Постанова

від 12.02.2020 по справі 482/1156/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.02.20

22-ц/812/4/20

Провадження № 22-ц/812/4/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - Бондаренко Т.З.,

суддів - Темнікової В.І., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №482/1156/18 за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року ухваленого під головуванням судді - Баранкевич В.О.,

в приміщенні того ж суду по справі за позовом

ОСОБА_4

до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новошмідтівська сільська рада Новоодеського району Миколаївської області, Відділ у Новоодеському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Новоодеська районна державна адміністрація Миколаївської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку,-

в с т а н о в и л а :

1.Описова частина .

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позивачка зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_7 та після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно - земельну ділянку площею 7,26 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новошмідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області та належала їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія І-МК №010492 від 23 лютого 2001 року. За заявою позивача було заведено спадкову справу №50/2011, але їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через ненадання оригіналу документа, що підтверджує право власності спадкодавця на спадкове майно, а саме державного акту на право приватної власності на землю. Вказані правовстановлюючі документи не збереглися, а отримати дублікат позивачка не мала змоги. Інші спадкоємці за законом відсутні, брат позивача ОСОБА_6 (син спадкодавця), відмовився від прийняття спадщини.

08 серпня 2017 року рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області позовні вимоги позивачки було задоволено та визнано за нею у порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку площею 7,26 га, яка розташована на території Новошмідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_7 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-МК №010492 від 23 лютого 2001 року. 31 січня 2018 року Апеляційним судом Миколаївської області вказане рішення було скасовано та ухвалене нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача оскільки не було залучено до участі у справі ОСОБА_2

05 липня 2001 року ОСОБА_2 , уклала з ОСОБА_7 договір купівлі- продажу земельної ділянки. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бочкарьовим О.В. та зареєстрований в реєстрі за №2-1008. На підставі даного Договору, 07 липня 2011 року відповідач ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку.

Посилаючись на викладене ОСОБА_4 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 7,26 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новошмідтівської сільської ради, укладений 05 липня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , зареєстрованого в реєстрі за № 2-1008 та посвідченого державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бочкарьовим О.В. з моменту його укладення; визнати недійсним та скасувати державний акт серії ЯЛ № 641311 від 07 липня 2011 року на право власності на земельну ділянку площею 7,2573 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новошмідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, виданого на ім`я ОСОБА_2 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482480001000721.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 7,26 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новошмідтівської сільської ради, укладений 05 липня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 з моменту його укладення. Визнано недійсним та скасовано державний акт серії ЯЛ № 641311 від 07 липня 2011 року на право власності на вказану земельну ділянку площею 7,2573 га, виданого на ім`я ОСОБА_2 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 482480001000721.

Рішення районного суду мотивовано тим, що ОСОБА_5 придбала земельну ділянку площею 7, 26 га на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу, яка була отримана спадкодавцем ОСОБА_7 , як земельна частка (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з подальшим одержанням державного акту на право власності на земельну ділянку, в зв`язку з чим договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 05 липня 2001 року було укладено з порушенням вимог Закону України №2242-ш Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) , яким встановлена заборона на відчуження земельної частки (паю).

Також суд виходив з того, що державний акт отриманий на підставі договору купівлі-продажу, укладеному у порушення вимог закону, як наслідок, не відповідає вимогам закону.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідачка просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що районний суд необґрунтовано вирішив спір на підставі Закону України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) , оскільки предметом продажу за спірним договором була земельна ділянка виділена в натурі, а не земельна частка (пай).

В апеляційній скарзі зазначено також про те, що позивачем не доведено, які саме його права порушено спірним договором, оскільки продана за життя ОСОБА_7 земельна ділянка в 2001 році, після її смерті в 2009 році, не відноситься до спадкового майна.

Крім цього, апелянт вказує на те, що суд безпідставно в рішенні вказав на неможливість застосування позовної давності, оскільки спірний договір укладено всупереч вимог законодавства України і є недійсним з моменту його укладення. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначала, що, спадкодавець ОСОБА_7 за життя протягом восьми років не оспорювала договір, тому позовна давність сплинула до відкриття спадщини в зв`язку з її смертю.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на дану апеляційну скаргу ОСОБА_4 вказувала на те, що суд належним чином, відповідно до вимог процесуального закону, оцінив докази у справі. Позивачка вважає, що державний акт на право власності на земельну ділянку отриманий ОСОБА_7 , на підставі якого було здійснено незаконне відчуження земельної ділянки, має похідний характер від сертифікату на земельну частку (пай), який лише підтверджує майнове право на землю, що унеможливлює її продаж в силу законодавчо запровадженого на той час мараторію.

У відзиві також зазначається на те, що відповідно до ст.ст. 125, 126 ЗК України, в редакції діючій на час укладання спірного договору, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав, яке оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , проте на момент смерті ОСОБА_7 така реєстрація не була проведена. Відповідач ОСОБА_5 на підставі недійсної угоди неправомірно незаконним шляхом отримала державний акт на спірну земельну ділянку лише в 2011 року.

Також у відзиві на апеляційну скаргу вказується, що відповідно до п.27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено лише посвідчення договорів про відчуження земельних ділянок , що перебувають у колективній або приватній власності (ст. 18 ЗК України, ст. 4 Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок ). А п. 10 вказаної інструкції, на нотаріуса покладено обов`язок встановлення особи громадянина при вчиненні нотаріальних дій, проте у спірному договорі відсутні дані про встановлення осіб як продавця ОСОБА_7 так і покупця ОСОБА_10 . В договорі також не вказано реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру платників податків (ідентифікаційний номер платника податку-фізичної особи). В порушення п. 16 Інструкції в договорі не вказано місце проживання сторін договору. Крім того, підстави підписання спірного договору ОСОБА_6 та його повноваження не зазначені, його особа також не встановлена. В порушення вимог п. 13 Інструкції в спірному договорі відсутні помітки щодо прочитання нотаріусом тексту договору.

Також зазначається, що у п. 1.1 договору сторону договору визначено як даритель , а дату посвідчення договору вказано 2000 рік, що не відповідає дійсності. Не заповнені рядки в договорі та вільні місця не перекреслені, аркуші договору не прошиті, повне прізвище ім`я та по батькові нотаріуса не зазначено, не вірно зазначено код витрачання бланку договору, чим порушено вимоги п. 17 Інструкції.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16 липня 2019 року відкрито провадження у даній справі, витребувано справу з районного суду та направлено копію апеляційної скарги та додані до неї документи учасникам справи.

Наступною ухвалою того ж суду від 09 серпня 2019 року справу призначено до розгляду на 28 серпня 2019 року та цієї ж дати в судовому засіданні продовжено строк її розгляду на п`ятнадцять днів.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 у справі за її позовом до ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку зупинено до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

23 грудня 2019 року провадження у справі поновлено.

Листом Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 08 січня 2020 року № 6/01-16 повідомлено про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_6 не заводилась.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи встановлені судом

Судом встановлено, що відповідно до рішення № 121-В від 08 листопада 2000 року Новошмідтівської сільської ради вирішено затвердити проект організації земельних часток (паїв) та передати у власність земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянам (294 чоловіки) відповідно до доданого списку власникам сертифікатів на земельну частку (пай) в якому за п/п 184 зазначено ОСОБА_7 (т.1 а.с.148).

Згідно п. 3 вищевказаного рішення, визначено, що освоєння переданої у власність земельної ділянки розпочати після перенесення в натурі меж земельної ділянки та одержання акта на право приватної власності на землю.

На підставі даного рішення 23 лютого 2001 року ОСОБА_7 отримала державний акт серії І-МК № 010492 на право приватної власності на землю площею 7,26 гектарів в межах Новошмідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення сільськогосподарського виробництва, який зареєстровано в книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 177 з 23 лютого 2001 року (т. 1 а.с. 32).

05 липня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори Бочкарьовим О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2-1008 (т. 1 а.с. 17-18).

Згідно п. 1.1 вказаного договору продавець продала, а покупець купила земельну ділянку площею 7, 26 гектарів, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В договорі також зазначено місце розташування земельної ділянки на території Новошмідтівської сільської ради народних депутатів (п. 1.2.).

В пункті 2.1 договору зазначено, що продаж земельної ділянки здійснено за 2000 грн.

В подальшому покупець за цим договором ОСОБА_10 змінила прізвище на ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 07 березня 2003 року (т. 1 а.с. 41).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності землю серії ЯЛ № 641311 від 07 липня 2011 року, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №482480001000721, а в подальшому 08 лютого 2018 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 150).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 (т.1 а.с. 28).

Відповідно до свідоцтва про народження позивач ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 29). Вказане прізвище позивачці присвоєно в наслідок реєстрації шлюбу 25 червня 1988 року ( т. 1 а.с. 41).

Позивачка ОСОБА_13 відповідно до вимог закону звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 , в зв`язку з чим Новоодеською державною нотаріальної конторою Миколаївської області за заявою позивача було заведено спадкову справу №50/2011. Згідно роз`яснення держаного нотаріуса Новоодеської державної нотаріальної контори від 27 квітня 2017 року за № 641/02-14, ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану вище земельну ділянку через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу на неї. Вказані обставини встановлені рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2017 року та постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 31 січня 2018 року, а також листом - роз`ясненням державного нотаріуса Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 27 квітня 2017 року (т. 1 а.с. 11-16, 34).

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2017 року задоволено позов ОСОБА_4 та визнано за нею в порядку спадкування за законом, право власності на спірну земельну ділянку.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 січня 2018 року вказане рішення Новоодеського районного суду від 08 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , Новошідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовлено.

Обгрунтовуючи підстави позову у даній справі, ОСОБА_4 зазначала, що про наявність спірного договору купівлі-продажу землі вона дізналася із апеляційної скарги ОСОБА_5 на вказане рішення Новоодеського районного суду від 08 серпня 2017 року про визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку, а також на те, що оспорюваний нею договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладено в порушення заборони на відчуження встановленої Законом України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) від 18 січня 2001 року, а крім того, при оформленні вказаного договору допущені порушення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року з наступними змінами та доповненнями, в редакції діючої на час виникнення спірних правовідносин.

2.Мотивувальна частина.

Позиція Миколаївського апеляційного суду

Згідно із положенням п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції , та застосовані норми права.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України ( в ред. від 15 грудня 2017 року), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Відповідно до положень ч. 1ст. 58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, при вирішенні даного спору, застосовується закон, який діяв на час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу.

Згідно ч. 3 ст. 18 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року, який втратив чинність 01 січня 2002 року, тобто діяв на час виникнення спірних правовідносин, придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)" від 18.01.2001 року, який набрав чинності 10 лютого 2001 року, а втратив чинність лише 08 січня 2004 року, власники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі - продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб.

За змістом ч. 1 ст. 41 Цивільного Кодексу України, в редакції 1963 року з відповідними змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Статтею 153 Цивільного Кодексу України, в редакції 1963 року з відповідними змінами, передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.

Відповідно до ст.224 ЦК України ( в редакції 1963 року), за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ст. 48 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), який був чинний на момент спірного Договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Так, відповідно до форми та змісту наданого сторонами до справи оспорюваного договору, є встановленим факт дотримання сторонами цього договору вимог щодо письмової форми договору, посвідчення договору нотаріально та погодження учасниками договору всіх його істотних умов.

Як вбачається з довідок Новошмідтівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області від 27 липня 2018 року та 11 жовтня 2018 року за № 454 починаючи з 05 липня 2001 року, в зв`язку з продажем земельної ділянки земельний податок нараховувався на ім`я ОСОБА_2 та щорічно нею сплачувався (т.1 а.с. 90, 125). З пояснень сторін слідує, що спірна земельна ділянка з моменту укладення спірного договору знаходилась в користуванні саме ОСОБА_2 .

Закон України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) від 18 січня 2001 року було спрямовано на забезпечення реалізації вимог статей 13 та 14 Конституції України щодо гарантій прав власності на землю. Закон встановлював, що до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) Земельним кодексом України, власники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17 розділу Х Перехідні положення ЗК України).

Так, за оспорюваним договором мало місце відчуження земельної ділянки, яка належала ОСОБА_7 на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 23 лютого 2001 року, яка була сформована відповідно до діючого законодавства та виділена в натурі на місцевості з визначенням меж. Таким чином, в зв`язку з отриманням ОСОБА_7 . Державного акту на право приватної власності на землю та виділення її в натурі, ще до укладення договору купівлі- продажу, її право на земельну частку (пай) припинилося.

Проте, районний суд не звернув на вказане уваги та безпідставно дійшов висновку, що заборони встановлені Законом України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) щодо продажу саме земельної частки (паю), розповсюджуються також і на продаж земельних ділянок.

Так, заборона на відчуження земельних ділянок їх власниками була запроваджена положеннями ст. 15 Розділу Х Перехідних положень Земельного Кодексу України від 25 жовтня 2001 року, який набрав чинності з 1 січня 2002 року, відповідно до ст. 1 Розділу ІХ Прикінцевих положень, тобто вже після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Так, відповідно до п. п. 10, 11,13, 16, 17 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 07 липня 1994 року, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачено обов`язок нотаріуса перед вчиненням нотаріальної дії встановлення осіб за паспортом, які беруть участь у нотаріальній дії, а також особи, яка вчиняє підпис за учасника нотаріальної дії, який внаслідок фізичної вади, хвороби, або з будь-яких інших причин не може підписати угоду, заяву або інший документ. Також передбачено зазначення місце проживання осіб, які беруть участь в нотаріальній дії, з`ясування дієздатності вказаних осіб, а також в разі неписьменності особи, нотаріус зачитує текст документу про що робить відмітку на документі.

Позивачка посилається на порушення наведених норм Інструкції, оскільки оспорюваний договір не містить посилань на дані документу, який посвідчує осіб учасників договору, також не зазначені їх ідентифікаційні номери фізичних осіб та їх повне місце проживання зазначено лише с. Новошмідтівка Новоодеського району Миколаївської області, а в п. 1.1 продавця у договорі зазначено, як дарителя , а крім цього в договорі відсутній запис про те, що він був прочитаний нотаріусом в голос.

Як вбачається із змісту спірного договору, 05 липня 2000 року його посвідчено державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори Бочкарьовим О.В., договір підписано у його присутності, особи сторін, а також особу ОСОБА_6 , який підписав договір за ОСОБА_7 у зв`язку з її неписьменністю, встановлено. Дієздатність сторін, а також належність ОСОБА_7 відчужуваної земельної ділянки, перевірено. Відповідно до витягу із справи Новоодеської нотаріальної контори Миколаївської області № 2-26 том № 1(2) реєстри для реєстрації нотаріальних дій № 2 де зареєстрована нотаріальна дія за № 2-1008, особи учасники оспорюваної угоди встановлені відповідно до їх паспортів, реєстраційні данні яких зазначено в даному реєстрі. Також в даному реєстрі відображено зміст вказаної нотаріальної дії та дані про стягнення державного мита. Також міститься підпис сторін у договорі на підтвердження отримання ними оформленого договору (т.2 а.с. 100).

Посилання позивачки на порушення вимог ст. 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якою передбачено нотаріальне посвідчення лише договорів, серед іншого, про відчуження земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності (стаття 18 ЗК України, ст. 4 Декрету Кабінету міністрів України від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок ), серед яких відсутні земельні ділянки сільськогосподарського призначення, не вказують на неправомірність угоди, оскільки спірна земельна ділянка перебувала у приватній власності.

Посилання про відсутність нотаріально посвідченої довіреності від відчужувача особі, яка підписала договір ОСОБА_6 , також є безпідставними, оскільки таке підписання мало місце в зв`язку з неписьменністю (за усним дорученням), про що вказано в договорі.

Проте, в порушення положень п.13 Інструкції, зміст договору не містить посилань на те, що текст цього договору було прочитано в голос, що є фактором впливу на ускладнення усвідомлення суті договору ОСОБА_7 .

Вирішуючи питання щодо застосування позовної давності районний суд зазначив про неможливість його застосування так як спірний договір укладено в супереч вимог закону і є недійсним з моменту його укладення.

Проте з таким висновком не можна погодитись.

Статтею 268 ЦК України визначені вимоги, на які строк позовної давності не застосовується. Вимоги, заявлені в даній справі до вказаної категорії вимог не відноситься.

Спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки є оспорюваним правочином.

Відповідно до положень ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому визначеним Законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивачка вказує, що вона є спадкоємицею після смерті матері ОСОБА_7 , проте внаслідок оспорюваної нею угоди, як такої, що не відповідає вимогам закону, порушено її спадкові права.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв`язку з чим в силу ст.1220 ЦК України відкрилася спадщина.

Статтею 1216, 1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Положенням ст. 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст.267 ЦК України). Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_2 13 серпня 2018 року звернулась до суду з заявою про застосування позовної давності (т. 1 а.с.94).

Згідно з вимогами ст.262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

За життя спадкодавиця ОСОБА_7 протягом восьми років спірною земельною ділянкою не користувалася, будь-яких претензій до покупця земельної ділянки ОСОБА_2 , в тому числі і щодо сплати орендної плати, не пред`являла, доказів стосовно цього, а саме сприйняття ОСОБА_7 спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки, як договору оренди, суду не надавалося, і договір щодо купівлі-продажу спірної земельної ділянки за життя нею не оспорювався.

Відповідно до положень ст. 1297 ЦК України (в редакції від 20 жовтня 2014 року), спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та / або майнові права , які обтяжені , та \або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до - уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

В порушення зазначеного в наведеній правовій нормі обов`язку, з даною позовною заявою ОСОБА_4 звернулася до суду лише в липні 2018 року, тобто після сплину встановленої законом позовної давності.

За такого, спірна земельна ділянка на час смерті ОСОБА_7 не належала, а тому і не могла бути включена до спадкового майна, а трирічна позовна давність щодо вимог про оспорювання договору купівлі-продажу земельної ділянки, сплинула ще до відкриття спадщини і поважні причини для поновлення цього строку відсутні.

При цьому, не можна прийняти до уваги посилання позивачки на те, що про наявність оспорюваного договору їй стало відомо після отримання апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2017 року, тоді як вона вважала, що земельна ділянка перебуває в оренді.

Однак, позивачкою не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаної версії. Про таке, а саме перебування спірної земельної ділянки в оренді, нею не зазначалось і в позовній заяві про визнання права власності на вказану земельну ділянку у справі № 482/935/17.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Враховуючи, що районний суд не звернув уваги на вказані обставини, дійшов не правильного висновку щодо порушення прав позивачки та наявності правових підстав для їх судового захисту, не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, оскаржуване рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Додатковим рішенням у даній справі від 02 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання адвоката Мотельчук Ю.І., як представника відповідачки ОСОБА_5 , в зв`язку з задоволенням позову. Оскільки рішення суду підлягає скасуванню, додаткове рішення не може залишатись в силі. Однак, підстави для задоволення вказаного клопотання ОСОБА_3 також не підлягає задоволенню, оскільки останньою не виконано вимоги ч.1 ст. 134 ЦПК України та разом з першою заявою по суті спору не подано до суду попередній розрахунок суми судових витрат, які понесла позивачка і які очікує понести в зв`язку з розглядом спору.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з урахуванням сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги та її задоволення слід з позивачки на користь ОСОБА_2 стягнути судовий збір в розмірі 2114. 40 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року та додаткове рішення того ж суду від 02 серпня 2019 року скасувати , у справі ухвалити нове судове рішення .

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, та визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 2114,40 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 17 лютого 2020 року.

Судді: Т.З.Бондаренко

Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова