 3 738, 70 грн та 7 477, 40 грн.

Згідно матеріалів реєстраційної справи № 636830812226 щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 1222685500:02:003:0577, - 24 вересня

2013 року між ФГ Адоніс і ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, за умовами якого останній передав ФГ Адоніс в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Новопавлівської сільської ради кадастровий номер: 1222685500:02:003:0577, площею 14, 2183 га.

Договір оренди землі від 24 вересня 2013 року зареєстровано державним реєстратором Межівського районного управління Пушною О. С. 14 травня 2015 року, номер запису 9676367.

Засновником та керівником ФГ Адоніс є ОСОБА_4

14 серпня 2012 року ОСОБА_2 видано довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу

Подолян О. О. та зареєстровану в реєстрі за № 5225, відповідно до якої він уповноважив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , кожен з яких має право діяти окремо, розпоряджатися належною йому земельною ділянкою з кадастровим номером 1222685500:02:003:0577, в тому числі укладати договори оренди (найму) на їх розсуд, проводити розрахунки по укладених договорах.

Згідно висновку експерта № 3004-20 від 14 вересня 2020 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 розміщений в графі Орендодавець , розділу Підпис сторін договору оренди землі від 24 вересня 2013 року, який міститься у матеріалах реєстраційної справи № 636830812226 на аркушах 10-13 - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Позиція Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою. Реєстрація права оренди на земельну ділянку, коли договір оренди власник ділянки фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) не змінює цивільно-правового характеру цього спору.

Визнання протиправним і скасування рішення щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за іншою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 та 28 листопада 2018 року (справи № 530/212/17 та № 823/1508/16 відповідно), від 05 грудня 2018 року (справа № 815/2072/17), від 20 березня 2019 року (справа № 587/2110/16-ц), від 02 жовтня 2019 року у справі

№ 587/2331/16-ц.

Державна реєстрація речових прав та їх обтяжень здійснюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно до частини третьої статті 10 вказаного Закону реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно; відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заява подана неналежною особою або подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Таким чином, до кола повноважень реєстратора входить перевірка повноважень особи заявника, дослідження документів на предмет їх відповідності вимогам законодавства, визначення факту виникнення в заявника речового права на нерухоме майно або ж його обтяження.

Відповідно до положень частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що рішення державного реєстратора Межівського районного управління Пушної О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 21331451 від 15 травня 2015 року, щодо реєстрації права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1222685500:02:003:0577 за

ФГ Адоніс прийнято на підставі договору оренди землі від 24 вересня

2014 року, який підписано не власником земельної ділянки ОСОБА_2 і не уповноваженою ним особою, тобто такий договір є неукладеним, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування вказаного рішення державного реєстратора.

Верховний Суд погоджується з вказаними висновками з огляду на те, що частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Районний суд належно оцінив договір оренди землі від 24 вересня

2014 року, примірник якого міститься у матеріалах реєстраційної справи № 636830812226 та який було надано для державної реєстрації речового права оренди.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2020 року та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не врахував, що підставою для прийняття оскарженого рішення державного реєстратора був саме договір витребуваний в реєстраційній службі.

При цьому, суд першої інстанції правильно звернув увагу на той факт, що договір оренди землі від 24 вересня 2014 року, який став підставою для прийняття рішення державним реєстратором не підписаний ні

ОСОБА_2 , що підтверджено висновком експерта, ні його представником ОСОБА_3 , що визнано сторонами в судовому засіданні.

Натомість надані суду ФГ Адоніс примірники договору оренди землі

від 24 вересня 2014 року за змістом відрізняються як між собою так і з договором поданим для проведення державної реєстрації.

Також помилковими є посилання суду апеляційної інстанції на порушення районним судом принципудиспозитивності .

Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 дійшла висновку про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 стверджувала, що оспорюваний нею договір оренди землі від 24 вересня 2014 року її батько ОСОБА_2 не підписував.

З метою встановлення чи виконаний підпис у договорі оренди землі

від 24 вересня 2013 року, який міститься у матеріалах реєстраційної справи №636830812226 - ОСОБА_2 чи іншою особою, ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2020 року було призначено посмертну судову почеркознавчу експертизу, проти проведення якої відповідач не заперечував.

Висновки місцевого суду відповідають висновкам сформульованим у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 04 грудня 2019 року у справі

№ 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 904/1093/19 та від 20 січня 2020 року у справі № 902/803/17 , на які посилається

ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду, підстав для відступу від яких колегія суддів не вбачає.

Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року скасуванню, із залишенням в силі рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2020 року.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року скасувати, залишивши в силі рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович