Постанова

від 15.12.2021 по справі 482/1156/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 482/1156/18

провадження № 61-4831св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Новошмітівська сільська рада Новоодеського району Миколаївської області, відділ у Новоодеському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Новоодеська районна державна адміністрація Миколаївської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Темнікової В. І., Крамаренко Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: Новошмітівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, відділу у Новоодеському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Новоодеської районної державної адміністрації Миколаївської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання недійсним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4 та після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема і на земельну ділянку площею 7,26 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новошмідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області та належала їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 23 лютого 2001 року серія І-МК № 010492.

За її заявою заведено спадкову справу № 50/2011, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену земельну ділянку їй відмовлено, у зв`язку з ненаданням оригіналу документа, що підтверджує право власності спадкодавця на спадкове майно, а саме державного акту на право приватної власності на землю.

Позивачка зазначає, що правовстановлюючі документи не збереглися, а отримати дублікат вона не мала змоги. Інші спадкоємці за законом відсутні, а її брат - ОСОБА_3 (син спадкодавця) відмовився від прийняття спадщини.

Новоодеський районний суд Миколаївської області рішенням від 08 серпня 2017 року задовольнив її позов та визнав за нею у порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку площею 7,26 га, яка розташована на території Новошмідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 23 лютого 2001 року серії І-МК № 010492.

Проте, зазначене рішення місцевого суду скасовано Апеляційним судом Миколаївської області постановою від 31 січня 2018 року, ухвалено нове рішення про відмову у позові, у зв`язку з тим, що до участі у розгляді справи не залучено ОСОБА_2 .

Під час апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції з`ясував, що ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_4 05 липня 2001 року договір купівлі- продажу земельної ділянки, який посвідчений державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бочкарьовим О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2-1008.

На підставі зазначеного договору ОСОБА_2 07 липня 2011 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

Вважає, що про порушення своїх прав їй стало відомо у 2018 році із змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 , а тому цей позов подано нею без пропуску строку позовної давності.

На підставі статті 48 ЦК УРСР (у редакції 1963 року), який був чинний на час укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки, Закону України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) , Земельного кодексу України (у редакції 1990 року) просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 7,26 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новошмідтівської сільської ради, укладений 05 липня 2001 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за № 2-1008 та посвідченого державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бочкарьовим О. В. з моменту його укладення;

- визнати недійсним та скасувати державний акт від 07 липня 2011 року серії ЯЛ № 641311 на право власності на зазначену земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_2 та зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482480001000721.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Новоодеський районний суд Миколаївської області рішенням від 28 травня 2019 року позов задовольнив.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 7,26 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новошмідтівської сільської ради, укладений 05 липня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з моменту його укладення.

Визнав недійсним та скасував державний акт від 07 липня 2011 року серії ЯЛ № 641311 на право власності на зазначену земельну ділянку площею 7,2573 га, виданий на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482480001000721.

Стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по 8 205,50 грн з кожного.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що спадкодавець ОСОБА_4 отримала земельну ділянку площею 7, 26 га, як земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з подальшим отриманням державного акту на право власності на земельну ділянку.

Законом України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) встановлювалась заборона на відчуження земельної частки (паю), а тому договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений ОСОБА_4 та ОСОБА_2 усупереч вимог зазначеного закону підлягає визнанню недійсним.

Також підлягає визнанню недійсним та скасуванню державний акт на право власності на землю виданий ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, який укладено у порушенням Закону України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) .

Позовна давність до даних правовідносин не може бути застосована, так як спірний договір укладений всупереч вимог законодавства України, і є недійсним з моменту його укладення.

Новоодеський районний суд Миколаївської області додатковим рішенням від 02 серпня 2019 року відмовив у задоволенні клопотання адвоката Мотельчук Ю. І. в інтересах ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правову допомогу.

Додаткове рішення суд першої інстанції мотивував тим, що у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, з огляду на статтю 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року провадження у справі зупинено до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з інформацією наданою Новоодеською державною нотаріальною конторою Миколаївської області після смерті ОСОБА_3 спадкова справа не заводилась.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 23 грудня 2019 року провадження у справі поновив.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 02 серпня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у позові відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 114,40 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за оспорюваним договором мало місце відчуження земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 23 лютого 2001 року, яка була сформована відповідно до діючого законодавства та виділена в натурі на місцевості з визначенням меж.

У зв`язку з отриманням ОСОБА_4 державного акту на право приватної власності на землю та виділення її в натурі, ще до укладення договору купівлі- продажу, її право на земельну частку (пай) припинилося.

Таким чином, місцевий суд дійшов помилкового висновку проте, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу, встановлені Законом України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) обмеження продажу саме земельної частки (паю), розповсюджуються також і на продаж земельних ділянок, які перебувають у приватній власності.

Суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими посилання позивача щодо недійсності спірного договору купівлі-продажу з огляду на недотримання вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Установивши, що за життя спадкодавця - ОСОБА_4 протягом восьми років спірною земельною ділянкою не користувалася, будь-яких претензій до покупця земельної ділянки ОСОБА_2 не пред`являла, договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 05 липня 2001 року за життя нею не оспорювався, вважав, що ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом у липні 2018 року, тобто з пропуском встановленої законом позовної давності. Обґрунтованих доказів на підтвердження поважності пропуску строку позовної давності позивачка суду не надала.

Суд апеляційної інстанції, також як одну з підстав відмови у позові, застосував позовну давність, відповідно до статті 262 та частини третьої статті 267 ЦК України, враховуючи заяву ОСОБА_2 подану до суду першої інстанції 13 серпня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 02 серпня 2019 року залишити в силі; стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати за розгляд справи у суді касаційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми матеріального права щодо визначення строку позовної давності.

Вважає, що суд апеляційної інстанції усупереч вимог законодавства не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, які викладені у постановах Верховного Суду України у справах № 6-152цс14 та № 6-75цс15.

Так, у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 Верховний Суд України дійшов висновку проте, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Згідно з висновком Верховного Суду України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 положення частини п`ятої статті 261 ЦК України застосовуються до вимог про зобов`язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

Вважає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 05 липня 2001 року є недійсним в силу закону (нікчемним), оскільки укладений під час дії мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення. Нікчемний правочин є недійсним з моменту його укладення, отже, до нього не застосовуються норми щодо строку позовної давності відповідно до статті 261 ЦК України.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними частиною першою статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

У 2018 році заявниця звернулась із позовом не з питань поновлення строку на прийняття спадщини, а у зв`язку із відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу на неї.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про порушення обов`язку спадкоємця на звернення за видачею свідоцтва про право на спадщину та пропуск позовної давності є помилковим.

У червні 2020 року адвокат Мотельчук Ю. І. в інтересах ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду пояснення щодо доводів касаційної скарги, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до рішення Новошмідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 08 листопада 2000 року № 121-В вирішено затвердити проект організації земельних часток (паїв) та передати у власність земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянам відповідно до доданого списку власникам сертифікатів на земельну частку (пай), у тому числі і ОСОБА_4 (т.1 а. с.148).

Пунктом 3 зазначеного рішення, передбачено, що освоєння переданої у власність земельної ділянки - розпочати після перенесення в натурі меж земельної ділянки та одержання акта на право приватної власності на землю.

ОСОБА_4 , на підставі зазначеного рішення, 23 лютого 2001 року отримала державний акт серії І-МК № 010492 на право приватної власності на землю площею 7,26 га у межах Новошмідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований в книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 177 (т. 1 а. с. 32).

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 05 липня 2001 року уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори Бочкарьовим О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2-1008 (т. 1 а. с. 17-18).

Згідно з пунктом 1.1 зазначеного договору продавець продала, а покупець купила земельну ділянку площею 7,26 га, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У договорі також зазначено місце розташування земельної ділянки на території Новошмідтівської сільської ради народних депутатів (пункт 1.2.).

Відповідно до пункту 2.1 договору, продаж земельної ділянки здійснено за 2 000,00 грн.

Із змісту спірного договору, вбачається, що в присутності ОСОБА_4 , у зв`язку з її неписьменністю, договір підписав ОСОБА_3 ; встановлено дієздатність сторін, а також належність ОСОБА_4 відчужуваної земельної ділянки.

На підставі витягу із справи Новоодеської нотаріальної контори Миколаївської області № 2-26 том № 1(2) реєстри для реєстрації нотаріальних дій № 2 де зареєстрована нотаріальна дія за № 2-1008, підтверджено, що особи - учасники оспорюваної угоди встановлені відповідно до їх паспортів, реєстраційні данні яких зазначено в даному реєстрі. Також в даному реєстрі відображено зміст вказаної нотаріальної дії та дані про стягнення державного мита. Також міститься підпис сторін у договорі на підтвердження отримання ними оформленого договору (т. 2 а. с. 100).

Надалі, покупець за цим договором ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про одруження від 07 березня 2003 року серії НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 41).

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності землю від 07 липня 2011 року серії ЯЛ № 641311, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482480001000721, а надалі 08 лютого 2018 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1 а. с. 150).

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 28).

Відповідно до свідоцтва про народження - ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 29).

Прізвище ОСОБА_1 позивачці присвоєно після реєстрації шлюбу 25 червня 1988 року (т. 1 а. с. 41).

За заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 , Новоодеською державною нотаріальною конторою Миколаївської області заведено спадкову справу № 50/2011.

ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначену земельну ділянку через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу. Вказані обставини встановлені рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2017 року та постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 31 січня 2018 року, а також листом - роз`ясненням державного нотаріуса Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 27 квітня 2017 року (т. 1 а. с. 11-16, 34).

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2017 року задоволено позов ОСОБА_1 та визнано за нею в порядку спадкування за законом, право власності на спірну земельну ділянку.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 січня 2018 року рішення Новоодеського районного суду від 08 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Новошмідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовлено.

Обґрунтовуючи підстави позову у даній справі, ОСОБА_1 зазначала, що про наявність спірного договору купівлі-продажу землі вона дізналася із апеляційної скарги ОСОБА_2 на зазначене рішення Новоодеського районного суду від 08 серпня 2017 року про визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку, а також на те, що оспорюваний нею договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладено в порушення заборони на відчуження встановленої Законом України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) від 18 січня 2001 року, а крім того, при оформленні вказаного договору допущені порушення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року з наступними змінами та доповненнями, в редакції діючої на час виникнення спірних правовідносин.

З огляду на інформацію, яка міститься у довідках Новошмідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 27 липня 2018 року та 11 жовтня 2018 року, з 05 липня 2001 року, в зв`язку з продажем земельної ділянки, земельний податок нараховувався на ім`я ОСОБА_2 та щорічно нею сплачувався (т.1 а. с. 90, 125). Земельна ділянка з моменту укладення спірного договору купівлі-продажу знаходилась в користуванні саме ОСОБА_2

ОСОБА_2 13 серпня 2018 року звернулась до суду з заявою про застосування позовної давності (т. 1 а. с. 94).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є частина друга пункту 1 статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а саме: щодо застосування статтей 236, 261 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 та постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу, встановлені Законом України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) обмеження продажу земельної частки (паю), не розповсюджувались на продаж земельних ділянок, які перебували у приватній власності.

Посилання позивача щодо недійсності спірного договору купівлі-продажу з огляду на недотримання вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України є необгрунтованими.

За життя спадкодавець ОСОБА_4 протягом восьми років спірною земельною ділянкою не користувалася, будь-яких претензій до покупця земельної ділянки ОСОБА_2 не пред`являла, договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 05 липня 2001 року за життя нею не оспорювався, а тому ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом у липні 2018 року, тобто з пропуском встановленої законом позовної давності. Обґрунтованих доказів на підтвердження поважності пропуску строку позовної давності позивачка суду не надала.

Крім того, як одну з підстав відмови у позові, суд апеляційної інстанції, застосував позовну давність, відповідно до статті 262 та частини третьої статті 267 ЦК України, враховуючи заяву ОСОБА_2 подану до суду першої інстанції 13 серпня 2018 року.

Колегія суддів в повному обсязі з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не може з наступних підстав.

Щодо оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються за правилами Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) та іншими актами цивільного законодавства в редакції чинній на час укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 05 липня 2001 року.

Відповідно до статті 42 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Угоди, згідно зі статтею 42 ЦК УРСР можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

За правилами статті 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Статею 224 ЦК УРСР передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною третьою статті 18 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року, який втратив чинність 01 січня 2002 року, тобто діяв на час виникнення спірних правовідносин, придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, проводиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.

Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції встановивши, що сторони оспорюваного договору купівлі-продажу погодили його істотні умови, уклали договір в письмовій формі та посвідчили його нотаріально, а посилання позивача щодо недійсності спірного договору з огляду на недотримання вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України є необґрунтованими, дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання його недійсним.

Щодо відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право на які посвідчено державним актом на право власності на землю.

Законом України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) , який діяв на час укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки установлено, що до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) Земельним кодексом України власники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб.

Тобто, вказаним Законом заборонено відчужувати тільки земельні частки (паї), право на які посвідчено сертифікатом.

Земельним кодексом України 1990 року, в редакції чинній на час укладення договору купівлі-продажу, обмеження щодо відчуження у будь-який не заборонений законодавством спосіб земельних ділянок сільськогосподарського призначення не встановлювалися.

Отже, законодавчих обмежень щодо відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право на які посвідчено державним актом на право власності на землю, на час укладення оспорюваного договору дарування, не існувало.

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 663/2256/17 (провадження № 61-20958св19) та від 03 листопада 2021 року у справі № 2-2240/06 (провадження № 18020св20).

Із справи відомо, що за оспорюваним договором мало місце відчуження земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту про право приватної власності на землю від 23 лютого 2001 року, яка була сформована відповідно до діючого законодавства та виділена в натурі на місцевості з визначенням меж.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку проте, що законодавчих обмежень щодо відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право на які посвідчено державним актом на право власності на землю, на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, не існувало.

Щодо застосування строків позовної давності.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.

У разі, коли суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги, є необґрунтованими, суд повинен відмовити у задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Такого висновку щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18).

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та одночасно, як одну із підстав відмови у позові додатково застосував позовну давність, враховуючи заяву ОСОБА_2 , що суперечить висновку Верховного Суду у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18).

Відмова у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням додаткової підстави для відмови в задоволенні позову - спливу позовної давності не відповідає вимогам закону.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що із мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції необхідно виключити посилання на позовну давність, як на підставу відмови в позові, в іншій частині залишити без змін.

Доводи касаційної скарги про не врахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статтей 236, 261 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 та постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 не знайшли свого підтвердження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

У частині першій статті 412 ЦПК України вказано, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, із мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції необхідно виключити посилання на позовну давність як на підставу відмови в позові, в іншій частині залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції змінює рішення судів попередніх інстанцій лише в частині викладення мотивів, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року змінити, із мотивувальної частини цієї постанови виключити посилання на позовну давність як на підставу відмови в позові, в іншій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук