Постанова

від 24.11.2021 по справі 649/1393/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 649/1393/19

провадження № 61-5216св2 1

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство МТБ Банк ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2020 року в складі судді Соловйова В. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.,

ВСТАНОВИВ

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Великолепетиського районного суду Херсонської області з позовом до ОСОБА_2 та публічного акціонерного товариства МТБ Банк (далі - ПАТ МТБ Банк ), в якому просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ПАТ МТБ Банк на його користь завдані збитки у розмірі 98 085 802,00 грн та судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 1999 по 2002 роки ним було придбано у власність майно, а саме, виробниче обладнання 27 найменувань, вартістю 1 073 180,00 грн, яке входило до складу цілісного виробничого комплексу і забезпечувало виробничий цикл відкритого акціонерного товариства Великолепетиський маслозавод (далі - ВАТ Великолепетиський маслозавод ), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

05 березня 2005 року між позивачем та відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк Приватінвест (далі - ВАТ АБ Приватінвест ) для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 02 березня 2005 року № 03/132-К укладено договір застави майна № 03/132-3з, згідно умов якого вищезазначене майно було передане в заставу банку. У договорі застави було зазначено, що майно знаходиться в технічно справному стані та придатне до експлуатації.

21 вересня 2006 року між відкритим акціонерним товариством Морський транспортний банк (далі - ВАТ МТБ ), правонаступником якого стало відкрите акціонерне товариство Марфінбанк (далі - ВАТ Марфінбанк /ПАТ Марфінбанк ), правонаступником якого є відповідач - публічне акціонерне товариство МТБ Банк , далі - ПАТ МТБ Банк ), що є правонаступником ВАТ АБ Приватінвест за кредитним договором та договором застави згідно договорів від 01 жовтня 2005 року та від 07 жовтня 2005 року, та ФОП ОСОБА_2 укладено угоду про переведення боргу та відступлення права вимоги, за умовами якої остання прийняла на себе фінансові зобов`язання ВАТ Великолепетиський маслозавод за кредитним договором № 03/132-К в сумі 573 900,68 грн згідно рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29 травня 2006 pоку, яким задоволено позов банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначена сума була перерахована ОСОБА_2 на розрахунковий рахунок банку того ж дня.

21 вересня 2006 року між банком та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав за договором застави № 03/132-3з і в той же день банк передав ФОП ОСОБА_2 належне позивачу майно, яке знаходилося в заставі у банку, про що був підписаний акт прийому-передачі від 21 вересня 2006 року.

Після перерахування банку 573 900,68 грн у рахунок оплати боргу ВАТ Великолепетиський маслозавод по кредитному договору від 02 березня 2005 року № 03/132-К ФОП ОСОБА_2 набула право вимоги повернення цих коштів з ВАТ Великолепетиський маслозавод . Зобов`язання ВАТ Великолепетиський маслозавод перед ФОП ОСОБА_2 були виконані шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог під час процедури банкрутства товариства у справі № 12/73-Б-08. Про цей факт зазначається в судових рішеннях по справі № 916/4176/14 за позовом ПАТ Великолепетиський маслозавод до ПАТ Марфінбанк про визнання договору іпотеки припиненим.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1012/08 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_1 право власності на майно, яке банк передав ОСОБА_2 згідно угоди про переведення боргу та відступлення прав вимоги. Судовими рішеннями по цій справі встановлено, що майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 05 листопада 2009 року змінено порядок і спосіб виконання виконавчого листа, виданого 12 березня 2009 року у справі № 2-1012/08, шляхом примусового вилучення у ОСОБА_2 та передачі ОСОБА_1 майна. Виконавче провадження ВП № 12166462 з примусового виконання рішення суду про повернення ОСОБА_1 майна закінчено згідно постанови державного виконавця від 16 червня 2010 року у зв`язку із визнанням боржника - приватного підприємця (далі - ПП) ОСОБА_2 банкрутом постановою Господарського суду Запорізької області від 26 січня 2010 року в справі № 21/19/10. Тобто, фактично рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року про повернення йому майна залишилося невиконаним.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 21 вересня 2010 року у справі № 14/202-ПД-09 за позовом ВАТ Великолепетиський маслозавод до ВАТ МТБ , фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 визнано недійсною угоду про переведення боргу та відступлення права вимоги, укладену 21 вересня 2006 року між ВАТ МТБ та ФОП ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24 листопада 2011 року в справі № 21/19/10 про банкрутство ПП ОСОБА_2 зобов`язано ліквідатора ПП ОСОБА_2 виключити з ліквідаційної маси банкрута майно, право власності на яке визнано за ОСОБА_1 рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1012/08. Вказаною ухвалою суд зобов`язав ліквідатора ФОП ОСОБА_2 передати вказане майно ОСОБА_1 та зобов`язав ОСОБА_2 надати суду докази передачі майна ОСОБА_1 .

На виконання цієї ухвали суду 12 липня 2012 року комісією у складі: ліквідатора ФОП ОСОБА_2 , представників ВАТ Великолепетиський маслозавод , ОСОБА_1 проведено звірку наявності майна, що підлягає передачі ОСОБА_1 , та встановлено, що із 27 одиниць рухомого майна в наявності є лише 6 одиниць, які знаходились під відкритим небом, демонтовані, розукомплектовані та непридатні для використання у виробництві.

Позивач вважає, що протиправними діями відповідачів, внаслідок укладення ними недійсного правочину від 21 вересня 2006 року (угоди про переведення боргу та відступлення права вимоги) фактично втрачено його майно та порушено право вільного володіння, користування та розпорядження майном, і на даний час він для відновлення втраченого майна має нести витрати у розмірі реальної ринкової вартості цього майна та вартості необхідних для його встановлення робіт. Так, згідно звіту з оцінки майна № Од1/04 від 15 квітня 2020 року діями відповідачів йому завдано збитки в розмірі реальної ринкової вартості промислового обладнання з урахуванням розрахункової вартості монтажу та пуско-налагоджувальних робіт на суму 98 085 802,00 грн.

На підставі викладеного, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ПАТ МТБ Банк на його користь завдані збитки у розмірі 98 085 802,00 грн та понесені судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено солідарно з ПАТ МТБ Банк та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдані збитки з урахуванням індексу інфляції у розмірі 6 235 175,80 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішеннями судів підтверджено, що спірне майно перебувало саме у володінні відповідача ОСОБА_2 . Разом із цим банк на підставі акта опису й арешту майна від 14 квітня 2006 року, складеного державним виконавцем, яким підтверджено обов`язок банку бути відповідальним за зберігання майна, не повідомив ФОП ОСОБА_2 про наявний арешт майна, чим також допустив порушення умов договору про відступлення прав за договором застави. В акті опису й арешту майна від 14 квітня 2006 року зазначено, що ... на описане майно накладено арешт і встановлено обмеження права користуватися ним: заборонено відчуження, розукомплектування, знищення.... . Також зазначено про прийняття майна на відповідальне зберігання представником банку Жуком Ю. В . У зв`язку із цим відповідачі мають нести солідарну відповідальність перед позивачем, оскільки згідно статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала; особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим (стаття 1190 ЦК України.

Судом було визнано неналежним доказом на підтвердження вартості спірного майна та розміру завданих позивачу збитків звіт з оцінки майна № Од1/04, оскільки у ньому не було зазначено про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок; у звіті не зазначено, що його підготовлено для суду. Крім того, відповідно до пункту 11 Національного стандарту № 1 Загальні засади оцінки майна і майнових прав оцінка проводиться із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або не ринковим видам вартості. Вибір бази оцінки передує укладенню договору на проведення оцінки майна. Вибір бази оцінки залежить від мети, з якою проводиться оцінка майна, його особливостей, а також нормативних вимог. Таким чином, на процедуру проведення оцінки, її вартість має вплив не тільки вид самого майна, але й мета, з якою проводиться визначення вартості. Згідно законодавства будь-яка незалежна оцінка має мету, яка обов`язково вказується у висновках про вартість, крім того, звіт про оцінку може бути використаний виключно з цією метою.

Як вбачається з наданого позивачем звіту про оцінку майна, її метою є визначення вартості для вирішення питання про придбання, а не для визначення розміру спричиненої матеріальної шкоди, а тому наданий звіт не може використовуватися з метою визначення суми спричиненої позивачу шкоди, оскільки був проведений з іншою метою. Суд вважав, що відповідачі мають солідарно відшкодувати позивачу ринкову вартість втраченого ним майна, яку можливо обрахувати лише із застосування індексів інфляції за 2005-2020 роки.

Станом на час укладення договору застави майна № 03/132-3з (05 березня 2005 року) вартість спірного майна становила 1 073 180,00 грн. Згідно зведеної таблиці індексів інфляції за період з 05 березня 2005 року по серпень 2020 року середній індекс інфляції склав 5,81, а тому розмір реальних збитків, понесених позивачем у зв`язку із втратою спірного майна становить 6 235 175,80 грн (1 073 180,00*5,81).

Враховуючи вищевикладене, суд відповідно до статей 22, 1166, 1190 ЦК України стягнув солідарно з ПАТ МТБ Банк та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдані збитки у сумі 6 235 175,80 грн.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення; апеляційну скаргу ПАТ МТБ Банк задоволено частково.

Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2020 року скасовано в частині стягнення з ПАТ МТБ Банк на користь ОСОБА_1 збитків та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись за захистом свого порушеного права, позивач зазначив як підставу вимог про відшкодування збитків, які на його думку заподіяні у зв`язку із вчиненням відповідачами спільно недійсного правочину.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 08 грудня 2015 року у справі № 649/347/15-ц за позовом ОСОБА_1 по ПАТ Марфінбанк , треті особи: ОСОБА_2 , ПАТ Великолепетиський маслозавод , про повернення безпідставно утриманого майна, встановлено, що спірне майно перебувало у ОСОБА_2 , у володінні або на зберіганні у банка воно не знаходилось.

Згідно рішення Апеляційного суду Херсонської області від 07 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 13 вересня 2018 року, у справі № 649/857/16-ц, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні вимог про відшкодування збитків, заподіяних йому банком у зв`язку з незбереженням спірного майна. У постанові Верховного Суду зазначено, що позивачем не доведено вини банку у заподіянні шкоди, а саме причинно-наслідкового зв`язку між діями банку та завданими збитками з урахуванням рішень у справі № 2-1012/08 щодо зобов`язань ОСОБА_2 по поверненню ОСОБА_1 спірного майна.

Позивачем не доведено та з матеріалів справи не вбачається безпосереднє та пряме заподіяння збитків при передачі майна банком ОСОБА_2 згідно акту від 21 вересня 2006 року після укладення договору про переведення боргу та відступлення права вимоги.

Позивачем не доведено наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між передачею спірного майна ФОП ОСОБА_2 та заявленими позивачем збитками, виникнення яких самим позивачем обґрунтовується неповерненням йому спірного майна. При цьому, чинними судовими рішеннями такий обов`язок по поверненню майна покладено саме на ОСОБА_2 та невиконання останньою своїх зобов`язань щодо повернення майна ОСОБА_1 безпосередньо мало наслідком завдання останньому збитків у розмірі вартості неповернутого майна на час розгляду цієї справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважав помилковим висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з ПАТ МТБ Банк збитків. Рішення в цій частині апеляційний суд скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку із його необґрунтованістю.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення збитків лише з ОСОБА_2 у розмірі 6 235 175,80 грн в межах наданих доказів. При цьому, апеляційний суд також вважав, що наданий позивачем звіт про оцінку вартості майна правильно не взятий до уваги районним судом у зв`язку з невідповідністю процедури проведеної оцінки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26 березня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року. У касаційній скарзі він просить скасувати рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

26 березня 2021 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року. У касаційній скарзі вона просить скасувати рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року в частині стягнення з неї збитків, і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, шляхом стягнення збитків з відповідача ПАТ МТБ Банк .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу № 649/1393/19 призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами не враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 755/9215/15-ц, що відчуження майна під час дії арешту не допускається. Однак, передача спірного майна банком відбулася під час дії накладеного на нього арешту на виконання договору про переведення боргу та відступлення права вимоги; під час підписання акту про передачу майна на зберігання банку, воно було у справному стані; зазначений акт не є правочином та не може бути визнаний недійсним згідно постанови Верховного Суду в справі № 910/12258/17. Ці обставини свідчать про наявність вини банку у завданні збитків позивачу, оскільки банк незаконно передав спірне майно відповідачу ОСОБА_2 . Судами безпідставно не стягнуто розмір збитків, визначений на підставі наданого позивачем звіту з оцінки майна № Од1/04 від 15 квітня 2020 року. Цей звіт складений уповноваженим суб`єктом оціночної діяльності та відповідає вимогам частини першої статті 12 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Судами не враховано, що законодавством України передбачена відповідальність суб`єкта оціночної діяльності у разі надання ним недостовірного звіту. Зміст наданого позивачем звіту не спростований відповідачами та останніми не надано контррозрахунку розміру збитків.

Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судами не враховано, що акт приймання-передачі майна від 21 вересня 2006 року, який був підписаний між відповідачами, не свідчить про дійсну передачу спірного майна ОСОБА_2 . З даного приводу судами не враховано висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду: від 11 червня 2018 року в справі № 916/613/17 та у справі № 910/12258/17. Крім того, судами не було враховано встановлені судовими рішеннями преюдиційні факти щодо протиправності дій банку при передачі спірного майна ОСОБА_2 , які не підлягають доказуванню. З цих підстав суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 761/29966/16-ц, від 05 вересня 2019 року в справі № 234/16272/15-ц, від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц. Судами не надано належної оцінки судовим рішенням, які стосуються спірних правовідносин. Також судами не враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 755/9215/15-ц, що відчуження майна під час дії арешту не допускається, а оскільки передача спірного майна банком ОСОБА_2 вчинена під час наявності арешту на спірне майно, а тому це свідчить про протиправні дії банку.

Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Позиція інших учасників справи

10 червня 2021 року представник ПАТ МТБ Банк - Гусельщикова М. А. надіслала до суду пояснення, в яких просила залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Разом із цим, до пояснень не було додано жодних доказів на підтвердження її повноважень як представника сторони у цій справі, а тому згідно із статтею 183 ЦПК України суд повертає пояснення особі, яка його подала без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 березня 2005 року між ВАТ АБ Приватінвест та ВАТ Великолепетиський маслозавод укладено кредитний договір № 03/132-К, згідно якого банком надано позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в сумі 500 000,00 грн зі сплатою відсотків та з кінцевим строком повернення кредиту - 01 березня 2006 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань по цьому кредитному договору, 05 березня 2005 року між ВАТ АБ Приватінвест та ОСОБА_1 укладено договір застави № 03/132-1з, згідно умов якого ОСОБА_1 передав у заставу банку виробниче обладнання 27 найменувань, вартістю 1 073 180,00 грн, яке входило до складу цілісного виробничого комплексу і забезпечувало виробничий цикл цього маслозаводу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Великолепетиського районного суду Херсонської області від 10 квітня 2006 року у справі № 2-367/2005 за позовом ВАТ МТБ до ВАТ Великолепетиський маслозавод , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом, у забезпечення позову накладено арешт на майно ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Забезпечення позову скасовано ухвалою Великолепетиського районного суду Херсонської області від 18 листопада 2016 року у справі № 649/541/16-ц.

Згідно акту арешту й опису майна від 14 квітня 2006 року арештоване майно ОСОБА_1 - виробниче обладнання 27 найменувань описане та передане на відповідальне зберігання банку.

Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29 травня 2006 року у справі № 2-367/2006 позов ВАТ МТБ до ВАТ Великолепетиський маслозавод , ОСОБА_1 задоволено. Стягнено солідарно з ВАТ Великолепетиський маслозавод та ОСОБА_1 на користь банку 556 033,97 грн заборгованості за кредитом, 16 136,71 витрат на охорону об`єктів іпотеки і застави, а також судові витрати 1 730,00 грн, а всього - 573 900,68 грн.

Згідно угоди про переведення боргу та відступлення права вимоги від 21 вересня 2006 року, укладеної між ВАТ МТБ (правонаступником якого є ПАТ Марфінбанк , правонаступником якого є ПАТ МТБ Банк ) та ФОП ОСОБА_2 , остання прийняла на себе фінансові зобов`язання за кредитним договором № 03/132-К та згідно рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29 травня 2006 року у справі № 2-367/2006 повинна була сплатити банку кошти в сумі 573 900,68 грн.

21 вересня 2006 року між ВАТ МТБ та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав за договором застави № 03/132-1з від 05 березня 2006 року.

Згідно акта прийому-передачі від 21 вересня 2006 року банком передано ОСОБА_7 відповідно до договору про переведення боргу та відступлення прав вимоги від 21 вересня 2006 року виробниче обладнання 27 найменувань; в акті зазначено, що передане майно знаходиться в належному стані і технічно справне.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1012/08 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на майно, яке банк передав ОСОБА_2 згідно угоди про переведення боргу та відступлення прав вимоги. Зобов`язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 майно загальною вартість 1 073 180,00 грн, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно наведеного переліку.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 05 листопада 2009 року в справі № 6-245/09 змінено порядок і спосіб виконання виконавчого листа, виданого 12 березня 2009 року у справі № 2-1012/08, шляхом примусового вилучення у ОСОБА_2 та передачі ОСОБА_1 визначеного у рішенні суду майна.

Згідно постанови державного виконавця від 16 червня 2010 року виконавче провадження ВП № 12166462 по примусовому виконанню рішення суду про повернення ОСОБА_1 майна закінчено у зв`язку із визнанням боржника - ПП ОСОБА_2 банкрутом постановою Господарського суду Запорізької області від 26 січня 2010 року в справі № 21/19/10.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 11 серпня 2009 року у справі № 12/73-Б-08 ліквідатор ВАТ Великолепетиський маслозавод визнав ФОП ОСОБА_2 кредитором ВАТ Великолепетиський маслозавод з вимогами у розмірі 573 900,68 грн, про що свідчить і повідомлення банку, яким банк повідомив боржника про укладення договору переведення боргу за кредитним договором № 03/132-К від 02 березня 2005 року з ОСОБА_2 . Судом у цій справі встановлено, що кредиторські вимоги ПП ОСОБА_2 до ВАТ Великолепетиський маслозавод є повністю погашеними за рахунок зменшення її заборгованості перед маслозаводом.

21 вересня 2010 року Господарським судом Херсонської області ухвалено рішення у справі № 14/202-ПД-09 за позовом ВАТ Великолепетиський маслозавод до ВАТ МТБ , ФОП ОСОБА_2 , яким визнано недійсною угоду про переведення боргу та відступлення права вимоги, укладену 21 вересня 2006 року між ВАТ МТБ та ФОП ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24 листопада 2011 року в справі № 21/19/10 про банкрутство ПП ОСОБА_2 , зобов`язано ліквідатора ПП ОСОБА_2 - ОСОБА_8 виключити з ліквідаційної маси банкрута ПП ОСОБА_2 майно, право власності на яке визнано за ОСОБА_1 рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1012/08. Зобов`язано ліквідатора ФОП ОСОБА_2 передати вказане майно ОСОБА_1 ; зобов`язано ОСОБА_2 надати суду докази передачі майна ОСОБА_1 .

На виконання вказаної ухвали суду, комісією у складі ліквідатора ПП ОСОБА_2 - ОСОБА_8., представників ВАТ Великолепетиський маслозавод , ОСОБА_1 12 липня 2012 року проведено звірку наявності майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та підлягає передачі ОСОБА_1 . Комісією встановлено, що із 27 одиниць рухомого майна в наявності є лише 6 одиниць, які знаходились під відкритим небом, демонтовані, розукомплектовані та непридатні для використання у виробництві.

Згідно рішення Апеляційного суду Херсонської області від 29 жовтня 2013 року в справі № 649/379/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Марфінбанк , треті особи: ПАТ Великолепетиський маслозавод , ФОП ОСОБА_2 , відмовлено у задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої позивачу знищенням заставного (спірного) майна. Судом встановлено, що позивачем не доведено вини банку у заподіянні такої шкоди та безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між діями банку щодо передачі ФОП ОСОБА_2 належного позивачу майна і завдання останньому майнової шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 08 грудня 2015 року у справі № 649/347/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Марфінбанк , треті особи: ОСОБА_2 , ПАТ Великолепетиський маслозавод , про повернення безпідставно утримуваного майна, відмовлено у задоволенні позову. Судом встановлено, що спірне майно перебувало у ОСОБА_2 , у володінні або на зберіганні у банка воно не знаходиться.

Згідно рішення Апеляційного суду Херсонської області від 07 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 13 вересня 2018 року у справі № 649/857/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Марфінбанк про відшкодування збитків, заподіяних йому у зв`язку з незбереженням спірного майна, відмовлено у задоволенні позову. У постанові Верховного Суду у цій справі зазначено, що позивачем не доведено вини банку у заподіянні шкоди, а саме причинно-наслідкового зв`язку між діями банку та завданими збитками з урахуванням судових рішень у справі № 2-1012/08 щодо зобов`язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 спірне майно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до касаційних скарг, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами першою та другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні чи третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою (частина друга статті 216 ЦК України).

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

За частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому, обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Натомість, неправомірність дій, вину та причинно-наслідковий зв`язок між ними спростовує відповідач.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (касаційне провадження № 14-199гс18)), у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року в справі № 910/17533/19.

При перегляді рішення місцевого суду апеляційний суд на вищезазначене не звернув уваги та не встановив належним чином настання у відповідачів або у одного із них відповідальності відшкодувати позивачу збитки у зв`язку із знищенням (втратою) належного йому майна.

Зокрема, апеляційний суд не перевірив та не надав належної правової оцінки доводам відповідача ОСОБА_2 про відсутність її вини у завданні позивачу заявленої ним шкоди.

Як видно із матеріалів справи, ухвалою Великолепетиського районного суду Херсонської області від 10 квітня 2006 року у справі № 2-367/2005 в якості забезпечення позову накладено арешт на спірне майно ОСОБА_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .Забезпечення позову скасовано ухвалою Великолепетиського районного суду Херсонської області від 18 листопада 2016 року у справі № 649/541/16-ц.

Згідно акту арешту й опису майна від 14 квітня 2006 року арештоване майно ОСОБА_1 - виробниче обладнання 27 найменувань описане та передане на відповідальне зберігання банку.

За угодою про переведення боргу та відступлення права вимоги від 21 вересня 2006 року, укладеної між ВАТ МТБ (правонаступником якого є ПАТ Марфінбанк , правонаступником якого є ПАТ МТБ Банк ) та ФОП ОСОБА_2 , остання прийняла на себе фінансові зобов`язання за кредитним договором № 03/132-К та згідно рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 29 травня 2006 року у справі № 2-367/2006 повинна була сплатити банку кошти в сумі 573 900,68 грн.

21 вересня 2006 року між ВАТ МТБ та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав за договором застави № 03/132-1з від 05 березня 2006 року.

Згідно акта прийому-передачі від 21 вересня 2006 року банком передано ОСОБА_7 відповідно до договору про переведення боргу та відступлення прав вимоги від 21 вересня 2006 року виробниче обладнання 27 найменувань; в акті зазначено, що передане майно знаходиться в належному стані і технічно справне.

Тобто, за наявності арешту на спірне майно, воно було передане відповідачу ОСОБА_2 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 755/9215/15-ц зазначено, що під час дії арешту жодних дій ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, без дозволу ДВС не можуть вчиняти щодо арештованого майна, а мають оскаржити вказані дії ДВС чи постанову про накладення арешту у разі незгоди із нею.

Апеляційний суд не перевірив висновків суду першої інстанції про наявність/відсутність вини в діях відповідачів при передачі спірного майна банком відповідачу ОСОБА_2 під час дії арешту, та відповідно не з`ясував, які наслідки це має для виникнення у них цивільно-правової відповідальності перед позивачем, враховуючи предмет та підстави позову у цій справі.

В оскаржуваному рішенні Херсонського апеляційного суду зазначено, що рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 08 грудня 2015 року у справі № 649/347/15-ц встановлено, що спірне майно перебувало у ОСОБА_2 , у володінні або на зберіганні у банку воно не знаходиться. Згідно рішення Апеляційного суду Херсонської області від 07 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 13 вересня 2018 року у справі № 649/857/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ Марфінбанк про відшкодування збитків, заподіяних йому банком в зв`язку з незбереженням спірного майна, відмовлено у задоволенні позову. У постанові Верховного Суду у цій справі зазначено, що ОСОБА_1 не доведено вини банку у заподіянні шкоди, що мало наслідком втрату спірного майна; судовими рішеннями у справі № 2-1012/08 встановлено, що ОСОБА_2 несе зобов`язання по поверненню ОСОБА_1 спірного майна.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року в справі № 761/29966/16-ц (касаційне провадження № 61-5327св19), від 07 квітня 2021 року в справі № 361/6333/18 (касаційне провадження № 61-16514св20).

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається (постанови Верховного Суду: від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц (касаційне провадження № 61-40927св18), від 17 листопада 2021 року в справі № 806/3572/17 (касаційне провадження № К/9901/29674/21)).

Суд апеляційної інстанції при перегляді рішення районного суду не встановив належним чином, які обставини, встановлені судовими рішеннями в інших справах щодо сторін спірних правовідносин, мають преюдиційне значення при розгляді даної справи, враховуючи предмет та підстави позову у ній та обставини, на які посилалась ОСОБА_2 щодо передачі їй майна банком, яке знаходилося під арештом та на відповідальному зберіганні у представника банку, який несе за нього відповідальність.

Право користуватись описаним та арештованим майном, з моменту передачі його державним виконавцем зберігачу на відповідальне зберігання, належить лише зберігачу (але не будь-яким іншим особам) за умови, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності. Зберігач позбавлений права передавати передане йому на відповідальне зберігання майно в подальше користування третім особам, якщо державним виконавцем під час опису і арешту майна оголошено про заборону розпоряджатися ним або визначені порядок або обмеження щодо права користування майном, які не дозволяють користування цим майном третім особами, окрім зберігача, про що вказується в акті опису і арешту майна із зазначенням виду, обсягів і строку обмеження. Порушення оголошених державним виконавцем та зафіксованих в акті опису та арешту майна заборон щодо розпорядження та умов щодо користування арештованим та описаним майном, що передане на зберігання, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна (постанова Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 908/1333/19).

Судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях зазначено, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24 листопада 2011 року в справі № 21/19/10 про банкрутство ПП ОСОБА_2 , зобов`язано ліквідатора ПП ОСОБА_2 - ОСОБА_8 виключити з ліквідаційної маси банкрута ПП ОСОБА_2 майно, право власності на яке визнано за ОСОБА_1 рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 листопада 2008 року у справі № 2-1012/08. Зобов`язано ліквідатора ФОП ОСОБА_2 передати вказане майно ОСОБА_1 ; зобов`язано ОСОБА_2 надати суду докази передачі майна ОСОБА_1 .

На виконання цієї ухвали, комісією у складі ліквідатора ПП ОСОБА_2 - ОСОБА_8., представників ВАТ Великолепетиський маслозавод , ОСОБА_1 12 липня 2012 року проведено звірку наявності майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та підлягає передачі ОСОБА_1 . Комісією встановлено, що із 27 одиниць рухомого майна в наявності є лише 6 одиниць, які розукомплектовані та непридатні для використання за призначенням.

Однак, у справі відсутні докази на підтвердження відсутності спірного майна у відповідача ОСОБА_2 повністю або частково, його стан та вартість, оскільки відповідну суму слід було врахувати при розрахунку розміру збитків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (касаційне провадження № 14-199гс18) зазначено, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суми завданих збитків у розмірі 6 235 175,80 грн суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив із вартості втраченого позивачем майна на час розгляду справи з урахуванням індексації цін, однак не навів правове обґрунтування цьому. В позовній заяві не зазначено про необхідність обрахунку суми збитків саме таким чином.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35).

ЄСПЛ вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Таким чином, доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційних проваджень, підтвердилися частково.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про часткову обгрунтованість касаційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з посиланням на відповідні рішення Верховного Суду, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи та ухваленні рішень помилково не надали належної оцінки доказам та не встановили всі фактичні обставини, а тому дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У частині третій статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 , 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені дійсні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховним Судом взято до уваги, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, дослідження і оцінки доказів, встановлення належним чином всіх фактичних обставин, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду, дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ураховуючи те, що апеляційним судом при вирішенні спору неправильно застосовано норми процесуального права, постанова апеляційного суду не відповідає закону, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати зазначене Верховним Судом, дослідити та надати належну оцінку наявним у справі доказам, надати правову оцінку доводам і запереченням сторін щодо правовідносин , які між ними склалися ; встановити дійсні фактичні обставини у справі, ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв